Проза життя літньої туристичної Мекки

Хоч як трудіться, ви не знайдете показників туристичної галузі в оперативних зведених звітах Держкомстату про стан вітчизняної економіки. Втім, це закономірно. Питома вага офіційно зареєстрованого обсягу послуг українських туристичних агенцій і бюро подорожей 2005 року становила всього 0,2% ВВП (тобто на рівні статистичної похибки при уточненнях і перерахунках). Та й цього року туризм навряд чи істотно збільшить свою частку в загальнонаціональній економіці.

Дивно інше — навіть за плювацького ставлення з боку держави (витрати на розвиток туризму в бюджеті на цей рік не передбачені взагалі) галузь примудряється якось рости. Щоб не осоримитися перед гостями, місцевій владі курортних регіонів доводиться покладатися винятково на власні сили.

У них і у нас

За результатами дослідження, представленого в березні на засіданні Всесвітньої ради туризму та подорожей (WTTC), загальносвітовий оборот туріндустрії 2005 року перевищив 6 трлн. дол. Це — досить значні 15% загальносвітового ВВП, підрахованого за сформованими обмінними курсамами. Цього року очікується зростання до 6,5 трлн. дол.

У країнах, які надають розвитку туристичної галузі пріоритетне значення, ця сфера послуг зростає значно швидше, стаючи не тільки дедалі більш значущою частиною тамтешніх економік, а й найважливішим наповнювачем держказни. За оцінками Всесвітньої туристичної організації, 2005 року серед європейських країн найшвидше розвивалася сфера туристичних послуг Туреччини (приріст турсектора країни становив 20%, подолавши позначку в 20 млн. приїжджаючих).

Багато людей можуть заперечити — мовляв, стати одним із головних годувальників нації, як у Туреччині, Єгипті чи Іспанії, туризму в Україні значно складніше хоча б через клімат. Туристичний сезон у Криму триває максимум чотири місяці. На темі розвитку в нашій країні бальнеологічних курортів ми зупинятися не будемо — це тема для окремої докладної розмови. Але наведемо для прикладу Польщу, в якої і Говерли в Карпатах немає, і замість чорноморського узбережжя — балтійське. За статистикою польського Інституту туризму, 2005 року іноземні туристи принесли дохід казні цієї держави в розмірі 6,1 млрд. дол. При цьому країну відвідали 15,2 млн. туристів.

Втім, якщо порівнювати «відвідування», то в Україні цей показник виявиться навіть вищим, ніж у сусідів. Коли вірити офіційним даним, то кількість іноземних туристів, які побували в нашій країні 2005 року, становила 17,6 млн. чоловік, зрісши на 2 млн. порівняно з 2004-м. Хоча до показників в’їзного туризму треба ставитися дуже обережно. Річ у тім, що для отримання більшої «цифірі» наші чиновники від туризму свого часу почали відносити до категорії туристів ледь не всіх приїжджаючих у країну.

Водночас офіційно зареєстрований обсяг послуг українських туристичних агенцій і бюро подорожей 2005 року, хоч і збільшився на 20% порівняно з попереднім роком, становив усього 797 млн. грн.

Офіційної ж статистики про те, скільки всього заробляє Україна на зовнішньому і внутрішньому туризмі (з огляду на транспортників і всю туристичну інфраструктуру), у нашій країні поки не ведеться. Експерти (у тому числі й на шпальтах «ДТ») уже не раз зустрічали відсутність нормальної системи моніторингу стану ринку туристичних послуг, хоча турфірми здають велику кількість усілякої звітності — бухгалтерської, податкової, статистичної. Приміром, статистичні дані різних відомств про кількість виїзних туристів варіюються в діапазоні від 400 тис. до 5 млн.!

Та статистика — далеко не головна з бід вітчизняної туристичної галузі, яка вже понад рік залишається фактично безгоспною. Відомство, котре раніше курирувало галузь — Державну туристичну адміністрацію (ДТА), уряд ліквідував як самостійну держструктуру ще в середині лютого 2005 року, вирішивши спочатку передати її функції Мінекономіки. Хоча за кілька місяців до цього тоді ще кандидат у президенти Віктор Ющенко обіцяв у разі його приходу до влади підвищити статус ДТА і фінансувати її діяльність у повному обсязі.

