«Зліт-посадка» українських аеропортів

Власники комунальних аеропортів заявляють, що затіяна передача злітно-посадкових смуг у державну власність зірве графік підготовки цих об’єктів до фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Принаймні така думка існує в Донецьку. Розгорнуті було проекти реконструкції місцевого аеропорту опинилися під загрозою зриву.

Якщо вірити міністру транспорту Йосипу Вінському, передача українських аеропортів у державну власність — справа практично вирішена. Наприкінці минулого тижня міністр по закінченні засідання Ради національної безпеки та оборони бадьоро прозвітував, що зумів, зрештою, переконати президента в необхідності «розірвати» аеропорти, віддавши державі злітно-посадкові смуги (ЗПС) із навігаційним устаткуванням. Трохи пізніше цю інформацію підтвердила секретар РНБОУ Раїса Богатирьова.

Нагадаємо, свою вимогу Мінтранс аргументував необхідністю гарантувати безпеку польотів під час проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Однак чиновники, відповідальні за організацію змагань, сумніваються в здатності транспортного відомства належним чином виконати цю функцію. Так, голова Національної агенції України з питань підготовки та проведення Євро-2012 Євген Червоненко, дізнавшись про досягнуту згоду, заявив, що для нього це «страшна новина». У коментарі агенції УНІАН пан Червоненко зазначив, що гроші, які доведеться витрачати на утримання злітно-посадкових смуг, розумніше було б витратити на будівництво доріг, а ЗПС непогано б жилося й у приватних руках. Проти бажання Мінтрансу «націоналізувати» аеропорти виступав і віце-прем’єр Іван Васюник.

У Донецьку місцева обласна рада проявила дисциплінованість і, на вимогу Києва, ще 22 квітня ц.р. дала згоду на передачу в держвласність злітно-посадкової смуги Міжнародного аеропорту «Донецьк». Однак голова облради Анатолій Близнюк під час обговорення цього рішення не утримався, щоб не підпустити шпильку на адресу Вінського. «Колесніков правильно казав: щойно міністр починає ініціювати передачу аеропорту у власність держави, то його знімають», — ображено сказав пан Близнюк. Можливо, то був натяк на незавидну долю екс-міністра Миколи Рудьковського, котрий наприкінці 2006 року також зажадав повернути державі кілька аеропортів, у тому числі донецький...

Більше того, після сесії голова облради поїхав шукати правди особисто у прем’єр-міністра Юлії Тимошенко і, повернувшись додому, оприлюднив компромісну домовленість донецької влади з Кабміном: злітно-посадкову смугу нікому не передадуть, поки не добудують, оскільки механізм зміни форми власності недобудованого об’єкта в Україні не розроблено. «Прем’єр-міністр погодилася з нашою позицією, і ми будемо добудовувати злітно-посадкову смугу. По завершенні будівництва ми її передаємо в державну власність», — пояснив голова облради. Інакше, додав він, процедура передачі ЗПС і зміни підрядника призупинили б розпочате будівництво на півтора року.

Питання про зміну форми власності донецького аеропорту постало на порядку денному в той момент, коли розпочата реконструкція опинилася під загрозою зриву. Торік у липні Кабмін затвердив кошторис на завершення будівництва нової смуги — 630,7 млн. грн. (у регіональній програмі підготовки до Євро загальна вартість цих робіт оцінювалася в 990 млн. грн.). І представники місцевої влади, і керівники КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк» неодноразово заявляли, що з початку 2008 року ані копійки державних грошей на цей проект виділено не було. Підрядника переконали продовжувати роботи «під слово честі», щоб не гаяти часу і сповна скористатися сприятливою для будівництва погодою.

У Донецьку сподівалися, що повноцінне фінансування почнеться хоча б наприкінці травня, але поки ніщо цього не передвіщає. Доля проекту, покликаного забезпечити можливість приймати будь-які типи літаків, незрозуміла. Як і доля самого аеропорту.

«Донецьким» уже не вперше доводиться відбиватися від нападок на «свій» аеропорт. З 2003 року КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк» перебуває в комунальній власності обласної громади. Однак у листопаді 2006 року, щойно міністр транспорту заїкнувся про передачу аеропортів державі, комунальне підприємство формально змінило власника з обласної ради на міськраду шахтарської столиці. Як пояснював тоді мер Донецька Олександр Лук’янченко, «щоб це підприємство взагалі не вийшло з-під юрисдикції нашого регіону». Адже з погляду законодавства, правовий статус комунальної власності області більш хиткий, аніж майна міської громади. Однак оперативне управління аеропортом, вочевидь, продовжує здійснювати обласне керівництво. Директор аеропорту Валентин Паламарчук у розмові з кореспондентом «ДТ» зізнавався, що його контракт досі лежить в обласній раді. Крім того, із регіонального бюджету продовжують виділяти гроші на технічне переозброєння та реконструкцію «повітряних воріт Донбасу», на рівні 17—20 млн. грн. на рік.

Втім, формальний власник — Донецька міська рада — поки хоч і завуальовано, але висловився проти передачі аеропорту державі. «Я вважаю, що це неможливо. Юридично неможливо. Сьогодні немає механізму повернення з комунальної власності в державну без згоди територіальної громади і без рішення сесії міської ради», — заявив журналістам мер Донецька Олександр Лук’янченко. Що можна розглядати і як випад на адресу голови облради Анатолія Близнюка, з яким у донецького градоначальника іноді трапляються досить енергійні дискусії. І свою думку кожен обстоює завзято. За деякими відомостями, Лук’янченко не вельми задоволений своєю ниніш­ньою роллю «технічного» власника, в якій від нього вимагаються лише поступки і потурання, а саме: звільнення донецького аеропорту від плати за землю і рішення міськради, котре дозволяє КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк» залишати весь прибуток собі на розвиток.

