Профтехосвіта: реформувати не можна дати вмерти

Упродовж 25 років незалежності професійно-технічна освіта в Україні не зазнала системних змін. ПТУ і коледжі, на відміну від загальноосвітніх шкіл, отримували стабільне державне фінансування. Їхні керівники звикли, що ця підгалузь освіти живе не так уже й бідно, і ніхто з керманичів держави, областей, державних органів не встромляє носа в їхнє тихе царство. І лише наприкінці минулого року, коли стало зрозуміло, що уряд більше не має наміру надавати держбюджетну субвенцію на підготовку робітничих кадрів і з 2016-го перекладе фінансування закладів профтехосвіти на місцеві бюджети, нарив лопнув. На поверхню вийшло чимало проблем, що накопичувалися у цій сфері роками. Їх яскраво видно на прикладі невеликої Тернопільщини.

Мінфін, а за ним і Кабмін вирішили перекласти фінансування закладів профтехосвіти на місцеві громади, з перспективою передачі їх з державної у комунальну власність. Такий план було закладено ще у Законі "Про державний бюджет на 2016 рік", ухваленому 25 грудня 2015-го. Урядовці чомусь забули, що піклування про ПТУ, де здобувають повну середню і професійну освіту діти з усієї області, - це державні повноваження, невластиві для органів місцевого самоврядування, і в останніх бракуватиме коштів для цих потреб (саме таку позицію зайняло Міністерство освіти і науки).

У великих індустріальних регіонах усі або майже всі ПТУ перейшли на фінансування з бюджетів міст. І при розрахунковій потребі на утримання закладів профтехосвіти в Україні в обсязі 5,8 млрд грн у місцевих бюджетах враховано не так уже й мало - 3,9 млрд. Проте в аграрних і глибоко дотаційних областях, однією з яких є Тернопілля, і в не надто багатих їхніх обласних центрах і містах обласного значення склалася інша практика фінансування ПТУ. Керівництво Тернополя заявило, що не має можливості в повному обсязі фінансувати шість закладів, які розміщуються на його території, а зможе їх утримувати лише в тій частині, яка стосується навчання міських дітей і потреб міського ринку праці. Конституція України (ст. 53) гарантує доступність професійно-технічної освіти усім громадянам, незалежно від проживання у селі чи місті. Втім, градоначальник Тернополя Сергій Надал та його заступник Леонід Бицюра вважають оптимальним варіант, коли місто навчатиме сільських дітей лише за умови, що райони чи об'єднані громади, які зацікавлені в підготовці тих чи інших спеціалістів, надаватимуть міському бюджету відповідну субвенцію. Така пропозиція викликає певні сумніви, насамперед морального і соціального характеру. Не варто забувати про виховну функцію ПТУ. Якщо бодай трохи непрямо обмежити доступ кризовій категорії дітей - з малозабезпечених і неблагополучних родин - до здобуття профтехосвіти, то, поза сумнівом, зросте злочинність та інші негативні явища у регіоні. І замість навчальних місць потрібно буде розширювати місця в пенітенціарних закладах і наркодиспансерах.

Тому керівництво департаментів фінансів та освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації з-поміж різних шляхів обрало один - усі навчальні заклади профтехосвіти, які не розташовані в містах обласного значення - Тернополі та Кременці (а таких аж 17!), закріпити в обласному підпорядкуванні і фінансувати їх з обласного бюджету.

Видатки 17 ПТУ і коледжів, які фінансуються з обласного бюджету, на старті цього року були забезпечені лише на чверть від мінімальної потреби, шість закладів профтехосвіти у Тернополі - на 40%, а одне ПТУ в Кременці - взагалі на 20%.

Мінфін і президент не відступають від позиції, що профтехосвіта має фінансуватися з місцевих бюджетів, і місцеві органи влади повинні нарешті розпочати її реформування. Тому П.Порошенко, вгледівши ризик у "перекладанні фінансування потреб навчальних закладів у повному обсязі на державний бюджет", заветував і повернув до Верховної Ради ухвалені 4 лютого ц.р. зміни до Закону "Про державний бюджет України на 2016 рік" щодо фінансування профтехосвіти і до Бюджетного кодексу, якими було передбачено місцевим бюджетам субвенцію на підтримку(!) підготовки робітничих кадрів у ПТУ та інших навчальних закладах, що готують кваліфіковані кадри на умовах державного замовлення. Отож увесь обсяг субвенції в розмірі 998 млн грн, який мали спрямувати в обласні бюджети та бюджети міст обласного значення, залишився на папері.

Частковий порятунок центральна влада таки знайшла. Недавно область отримала 12,4 млн грн стабілізаційної дотації (із 500 млн грн, які на початку лютого уряд розподілив між тими регіонами, де для фінансування ПТУ бракує коштів). Більшу частину згаданих коштів фінансовий орган області найближчим часом віддасть містам: 3,4 млн грн міському бюджету Тернополя, а 3,7 млн - Кременцю. Та ці вливання докорінно не змінюють ситуації. Більш того, якщо коштів для фінансування закладів профтехосвіти у Тернополі й Кременці вистачить до кінця літа, то в ПТУ і коледжах, які утримуються з обласного бюджету, платити зарплати і стипендії буде нічим уже в червні.

Не помічає лише лінивий: діюча мережа ПТУ - застаріла, громіздка, аж ніяк не відповідає потребам сучасного ринку праці. І обласна виконавча влада, зокрема департамент освіти і науки облдержадміністрації, розробила заходи з модернізації і розвитку профтехосвіти. Передбачено створити чотири регіональні багатопрофільні центри профтехосвіти за кількома напрямками: сільське господарство-переробка сільгосппродукції-харчування (по одному у північній і південній частинах області); сільське господарство-автомобільний транспорт (на сході області); автотранспорт-сільське господарство-харчування (в західній частині Тернопільщини).

Заступник директора департаменту освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації Володимир Чайковський переконує, що для перезавантаження всієї системи профтехосвіти в області потрібно пройти кілька етапів.

- Ми створюємо робочу групу, до якої увійдуть не тільки обласні чиновники, а й представники органів місцевого самоврядування, об'єднаних територіальних громад, керівники будівельних компаній і сільськогосподарських підприємств, для яких підготовка кваліфікованих робітників є актуальною. Вони могли б не тільки формувати регіональне замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів (а в проектах базового Закону "Про освіту" та Закону "Про професійно-технічну освіту", розроблених Міносвіти, передбачено не державне, а виключно регіональне замовлення), а й частково фінансувати витрати - придбати сучасну техніку або надати базу для практики учнів. Крім того, мусимо вжити ряд заходів, щоб зробити сучасним кадрове забезпечення закладів профтехосвіти. А це означає, що потрібно впорядкувати їхні штати, відмовитися від частини заступників директорів ПТУ і коледжів, інших управлінських кадрів. Не обійтися без перегляду тарифікації на чверть половини окладів, що тягне за собою додаткові витрати на оздоровлення, премії, надбавки і т.ін. Упродовж 2016–2020 рр. ми будемо об'єднувати ці заклади без їх ліквідації, бо діє мораторій на закриття. Водночас є гостра потреба в оптимізації деяких спеціальностей, бо не може бути їх дублювання в ПТУ, які розташовані поряд. Слід віддати перевагу тому навчальному закладу, де кращі викладачі, майстри, добре оснащені лабораторії, діє майстерня, цех чи якесь інше виробництво з виготовлення готових виробів, - зазначає В.Чайковський.

Хто б сперечався, зміни потрібні комплексні.

Щодо реформування цієї системи керівництво міста Тернополя має радикальнішу позицію, ніж обласні чиновники. Заступник міського голови Леонід Бицюра розставляє дещо інші акценти.

- Погляньте, із 4365 учнів, які нині навчаються в закладах профтехосвіти Тернополя, аж 650 готуються за спеціальністю "оператор комп'ютерного набору" в інтеграції з іншими спеціальностями - "конторський офісний службовець", "агент туризму", "секретар-референт", "фотограф". Є навіть спеціальність "асистент референта", що у перекладі народною мовою означає "помічник помічника". Або ліцензований обсяг - 90 операторів поштового зв'язку чи вкрай застаріла спеціальність "контролер ощадного банку". Навіщо випускати таких фахівців, коли немає ніякого зв'язку з ринком праці? За інформацією міського центру зайнятості, за останній рік-два їх працевлаштовано одиниці або взагалі нікого. Бачимо спеціальності, які дублюються, наприклад, водіїв. Поширена ще й практика, коли заклад сфери послуг готує мулярів, штукатурів, тобто непрофільні спеціальності. Очевидно, що підготовку фахівців треба згрупувати в тих закладах, які будуть на цьому спеціалізуватися. Корупційна складова в діяльності ПТУ полягає в тому, що під кожен заклад формується держзамовлення. Взаємозв'язку між такими замовленнями немає жодного. Як і немає ніякого контролю за держзамовленням з боку громад. А коли місто буде формувати регіональне замовлення, то ми виходитимемо з того, що нам потрібні фахівці ще й для великих комунальних підприємств - для міськтеплокомуненерго, водоканалу, з енергозбереження, для робіт з благоустрою території міста і т.ін. І ми тоді змогли б ліцензійний обсяг замовлення одного закладу перекласти на інший. Для міста Тернополя потрібно два заклади профтехосвіти, які фінансуватимуться з міського бюджету. Один - будівельно-технічного напряму, а другий - сервісно-торгового, - пояснює Л.Бицюра.

З усього видно, що до закінчення цього навчального року ПТУ і коледжі потрібно дофінансувати хоча б для того, аби повністю виплатити зарплату викладачам, стипендії, оплатити енергоносії. І водночас розпочати давно запізніле реформування профтехосвіти, виходячи з потреб місцевого ринку праці. Певну дорожню карту такої реформи накреслив заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей, перебуваючи днями у складі урядової делегації на Тернопільщині. "В Україні склалася ненормальна практика, коли 80% випускників шкіл здобувають вищу освіту, а 20% - професійно-технічну, а згодом випускник вишу не може знайти місце на ринку праці і отримує робітничу спеціальність. Більшість кадрів профтехучилищ усе-таки потребує малий і середній бізнес. Тому не можна позбавляти дітей права вибору ПТУ і не можна зменшувати кількість тих, хто хоче здобути професійно-технічну освіту", - зауважив він.

Хоча реформа ще як слід не розпочалася, та одразу викристалізувався портрет противників будь-яких змін у цій сфері - це нинішні директори ПТУ, їхні заступники, частина викладацьких колективів, яких підтримують профспілки. Дивуватися нічого: вони звикли до рутинного управління закладами і такої ж підготовки кадрів. І ніяк не можуть збагнути, що коли зберегти систему профтехосвіти в нинішньому стані, то вона через деякий час відімре сама по собі, бо стане просто непотрібною для суспільства і ринку праці.