Розселянення, або Парадокси безробіття у столичній області

У наших селах відчувається дефіцит кадрів чи в них править бал безробіття? З сільськогосподарського фронту зведення з цього приводу надходять суперечливі. В одних селах унаслідок розвалу тваринницької та інших галузей більшість учорашніх колгоспників і працівників радгоспів залишилися не при справах і перебиваються роботою на особистих ділянках або живуть на мізерні доходи від оренди земельних паїв. Але водночас спостерігається і протилежна тенденція. Інвестори, які приходять на руїни колишніх сільгосппідприємств і намагаються вдихнути у них життя, зіштовхуються з дефіцитом кадрів. Причому не вистачає не тільки спеціалістів із вищою і середньою фаховою освітою, а й представників масових професій.

Склалася ситуація, яку можна охарактеризувати як дефіцит при надлишку. Скажімо, із Тетіївського району значна частина молоді їде на роботу до Білої Церкви, Вінниці або Києва, незважаючи на те, що до столиці — понад 100 км. А в місцевому сільгосппідприємстві «Слобода» не вистачає механізаторів, водіїв, різноробочих. Щоб ліквідувати таку суперечність і знайти людей на вільні робочі місця, тут провели вже традиційний у райцентрах Київщини ярмарок професій.

Зібралися роботодавці району і клієнти місцевого центру зайнятості, усе було підготовлено для укладання контрактів. Але особливих результатів захід не приніс. При тому, що механізаторам і водіям була запропонована зарплата понад 1000 грн., а особливо кваліфікованим — навіть житло і робота для членів сім’ї. Людям, які відірвалися від сільського господарства, звикли до тимчасової роботи, здалося вигіднішим зареєструватися на біржі праці й отримувати допомогу. А тим часом знайти підробіток у Білій Церкві або Києві. Благо, що сформована на багатьох підприємствах міст «тіньова» система найму дає такі можливості.

Треба сказати, що проведення ярмарків професій стало однією з основних форм боротьби з безробіттям не тільки в Тетіївському районі, а й загалом по області, де кількість безробітних на 1 жовтня перевищувала 23 тис. осіб. З початку року на Київщині проведено близько півсотні таких заходів. У них брали участь 317 підприємств і 185 навчальних закладів, пропонувалося понад 12 тис. робочих місць. А працевлаштувалися усього близько 2 тис. людей — цифра зовсім не вражаюча. Та й невідомо ще, чи надовго прийшли люди на запропоновані робочі місця.

Ярмарок професій вказав на ще одну складність, характерну для сільської місцевості. У ту ж таки «Слободу», де з поновленням і нарощуванням сільгоспвиробництва з’явилися нові робочі місця, могли б переїхати багато жителів із «периферії» району, де в населених пунктах найчастіше взагалі нікуди руки прикласти. Але дається взнаки специфіка сільського побуту, який передбачає роботу там, де живеш. Утім, як інакше, якщо транспортна інфраструктура не пристосована для того, щоб возити людей на роботу із села в село. Зриватися ж із насидженого місця селянину набагато важче, ніж городянину. От і виходить, що одним сільгосппідприємствам потрібні кадри, а в інших, депресивних, людям нічим зайнятися.

Справні середні цифри — це як середня температура по лікарні, вони проблем не відображають. Скажімо, у селі Теліжинці того ж Тетіївського району під час земельної реформи велике ефективне сільгосппідприємство так і не сформувалося. Тут безробіття набуло таких масштабів, що це вже загрожує самому існуванню великого села, розташованого на березі Росі, за десяток кілометрів від райцентру. Місцеві жителі зробили невеселі розрахунки: із 950 теліжинців — усього 300 працездатних, але й у них немає постійної роботи. Від колись багатих молочної, свино- і конеферм залишилися хіба що напівзруйновані будівлі. Виробничий процес спростився до примітивізму: так-сяк виорати землю — посіяти зернові культури — захистити їх від шкідників — зібрати врожай. При такому підході не потрібно багато людей, вистачить і десятка механізаторів...

От і виходить, що, крім обмеженої кількості працівників, стабільно працюють й одержують зарплату тільки бюджетники: учителі місцевої школи, кілька медиків. Інші селяни перебиваються чим доведеться. Близько 40 осіб взагалі не знайшли справи і подалися до Києва. Одні їздять туди й назад щодня за 100 км, інші вже знайшли тимчасове житло.

У столичній області такі процеси «розселянення» відбуваються надзвичайно швидкими темпами. Саме час бити на сполох з приводу виснаження трудових ресурсів для потреб сільського господарства, якому у такий спосіб відрізають шлях до відродження.

Особливо гостро виявляється дефіцит кваліфікованих працівників, коли в тому чи іншому населеному пункті вдаються до спроб повернутися до ведення багатогалузевого сільгоспвиробництва. Підприємці, котрі ризикнули взятися за це, потрапляють у дуже складне становище: за середньостатистичного надлишку кадрів немає ні спеціалістів вищої ланки, ні кадрів масових професій. Чи знають про це обласні керівники?

Усереднені показники у цьому сенсі не дуже показові. Скажімо, відповідно до офіційних даних, в області шукають роботу 390 доярів, а запропонованих робочих місць усього 43. Виходить, що внаслідок падіння поголів’я корів такого роду фахівців надлишок. Але з цим, як і з думкою про те, що на доярів не треба учити в сільських ПТУ, навряд чи погодиться інвестор, котрий у конкретному селі вирішив відбудувати молочну ферму і вже не застав у ньому представників цієї колись масової професії. Специфіка сільгоспвиробництва така, що проблему дефіциту кадрів, як і їхнього надлишку, потрібно вирішувати не загалом, а конкретно для кожного району і навіть окремого села.

