Нова ідеологія на порозі СОТ. Три джерела, три складові регіонального економічного добробуту

Прихід у країні «на царство» одна за одною регіональних еліт, відбір кадрів і визначення рівня їхнього професіоналізму за місцем попередньої прописки значною мірою були корисними для окремо взятого, на той момент «модного» на владному олімпі, регіону. Вінниччина ж ніколи не брала участі у боротьбі регіональних еліт за Київ. Навряд чи можна було назвати самодостатнім сільськогосподарський регіон із загальнодержавною політикою руйнації того самого сільського господарства. Однак задніх він, щоправда, теж не пас. Хоча й потерпає час від часу від необачних рішень керівної верхівки країни, які змінюють одна одну.

Один із прикладів: активізація вільних економічних зон призвела до того, що до області почало надходити контрабандне м’ясо, і м’ясокомбінати області, як було заявлено на останній сесії облради, відмовлялися приймати м’ясо, яке здавали місцеві фермери, оскільки чуже — невідомого походження — дешевше. Якої якості сировина потрапляла в цей період на вінницькі м’ясокомбінати — це окрема тема. Втім, інцидент, на щастя, швидко вичерпався, оскільки реакція і керівництва області, і правоохоронних органів не забарилася. Та фактом залишається те, що це призвело до зростання занепокоєння серед підприємців, виробників м’яса та й молока.

Так, гендиректор ЗАТ «Укрпромінвест» Олексій Порошенко у своїй філії — агрофірмі, розташованій в Гайсинському районі, взявся розводити нову породу свиней, для чого придбав свиноматок аж у Данії. І після своєрідного бойкоту м’ясокомбінатів єдиний в області власник унікальної породи свиноматок емоційно заявив у сесійній залі облради, що за такого розвитку подій йому доведеться знищити і свиноматок, і приплід. Хочеться вірити, що на сьогодні Олексій Іванович змінив своє рішення. Та скільки ще таких ударів очікувати від рідної держави?

Наскільки впевнено почувається Вінниччина напередодні вступу України до СОТ, чи немає економічної лихоманки від майбутнього вживання в нову суть господарювання і виживання за умов ринку — всі ці питання з розряду риторичних. Оскільки область має аграрну спрямованість у виробництві, то усвідомлення того, що звична система господарювання принесе більше мінусів, ніж плюсів, прийшло ще п’ять років тому. Тоді група вчених Вінницького аграрного університету за участі нинішнього глави облради, до речі, доктора сільськогосподарських наук, професора Григорія Заболотного розробила теорію реструктуризації сільськогосподарського виробництва. А два роки тому, долаючи нерозуміння, а часом і глузування столичних «фахівців», Вінниччина все-таки змінила структуру сільгоспвиробництва. Ці зміни дали змогу в 2006 році одержати найвищий вал цукрового буряку за останні 18 років — понад 4 млн. тонн. Виникло три підприємства з принципово новим виробництвом — біоенергетичного палива. І що дуже важливо, значно зменшилися проблеми з реалізацією продукції.

Звичайно, до бажаного ще далеко й ці зміни хоча й очевидні, та все ж не такі істотні для умов жорсткої конкуренції, в яких нашому агропрому буде дуже непросто. Так, можна довго говорити про те, що погано, але кого цим сьогодні здивуєш? Крім того, ремствувати завжди легше, ніж пропонувати вихід із ситуації та передбачати можливий реальний результат. Розумні голови вбачають один вихід — зміну структури виробництва в області загалом.

В окремі роки аграрний сектор Вінницької області разом із промисловою переробкою займав у цій структурі до 70%. Раніше це було добре, сьогодні — катастрофа, навіть загроза економічній безпеці сільськогосподарських регіонів. Керівництво області каже про необхідність зменшити частку аграрного сектора в загальній структурі виробництва до 50% за два роки і до 35% — за три. А досягти цього, на думку місцевих фахівців, можна за рахунок різкого збільшення обсягів виробництва промислової продукції. Це, наприклад, і продовження будівництва заводів з виробництва будматеріалів (має запрацювати Писарівський міжгосподарський кар’єр), і розробка каолінових родовищ у Козятинському районі і Турбові. З’явився також інвестор, готовий вкладати кошти у використання Мурованокуриловецького родовища флюоритів.

