Навчити вчитися. Як мотивувати дитину?

15 квiтня, 2016, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 14, 15 квiтня-22 квiтня 2016р.
Відправити
Відправити

Щойно дитина переступає поріг школи, сучасні батьки в паніці намагаються зробити все, щоб вона ходила туди з задоволенням. Які тільки методи й прийоми не використовують батьки! І шантаж, і залякування, і винагороди у вигляді подарунків, усіляких благ і навіть грошей… Але діти зазвичай втрачають інтерес до навчання вже в початковій школі.

Навчити вчитися. Як мотивувати дитину?

Щойно дитина переступає поріг школи, сучасні батьки в паніці намагаються зробити все, щоб вона ходила туди з задоволенням.

Які тільки методи й прийоми не використовують батьки! І шантаж, і залякування, і винагороди у вигляді подарунків, усіляких благ і навіть грошей… Але діти зазвичай втрачають інтерес до навчання вже в початковій школі. Зустрічаючись зі зневіреними батьками на консультаціях, я часто усвідомлюю, що вони з неабиякою впертістю роблять усе навпаки, навіть якщо читали правильні книжки з психології. Я чудово розумію, що сценарії поведінки для мотивації своїх чад тати й мами черпають у своєму дитинстві, у власних батьків, головним девізом яких було "Привчити!". І в цьому хаосі намагаються згадати, що ж саме їх змусило вчитися. Часто батьки так і кажуть: "Мене батько відлупцював, і я почав учитися". І вибирають з усього арсеналу методів, на жаль, той, що найбільше запам'ятався, а не найбільш ефективніший.

Нині важливо розуміти, що навчання в сучасній школі вже інакше, ніж 20 років тому. Навчання - це, по суті, потік потрібної і непотрібної, корисної і марної інформації. У потоці такого інформаційного різноманіття з усіляких джерел дитині набагато складніше вибирати, хоча сам вибір величезний. Оскільки дитина має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання, на жаль, вона часто робить вибір не на користь учителя. Бо той на тлі сучасних технологій виглядає нудним ретроградом, і шансів бути цікавим у нього дедалі менше. Напевно, саме тому "круті" столичні школи оснащено мультимедійними дошками, смарт-телевізорами і комп'ютерами. І навіть в оточенні цих технологій учитель втрачає конкурентоспроможність. Адже не секрет, що з роллю накопичувача і транслятора інформації комп'ютер і Інтернет справляються ліпше, і школа повинна це прийняти й налаштувати свої кадри на те, щоб стати скоріше путівником, гідом, що супроводжує дитину у світі інформації.

У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя - навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу. І це перша причина браку мотивації до навчання. Ситу дитину неможливо нагодувати навіть смачною і корисною їжею.

Друга причина падіння інтересу до школи в дітей - хоч як парадоксально - це так званий ранній розвиток, який буквально захоплює батьків. Тоді, коли дитина повинна гратися, займатися творчістю і розвиватися фізично, надміру стурбовані майбутніми успіхами свого чада батьки саджають його за парту і змушують учитися. Мало того, що деякі відділи мозку ще не готові сприймати певну інформацію, не дозріли моторні функції, що дають малюку змогу сидіти і бути уважним, так іще й до цього батьки додають оціночність, даючи дитині зрозуміти, що любити її можуть і будуть тільки за те, чого вона досягла. Завищені вимоги в цьому віці паралізують волю дитини, вона починає розуміти, що любов дорослих людей до неї не беззастережна, а залежить від її успіхів. Це суттєво порушує картину світу і геть обеззброює батьків у пошуках мотивувальних ідей. Я не проти раннього розвитку, але під раннім розвитком я не маю на увазі навчання шкільних предметів.

Додам до цього ще одну причину. Якщо через некомпетентність, безтактність, упередженість учителя (батьків) дитина отримає негативну оцінку своєї діяльності, пиши пропало - більше до цього заняття дитина не підступиться. А чує вона це у вигляді фраз: "Ой, що це ти тут накарлякав?", "Що за дурне звірятко ти зліпив?", "Не роби цього, однаково в тебе не вийде", "Краще це зроблю я", "Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди…" Критика з боку дорослих - іще одна причина падіння мотивації. Зазвичай вона супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не РАЗОМ із малям, а ЗАМІСТЬ нього. Для дитини це сигнал: ти сам не впораєшся, ти не здатен, кинь це діло! Де тут узятися здоровій мотивації? Тому треба заохочувати в дитині самостійність, допомагати тільки тоді, коли вона сама про це попросить, хвалити за успіхи. Хвалити теж треба вміти правильно. Недостатньо просто сказати дитині: "Молодець!" Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо зазначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.

