Чому мовчать наші діти?

13 лютого, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 5, 13 лютого-20 лютого 2015р.
Відправити
Відправити

Можливо, це вас і здивує, але в сучасному світі комунікації, цінності інформації однією з найпоширеніших є проблема розвитку мовлення у дітей. Кожна друга дитина віком від двох до чотирьох років потрапляє до мене, як до психолога, із затримкою мовленнєвого розвитку.

Чому мовчать наші діти?

Можливо, це вас і здивує, але в сучасному світі комунікації, цінності інформації однією з найпоширеніших є проблема розвитку мовлення у дітей. Кожна друга дитина віком від двох до чотирьох років потрапляє до мене, як до психолога, із затримкою мовленнєвого розвитку. Тенденція зростання подібних проблем спостерігається останні 20 років в усьому світі. Але якщо на початку 70-х такі порушення мали всього 4% дітей, то на сьогодні кількість дітей зі згаданим діагнозом зросла майже в сім разів. З такою тенденцією однією з найбільш затребуваних професій невдовзі буде логопед-дефектолог.

Мовлення - необхідна умова повноцінного розвитку людини, бо це не тільки засіб спілкування, а й засіб мислення, уяви, управління своєю поведінкою, усвідомлення своїх відчуттів і себе як особистості. Для розуміння проблеми важливо знати, що мовлення буває активним і пасивним. Активне мовлення - це безпосередньо те, що дитина говорить, тобто може вимовити вголос. Пасивне виражається у формі розуміння чужого мовлення. Наприклад, ви просите дитину подати вам телефон, і вона подає вам саме телефон, а не щось інше, що потрапляє їй на очі. Вона відрізняє ложку від виделки, стілець від табурета, цукерку від олівця - звісно ж, за умови, якщо ви самі не плутаєте назв. У дітей розвиток активної і пасивної форм мовлення відбувається не одночасно. Вважається, що дитина спочатку вчиться розуміти чуже мовлення просто слухаючи тих, хто її оточує, а потім уже починає розмовляти сама. Тобто її пасивне мовлення розвивається раніше. При цьому маємо врахувати, що вже з перших тижнів життя дитина розпізнає особливості мови матері і навіть у цей період вчиться говорити активно. Тому важливо починати розмовляти з малям якомога раніше. Хоч як парадоксально, але багато батьків не вважають за необхідне розмовляти з дітьми, бо не бачать в них особистості - мовляв, вони однаково нічого не розуміють, то навіщо ж стрясати повітря.

Спробуймо розібратися, у чому причини затримки мовленнєвого розвитку, і чому наші діти затято "відмовляються" з нами розмовляти.

На прийомі трирічний малюк. Увійшовши до кабінету, він пролітає повз мене до яскравої іграшки, навіть не зупинивши на мені погляду. Здається, що нікого крім нього в кабінеті й немає. Поки малюк бавиться іграшкою, він не відповідає на запитання, не реагує на подразники, і навіть мама не може нічим привернути його увагу. Та ось іграшка набридла малюку, і він, підвівши на маму очі, мовив: "А-аа". Мама виймає з сумки пляшечку з компотом і вручає хлопчикові. Він задоволений. Тільки їй відомо, що означало це "а-аа", але з реакції видно, що вона "вгадала". За час усієї зустрічі було ще кілька протяжних голосних, на які мама реагує миттєво, як фокусник, виймаючи з сумки їжу, іграшки й інші цікаві дитині предмети. Невдовзі малюку набридли всі ці маніпуляції, і він затягує вже протяжливо й голосно: "А-аааа!". На цей сигнал мама виймає з надр сумки планшет. З цього моменту маля затихає, і відволікти його увагу від гаджета вже нічим неможливо. Це не конкретний приклад, це типовий випадок.

Причин порушень мовлення може бути безліч, і затримка мовленнєвого розвитку - часто результат цілого комплексу проблем, які тією чи іншою мірою можна виправити. Але набагато важливіше на більш ранніх етапах помічати деякі невідповідності, і тоді багатьох проблем можна уникнути.

Перше, що я рекомендую, - перевірити в дитини слух. При будь-яких проблемах з мовленням візит до отоларинголога не буде зайвим. Мені відомий випадок, коли порушення слуху в дитини виявили вже коли вона мала йти до школи. До цього здібний від природи хлопчик навчився читати по губах. Проблема з'ясувалася, коли артикуляція чужих людей стала сильно відрізнятися від артикуляції його близьких. Отоларинголог може виявити й іншу проблему - надто коротку вуздечку або завеликий язик, що спричиняє труднощі при говорінні, як наслідок - дитина мовчить.

