Сходинками бюджету: чим нижче, тим страшніше

Колектив Білоцерківського муздрамтеатру імені Саксаганського, що перебуває в муніципальній власності, звернувся до глави Київської облдержадміністрації Євгена Жовтяка з проханням перевести установу з міського підпорядкування в обласне. Невідомо, якою буде реакція міської влади, котра втрачає престижний і єдиний у своєму роді заклад, утім, як і обласної, яка може отримати в своє розпорядження театр разом із масою пов’язаних із ним проблем. Але постає природне запитання — з якого це дива? Чому це люди схвильовані настільки, що зажадали кардинальних змін?

Виявилося, що рішенню передували бурхливі, більш ніж двогодиннні профспілкові збори працівників театру. Артисти й обслуговуючий персонал висловили гостре невдоволення своїм нинішнім становищем. Річ у тім, що фінансується театр із міського бюджету. А там цього року забракло коштів навіть на дуже скромні потреби закладів культури. Мова навіть не про відсутність грошей на створення нових спектаклів, виконання традиційної для театру культурної програми в селах області — справа дійшла до затримок і невиплат зарплат.

Тільки у травні працівникам театру виплатили зарплату за березень, та й то не повністю, а лише 70%. Ну а перспективи одержання заробленого за квітень виявилися ще гіршими. Людей «порадували» повідомленням, що наступного місяця слід очікувати ще меншу частку заробленого — 50%. У такій ситуації працівники культури, замість традиційних виїздів у села, змушені достроково налаштовуватися на відпустки. Представники міськвиконкому пояснили ситуацію тимчасовими труднощами з наповненням міської скарбниці, «заспокоївши» артистів тим, що з такою ж проблемою зіштовхнулися не лише вони, а й ряд працівників міських служб...

Як виявилося, ситуація в Білій Церкві, де бюджетні проблеми вже в першому півріччі сягнули такого рівня, що справа дійшла до неповної виплати зарплат, зовсім не виняткова. Разом із головою Дмитрівської сільради Києво-Святошинського району Тарасом Дідичем автор цих рядків заходився розкладати по поличках цифри бюджету-05 і доповнення до нього. Так от, за словами мого співрозмовника, бюджет, доведений із району, становить 527 тис. грн. А на зрослу зарплату працівників, яка має надходити з бюджету сільської ради, потрібні 700 тис. На благоустрій трьох сіл треба викроїти хоча б 40 тис. грн. Ще 22 тис. грн. потрібно буде заплатити енергетикам за освітлення. Тобто, коли враховувати найнеобхідніше й заплющити очі на те, що в селах є чимало багатоповерхівок, для догляду за якими теж необхідні додаткові кошти, то виходить: грошей знадобиться приблизно удвічі більше, ніж виділено.

Про дитячий садок, який утримує сільрада, — розмова окрема. На нього виділено 154 тис. грн., а за найскромнішими розрахунками, знадобиться 390 тис. грн. «Як вчинити в цьому конкретному випадку? — запитував Тарас Дідич на сесії райради, коли ухвалювали доповнення до місцевих бюджетів. — Закривати дитсадок? Але хто насмілиться на такий крок, якщо в селах сільради за останній рік з’явилося більш як чотири десятки новонароджених?»

Відповіді на це запитання він не дістав. Районне керівництво обіцяє додаткові кошти, та коли вони надійдуть і чи надійдуть узагалі — невідомо. А утримувати садок й інші соціальні установи, як і готуватися до зими, треба тепер.

Якщо сільський голова з Києво-Святошинського району поки риторично порушує питання про закриття дитсадка, то у Вишгородському районі така перспектива, що загрожує зменшенням і так добряче зріділої за останні роки мережі дошкільних закладів, стає реальністю. У Вишгороді вибухнув скандал. Батьки малолітніх дітей обурені тим, що міська влада має намір закрити один із небагатьох дитсадків міста. Позбавлений ще минулою владою великих земельних площ, а також ряду бюджетоутворюючих підприємств «бунтівний» Вишгород виявився нездатним утримувати на мізерному бюджеті всі дитсадки. Секретар міськради Ольга Шут пояснила, що на цей непопулярний крок міська влада змушена була піти через брак коштів у міській скарбниці. За словами моєї співрозмовниці, на майбутній сесії міськради буде розглянуто гострі питання фінансування та формування бюджету.

