У Макіївку. Через Ріо-де-Жанейро!

Колись у Донецькому політехнічному інституті викладав вищу математику один дуже милий професор. Коли студенти «вигадували» особливо заплутаний шлях розв’язання задачі, він любив повторювати свою улюблену приповідку: «У Макіївку через Ріо-де-Жанейро». Нинішня правляча команда, оголосивши на початку каденції Віктора Януковича курс на реформування вітчизняної системи ЖКГ, вибрала приблизно ту ж саму траєкторію. Як і раніше, реформаторські потуги закінчилися тим же, чим закінчувалися завжди, - підвищенням тарифів, що загрожує стати перманентним процесом, як світова революція. Правда, на відміну від попередників, донецькі експериментатори примудрилися зробити регуляторні процедури в комунальній галузі жахливо заплутаними і моторошно непрозорими. Тепер навіть недурні та суспільно активні громадяни, які захотіли розібратися в тарифних викладках, не можуть нічого зрозуміти. Більш того, суперечливі та розрізнені повідомлення офіційних інстанцій не дають чіткої відповіді навіть на запитання, скільки тепер слід платити за комунальні послуги?

Перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Юрій Хіврич після свого яскравого виступу в парламенті проводив селекторну нараду з обласними адміністраціями. Під час цього не до кінця зрозумілого, але, мабуть, захоплюючого спілкування чиновник повідомив кілька важливих речей. По-перше, установив чіткий «дедлайн» - до 1 березня в усіх куточках країни мають вступити в силу нові тарифи на житлово-комунальні послуги (ЖКП). Утім, те, що ціни на ці найчастіше віртуальні послуги підвищують у цейтноті, помітно неозброєним оком. Наприклад, 27 січня Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) приймає постанову про запровадження розцінок на питну воду для 37 водоканалів, включаючи найбільше водопостачальне підприємство Донецької області «Вода Донбасу»... з 1 лютого! У регіонах спішно збирають на наради місцевих керівників і «доводять» завдання: через три дні починати жити по-новому. Передбачені регуляторними процедурами терміни летять до біса, починається аврал.

По-друге, перший заступник міністра зізнався, що процес повсюдного підвищення цін на «комуналку» курирує особисто глава уряду Микола Азаров, який регулярно підстьобує профільне міністерство своїми дзвінками і керівними вказівками. Крім того, Ю.Хіврич запевнив, що великий інтерес до вітчизняного ЖКГ виявляють представники МВФ: «Вони тепер сидять у Мінекономрозвитку, Мінфіні та ставлять запитання: газ довели до окупної ціни. Чому не підвищуєте тарифів?»

Президент В.Янукович, нагадаю, явний інтерес до житлово-комунальної тематики продемонстрував поки що раз. Глава держави торік виступив з ініціативою централізовано встановлювати середньозважені тарифи для всієї України. Бюрократичний апарат узяв під козирок і виконав розпорядження президента. Але, як звичайно, через те саме місце, в якому грузнуть благі починання і потенційно позитивні ідеї.

Таким чином, після кількох місяців будівництва «нової країни» маємо в сухому залишку такі досягнення. Підвищення тарифів на ЖКП уникнути не вдалося. Через зміни в законах широкі народні маси від цього процесу відлучено - громадські слухання та згода депутатів місцевих рад тепер не потрібні. Регулюванням цін на житлово-комунальні послуги займається централізований орган виконавчої влади, якого поки що немає. Поки його немає, ці функції покладено на НКРЕ, яка виконувати ці функції права не має, бо термін делегованих повноважень закінчився 1 січня 2011 року. Що, повторюся, не перешкоджало НКРЕ 27 січня затвердити підвищення тарифів на воду.

Нацкомісія регулювання ринку комунальних послуг поки що не створена, хоча офіційні особи запевняють, що її от-от буде сформовано. Микола Азаров пообіцяв ще 7 лютого затвердити персональний склад НРРКП, та цього не відбулося, хоча спеціально ухвалений закон зобов’язував нове відомство розпочати діяльність у перший день 2011 року. Щоб опис ситуації був повнішим, додам, що комунальні тарифи встановлюються Києвом не скрізь, а тільки у великих містах із населенням від 20 тис. жителів.

Тож нові тарифи на водопостачання прийнято не уповноваженим на те органом, що дає право будь-якому хоч трохи грамотному юристові спокійно «відбити» нововведення в суді.

