Бути найкращим чи бути собою?

Перфекціонізм у психології в широкому сенсі означає прагнення в усьому досягти досконалості, але в цьому простому формулюванні й криється його підступність. Здавалося б, досягти найкращого результату у своїй діяльності, отримати найвищу оцінку на іспиті або прибуток у бізнесі, посісти перше місце у спортивних змаганнях - хіба це не те, чого всі мають прагнути?

Однак, якщо вчасно не зупинитися, вже наступним щаблем прагнення досконалості може стати пос­тійне порівняння себе з іншими, завищені вимоги до себе, орієнтація на "найуспішніших", прагнення до вик­лючно максимального результату (а інакше не варто й починати), тобто філософія максималізму - "все або нічого". І якщо за "здорового" перфекціонізму ще зберігається інтерес до самої діяльності, а не тільки до результату, то в більш запущеній формі досягнення досконалості, найкращого з усіх можливих результатів, визнання й захоплення з боку оточення перетворюється на головний сенс життя людини - на шкоду всім іншим мотивам.

Недарма останніми роками цій рисі дедалі більшої уваги почали приділяти… психіатри. Як показали результати проведених досліджень, перфекціонізм тісно пов'язаний з депресивними, тривожними розладами й навіть такими серйозними відхиленнями, як суїцидальні думки й поведінка. Виявляється, він може ускладнити перебіг цих розладів і сприяти набуттю ними хронічної форми.

Людині з патологічним перфекціонізмом дуже складно визнати себе недосконалою, такою, що може від чогось страждати, їй важко довіритися й прийняти допомогу від фахівця (психіатра або психотерапевта), який теж може здаватися пацієнтові недосконалим. Невдоволення собою й пов'язане із цим почуття безнадії, деп­ресія мимоволі породжують думки: "Якщо я недосконалий, навіщо мені взагалі бути?".

Виявлено також зв'язок перфекціонізму з розладами харчової поведінки людини та зміненими уявленнями про своє тіло. З'ясувалося, що дівчата із завищеними до себе вимогами демонстрували екстремальні форми харчової поведінки - аж до повної відмови від приймання їжі. Прагнення здаватися успішним, відповідати неадекватним стандартам і уявленнями про досконалий зовнішній вигляд тісно пов'язане з анорексією і булімією. Фахівці навіть запровадили поняття фізичного перфекціо­нізму як особливого його типу, що проявляється у прагненні тілесної досконалості. Такі порушення особливо характерні для непростого підліткового періоду, хоча й серед дорослих трапляються не так уже й рідко.

Люди, які відкладають
життя на потім

Серед перфекціоністів зустрічаються люди, які відкладають якусь важливу подію в житті доти, доки не настануть якісь "ідеальні" обставини чи умови. Наприклад, молодята довго збирають гроші на своє "найкраще у світі" весілля. А коли на­реш­ті зберуть потрібну суму й одружаться, очікуваного щастя можуть і не зазнати - надто довго вони цього чекали, момент уже упущено, а довгоочікувана подія однаково вийш­ла не такою ідеальною, як мрія­лося.

Деякі подружні пари відкладають народження дітей, доки не збудують великого будинку, не облаштують дитячої кімнати, не знайдуть високооплачуваної роботи, не переїдуть до іншої країни…З одного боку, такий відповідальний підхід похвальний, з іншого - на досягнення ідеальних умов може знадобитися багато років, не кажучи вже про те, що їх можна так ніколи й не дочекатися! Буде згаяно дорогоцінний час - і від мрії доведеться відмовитися. Тому не слід заважати життєвому плину: треба прагнути встигати за життям, а не змушувати його чекати.

Існує й зв'язок перфекціонізму з проблемами в шлюбі. Завищені вимоги до себе й партнера, неможливість поступитися в суперечці, пробачити іншому чи собі помилку - все це не сприяє зміцненню стосунків, а лише підвищує рівень тривожності й роздратування в сім'ї.

Люди, які доводять усе до досконалості, здатні з головою поринути в якусь одну справу або заняття й геть забути про все інше. Це дає їм змогу досягти неабияких результатів у своїй професії (хто картатиме, наприклад, лікаря-перфекціоніста?), однак може призвести до втрати дружніх взаємин, сім'ї, власного здоров'я.

Дитячий перфекціонізм

Перфекціонізм - це, безперечно, породження сім'ї. Ні, він не передається генетично, він може бути або відповіддю на завищені вимоги до дитини, або розвиватися на противагу батьківському інфантилізму й безвідповідальності, або як наслідування батьків.