Керівник донецького аеропорту В.Паламарчук у коментарі «ДТ» заявив, що, виходячи з досвіду роботи з державними структурами, він також категорично проти передачі підвідомчого йому підприємства державі. «Замість того щоб готуватися до Євро, я займаюся лише тим, що розсилаю в усі інстанції папери про те, як я готуюся до Євро. Хоча тут радше треба говорити не про те, як ми готуємося, а про те, як ми не готуємося. Дивлячись на цей уряд, складається враження, що не тільки наш аеропорт, а взагалі нічого готове не буде», — зазначив він в інтерв’ю нашому кореспонденту. Паламарчук запевнив, що приблизно тієї ж думки дотримуються керівники інших повітряних вокзалів.

Тому на перспективи донецького аеропорту в руках держави Валентин Паламарчук дивиться дуже похмуро. На доказ він навів список авіакомпаній, котрі літали в державний аеропорт Донецька й у комунальний.

За його словами, до 2003 року з Донецька літала лише місцева компанія «Донбасаеро», що обслуговувала рейс «Донецьк—Київ» (аеропорт Бориспіль) і кілька сезонних рейсів на популярні серед донеччан сусідні курорти Криму та Туреччини.

За п’ять років перебування в комунальній власності аеропорт привели у відповідність до нових вимог, і тепер через столицю Донбасу проходять транзитні рейси «Люфтганзи», «Австрійських авіаліній», Turkish Airlines та UTAir. Не в останню чергу, на думку Паламарчука, цьому посприяло технічне переозброєння аеропорту, зокрема закупівля спеціальної техніки для очищення злітно-посадкової смуги від намерзлої криги. З Донецька тепер без пересадки в Борисполі можна потрапити в найбільші транзитні аеропорти Європи — Відень і Мюнхен.

Така динаміка дасть змогу навіть подумувати про грандіозні проекти перетворення донецького аеропорту на великий транзитний центр між Сходом і Заходом, на своєрідний український «Мюнхен». Дуже амбітний проект, коли згадати, що зданий в експлуатацію 1975 року аеропорт узагалі не будувався навіть як просто міжнародний, і пізніше довелося «втискувати» в аеровокзальний комплекс не передбачену початковим проектом митну інфраструктуру.

Як зауважив директор донецького аеропорту, держава ризикує отримати у свої руки дуже дорогий тягар (про що, нагадаємо, казав і Червоненко). Проект будівництва нової ЗПС включає амортизаційний захист під час експлуатації в сумі 50 млн. грн. щороку, не рахуючи витрат на зарплату персоналу та утримання згаданої спецтехніки. «Залишити такий об’єкт без амортизаційного захисту — отже, скоротити строк його експлуатації до 15 років замість 50. Але це питання, як і багато інших, поки що навіть не обговорювали», — сказав Валентин Паламарчук.

Перипетії зі злітно-посадковою смугою, побоюються в Донецьку, можуть віджахнути потенційних інвесторів і від проекту реконструкції власне аеровокзального комплексу. В адміністрації КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк», поки не розкриваючи імен, стверджують, що до заяв про намір змінити форму власності ЗПС переговори з компанією, котра побажала вкласти гроші в аеровокзал, ввійшли в завершальну стадію. Та зараз призупинилися. Загальна вартість проекту становить
269,4 млн. грн. Передбачається, що тут буде побудовано новий термінал і транспортну розв’язку. Місцева влада також заявила про готовність безплатно виділити землю під цей проект. Крім того, місцевий аеропорт, єдиний в Україні, уже зараз готовий запропонувати будь-якому інвестору, за словами мера Донецька Олександра Лук’янченка, повний комплект затвердженої проектно-кошторисної документації.

Вважається, що новий аеровокзальний комплекс може стати прибутковим. Для цього, за оцінками фахівців, необхідно «усього лише» збільшити потік пасажирів до 4 млн. чоловік щороку (зараз донецький аеропорт обслуговує за рік 0,5 млн. пасажирів). Проте експерти сходяться на думці, що за вмілого підходу перспективи у місцевого аеропорту просто блискучі: при проходженні транзитних рейсів через Донецьк час доставки пасажирів до основних аеропортів Сходу скорочується на годину. У будь-якому разі, компанія «Аеросвіт» уже давно й активно співпрацює з донецькою компанією «Донбасаеро» в цьому напрямі, розраховуючи поповнити свій реєстр транзитних аеропортів, окрім «Борисполя», ще й «міжнародним аеропортом «Донецьк».

Хоч би чим завершилася ця епопея, хочеться сподіватися, що європейським футболістам не доведеться пережити непередаваних відчуттів, випробуваних українськими пасажирами 2004 року, коли злітно-посадкову смугу аеропорту «Донецьк» через аварійний стан закрили на терміновий ремонт, а літаки сідали в чисте поле, у торовану поруч по траві колію. Адже наші люди до всього звичні, а рафінованих європейців може й грець ухопити від такого екстремального «атракціону»...