Західна компанія «Дакор»: «на цукрозаводи ми прийшли надовго»

В останнє десятиліття цукрова галузь в Україні занепала не на жарт. Скоротилася і сировинна база, і власне виробництво. Коли, наприклад, у 1990 році цукровими буряками було засіяно 1,6 млн. гектарів, то у 2004-му — не більше 900 тис. Не зростає і їх врожайність. Виробництво цукру на ці фактори відреагувало просто катастрофічним зниженням— від майже 5,5 млн. тонн у 1990-му до 1,45 млн. тонн торік. Як наслідок, Україна не те що перестала бути провідним експортером солодкого продукту, вона не може забезпечити цукром навіть внутрішній ринок, адже українські споживачі потребують не менше 2 млн. тонн продукції. І все ж на фоні загального занепаду дубенські цукровики (тепер «Західна компанія «Дакор») зуміли довести, що втрачено далеко не все, і в «солодкій» галузі може бути стратегічний інвестор.

Ще донедавна багато цукрозаводів у західному регіоні України перебували на межі закриття. Борги за енергоносії, із зарплати та інші обсіли ці підприємства, як реп’яхи кожух. Наприклад, на одному з найбільших підприємств галузі — Кременецькому — висів борг понад 11 млн. гривень. Про істотне оновлення виробництва було годі й говорити. Здавалося б, усе, крах — історія довела нежиттєздатність цукрозаводів. Але ж ні! Дубенчани, починаючи з 2000-го, фактично щороку приєднували до себе один завод і рятували його від загибелі. Кременець, Золочів, Самбір, Острог...

— Якби в Кременець не прийшов інвестор з Дубна, завод вже давно перестав би існувати, — небезпідставно вважає генеральний директор Кременецького цукрозаводу Ярослав Ожибко.

А заступник голови Львівської облдержадміністрації з питань АПК Іван Стефанишин щиро визнав:

— Із приходом дубенських цукровиків цукрова галузь на Львівщині нарешті запрацювала і вже впливає на розвиток економіки в регіоні.

Чиновник не злукавив. Підтримку відчули працівники заводів, адже їм повернули заборговану зарплату. Почали оплачувати працю грішми і в сільгосппідприємствах. Секрети порятунку не такі вже й складні, проте вони вимагали від інвестора значних матеріальних і фінансових зусиль.

Насамперед, компанія зуміла подбати про розвиток сировинної бази цукрозаводів. Керівництво задумалося, як зацікавити сильні господарства, які займаються вирощуванням буряків. Бо це — стабільні поставки сировини. Тож і виникла ідея об’єднати керівників потужних сільгосппідприємств, що виробляють цукросировину в обсязі не менше 2 тис. тонн, у «Клуб бурякоздавальників». І цей міжрегіональний клуб відчув серйозну підтримку: бурякосіючі господарства отримали від цукрозаводів насіння, міндобрива, засоби захисту, пальне. А найбільших виробників сировини компанія преміювала ще й автомобілями, поїздкою в Париж на виставку сільськогосподарської техніки і на завод по виробництву бурякозбиральних комбайнів.

Від традиційних способів підтримки компанія не відмовляється і тепер. Наприклад, торік вона проавансувала виробництво буряків в сільгосппідприємствах і господарствах населення на суму понад 30 млн. гривень, а крім того, допомагає бурякозбиральною технікою. Причому товарні кредити не є здирницькими. Директор Дубенського цукрового заводу Михайло Ничипорук розставив акценти чітко:

— Нам платять за переробку буряків, а на товаровиробникові ми не заробляємо. І всіляко допомагаємо йому. Оскільки понад 80 відсотків сировини на сьогодні забезпечують селянські господарства, наші фахівці проводять з індивідуальними здавальниками велику роз’яснювальну роботу. Розповідають про різні хвороби буряків, навчають, як запобігати їм або лікувати...

ЗАТ «Західна компанія «Дакор» постійно поліпшує умови для здачі сировини її виробникам. За останні роки кількість приймальних пунктів у зоні бурякосіяння зросла до 213. І це — за умов жорсткої конкуренції за сировину між цукрозаводами, причому часто недобросовісної, коли у зоні бурякосіяння заводів згаданого товариства деякі компанії пропонують кращі схеми розрахунків, ніж, так би мовити, у себе вдома.