У квітні урядовці передумали й вирішили передати функції Держтурадміністрації в Міністерство культури та туризму, котре виникло після реорганізації Міністерства культури й мистецтв. Лише через кілька місяців — у липні — Кабмін спромігся прийняти постанову про створення в рамках вищезазначеного міністерства Державної служби туризму та курортів. Реально ж функції з нагляду та ліцензування галузі Держтуризмкурортів почав виконувати лише із середини березня цього року, коли Кабмін затвердив положення про службу, котре визначило її повноваження. І це при тому, що з держуправлінням у туризмі й раніше коїлася неймовірна чехарда, і воно всього за кілька років устигло змінити ще кілька вивісок і прописок.

Мало того, що післяреволюційний уряд позбавив практично всіх пільг туристичні компанії, які приймають іноземців в Україні. Він ще й скасував усі преференції для інвесторів (наприклад, звільнення від податку на прибуток на певних територіях, пільги на ввезення готельного устаткування, яке не виробляють в Україні).

На додаток до всього, індустрія подорожей торік втратила ще й бюджетну підтримку. Якщо у 2002—2004 рр. державне фінансування галузі зросло в 12 разів, то торік воно скоротилося вшестеро — до 6 млн. грн. У бюджеті-06 фінансування туризму не передбачене взагалі. Причина — міністерство так і не подало пропозицій з цього приводу у відповідний комітет Верховної Ради.

Для порівняння, торік турецька влада виділила на зарубіжне просування туристичних послуг країни 75 млн. дол.

В Україні ж профільний міністр культури і туризму Ігор Ліховий, схоже, так і не зумів перейнятися туристичними проблемами. Та й нинішній глава Держслужби туризму і курортів Анатолій Пахля на попередньому піку своєї кар’єри очолював Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим. Тобто мав до туризму дуже опосередкований стосунок.

Можливо, представники Туристичної асоціації України, недавно заявивши про те, що через високі податки й недостатню увагу держави український туризм гине, втрачаючи туристичні потоки, дещо перебільшують.

Однак справедливим є і твердження, що коли проблемами цілої галузі займається лише один із підрозділів міністерства, головним пріоритетом для якого є культура та мистецтво, туризм складно вважати не те що пріоритетною для держави, а й повноцінною галуззю економіки.

Говорили — балакали...

У Києві державні мужі «за старою і доброю традицією» приділяють туризму лише епізодичну увагу, роблячи періодичні чергові заяви про необхідність розвивати то тематичний, то сільський туризм, а то й рятувати вітчизняні замки. Влада ж Криму просто не має права байдуже ставитися до галузі, яка не тільки формує значну частину бюджетних доходів республіки (курортні регіони дають близько 60% усіх податкових надходжень бюджету автономії), а й забезпечує засобами до існування багатьох жителів півострова.

За даними Міністерства курортів і туризму АР Крим, 2005 року податкові надходження від туристичної діяльності в бюджети всіх рівнів становили 1,9 млрд. грн. Чиновники міністерства розраховують, що цього року, попри зимові спалахи пташиного грипу, кількість туристів на півострові порівняно з минулим роком як мінімум не зменшиться. 2005-го тут відпочили 5,2 млн. чоловік, із котрих 2,5 млн. — іноземці. Щоправда, кількість «організовано» відпочилих при цьому лише трохи прибільшила як 1 млн. осіб. Втрати кримського бюджету через напівлегальне розміщення решти відпочиваючих, за оцінками кримського спікера Бориса Дейча, становлять як мінімум два мільярди гривень на рік.

Представники республіканського туристичного міністерства відзначають торішнє падіння популярності кримських курортів у російських туристів. Торік частка росіян, які відвідали Крим, серед загальної кількості курортників знизилася з 43—45 до 35%.

Цікаво, що дедалі більшу конкуренцію кримським здравницям становлять російські курорти. Начальник управління туризму Міністерства курортів і туризму АРК Ігор Котляр недавно назвав Краснодарський край найближчим конкурентом Криму в питаннях туризму. Він повідомив, що в Росії вкладається значно більше бюджетних і інвестиційних коштів у розвиток туристичного бізнесу, тому «там сервіс вищий, а ціни — нижчі».