Затримку розвитку мовлення може виявити й лікар-невролог. Тож не пропускаймо планових походів до нього в рекомендований термін. Пам'ятаймо, що мовлення людини починає формуватися з народження, і до того, як дитина вимовить перше слово, її мовлення проходить такі стадії розвитку, як гуління й лепетання. Саме відсутність цих стадій може виявити невролог. Бувають випадки, коли затримку мовленнєвого розвитку "передвіщають" інші супутні діагнози - обставини народження, періоду вагітності, генетичні порушення, патологічний (підвищений або знижений) тонус м'язів тощо.

Мусимо знати, що затримка розвитку мовлення - одна з головних ознак дитячого аутизму. Якщо в маляти виявляються відставання мовленнєвого розвитку і симптоми відсутності прагнення контактувати, можна припустити, що дитина - аутист. Такі діти не усміхаються, не пожвавлюються побачивши батьків, часто не дивляться в очі. Але самостійно ставити такій дитині діагноз ви не маєте права. Тільки кваліфікований дитячий психіатр може поставити діагноз аутизм. Психолог теж не має на це права, він може всього лише припустити, але для постановки діагнозу направить дитину до лікаря. Йти чи не йти до психіатра - це, звичайно, ваш вибір, але для повноцінної адаптації дитини до умов реального життя вам доведеться багато в чому змінити свої уявлення про дітей, а отже, сприймати реальність повноцінно.

Тепер про "побутові" причини затримки мовлення.

Назвемо першу так - "заспокійливий гаджет". Безумовно, за той проміжок часу, поки в руках у маляти омріяний планшет або телефон, мама встигає зварити борщ, випрати й повісити білизну, нагодувати молодшого брата, тата і навіть вигуляти собаку… Але, як правило, у дитини, яка рано пізнала привабливість "комп'ютерного життя", не тільки проблеми з мовленням, вона розкоординована, у неї яскраво виражені спалахи агресії, проблеми з харчуванням, сном, вона довго не може заспокоїтися при мінімальному роздратуванні. Важливо розуміти, що мозок маленької людини розвивається в послідовності, що передбачає якісні переходи від одного щабля розвитку до іншого, де кожен попередній є основою наступних щаблів або стадій розвитку. Предметно-маніпуляційна діяльність - основна в немовлячий період, за якою іде предметна. Дитина в цей період розвивається досліджуючи предмети навколишнього світу. І в цей період реальний кубик у руках маляти безпосередньо розвиває його. Дитина може взяти кубик у руку, потягти до рота, лизнути, кинути на підлогу, постукати ним по іншому кубику тощо. Але кубик на екрані планшета не має набору властивостей, необхідних маляті, і, звісно, не може стимулювати розвиток мозку, дати розуміння властивостей предметів. Адже властивості всіх віртуальних предметів однакові - плаский гладенький екран! І гордість, з якою батьки хваляться, як їхнє маля вправно дає собі раду з планшетом, - абсолютно хибний посил. Тому правило номер один: до трьох років - жодних гаджетів! Комп'ютерні ігри можна вводити в "діяльність" дитини тільки після того, як вона опанувала традиційні види дитячої "діяльності" - малювання, конструювання, сприйняття і вигадування історій. Коли маля навчиться самостійно гратися у звичайні дитячі ігри - рольові, маніпуляційні, моторні, логічні.

Про розвиток дрібної моторики - окрема розмова. Багато хто вже знає, що розвиток дрібної моторики напрочуд ефективно впливає на розвиток мовлення, і мами з материнською наполегливістю змушують малят працювати пальчиками. Справді, мозок людини влаштований так, що, говорячи простою мовою, ділянки головного мозку, відповідальні за мовлення й дрібну моторику, пов'язані, і, розвиваючи одну ділянку, ми стимулюємо розвиток іншої. Це, до речі, часто використовують і в лікування дорослих при ураженнях головного мозку (інсультах). У процесі реабілітації їм рекомендують в'язати, вишивати, ліпити тощо. Але дрібну моторику неможливо розвивати не розвиваючи загальної, а це - уміння дитини проворно й скоординовано рухатися. Наприклад кидати і ловити м'яч, стрибати, рухати синхронно руками, ходити по сходах, бордюрах (діти справді це дуже люблять!). Іноді прості вправи на координацію рухів - ліплення, малювання олівцями, застібання ґудзиків, шнурування - можуть неабияк стимулювати розвиток мовлення. Важливо розуміти і зворотні процеси: якщо центри мовлення і моторики настільки пов'язані, то бити дитину по руках - категорично забороняється! Згадаймо оскароносний фільм "Король говорить", у якому король Англії Георг VI зазнає великих труднощів через заїкання. Ця прикрість сталася з ним у дитинстві: батько бив його по руках, переучуючи писати правою рукою, бо майбутній король був шульгою.