Аби розподілити й мінімізувати ризики заготівлі сировини, дубенчани пішли кількома шляхами. Авансування буряковиробників і створення належних умов для здачі сировини— це добре. Але існує ще й інший, перспективніший шлях розвитку сировинної бази — оренда землі в селян і вирощування, таким чином, власних буряків. Бо хіба може бути краща гарантія якості солодких коренів та їх своєчасної доставки на переробку? Цукрозаводи, які входять в компанію, вже орендують по 4—6 тис. гектарів ріллі й на сьогодні довели орендовані площі до 30 тис. гектарів.

— Це — найоптимальніший варіант, — вважає директор ЗАТ «Західна компанія «Дакор» Юрій Іващенко. — Вигідно й заводам, і власникам земельних ділянок, адже вони отримують орендну плату, до того ж не меншу, ніж передбачені законодавством 1,5 відсотка вартості земельної ділянки. Але компанія практикує і проміжний спосіб підтримки у вирощуванні цукрових буряків. Коли середньому чи великому сільгосппідприємству бракує коштів, цукрозавод входить у нього, стає учасником СВК, ТзОВ і бере на себе значну частину затрат на виробництво сировини. Така співпраця прийнятна і для компанії, бо вона знає, що буряки буде вирощено, і для сільгосппідприємства, яке отримає гроші за здану сировину.

Розвиток сировинної бази та вирощування цукрових буряків з високими якісними характеристиками дало можливість стабілізувати виробництво цукру. Скажімо, за три попередніх роки обсяги виробництва цукрозаводів ЗАТ «Західна компанія «Дакор» перевищили 270 млн. гривень. Передбачається, що у 2004-му показник вийде ще більший. І це за умови, що цього року на врожайність цукрових буряків вплинули погодні умови і компанія недобирає 20—30 відсотків до планової урожайності.

Для випадкового інвестора, який переймається лише реалізацією цукру та отриманням швидких грошей, зростання виробництва дало б сигнал: витискай із заводів усе можливе і тікай. Та в «Західній компаній «Дакор» думали, як зберегти цукрове виробництво. В іншому разі, навіщо було повертати до життя десятки занепалих сільгосппідприємств, які вже забули про буряки, і збільшувати кількість робочих місць на самих цукрозаводах (сьогодні в сезон переробки там працюють майже 5000 осіб). Можна було й не дуже перейматися вчасною сплатою податків. А п’ять цукрозаводів своєчасно їх сплачують: за три попередніх роки і вісім місяців 2004-го вони перерахували до бюджетів усіх рівнів зовсім не малі суми — понад 13 млн. гривень. Сьогодні «Дакор» є одним з найбільших платників податків у Рівненській області й недаремно був нагороджений грамотою ДПА.

Але поставити за мету лише збереження виробництва і не дбати про його подальшу перспективу означало б жити лише днем сьогоднішнім, працювати наосліп. А розвиток — це якраз активна інвестиційна політика. Дубенчани починали повертати цукрозаводи до нормального робочого стану, вкладаючи кошти в їх обладнання, з 1—1,5 млн. гривень. А вже зростання обсягів виробництва цукру дало можливість пожвавити капіталовкладання в підприємства і бурякоприймальні пункти — і насамперед в ті процеси, від яких залежать якість продукції, енергозбереження, точність вимірювання характеристик сировини. Упродовж трьох років ЗАТ «Західна компанія «Дакор» інвестувало в оновлення цукрозаводів понад 12 млн. гривень, а з початку нинішнього на ці потреби вже спрямовано 4,5 млн.

Молоді керівники компанії швидко зрозуміли, що без вдосконалення управління цукрозаводами розвиток може будь-коли припинитися. Було розроблено цілу стратегію поліпшення менеджменту компанії. І коли деякі конкуренти лише тепер думають удосконалити управління фінансами, персоналом, сировиною тощо, то дубенчани здійснили ці кроки ще декілька років тому. Тепер компанія запроваджує на своїх підприємствах систему якості продукції ISO-9001. А це означає, що на п’ять цукрових заводів прийшов інвестор, який планує працювати на ринку виробництва та реалізації цукру не один рік.

Та, виявляється, він хоче не тільки зміцнити позиції на цукровому ринку. Менеджери ЗАТ «Західна компанія «Дакор» уже не раз переконувалися, як нерозважливо спеціалізуватися виключно на тих виробництвах, що мають сезонний характер. І тому, крім хліборобства, тваринництва і виробництва цукру, ця потужна підприємницька структура з Дубно має намір вкладати кошти в інші галузі, зокрема в спиртову і кондитерську. «Дакор» має справді продуману стратегію принаймні на найближчі п’ять-шість років. І це — надійне підгрунтя для зростання довіри до компанії з боку як клієнтів, так і споживачів.