Та й самі українці дедалі частіше віддають перевагу закордонному відпочинку. Наприклад, за прогнозами операторів ринку, потік візитерів з України до тієї ж Туреччини цього року має подвоїтися (попри вже підвищені ціни на путівки десь на 15—20%). Досягне він при цьому майже півтора мільйона осіб. Коли так, то кількість наших співвітчизників, які вибрали для відпочинку турецьке Середземномор’я, виявиться тільки удвічі меншим, ніж тих, хто відпочивав торік на Кримському півострові (близько 3 млн. чоловік).

У принципі, браку уваги до туристичних питань у Криму ніколи не спостерігалося. Різномасштабні програми розробляють і приймають досить регулярно. Найграндіознішу з них — «Морський берег» — прийняли не далі як торік під час головування в кримському Радміні Анатолія Матвієнка. Програму, нагадаємо, приймали майже урочисто — на спеціальному виїзному засіданні уряду України за участі тодішнього прем’єра Юлії Тимошенко.

Під цю програму уряд мав намір залучити 15—20 млрд. дол., причому 10% у цій сумі мали становити витрати держбюджету. Втім, надходження теж планувалися солідні. Ефект від реалізації проекту прогнозувався на рівні від 75 до 100 млрд. дол., а надходження до бюджетів різних рівнів — близько 11 млрд. дол.

Про початок якихось реальних заходів у рамках вищезазначеної програми, здається, так ніхто й не почув.

Змінивши Анатолія Матвієнка на посаді прем’єр-міністра Криму, Анатолій Бурдюгов волів не згадувати всує про «Морський берег». У нинішнього кримського прем’єра поки вся справа обмежилася розробкою «проекту протоколу про наміри з підготовки проекту Угоди щодо регіонального розвитку Криму», який нібито буде підписано між Кабміном України і кримським парламентом.

Втім, доля і цього починання в зв’язку з майбутньою зміною мешканців урядових кабінетів як у Києві, так і Сімферополі сумнівна. Швидше за все, змінники запропонують щось своє, свіженьке.

Тим часом навіть проблему створення кадастру кримських земель не вирішено й досі, попри всі гучні обіцянки. Тому питання, коли в Криму з’явиться гідна готельна база і розвинена інфраструктура туризму, досі залишається відкритим.

Літня столиця все ж чепуриться

А новий курортний сезон уже фактично розпочався. І якщо згадати головні торішні проблеми, зведені, за словами заступника міністра курортів і туризму АРК Данила Сарбея, до невчасного вивезення сміття і недостатньо чистої воді на деяких узбережжях, то тепер з’являється надія, що їх вирішуватимуть оперативніше. Міська влада Ялти бере це питання під постійний контроль.

— Хоча це зовсім не зменшує проблеми утилізації побутових відходів у Великій Ялті в цілому, — сказав в інтерв’ю для «ДТ» глава міськради Ялти Сергій Брайко. — Міське звалище існує вже понад 30 років, причому його полігон площею 5 га розташовано в межах заповідника. Починаючи з 1973 року там щодня складують 240 тонн побутових відходів. І терикон сміттєвих відвалів за цей час виріс уже до рівня сусідніх гір: на цьому полігоні накопичилося вже понад 6 млн. кубометрів сміття. Кілька років тому ми виділили додаткову територію для відвалу. Але її вистачить не більш як на три-чотири роки. Ця проблема, якщо її не вирішувати й далі, загрожує колись вилитися в повноцінну екологічну катастрофу.

Два роки тому місто отримало 300 тис. дол. як грант від Агентства США з торгівлі та розвитку для виконання техніко-економічного обгрунтування розвитку муніципальної системи переробки твердих відходів, продовжує свою розповідь ялтинський мер. Але оскільки в американців, м’яко кажучи, дещо інші масштаби, то, отримавши ТЕО, кримчани схопилися за голову. Проектний кошторис заводу із переробки сміття становив 50 млн. дол. Для міського бюджету — це колосальні гроші. Тож коли ми вже кажемо, що Ялта має бути літньою столицею, хотілося б розраховувати на допомогу держави в цьому питанні.

На думку ялтинського міського голови, будь-яке починання може зрушити з місця, лише якщо його наповнити реальними фінансовими ресурсами чи «підкласти» під нього необхідну нормативно-правову базу. Головну проблему він вбачає не у відсутності програм, яких за останні роки було прийнято вже чимало, а або в їхньому недостатньому фінансуванні, або у відсутності законодавчих важелів для їхньої реалізації.