Зовсім нового образу, на думку ініціаторів серйозних змін у регіоні, має набути передусім сама Вінниця. Нормальні здорові амбіції гордо іменуватися в майбутньому столицею Подільського краю потребують низки серйозних позитивних змін. По-перше, затвердитися як інтелектуальний центр із сучасними інформаційними технологіями, мережею повнокровних бібліотек.

По-друге, розв’язати одну з основних проблем Вінниці — проблему сміттєзвалищ. Це можливо, маючи достатню кількість сміттєсортувальних станцій і заводів, які повинні базуватися на виробництві будматеріалів. До речі, сміттєзвалище Вінниці в селі Стадниця не просто давно застаріло й уже не вміщає всього, що вивозиться, воно стало справжнім екологічним лихом для сільських жителів. І от днями було зроблено перші кроки з вирішення цієї проблеми обласного центру — визначене місце нового смітника на умовах рекультивації, незабаром там з’явиться перша сміттєсортувальна станція.

І по-третє, автори проекту бачать Вінницю майбутнього містом із питною водою хорошої якості та екологічно чистим. А для цього потрібно винести за межі міста промисловість. Саме ці промислові новобудови мають створити навколо обласного центру три промислово-технологічні пояси (про них «ДТ» уже писало).

Отже, у першому поясі радіусом 30—40 км передбачається ввести в дію каоліновий і цегельний заводи. На сьогодні уже є напрацювання і в інших напрямах. Наприклад, у Гнівані Тиврівського району планують відкрити завод пластмасових виробів, що стане можливим завдяки залученню турецьких інвестицій. Вирішують питання з місцем розташування високопродуктивного молочного заводу, який перероблятиме до 500—600 тонн молока на добу. У це принципово нове виробництво буде вкладено майже 15 млн. євро інвестицій. У першому промислово-технологічному поясі буде побудований великий термінал з виробництва екологічного палива — етанолу.

Схожий термінал має запрацювати і в другому економічному поясі (це вже в радіусі 70—80 км від Вінниці) на базі одного з найбільших спиртзаводів області — Гайсинського. До речі, нещодавно саме це підприємство пережило рейдерську атаку, чим і привернуло до себе увагу Генпрокуратури. У рамках нової стратегії розвитку області саме тут, у Гайсині, уже почав працювати термінал з переробки сої. Відповідно до домовленості з Бєлгородською областю Росії, Вінниччина поставлятиме російському сусіді щороку 200 тис. тонн товарної сої. Крім того, планують розвивати й легку промисловість, зокрема відкрити філію вінницької швейної фабрики «Володарка». У Тульчині на базі «Агромашу» спорудять завод, де планують збирати бурякові комбайни французької компанії «Моро». Її представники вже побували у Вінницькій області та підписали потрібні договори. У Шаргороді має запрацювати потужний насінницький завод. А три райони області — Томашпільський, Шаргородський, Крижопільський — долучаться до нового проекту, який реалізовуватиметься завдяки іспанським інвестиціям. У цій зоні планують вирощувати та переробляти до 200 тис. тонн томатів на рік.

Третій промислово-технологічний пояс — у радіусі 140—160 км від обласного центру, передусім має сприяти розвитку селищ, великих сіл і райцентрів. Це дасть змогу зупинити відплив молоді із села в місто, а також за межі області, сформувати певну інфраструктуру віддалених від обласного центру населених пунктів. Та при цьому не уникнути втрат.

На прес-конференції, присвяченій цій темі, голова обласної ради Григорій Заболотний сказав: «На жаль, можливо, у цій конкурентній боротьбі не виживуть окремі села й хутори. Однак виживуть люди, які хочуть кращої долі й собі, і своєму рідному краю».