Змучивши своє чадо раннім розвитком, батьки поспішають віддати його в школу теж раніше, вважаючи, що інтелектуальний рівень - єдине, що потрібно дитині для того, щоб бути успішною в навчанні. При цьому не беруться до уваги потреби дитини, її можливості сприймати і засвоювати інформацію, її фізичний розвиток, здоров'я і та ж таки здорова мотивація. Звичайно, йдучи у перший клас, дитина не зовсім розуміє, що таке школа, і навіщо вона їй потрібна. Найчастіше вона просто хоче догодити батькам, бо в цей час вони є найбільш значущими людьми в її житті. І якщо мама сказала, що школа потрібна, отже, так воно і є. Дитина в цей час частіше має зовнішню мотивацію, але це не означає, що вона не може перетворитися на внутрішню за правильного підходу.

Коли діти йдуть до школи зарано, це дає негативні результати практично відразу. Біологічна неготовність дитини до школи призводить до втоми, нездатності зосередитися на завданнях, розчарувань і в результаті - до шкільної дезадаптації. І це аж ніяк не сприяє бажанню вчитися й мати від цього задоволення. Тому головний девіз першого походу в школу - "Вчасно!".

Якщо маля ще й не відвідувало дитячого садка, то в нього може бути несформована довільна поведінка, яка дає йому можливість грати і взаємодіяти за правилами, враховуючи інтереси й потреби інших людей, їхні бажання і почуття. Такий школяр часто діє на свій розсуд, не враховуючи необхідності зважати на думку навколишніх. У результаті він отримує реакцію на свої дії, до якої не звик. І надалі це може розвинутися у стійке небажання ходити до школи, яка живе за недоступними і незрозумілими йому законами. Якщо батьки ще й у всьому звинуватять школу й учителя, дитина відразу зафіксує, що школа для неї - сторонній об'єкт, і вороже ставитиметься до неї. І навчатися в таких умовах буде неможливо.

Мотивація дитини прямо залежить від позитивного ставлення до школи його батьків, їхній особистий досвід і сценарії впливають на їхні фрази про школу, оцінку вчителя і його діяльність, здатність до критики й знецінювання шкільних подій. Тому батькам слід бути гранично уважними до власних висловлювань про школу, учителів і шкільні предмети. Фамільярність і відсутність субординації щодо вчителя не сприяє формуванню шанобливого ставлення до школи. Фрази, що знецінюють шкільні предмети, про те, що навчання - це втрата часу, не приведуть до того, що дитина на цьому тлі раптом почне вчитися й усім серцем полюбить школу. Величезну роль відіграє особистість першого вчителя, і якщо дитина раптом заявить: "Мамо, ти неправильно говориш, а от учителька правильно", не слід викривати "цю самозванку з дипломом", ліпше порадіти тому, що дитина у вчительці знайшла авторитетну людину.

І от дитина вчасно й у повній готовності прийшла до школи. Що ж може її демотивувати?

Зазвичай діти, які не хочуть учитися, живуть у родинах, де немає єдиних правил і вимог до дитини з боку батьків або інших членів сім'ї, де мама і тато дають маляті суперечливі інструкції з виконання, наприклад, домашніх завдань, дотримання режиму дня, де суттєво відрізняються критерії успішності й правильної поведінки. Дитина, вловивши такі відмінності, вчиться маніпулювати вимогами, пристосовуючи батьківські розбіжності під свої потреби.

У таких родинах немає режиму дня, чіткої організації життя й побуту дитини, виконання домашніх завдань контролюється випадково й безсистемно, критерії змінюються залежно від настрою і домінування одного з членів сім'ї. Тому важливо виробити загальну стратегію у вихованні й навчанні маляти, а також єдині критерії, які не змінюватимуться за відсутності того чи іншого члена родини. Слід спільно (і за участі дитини) розробити режим дня, правила виконання всіляких завдань, розподілити обов'язки з контролю їх виконання. Іноді для цього доводитися вилучити бабусь з процесу виховання, якщо вони потурають дитині й змінюють вимоги залежно від свого особистого ставлення до онука або через не потрібну тут жалість.