Сталося те, про що не раз попереджало у своїх «бюджетних» публікаціях «ДТ». Наслідки вжитих новою владою заходів, спрямованих на підвищення мінімальних зарплат, не були чітко продумані, узгоджені з іншими, не менш, а то й більш важливими складовими. І ця невідповідність боляче вдарила по кишені... тих же облагодіяних зрослими зарплатами людей: різко знизилися можливості місцевих бюджетів фінансувати найбільш життєві потреби. Особливо дістається в цій ситуації місцевим органам. Коли спускатися бюджетними сходинками, то — чим нижче, тим страшніше.

Ускладнення з місцевими бюджетами відбувається на, здавалося б, цілком сприятливому тлі. На прес-конференції, присвяченій ста дням діяльності нового керівництва Київської області, голова облдержадміністрації Євген Жовтяк підкреслив як досягнення нової влади і той факт, що «загальні надходження до бюджетів усіх рівнів збільшилися на Київщині на 27%, а наповнюваність місцевих бюджетів на 31%». Цифри справді могли б викликати оптимізм, коли не враховувати той факт, що на бюджети більш низького рівня лягли непосильні навантаження.

З одного боку, підвищення зарплат низькооплачуваним категоріям працівників було давно назрілою і доброю справою. Але сталося так, що другим кінцем прийняті доповнення боляче вдарили по і без того убогих місцевих бюджетах, ускладнивши ситуацію з фінансуванням. У бюджетах більшості міст і сіл області питома вага заробітної плати сягає 70—80, а то й 90 і більше відсотків. Тобто коштів переважно вистачає лише на виплату зарплати (і навіть це, як бачимо, не гарантується). Адже органам місцевого самоврядування треба утримувати дороги, комунальне господарство, соціальну сферу. Давно наголошувані проблеми при формуванні бюджетів різних рівнів нині з особливою силою випирають назовні, до краю загострюючи ситуацію.

Кореспонденту «ДТ» довелося побувати на сесії Києво-Святошинського району, котра приймала доповнення до бюджету. Так от, доведені до відома міських і сільських голів цифри практично нікого не влаштовували. Скажімо, представник Боярки, оперуючи розрахунковими даними, доводив, що місту без додаткових 400 тис. грн. ніяк не обійтися. «Скажіть, на які дотації і коли можна розраховувати?» — все домагався він відповіді у районного керівництва. «Що робити, — запитували сільські голови, — якщо відповідно до такого бюджету на утримання соціальних об’єктів бракує виділених коштів. Їх що, закривати?»

У відповідь на ці й багато інших гострих запитань із президії звучали загальні обіцянки — мовляв, у біді не залишимо, працюйте без паніки, по ходу справи місцеві органи будуть дотуватися. Але, по суті, кожен орган місцевого самоврядування викручується, як може. Обіцяна допомога якщо й надходить, то у вкрай незначних розмірах і не справляє істотного впливу на стан справ.

Якщо хто й зводить кінці з кінцями, то скоріш не завдяки таким бюджетам (не так ухваленим місцевими органами влади, як спущеними згори), а всупереч їм.

Показово, що про складність ситуації з фінансуванням і наповнюваністю бюджетів низового рівня свідчать навіть представники тих органів місцевого самоврядування, які внаслідок різних причин більш-менш твердо стоять на ногах. Міський голова Українки, що в Обухівському районі, Павло Козирєв у розмові з нами зазначив, що бюджет-05 їм просто нав’язали згори. У депутатів до нього було дуже багато претензій. Але їх не врахували. Зате представники місцевого органу влади зрозуміли, що керуватися таким бюджетом — значить ухоркати міське господарство, занапастити соціальну сферу. Міськвиконком і депутати пішли іншим шляхом, вишукуючи кошти з усіляких джерел, у тому числі використовуючи благодійний ресурс благодатної місцевості, надходження від передачі земельних ділянок у тривалу оренду. Тільки за рахунок цього тут вдається утримувати дитсадок, інші соціальні заклади.

У ході спілкування з керівниками органів місцевого самоврядування чимало з них давали зрозуміти: вони не знають, як бути в такій ситуації, тому шукають варіанти. Є конфіденційні відомості, що деякі міськвиконкоми ризикнули взяти кредити на фінансування нагальних потреб. Інші не роблять цього тільки через побоювання, що не зможуть їх повернути. А ситуація тим часом не поліпшується.

Дехто не розраховується з постачальниками, сподіваючись на додаткові фінансові ін’єкції. Але довго відкладати оплату послуг, жити в борг не вийде. Тим більше, що попереду найбільш «видаткові» місяці, коли треба готуватися до зими, приймати відповідальні рішення з приводу того, чи йти на непопулярні заходи на кшталт підвищення тарифів на комунальні послуги, чи ж хоронити комунальну сферу, що й так дихає на ладан.