Торік у сільгосппідприємства області було направлено 695 молодих спеціалістів — випускників вузів. Здавалоя б, такий потужний загін міг істотно пом’якшити прогресуючий кадровий «голод». Але, як показав проведений моніторинг, із направлених у села і селища закріпилися далеко не всі. Більша частина, отримавши направлення, проігнорувала його і не з’явилася на місце роботи. Близько сотні спробували було працевлаштуватися, але, не отримавши житла, повернулися додому. Втім, навіть виділене житло не гарантує кадрового поповнення. З 249 спеціалістів, котрі з’явилися за направленням, 78 уже через кілька місяців знайшли причини залишити так і не нагріте ними місце. І за кожним таким фактом «утечі» цілком конкретні причини.

Очевидно, що в міста кадри залучити легко, особливо з регіонів, уражених безробіттям. А от «забрати» їх назад — завдання складне, якщо взагалі здійсненне.

Ті, хто їде за кордон (у цьому контингенті, відповідно до досліджень, третина сільської молоді), до столиці чи інших місць, проходять, як правило, кілька етапів розриву з ураженими депресією рідними краями. На першому вони тільки їздять на роботу, а живуть удома. На другому — винаймають житло на місці нової роботи, а за можливості й купують його. Третій етап — остаточний розрив із селом. Якщо на першому етапі повернути цих людей у сільське господарство, де вони стають украй необхідними, легше (достатньо дати пристойну зарплату), то на другому і на третьому завдання ускладнюються. Потрібна не тільки пристойна зарплата, а й житло, інфраструктура, яка відповідає підвищеним запитам у тому чи іншому селі. Це означає, що коли найближчим часом не переломити відтік людей із сільської місцевості, то майбутні витрати на те, щоб забезпечити робітниками сільгосппідприємства, які стають на ноги, зростуть у рази.

Якийсь час тому в Київській облдержадміністрації виникла ідея прискореного будівництва житла. Голова Київської облдержадміністрації Євген Жовтяк, занепокоївшись тим, що 50 тис. сімей в області стоять у черзі на поліпшення житлових умов, взявся зрушити з місця це питання. За оптимістичними прогнозами, область може скласти конкуренцію за темпами будівництва самій столиці і вже найближчим часом може вводити навіть до 1 млн. кв. метрів житла щороку. Однак при цьому не акцентується увага, де саме це житло будуватиметься. Виявляється, реалізація цих планів стосується не сільської глибинки, а... околиць столиці. Чим загалом давно й успішно займається столична влада.

Саме за її прикладом і пішла область, не задоволена швидкою і досить безсистемною забудовою окремих пристоличних сіл. З’явилася інформація про те, що вже йде підготовка до проектування на кордоні з Києвом міст-супутників нового покоління на 30—40 тис. жителів. І те, що їх називають у документації «агромістами» і вважають будівництвами, покликаними сприяти підйому сільського господарства, — лукавство. Виконання такого роду будівельних програм, які мають вочевидь комерційний характер, тільки прискорить відтік сільського населення, призведе до деградації сільської глибинки.

Звичайно, простіше будувати багатоповерхівки, призначені не для жителів Київщини, а переважно для тих, у кого знайдуться кошти для придбання квартир. Набагато складніше вирішувати житлові та інфраструктурні проблеми сільської глибинки.

Суперництво області з Києвом — хто в будівництві більший молодець, може лише загострити і без того складну ситуацію. На нещодавній сесії Київської облради наводилися цифри: за дев’ять місяців нинішнього року обсяг житлового будівництва зріс порівняно з відповідним періодом минулого року на 17,6% і становить 383,3 тис. кв. метрів загальної площі. Але варто придивитися до адрес будівельного буму, який розпочинається. Найбільше багатоквартирних житлових будинків побудовано в Бориспільському, Бородянському, Вишгородському, Києво-Святошинському, Обухівському районах, у містах Біла Церква, Бориспіль, Бровари, Ірпінь. Іншими словами, там, де й так багатолюдно — у великих містах області й безпосередньо поблизу столиці. Але від такого розмаху будівництва і ще більших перспектив тій-таки сільській глибинці мало що перепадає. Річні програми будівництва індивідуального житла, які, коли вірити запевнянням чиновників, виконано в Баришівському, Вишгородському, Згурівському, Кагарлицькому, Макарівському, Фастівському районах, проблеми не вирішують. Тому що за масштабами із суто комерційним будівництвом їх і порівнювати незручно.

Скажімо, у відзначеному за будівельні успіхи Макарівському районі люди стоять у квартирних чергах по 30 і більше років. У ряді райцентрів, не кажучи про села, забули, коли будували багатоквартирний житловий будинок. І, судячи з напряму думки і дій чиновників, не скоро щось подібне побачать.

Один із наших «фірмових» аргументів для залучення іноземних інвесторів — мовляв, наше сільське господарство за всіх своїх недоліків має кваліфіковані кадри. Але таке твердження стосовно ряду місць навіть столичної області належить вже до минулого. Хоча, на відміну від новобудівель, родючі землі не вийде перебазувати до міст-мегаполісів.