Ціна «цукрового» питання

Уже в червні, за даними Мінекономіки, цукор-пісок у роздрібній торгівлі подорожчав у середньому по Україні на 13% — з 3,81 до 4,30 грн. за кілограм. У липні «біле золото» стало справді золотим. Наприклад, у магазинах Тернополя ціна кілограма цукру вже досягла 4,80—4,90 грн. — нехай місцевих жителів не обтяжують зайві гроші в кишенях!

Минулого тижня міністр аграрної політики Олександр Баранівський заспокоїв українських громадян: «Ціни стабілізувалися, продовжують знижуватися..!», назвавши при цьому «слухняну в цінах» Волинську область, де цукор подешевшав до 3,80—4,40 грн. за кілограм. Однак на Тернопіллі таку розраду мало хто сприйняв усерйоз. Бо за останній тиждень ціна на цукор зросла навіть на ринках — у середньому з 4,15—4,20 до 4,50 грн. за кілограм. Не забувайте, це сталося в бурякопереробній області, де цукру виробляють у два з лишком рази більше, ніж споживають.

У травні-червні Держкомрезерв «з метою стабілізації цін на внутрішньому ринку» реалізував 20 тис.тонн цукру, 8 липня — 10 тис. Як же вплинули такі товарні вливання на цінову ситуацію в області? З останнього інтервенційного «валу» Тернопільщина отримала аж 208 тонн, які вже надійшли в роздрібну торгівельну мережу. Смішно прораховувати, як подіє на загальні ціни дешевий фондовий цукор по 3,20—3,30 грн. за кілограм, який завезли в такій мізерній кількості. Для порівняння: населення області споживає на місяць понад 3,5 тис. тонн солодкого продукту.

Перестали втішати людей обіцянками і місцеві чиновники. «Такими інтервенціями цінову пожежу загасити не вдасться», — каже начальник головного управління економіки облдержадміністрації Ірина Бойчик.

Створення регіонального запасу цукру на випадок зростання цін — це щось зі сфери фантастики. Його як не було в минулі роки, так і немає дотепер: керівники галузевого управління не вважають цукор стратегічним для регіону і держави товаром.

Тим часом влада Тернопільщини винайшла принципово нову модель державного регулювання цін. Підготовлено розпорядження голови обладміністрації про встановлення до 1 листопада ц.р.максимальної ціни цукру на рівні 3,60 грн. за 1 кг з урахуванням торгової надбавки в розмірі 22 коп. Не перші чини обласної влади з такого «адміністрування» ціни від щирого серця сміються: не такі дурні трейдери, аби дотримуватися цього розпорядження і працювати собі на збиток. Вони радше не продаватимуть цукор узагалі… Відчуваєте, звідки ноги можливих дефіцитів і нових, далеко не нижчих, цін?

В області буряковий цукор виробляють вісім заводів. Але до сьогодні майже всі залишки солодкого продукту в руках уже не виробників, а великих торгових компаній, які реалізують цукор у масштабах України. Наприклад, коли ще місяць тому на складах Козівського цукрозаводу зберігалося понад тисячу тонн продукції, то тепер, за інформацією керівників підприємства, залишилося лише десять тонн. Товар у трейдерів — вони й диктують ціну.

Перший заступник голови правління асоціації «Укрцукор» Петро Борисюк в інтерв’ю «ДТ» оцінює дії торговців як достатньо організовані:

— Великі компанії притримали білий цукор і тиснуть на владу, щоб одержати дозвіл на ввезення тростинного сирцю. Бо за високих цін на буряковий цукор переробка тростини ще вигідніша… Мінекономіки ініціює ввезення цукру в Україну в обсязі 260 тис. тонн, а в перспективі, після вступу до СОТ, ці обсяги зростуть до 480 тис. тонн. Можна чекати повного краху бурякопереробної галузі, закриття 300 тис. робочих місць…

Начальник управління харчової та переробної промисловості Тернопільської облдержадміністрації Микола Білорус спробував окреслити фінінсову вигоду від імпорту цукру-сирцю:

— Собівартість готового цукру, виробленого з сирцю, становить не більше 700 гривень за тонну без урахування транспортних витрат. А коли реалізувати його, то рентабельність сягає 400 відсотків. Тобто з кожної тонни цукру чистий прибуток перевищує 2000 гривень. Отож, при ввезенні 200 тис. тонн цукру-сирцю трейдери покладують у кишеню 80 млн. дол. Їм є за що воювати!

Від «білого золота», великими обсягами якого здавна славилася Тернопільщина, схоже, невдовзі залишиться бліда обгортка. Область на очах втрачає території бурякосіяння. Причини гармонійно доповнюють одна одну. Три-чотири роки тому здавальників цукросировини жорстоко обдурювали переробники — при визначенні як фізичної забрудненості, так і цукристості. У 2003-му два заводи — Збаразький і Лановецький — стали активно переробляти ще й тростинний сирець — разом подужали понад 100 тис. тонн. Тому не дивно, що сільгосппідприємства, а за ними індивідуальні господарства населення масово відмовлялися від вирощування цукрових буряків.

Цього року в області «трудомісткою і невдячною» культурою засіяно лише 57,5 тис. гектарів — майже наполовину менше, ніж було у 2001-му. Місцевих виробників цукру рятує висока врожайність солодких коренів? Певною мірою так, бо врожайність поволі зростає. Однак середньостатистичні в області торік 254 центнери з гектара — це вам не 500 чи 600 бажаних центнерів. Не завжди якісне насіння, недостатнє підживлення, як цього вимагає агротехнологія — ось вам і результат. А зростаючий вал бурякового цукру (125,7 тис. тонн торік проти 105 тис. у 2002-му) підтримується за рахунок ввезення сировини з інших областей — Рівненської, Івано-Франківської і навіть із півдня України.

Торік заводи України виробили 1,79 млн. тонн цукру, задовольнивши майже всі внутрішні потреби держави. Але коли вже в бурякопереробній області стрімко зростає ціна на цукор, що тоді казати про великі індустріальні регіони і курортну місцевість, де буряки не вирощують, а споживач має товстіший гаманець! Штучний дефіцит — надійний двигун торгівлі?