Необхідна Вінниці й більш вигідна транспортна розв’язка — дві кільцеві дороги на околицях обласного центру. Це дозволить у майбутньому використовувати всі переваги від розташування на перетині трьох автобанів: Лісабон—Львів—Вінниця—Донецьк—Азія, Росія—Харків—Вінниця—Європа і Харків—Київ—Вінниця—Кишинів—Румунія—Болгарія. Про це говорять уже років п’ять. Проте лише сьогодні, за словами губернатора Олександра Домбровського, Вінниця змогла впритул наблизитися до цієї теми — нової ідеології розвитку в економіці аграрної області.

Отже, це все у загальних рисах. Адже підсумковим документом розвитку області мають стати плани розвитку з урахуванням специфіки кожного району.

Значну частину роботи в першому і третьому промислово-технологічних поясах, як сподівається голова обласної ради, можна зробити за наступні два роки. Загалом ця програма розрахована на десять років.

Не потрібно ідеалізувати плани та програми, проте в області є напрацювання та є люди, які хочуть мати роботу і передбачають результат. Тим паче, що самі автори проекту — і губернатор, і голова обласної ради чудово розуміють, що їх очікує.

«Я не боюся труднощів. У нас буде багато помилок, але буде й робота. Нас критикуватимуть, але не помиляється той, хто нічого не робить. Це дуже складний проект і той, хто йде першим, найбільше ризикує, — каже один з ініціаторів перетворення області Григорій Заболотний. — Нашим послідовникам буде легше».

Під егідою обласної ради створено робочу групу, до якої ввійшли вчені, виробничники, держслужбовці. Вона, власне, і займатиметься реалізацією та вдосконаленням проекту. Ризики, пов’язані зі здійсненням цієї програми, неможливо подолати без досягнення загального консенсусу з громадськістю області.

«Соціальний діалог, необхідність проведення ефективних консультацій на обласному рівні від початку зумовлені відродженням, а потім і посиленням віри людей у цілі реформаторських перетворень, — вважає кандидат філософських наук, начальник обласного управління з праці та соціального захисту населення Віталій Давиденко.

Круглі столи, диспути, публічне обговорення проекту всіма ЗМІ ініціатори називають «переконливою атакою на свідомість».

Особливо, якщо не основна роль в успішному здійсненні будь-яких планів відводиться особистості. І це підтверджується не тільки світовим досвідом. У селі Юхимівка Шаргородського району господарством управляє Василь Михайлович Соколюк, якого тяжка хвороба прикувала до ліжка. І як стверджує глава облради Григорій Заболотний, «люди до нього ставляться як до особливого керівника, сильної особистості. Усе, що він напише, що скаже, куди пальцем покаже, — роблять, тому що вірять йому. І там все гаразд — хороші зарплати, високий рівень культури землеробства, чудові виробничі показники».

Чи допоможе глибоке усвідомлення особистої відповідальності керівниками області припинити боротьбу різноманітних гілок влади, яка так зашкодила добробуту області? Хочеться в це вірити. Оскільки згода та порозуміння допоможуть втілити ідеї в реальність.

Звісно ж, усе це потребує чималих грошових вкладень. І це теж ризик. Чи виявляє держава інтерес до вінницького проекту? Складно сказати. Поки що очевидно одне — столиця продовжує займатися своєю, яка вже стала, на жаль, звичною, справою: переділом партійно-економічних сфер впливу, визначенням ціни кадрових питань. Принаймні я ніде не чула ні слів підтримки, ні критичних, але ділових зауважень. Отже, доводиться тут, на місцях, сподіватися тільки на себе й на інвесторів. Основне — щоб руки не опускалися.

За даними управління статистики Вінницької облдержадміністрації, за станом на 1 жовтня 2006 року в економіку області вкладено 87,5 млн. дол. прямих інвестицій, зокрема, з країн СНД — 10,1 млн. дол. (11,6% від загального обсягу) і 77,4 млн. дол., або 88,4%, — з інших країн.