Стратегія… для страусів?

Після тривалої перерви у роботі сесія Тернопільської облради нарешті затвердила епохальний документ — «Стратегію розвитку області на період до 2015 року». Грубий зшиток «цілей, завдань, пріоритетів і напрямів» обсягом майже 70 сторінок формували провідні науковці краю, працівники управлінь облдержадміністрації та громадські організації. Вони заявили, що уважно вивчили і врахували вимоги Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року (тобто на той самий період), затвердженої постановою Кабміну від 21 червня 2006 року.

Репрезентуючи ще у лютому ц.р. документ на одному з круглих столів, начальник Головного управління економіки облдержадміністрації Василь Гецько навів низку вельми поганих технологічних показників регіональної економіки, які дали очікуваний соціальний ефект — найнижчу серед областей середню зарплату (у квітні вона ледве перевищила 1200 грн.) та один із найвищих рівнів безробіття. Проте стратегія не справляє враження чудодійної пігулки для області або принаймні набору «проривів» у стилі Юлії Тимошенко. Вона нагадує хриплий крик бігуна, якого схопив серцевий напад, — як же дійти до фінішу? У нашому варіанті це звучить так: що робити, аби виглядати хоч трохи конкурентоспроможнішими порівняно з іншими регіонами?

На «біговій доріжці» — три яскраві фішки. Перша з них — Тернопільщина як інвестиційно привабливий регіон з конкурентною економікою. На старті — запаморочення від проблем. Знос основних фондів у промисловості — 54%, у сільському господарстві — 52%, висока енергоємність, виробництво значної частки сировини і напівфабрикатів. Інвестиції в основний капітал ідуть, як мокре горить: на сьогодні вони ледь перевищили 421 грн. на одного жителя області, а прямі іноземні капіталовкладення ще більше накульгують (49 дол.!), що й в вивело регіон на останню позицію в загальноукраїнському рейтингу.

За роки незалежності в області докорінно змінилися «ваговози», які тягнули промисловість. Якщо попервах такими галузями були машинобудування, переважно сільськогосподарське, та легка промисловість, то нинішні флагмани — харчова та переробна галузі. Саме вони забезпечують понад половину загального обсягу промислової продукції. Так, за останнє десятиліття в області створено нові підприємства з обробки деревини та виробництва меблів із сучасним обладнанням і технологією, з виробництва сухих будівельних сумішей, пінополіуретану, слюсарних інструментів та іншої продукції. На Тернопілля прийшли два великі інвестори — дочірня фірма концерну «Фольксваген», яка спеціалізується у виробництві кабельних мереж для автомобілів, та «дочка» концерну «Кнауф», що видобуває поки що гіпсовий камінь, але має намір збудувати завод гіпсокартонних плит. Та кардинальних змін у структурі промисловості не відбулося.

А ви чекали протилежного? Не будьте наївними. Згідно із стратегією, механізми інноваційно-інвестиційної моделі економіки мають бути впроваджені на другому етапі — лише в 2011—2015 роках. Доти на всіх зацікавлених людей чекає підготовча робота до сьомого поту.

— Надія є, і вже тепер! — відразу заперечує начальник управління зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності облдержадміністрації Василь Кравець. — Областю зацікавилися великі міжнародні компанії. Наприклад, італійська фірма «Делфі» готова побудувати великий завод з виробництва шлангів високого тиску для сільськогосподарських машин і нафтогазового обладнання. Інша фірма — «УТІСІ», зваживши на великі запаси цементної сировини і придатність готового продукту для автомобільного покриття, готова інвестувати великі кошти у будівництво цементного заводу на Тернопіллі. Вивчають можливості для розміщення бізнесу і західні автомобільні компанії. Їх прихід в область посилив би інноваційну спрямованість економіки області і зменшив би частку аграрної продукції у валовому виробництві до 30—35%. Тож область перестала би бути аграрно-промисловою…

Однак нинішнє сільськогосподарське виробництво не варто розглядати як другорядне або взагалі скидати з рахунку. Воно ще довго визначатиме обличчя економіки регіону. Досвід показав, що можна досягати успіхів і в цій галузі, до того ж у найбільш проблемному напрямку — тваринництві. Коли зростають закупівельні ціни, зокрема, на м’ясо, то поголів’я реагує приростом. Переконливі дані: у 2005—2006 роках свиней на Тернопіллі додалося більш як на 20%.

Яку ж перспективу для сільського господарства області готують розробники стратегії? Люди далекоглядні, вони написали архіважливий документ «з урахуванням загроз перспективного розвитку території». А загроз нагромадилося по зав’язку. І пов’язані вони головним чином із вступом України до СОТ.

Одне із суворих правил світового торговельного клубу стосується якості харчових продуктів. Конкретніше — для дотримання високих стандартів молочної сировини 80% обсягів молока повинні поставляти на переробку спеціалізовані молочні господарства і лише 20% — господарства населення. А на Тернопіллі структура виробництва молока сформувалася з точністю до навпаки. За інформацією Держкомстату, на 1 грудня 2007 року індивідуальні господарства утримували 120,5 тис. корів, а сільськогосподарські підприємства — аж… 10 тис.

«Майбутнє — за потужними спеціалізованими тваринницькими комплексами», — постійно наголошує на нарадах з керівниками молокопереробних підприємств області голова облдержадміністрації Юрій Чижмарь. А хто його чує? Для відчутних змін на ринку заготівлі молока знадобиться не один рік. Але зрозуміло вже сьогодні: десятки тисяч дрібнотоварних індивідуальних господарств під час адаптаційного періоду вступу до СОТ або після нього, якщо не зуміють скооперуватися, будуть змушені переорієнтуватися на інші види діяльності або просто збанкрутувати. Вони не витримають вимоги СОТ утримувати не менш як 15 корів…

На зайнятість сільського населення Тернопільщини, його оплату праці вплине і зниження торговельних бар’єрів для імпорту сільськогосподарської продукції. Бо із року, наступного після вступу України до СОТ, наша держава зобов’язалася щороку ввозити 260 тис. тонн цукру-сирцю з низькою ставкою мита. Для бурякосіючої області, що виробляє кожну дев’яту тонну цукру, це — сигнал доволі невеселий. Як на мене, перспективу цукрової галузі Тернопілля перший заступник голови облдержадміністрації Андрій Фліссак не перебільшив: «Із вступом, можливо, доведеться закрити як мінімум два цукрозаводи із восьми діючих. А це — звільнення понад тисячі працівників і втрата зони бурякосіяння у чотирьох районах».

Щоправда, певного оптимізму чиновникам додає сила солодких коренів. Торік їхня середня врожайність у сільськогосподарських підприємствах перевищила 350 центнерів з гектара, тоді як у 2006-му становила 303 ц. Проте оголошені місцевою владою інші рятівні резерви: переорієнтація частини потужностей цукрозаводів на виробництво біоетанолу, задіяння звільнених працівників у вирощуванні тютюну для відомих цигаркових фабрик, які працюють в Україні, — все це перспектива не найближча.

Спиртова галузь Тернопілля, представлена 10 заводами, працює стабільно. Однак і їй загрожують ризики — нехай не сотівські, а внутрішні. 1 січня 2010 року минає термін дії встановленого Верховною Радою мораторію на будівництво нових спиртозаводів. Якщо народні депутати його не продовжать, то багаті горілчані заводи, швидше за все, скористаються можливістю збудувати для себе по одному-два сучасному спиртозаводу із найновішими технологіями та найвищим рівнем очищення спирту. Доля діючих підприємств оповита туманом.

Наступна «фішка» стратегії — Тернопільщина як регіон чистого природного середовища, високорозвиненої культури, туризму та рекреації. Почнімо з двох останніх складових. Потенціал справді величезний. На Тернопіллі збереглося майже 4 тис. пам’яток історії та культури. Третина зам­ків і фортифікаційних споруд України, більше сотні унікальних карстових печер… Область багата на родовища лікувальних вод типу «Моршин», «Нафтуся», «Друскінінкай», цілющі грязі, ефективні методи оздоровлення… Усі ці багатства змальовано у більш як 20 проектах, репрезентованих на різних рівнях обласною, районними властями та організаціями підприємців.

Лейтмотив — інвестори, поспішайте вкладати гроші в туристично-рекреаційну та лікувально-оздоровчу сферу! А вони не особливо поспішають. Бо чому ж тоді з-поміж букета проектів, розрекламованих на міжнародних інвестиційних форумах, «розуміння» в капіталу (до речі, українського!) знайшли лише два — розвиток курортополіса «Гусятин» та будівництво великого туристично-розважального комплексу «Довбушева гора» у місті Збаражі? Очевидно, бізнес зважає більше не на стратегію, та ще й довгострокову, а на інвестиційний клімат в Україні, рівень бюрократії та корупції в регіоні.

На тлі низької ділової активності у згаданих напрямках стратегією визначено такі природоохоронні завдання, як підвищення рівня лісистості із нинішніх 14 до 25%; перезатарення та безпечне зберігання відпрацьованих агрохімікатів, будівництво сміттєпереробних заводів, що працюватимуть за сучасними технологіями тощо. Одне слово, ми не підприємливі, зате в нас буяє здоров’я. Такий собі місцевий колорит…

Є й третя «фішка» — Тернопільщина як регіон з високим рівнем розвитку людських ресурсів, продуктивною зайнятістю населення. Завдання — забезпечити високі стандарти навчання, перенавчання та підвищення кваліфікації кадрів. Розробники стратегії точно вказали на больову точку області, що має 27 вузів і донедавна зберігала «бронзу» за щільністю студентів на тисячу населення, — якість освіти. А людина, як ми знаємо, завжди мріє про те, чого їй бракує.

В очікуваних результатах стратегії все розписано до деталей: обсяги реалізованої промислової та інноваційної продукції у 2015 році, джерела інвестицій, кількість туристів, навіть кількість населення і… середню зарплату у 3 тис. грн. на місяць (на жаль, не вказано сукупний індекс інфляції, яка так чи інакше спостерігатиметься впродовж семи наступних років). При обговоренні документа місцеві чиновники навіть жартували між собою. «Ну що робитимемо, коли на Тернопіллі загине виробництво цукру, спирту, м’яса, молока?» — запитує один. «Будемо вирощувати страусів, вже є одна така ферма в Заліщицькому районі», — відповідає інший. «А куди подіти людей?» — «А що, і вони залишаться? Хіба ти не читав у стратегії про майбутню зарплату?»

Спитаймо в себе — то для кого ж пишуть і затверджують такі далекосяжні документи?