Діти, в чиїх сім'ях бувають часті конфлікти й скандали між батьками, також можуть не надто хотіти вчитися, незалежно від того, живуть батьки разом чи окремо. Дитина в такій родині витрачає багато енергії на переживання або залагоджування конфліктів, і їй може просто бракувати сил на навчання. Абстрагуватися від такої ситуації без сторонньої допомоги самій дитині складно, і вона реагує на такий стрес зниженням усіх форм активності. Переживати за оцінки в такій ситуації їй просто не спадає на думку. Тому важливо розуміти, що дитина не може й не повинна виконувати роль медіатора між батьками, не можна покладати на неї відповідальність за ваші стосунки, запитувати її думку і залучати у ваш діалог. Слід пам'ятати: якщо в сім'ї виникає загроза розлучення, то успішність дитини може знизитися, і перш ніж картати її за це, дорослі мають розібратися у своїх стосунках.

Зміни в сім'ї можуть бути й приємними - наприклад, народження другої (третьої) дитину. Але й ця ситуація може серйозно вплинути на старшу дитину, викликаючи ревниві, конкурентні відчуття. Старший, бажаючи отримати привілеї молодшого, може спробувати психологічно регресувати, буквально знизити свій інтелектуальний рівень, щоб привернути до себе батьківську увагу. Мені відомі випадки, коли старші діти переходили на "дитячу мову", починали вимагати їх одягати й годувати, робити з ними уроки, хоча вже робили це самостійно. Особливо якщо батьки весь час говорять, що в молодшого є преференції в любові й увазі, "бо він маленький". Старша дитина чітко вловлює посил: хочеш, щоб тебе любили, - будь маленьким!

Ще одна улюблена фішка батьків - це бажання клонувати себе в дитині, нав'язуючи чаду свої уявлення про його майбутнє, часто реалізуючи свої незбутні мрії і сподівання. Але ж дитина не ваша поліпшена копія, а окрема особистість з, можливо, зовсім іншими потребами, талантами й бажаннями, і ваші спроби зліпити з неї "свою мрію" можуть стати якщо не трагічними, то цілком реальними розчаруваннями.

Ніщо так не демотивує людину, як виконання чужої мрії. У ситуації пошуку покликання дитині важливо надати свободу, дозволяючи їй змінювати свої уподобання, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності, не забороняючи змінювати свої захоплення, довіряючи її вибору. Саме так простіше надалі визначитися з професією, ніж, закінчивши музичну школу, навіки забути про піаніно і викреслити з пам'яті нотну грамоту.

Часто батьки в останній розпачливій спробі мотивувати дитину вчитися вдаються до грошової винагороди. Зізнаюся, всі такі випадки, які мені знайомі з практики, закінчилися повним провалом. Гроші - справді сильний і потужний мотиватор, але тільки тоді, коли людина вміє ними розпоряджатися. До того ж критерії плати за оцінки дуже сумнівні. В одній сім'ї тато завів дитині домашній "банківський рахунок": клав на нього гроші за високі оцінки й знімав за низькі. Через якийсь час дитина зайшла в "глибокий мінус" і геть втратила інтерес до цієї "забави", як, утім, і до навчання, адже віддавати борг їй просто було нічим. І татові мотивувати теж уже було нічим. Вибір платити чи не платити - за вами, але чи робитиме потім ваша дитина щось для вас безплатно, якщо вона вчиться для вас за гроші?

Сподіваюся, бити дитину за оцінки вам не спаде на думку…

Важливо знати, що порівняння дитини з іншими дітьми, висміювання, некоректні висловлення на її адресу і на адресу її діяльності, придушення особистості, звинувачення, погрози, побої - погані помічники в мотивації дитини вчитися.

Отже, що ж мотивує дитину до навчання?

Своєчасний початок навчального процесу, відповідно до фізичного й психологічного віку.

Адекватні навчальне навантаження і вимоги до дитини.

Адекватна оцінка її успіхів і промахів. Фіксація на успіхах.

Навчання дитини ЯК навчатися, даючи їй правильні схеми й методи здобування знань, відповідність методів її віку й потребам.

Повага до школи, вчителя, навчального процесу.

Своєчасне заохочення і похвала в разі удачі, підтримка й допомога при невдачі.

Related video

Сприятлива обстановка в сім'ї, однакові вимоги й методи виховання, довірча атмосфера в родині.

Контроль і режим дня, привчання до самоконтролю.

Якщо ви бачите в дитині особистість, вірите в її сили й підтримуєте у важкі хвилини, це завжди принесе свої плоди, і ви будете нею пишатися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}