Як приклад пан Брайко наводить такі важливі для будь-якого міста проблеми, як водо- та газопостачання.

— У рамках відповідних держпрограм свого часу було розроблено всю необхідну проектно-кошторисну документацію і реалізацію цих проектів уже розпочато. Міську водоочисну станцію ми почали будувати ще два роки тому. Освоїли 50% кошторису. То були державні кошти, але потім їхнє виділення припинилося. Щоб Ялта була з водою, на систему водопостачання міста необхідно витратити ще 80 млн. грн., — повідомив він.

Те ж стосується і газифікації: якщо не половину, то вже точно більше третини робіт уже виконали. Газова магістраль на рівні міста зупинилася зараз на Ай-Петрі. Вже півтора року як зупинилася, бо більше немає фінансування. Газифікація ПБК потребуватиме ще близько 100 мільйонів. Місто ці будівництва не може фінансувати, навіть якби у нього були для цього гроші, оскільки це не його власність, а відповідно водоканалу і «Чорноморнафтогазу».

У цій ситуації міська влада змушена віддавати перевагу вирішенню лише тих пріоритетних завдань, які їм під силу вирішити самостійно. Приміром, раніше міські тепломережі, котрі набагато пережили всі терміни експлуатації, перебували на балансі відразу трьох організацій: «Кримкомуненерго», профспілкової «Курорттеплоенерго» і муніципальної «Ялтакомуненерго». Причому через характерні для будь-якого міста проблеми з комунальними тарифами й оплатою цих послуг перші дві з них були фактично банкрутами й у такому стані не могли нормально виконувати свої функції. Тому ялтинці вирішили будувати індивідуальні джерела теплопостачання для житлових будинків і об’єктів міської інфраструктури. Витрати на будівництво ста індивідуальних котелень становили 30 млн. грн.

Котельні, якими управляють із єдиного диспетчерського центру, дають економію по витратах у півтора разу. Але головне — допомагають вирішити не тільки проблему цілодобового і цілорічного забезпечення міста гарячою водою, а й теплопостачання, котра в зимовий час і для південної столиці дуже актуальна.

У принципі, гроші для реалізації масштабніших інфраструктурних проектів місто могло б заробити й самостійно. За рахунок більш як мільйона туристів, які відвідують Ялту кожного курортного сезону, можна було б забезпечити не лише безбідне існування, а й досить швидкий розвиток.

— А подивіться, як формується наш бюджет. Нам кажуть: у вас 140 тис. населення, от і отримуйте належні вам 150 млн. грн. Але ж у нас ще мільйон відпочиваючих! Усі кажуть: «Та ви за рахунок цього мільйона відпочиваючих можете заробити достатньо грошей!» Відповідаю: у тім-то й річ, що ні. Жителі і підприємці — може, й так, але не міський бюджет, котрий усе, що залишається понад 150 млн., віддає в загальнодержавний казан, отримуючи звідти назад лише те, що йому належить. Тому якщо навіть ми приймемо 2 млн. туристів, грошей у міському бюджеті не додасться, — бідкається ялтинський мер.

Вийти з цієї ситуації можна двома шляхами. Для цього необхідно або змінювати загальнодержавну схему розподілу бюджетних коштів, вносячи корективи до Бюджетного кодексу, або надавати великим курортним центрам особливий статус, ухвалюючи відповідні закони.

— Навіть ті можливості й пільги, які Крим мав у рамках території пріоритетного розвитку, давали змогу залучати хоч якісь інвестиції, — розповідає Сергій Брайко. — Зараз і цього немає. Хоча вірніше було б навпаки — вчинити за прикладом росіян, які спеціальним законом надали місту Сочі особливий статус. І тепер протягом п’яти років усі кошти, які місто заробляє за рахунок туризму, йтимуть на розвиток його власної інфраструктури. У такому варіанті і Ялта, отримавши додаткові 150—200 млн. грн. на інвестиційні потреби, могла б розвиватися досить швидко, підтримуючи реноме одного з міжнародних туристичних центрів.

Про щось схоже мріють, напевно, і мери Трускавця, Євпаторії, інших курортних міст нашої країни. Але ці мрії навіть за найсприятливіших розкладів ніяк не збудуться раніше наступного року. Ну а до курортного сезону-06 — рукою подати.