Примітно, що після початку тарифної епопеї керівники і спеціалісти комунальних підприємств стали дуже відлюдкуватими та неговіркими. Тобто в приватних розмовах вони ще погоджувалися викласти свій «погляд знизу» на процес перегляду і порядок установлення цих цін, але сказати щось «під протокол» геть відмовлялися. Боялися від свого імені бовкнути зайве. Наприклад, про те, як НКРЕ, аж ніяк не обрадувана розширенням своїх повноважень, із трудом освоювала новий для себе напрям і ніяк не могла визначитися з методикою розрахунку тарифів. У результаті ціни перераховували принаймні чотири рази, а от із винесенням рішення в столиці зволікали. Стомливе листування з НКРЕ тривало всю осінь - рівно доти, доки розрахунки економістів устигли застаріти. Прийняті нині тарифи на житлово-комунальні послуги не розв’язують жодних проблем: і громадяни обурені, й витрати підприємств зовсім не забезпечені. У середньому, за даними МінЖКГ, нові ціни становлять близько 90% собівартості надання послуг, отже, комунальна галузь і далі тягтиме з держбюджету дотації на так звану різницю в тарифах. Конкретна цифра відшкодування відома для компанії «Вода Донбасу» - 78,7%.

При цьому представники влади на місцях свято вірять, що люди підвищення тарифів «не помітять», оскільки в них, бачте, неймовірно зросли зарплати та пенсії. Принаймні в Донецькій області цю думку донесли до громадськості заступники губернатора Сергій Дергунов і Олександр Аліпов.

Якщо розібратися в ситуації з допомогою цифр, то в містах, які обслуговує компанія «Вода Донбасу», водопостачання подорожчало на 15,1%
(3,66 грн./м³). У самому Донецьку ціна кубометра води досягла позначки 3,26 грн. (+ 26 коп.). Абсолютний рекорд поставили в Артемівську: тутешній водоканал, узятий у концесію російськими інвесторами, роздув ціни до 10,82 грн. за кубометр води зі стоками. Це навіть більше, ніж у Макіївці, яка відома високими цінами на «комуналку».

У середньому витрати середньостатистичної сім’ї на комуналку збільшаться приблизно на сто гривень. Наведені тарифи катастрофічними не здаються, якщо не брати до уваги такого:

- у розрахунку на «зрослі зарплати та пенсії» та ж таки НКРЕ, вже в межах своїх «рідних» повноважень, із 1 лютого запровадила нові тарифи на електроенергію. Тепер той, хто споживає понад 150 кВт, сплачуватиме по 32 коп. замість нинішніх майже 25 коп.;

- а ще раніше, 14 грудня, НКРЕ, ударно попрацювавши, відштампувала 164 постанови про підвищення тарифів на опалення і гарячу воду для підприємств теплокомуненерго.

Повсюдно ці ціни поки що не запроваджені тільки тому, що на місцях ще перераховують вартість гігакалорії теплової енергії в квадратні метри опалюваної площі та кубометри гарячої води. Тарифи в середньому зросли на 12-14%. І до цього вже не можна поставитися так само легковажно, як до «копійчаних» коливань цін на воду, - центральне опалення нині найдорожча послуга. У Донецькій області влада вже анонсувала на 1 березня вступ у силу нових тарифів на тепло і гарячу воду. А де-не-де вони вже діють. У Маріуполі «метр» коштує 6,44 грн., гігакалорія по лічильнику - 280,58 грн. Гаряча вода тепер обійдеться в 13,25 грн. за кубометр. Знаменита Макіївка з 1 січня пропонує городянам опалення по 9,11 грн. за квадратний метр, а гарячої води не пропонує зовсім - через її відсутність.

Також в уряді дедалі активніше говорять про те, що непогано б підняти (десь у травні) тарифи на газ для населення, насамперед для тих, хто використовує котли індивідуального опалення. Таких в Україні накопичилося досить багато. Притчею во язицех і загальним ім’ям стала, приміром, Знам’янка (Кіровоградської області), 70% жителів якої гріються самостійно, через що тарифи місцевої тепломережі злетіли на позахмарні висоти. Ідея продавати власникам особистих котлів газ за тими ж цінам, що й підприємствам теплокомуненерго, обговорюється десь із 2006 року. Проте поки що до спроб установити паритет не вдавалися.

Зрозуміти резони тих, хто ініціював підвищення тарифів, можна. Благо, резони ці не змінюються з часом. Як і в усіх попередніх випадках, у такий спосіб намагаються поліпшити фінансовий стан комунальних підприємств, елементарно не спроможних нині платити за споживані енергоресурси. Не допомагають жодні драконівські заходи, аж до системи так званих розподільчих рахунків (де-факто - примусових відрахувань на користь енергетичних компаній). Міністерство ЖКГ, розуміючи реалії, вимагало від тепломереж у січні заплатити за газ 50%, але навіть цього плану у більшості регіонів виконано не було (!). Приміром, Донецька область, яка є найбільшим споживачем природного газу, оплатила його поставку на котельні на 37%.

Проте є серйозні сумніви в тому, що ситуацію виправить підвищення тарифів. Як поділилися «з-під поли» самі комунальники, є підтверджена практикою закономірність: після кожного стрибка цін рівень платежів падає відсотків на двадцять і до старих показників повертається приблизно через півроку. Два роки стабільної цінової політики привели до того, що фінансова дисципліна жителів поступово зросла, і платежі населення майже досягли еталонних 100%. Тарифне переформатування неминуче порушить цю хистку рівновагу. Але мети, яка виправдовувала б таку жертву, так ніхто й не обгрунтував.