Так, нерідко батьки дітей-перфекціоністів дуже на них тиснуть, прищеплюють їм прагнення уникати невдач. І якщо дитина помиляється, у чомусь неуспішна, батьки всіляко виказують невдоволення, відштовхують дитину доти, доки вона не виправиться, не доб'ється успіху, не зробить чогось дуже добре. Вони більше зосереджені на невдачах і помилках, схильні оцінювати те, що сталося, з позиції "все або нічого": якщо не домігся високого результату - взагалі не впорався. Дитина робить висновок, що вона буде хорошою і її не відштовхнуть лише тоді, коли її супроводжуватиме успіх. Так дитина й стає перфекціоністом - тільки так, на її думку, можна заслужити любов, прийняття й захоплене ставлення. Якщо батьки демонструють негнучкість і безкомпромісність стосовно самих себе й одне до одного, дитина мимохіть може перейняти таку модель поведінки, навіть якщо від неї самої ніхто й не вимагає відмінних результатів.

І, навпаки, якщо батьки нічого не прагнуть, живуть "абияк", не ставлять перед собою жодної мети - в дитини може виникнути відчуття відсутності ґрунту під ногами, безконтрольності й тривоги. І тоді вона сама візьме на себе роль дорослого в сім'ї, встановивши контроль над своїм життям: "Якщо я зроблю хоч один хибний крок, то пропаду, адже підтримки чекати немає звідки".

Психологи розрізняють "я-адре­сований" перфекціонізм і перфекціонізм, зумовлений "соціальним приписом". Під першим розуміють неадекватно високі вимоги, які висуває до себе дитина або підліток. Дитина з вираженим "я-адресованим" перфекціонізмом вважає, що вона повинна відповідати найвищим стандартам і бути досконалою в усьому. Дитина з високим рівнем перфекціо­нізму, зумовленого "соціальним приписом", вважає, що батьки й усі нав­коло чекають, що вона буде найкращою, і тому переконана, що повинна виправдати ці очікування й відповідати їм. Таким чином, перфекціонізм, зумовлений "соціальним приписом", - це уявлення людини про те, що інші видають їй "припис" бути досконалою в усьому. І якщо в підлітка переважають настанови саме такого перфекціонізму, у нього виникає більше проблем (стреси, депресивна симптоматика, гнівливість), ніж у підлітка з переважанням "я-адресованого" перфекціонізму. Прагнення бути в усьому ідеальним може породити не тільки депресії, а й закритість у спілкуванні з іншими людьми, відчуття страху, тривоги, очікування невдачі.

Чимало дітей через страх зробити щось неправильно вважають за краще не робити нічого. Приклад найлегшого варіанта: мама просить дочку прибрати в кімнаті, але на генеральне прибирання часу немає, а варіант бодай просто розставити все по місцях дівчину не влаштовує - адже ідеального порядку однаково не буде, тож і починати не варто. Але далі - більше. Діти кидають улюб­лений вид спорту, бо не посіли першого місця в змаганнях. Вони перестають брати уроки музики, бо зрозуміли, що ніколи не досягнуть слави Моцарта. Їх не влаштовує жоден результат, крім найкращого з усіх можливих. Вони так зациклені на ньому, що перестають відчувати насолоду від занять улюбленою справою. Таким чином перфекціонізм знищує творчість і жагу пізнання в дитині, зводить нанівець усю енергію внутрішнього розвитку - а що може бути страшніше за це? Тому батьки повинні уважніше спостерігати за маленькими "відмінниками", аби не проґавити тривожних дзвіночків.

Як допомогти дитині здолати зародження перфекціонізму? Насам­перед, перестати вимагати від неї бути найкращою - нехай у всьому залишається сама собою. Не можна порівнювати дитину з іншими. Вза­галі треба намагатися не порівнювати, а якщо вже дуже кортить - то тільки її власні попередні результати з нинішніми.

Абсолютне сприйняття й беззастережна батьківська любов - засіб від багатьох, якщо не всіх, дитячих психологічних проблем. Дитина повинна знати: хоч би що сталося, батьки її люблять, це незмінне й не залежить від жодних результатів.

Є сенс внести більше спонтанності в повсякдення. Наприклад, якось замість уроків піти з дитиною в парк, несподівано змінивши курс уже дорогою до школи: і ваш син чи донька побачить, що світ прекрасний і безпечний, навіть якщо щось іде не за планом.

Складне завдання, яке не виходить відразу, можна розділити на дрібніші, зосередившись на процесі й знявши підвищену увагу з результату.

В особливо запущених випадках не бійтеся заохочувати… навіть погані результати! Наприклад, пообіцяйте дитині цікаву поїздку, якщо знайдете в домашньому завданні одну помилку - у такий спосіб ви знімете страх не досягти найкращого результату, розрядите обстановку.

Не слід вимагати від дитини тільки відмінних оцінок, краще залишити їй час для цікавих занять, захоплень. Що різноманітніші вони будуть саме в дитячому віці, то більш розвиненою буде дитина, то легше їй буде знайти заняття до душі, а то й професію, перейшовши у світ дорослих. Адже знайти себе, знайти свій шлях і не збочувати з нього, отримуючи задоволення від життя, - набагато важливіше, ніж бути в чомусь кращим за інших.