Часто мовленнєвий розвиток, хоч як дивно, гальмується двомовним середовищем. Величезна кількість родин у сучасному світі складається з людей різних мовних культур і є дво- або багатомовними. У дітей, які живуть у багатомовній родині, - своєрідні особливості розвитку мовлення. Але нормальний розвиток двомовного мовлення формуватиметься за умови, якщо дитина постійно чутиме цю мову і якщо вона не відстає у психічному розвитку.

Вважається, що багатомовні діти опановують вимовляння повільніше і так само повільніше сприймають звукові комбінації в мовленні. Але, по-перше, багато чого залежить і від особливостей самих мов: близькі за граматичною конструкцією і вимовою мови опановуємо значно простіше й швидше, ніж зовсім різні (це стосується і дорослих). Що більша різниця у вимовлянні одного й того самого слова мовою матері і батька, то складніше його засвоїти. Дитині потрібно засвоїти не тільки словесну назву тих чи інших предметів, а й співвіднести їх однією і іншою мовою між собою. Процес опанування мовлення може бути трохи більше розтягнутий у часі, оскільки обсяг засвоєння інформації збільшено вдвічі-втричі (з огляду на кількість мов), але на загальному психічному й моторному розвиткові це ніяк не позначається. Але тут важлива наявність умови роздільного мовного середовища - кожен з батьків повинен розмовляти з дитиною своєю рідною мовою не запозичуючи слів з іншої. Простіше кажучи, від батьків дитина має чути еталонну мову, а не суржик. Завжди виправляйте дитину, якщо вона, розмовляючи однією мовою, використовує слова з іншої. Висновки в цьому питанні робити вам.

І дивовижним чином затримка мовлення проявляється в дітей гіпертурботливих матусь. Такі мами, будучи надмірними перфекціоністками, просто не дають можливості дитині заговорити. Вони вловлюють бажання малюка за рухом його руки, вигнутою бровою чи опущеними куточками губ. І така дитина просто не має потреби говорити! Її розуміють навіть не з півслова, а з напівбукви! Точно ілюструє ситуацію анекдот.

В одній сім'ї був єдиний син, який нічого не говорив. Хлопчика водили до професорів і логопедів, але ті лише руками розводили і нічим не могли зарадити. Минув час, хлопчикові виповнилося сім років. Якось уранці, коли вся сім'я снідала, він раптом чітко й виразно каже: "Чому каша пересолена?". Батьки забігали, заметушилися, запитують: "Чому ж ти раніше не говорив?", а він їм: "Так раніше все було добре!".

Мовлення - це діяльність, що має свою структуру. І на першому етапі важлива ПОТРЕБА говорити. А її не виникне, якщо мама за першим жестом дитини даватиме їй необхідне і працюватиме "перекладачем" для решти світу. Ця ситуація досить зручна для дитини, і сам малюк навряд чи захоче втратити цей комфорт, його мусять виводити на мовне спілкування саме батьки. Дитина повинна усвідомити, що мовлення їй необхідне, що без нього вона не отримає бажаного.

Зважаючи на викладене вище, треба розуміти: хоч би якими були проблеми затримки мовленнєвого розвитку, все ж таки основною причиною може бути те, що самі батьки не вважають за потрібне багато розмовляти зі своєю дитиною. Не чуючи достатньою мірою мовлення дорослих, не бачачи артикуляції і не маючи можливості її наслідувати, малюк відставатиме в мовленнєвому розвитку. Не можна забувати, що мовленнєвий і розумовий розвиток тісно пов'язані, і не сформоване вчасно мовлення може викликати відставання в розумовому розвитку. Для розвитку мовлення дитини насамперед необхідно створити сприятливі умови. Найголовніше - якнайбільше розмовляти з дитиною. Вона повинна постійно чути мовлення, звернене до неї, а не з екрана телевізора. Для цього слід постійно коментувати всі побутові ситуації і події життя маляти. Наприклад, збори в садок, прибирання ліжка, прогулянку, споживання їжі. Важливо описувати все, що ви бачите з дитиною, усе, що ви робите, і все, що відчуваєте, називаючи все простими словами, намагаючись не використовувати надто довгих і складних слів. Неабияк допомагають розвивати мовлення читання й заучування віршів і лічилочок, а надто - коли це супроводжувати діями, які відображають суть того, що відбувається.

Наші діти ростуть у нових умовах тотальної зайнятості батьків, і, на жаль, проблеми дітей є породженням нових умов життя дорослих, їхнього стрімкого життя і браку часу. Але важливо розуміти, що реагувати як страус у цій ситуації не вийде. Сподіватися, що все само розсмокчеться, і дитина "раптом" заговорить, - хибний шлях, навіть попри запевняння бабусь.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК