Вінниччина затягує паски

Не те щоб світова фінансова криза накрила нас несподівано, але душ вийшов навіть не охолоджуючий, а крижаний. Першими відчули на собі різь його скалок працівники банків. Уже в найперші дні багатьох співробітників цих установ перевели на неповний робочий день. За наявною інформацією, приблизно дві третини працівників банківської системи області відправили у відпустки за власний рахунок, а частину звільнили. Щоб хоч якось обґрунтувати звільнення, проводять тести і за їх результатами звільняють.

Загалом же, у всіх сферах економіки, за останніми офіційними даними, в області скорочено трохи більше сотні осіб, але цифра зростає. Збільшується й кількість тих, хто зайнятий неповний робочий день. Тиждень тому офіційна статистика налічувала таких 2500 осіб. Не так стрімко, як до цифри тижневої давності — 1350 осіб, але зростає кількість відправлених у відпустки за власний рахунок.

Офіційна статистика, м’яко кажучи, не викликає довіри. Незрозуміло, чи входить у число відпускників за власний рахунок майже тисяча робітників — а це весь колектив заводу ім. Кірова, що в місті Могилів-Подільський. До речі, це один із трьох багатостраждальних районів, які зазнали лиха від повені цього літа. Свого часу у правоохоронних органів були запитання з приводу розподілу коштів на ліквідацію наслідків стихії. Але іронія долі не лише в цьому. Саме переробна галузь (її питома вага у промисловості області становить 60%) і сільське господарство (його частка у валовому виробництві на Вінниччині — 20%) допомагають своїми відрахуваннями у бюджет і Пенсійний фонд зводити нинішнього року кінці з кінцями. А завод виробляє механізми для підприємств, які переробляють сільськогосподарську продукцію: дробарки, круподерні тощо.

Офіційна сфера Вінниччини затягує паски дедалі тугіше. Місцями навіть дуже своєрідно. Цікавий підхід застосовується до працівників держлісництва. Наприклад, в одному із сіл Томашпільського району лісників послали у відпустку за власний рахунок, однак на роботу вони ходять, ніби нічого й не сталося. Не факт, що таке не практикується, окрім цього окремо взятого села, в інших відділеннях держуправління лісового господарства. Виходить, дерев «наліво» тепер піде більше. Бо як жити?

Логічнішим видається інший метод зменшення витрат в офіційній сфері: державним службовцям пенсійного віку подякують за роботу і відправлять на заслужений відпочинок. Бюджетним установам заборонено купувати службові автомобілі, оргтехніку, робити ремонти, розширювати штати, створювати нові структури. Буквально в ручному режимі розглядатимуть процедуру банкрутства підприємств: на цей крайній крок вирішено не йти доти, доки не буде задіяно всі доступні методи, доки не вичерпається весь можливий ресурс.

А що буде далі, якщо активізація у базових галузях економіки області — будівництві, сільському господарстві, переробній промисловості — не відбувається? Незважаючи на те, що, за словами глави Нацбанку Володимира Стельмаха, комерційні банки отримали 40 млрд. грн., економіка Вінницької області жодного поліпшення у сфері фінансування не відчула.

Знижується динаміка наповнення і Пенсійного фонду, і бюджету. А вже про те, чи вистачає зараз субвенцій для області з держбюджету, ніхто з обізнаних — навіть якщо «пальці у двері» — правди не скаже. А правда — вона є. Банківська система не працює на розігрів економіки, тому катастрофічно бракує оборотних коштів.

Раніше реальний сектор економіки нашої області кредитувався в середньому на 250 млн. гривень на тиждень. Минулого тижня банки видали 60 тис. грн. Причому під помітно вищу ставку — близько 30%.

У тому, що принаймні до кінця року господарство області утримається на плаву, — заслуга насамперед сільськогосподарської спеціалізації регіону.

— Структура економіки Вінницької області така, що базовий параметр більш як на 20% формується у сфері сільського господарства, — каже голова обласної держадміністрації Олександр Домбровський. — У цілому по Україні цей показник становить менш як 9%, в Європі — всього 3%. З одного боку — це дуже консервативний параметр. Але, як ми бачимо, в умовах економічної кризи ця консервативність може зіграти й позитивну роль. Навіть із тими цінами, що є сьогодні на зерно і на продукцію сільського господарства. У січні-лютому, і тим більше у березні-квітні, обсяги продажів зростуть, тобто так чи інакше ми цю продукцію реалізуємо. І, відповідно, отримаємо якийсь доход, щоб перезапустити в економіку Вінницької області. Це трохи простіше, ніж знайти ринок для українського металу, української хімії з їхньою нинішньою собівартістю.

Та й, у будь-якому разі, постійна зайнятість більшої частини населення області на приватних садибах — річ хороша. А з городян, які становлять 47% населення області, 30% мають роботу, пов’язану з сільським господарством або в переробних галузях. Як уже сказано, так-сяк ці підприємства виживуть.

Однак не будемо радіти з того, що аграрні області легше переносять такі виклики, як фінансова криза. Економіка, особливо в періоди падіння, — підступна і щедра на несподіванки не найкращої властивості.

Втім, в області, яка в Україні вважається контрольно-показовою і за політичними симпатіями, і за можливим порогом (скажемо, епідемії грипу), поки що нема зашкалюючих, позамежних сюжетів на тему кризи. За всіма прикметами, справжнього дна економічного спаду тут ще не досягли. А максимальний пік кризи — звільнення, відправка людей у відпустки за власний рахунок, перехід на неповний робочий день — може припасти на квітень-травень наступного року, вважають розробники прогнозів у місцевих органах влади і страхових компаніях.

У нинішній ситуації може активізуватися праця психологів — як із окремими особами, так і з групами людей. Щоб мотивувати їх на виживання, оновлення крові, пошуки альтернативи. І навіть якщо доводиться щось радикально змінювати, слід пам’ятати, що всі труднощі рано чи пізно закінчаться. Експерти кажуть, що через два роки. А з труднощів, тим більше за такий час, можна буде взяти уроки.

Наприклад, щоб бути успішнішими, треба орієнтуватися на власні сили, власне виробництво, внутрішній ринок. І якщо ми самі цього не розуміємо, то Міжнародний валютний фонд нас до розуміння підштовхне. Висунув же він як умову видачі позики НБУ вимогу вирівняти зовнішньоторговий баланс. Але передусім у відмові від імпортних товарів і збільшенні попиту на продукцію українських виробників маємо бути зацікавлені ми самі.