ПІВДЕННИЙ ГЗК І ЙОГО НОВІ ВЛАСНИКИ

Наприкінці липня понад 60% акцій Південного гірничо-збагачувального комбінату перейшло під контроль російського капіталу. Тобто, ПГЗК став першим підприємством у своїй галузі, контрольний пакет акцій якого належить російській структурі. Сліди росіян помічені також на Інгулецькому і Центральному ГЗК, проте говорити про їхній контроль там поки що не доводиться.

В Україні шість ГЗК виробляють залізорудну сировину для чорної металургії — Інгулецький, Центральний, Північний, Південний, Ново-Криворізький і Полтавський. Південний гірничо-збагачувальний комбінат не найбільший у галузі, але найстаріший. Цього року йому виповнюється 46 років. ПГЗК — монополіст серед ГЗК з виробництва залізорудного агломерату і займає 15% українського ринку концентрату.

Видобування залізорудної сировини здійснюється тут відкритим способом. До нього перейшли практично відразу ж після початку розроблення, коли радянські фахівці визначили, що копати шахти економічно невигідно. На сьогодні площа котлована становить 8 квадратних кілометрів, реальна глибина — близько 400 метрів. Щоправда, у рудній справі відлік ведеться від рівня Балтійського моря, і в цьому разі глибина котлована визначається в 170 метрів. Але й таких глибин, що розробляються відкритим способом, у світі небагато. У кар’єрі прокладено 420 км залізниць. Балансові запаси ПГЗК на площах, що розроблюються, оцінюються в 2 млрд. тонн залізорудної сировини, цієї кількості за нинішнього виробництва вистачить ще років на 30.

У часи Радянського Союзу ПГЗК виробляв 17,5 млн. тонн концентрату і понад 8 млн. тонн агломерату. Пік падіння виробництва на комбінаті, як в усьому гірничо-металургійному комплексі України, припав на 1996 рік, після чого комбінат почав потроху збільшувати обсяги виробництва. І вже цього року планується виробити 8,7—8,9 млн. тонн концентрату і 4,8 млн. тонн агломерату.

За словами генерального директора ПГЗК Віктора Таная, розроблений фахівцями комбінату бізнес-план був схвалений новими власниками, і вони вже порушували питання щодо інвестицій, які необхідно залучити для його реалізації. Відповідно до бізнес-плану, на порядку денному питання з капітального будівництва, технічного переоснащення і підвищення якості товарного концентрату. Сьогодні вміст заліза в ньому на рівні 64,5%, його необхідно збільшити до 67%. Саме з таким вмістом заліза експортується концентрат з Росії.

З 1991 року занепадають основні фонди комбінату, практично не змінюється техніка. Щомісяця потрібно 5—6 млн. грн. для підтримки комбінату в робочому стані. Водночас комбінат самостійно почав будівництво нового рудного тракту, водовідливу, дробильної фабрики, проводиться реконструкція секцій на збагачувальній фабриці.

Все це стало можливим завдяки економічному експерименту в гірничо-металургійному комплексі України. Втім, не варто забувати, що металургія в Україні — справа політична. Широкий загал, природно, не бачить метушні навколо приватизації того або іншого об’єкта. А от ділові кола це бачать і відстежують дуже уважно. На початку року один із банків Австрії закрив кредитну лінію ПГЗК, мотивуючи це складною ситуацією навколо комбінату. І справді, за шість місяців 2001 року на ПГЗК було понад 400 різноманітних перевірок. Одна податкова під час планової перевірки замість одного місяця ретельно працювала цілих три. Нічого серйозного не знайшли, виписали пені та штрафи за дрібниці. Комбінат подав апеляції та сподівається знайти компроміс. «Працюючи в умовах економічного експерименту, нам невигідно щось ховати, — каже гендиректор ПГЗК Віктор Танай, — нині є нормальне оподатковування, цілком прийнятне для комбінату, тому в протиправних діях просто немає сенсу».

А тим часом виникли проблеми з реєстратором. Спочатку «Південкомбанк» не видав керівництву на руки реєстр акціонерів для проведення загальних річних зборів, у такий спосіб практично зірвавши їх. Тепер уже нові власники понад два тижні не можуть одержати реєстр, щоб переконатися в ідентичності. ПГЗК — найбільше підприємство, яке «Південкомбанк» обслуговує, тому керівництво комбінату і власники побоюються нових демаршів з боку реєстратора: у реєстрі можуть з’явитися фірми-власники, яких там раніше не було. Постійна зміна керівництва і внутрішній розгардіяш можуть цьому посприяти.

Попри політичні інтриги навколо комбінату є позитивна динаміка погашення заборгованості. Основна заборгованість, а до 1999 року вона становила понад 800 млн. грн, склалася в роки суцільної бартеризації, коли ціни накручувалися втричі-вчетверо. ГЗК мав потребу в усьому, починаючи від цвяха і закінчуючи газом, електроенергією і гірничим устаткуванням, останнє, до речі, виробляється, в основному, в Росії. Тепер доводиться розплачуватися. 2000 року вдалося погасити 250 млн. грн. заборгованості. У 2001 вона вже становить трохи більше 500 млн. грн. Переговори з кредиторами проходять у досить конструктивному руслі.

Серед чисто технологічних проблем — відведення землі під нові шламосховища. Існуючих нині потужностей вистачить максимум до кінця 2005 року. Тому разом із «Криворіжсталлю» виконано величезну роботу з виділення нових площ під шламосховища. Вже отриманий попередній дозвіл Верховної Ради, остаточно питання повинне вирішитися після парламентських канікул. Із введенням нових площ комбінати одержать можливість спокійно працювати ще 20 років. До того ж створювані шламосховища — це техногенні родовища майбутнього (вміст заліза в шламах становить до 10%).

Сьогодні Південний гірничо-збагачувальний комбінат поставляє продукцію багатьом підприємствам Донеччини і Дніпропетровщини, а також експортує до Східної Європи й Австрії. Керівництво ПГЗК має надію, що нові власники стануть гарантами стабільності роботи комбінату. До того ж готується звернення до уряду України з проханням обмежити експорт російської залізорудної сировини з Росії, щоб захистити вітчизняного виробника.