Неоіндустріалізм по-донецьки

Реформи поки що гарно виглядають тільки в глянсових буклетах. Особливо в тому, що стосується економіки старопромислових регіонів. Не можна тільки отримати з них відповіді на просте запитання: як далі жити?

Експерти, звичайно, оперують термінами «посткризовий розвиток», «модернізація» і «неоіндустріалізм», але, по суті, це варіації того ж самого запитання разом з одвічним «що робити?»

Тверезо й виразно відповісти на нього хоча б у масштабах Донецької області спробували вчені Академії наук. Інститут економіки промисловості та Національний інститут стратегічних досліджень, особливо не мудруючи, застосували до Донецького регіону гарвардський SWOT-аналіз, яким користуються з 1963 року в усьому світі для стратегічного планування та оцінки перспектив.

Принаймні застосування західної методики дає змогу судити про те, якими нас бачать потенційні інвестори і чому ці жадібні товстосуми не поспішають у рідний Донбас, розмахуючи чековою книжкою.

Нині середньорічний рівень інвестицій у промисловість Донецької області в чотири рази менший від потреби. У металургії - експортній галузі, гордості нашій - як успіх зазначають той факт, що ціною неймовірних зусиль зношення основних фондів скоротили до 51%.

Тобто гроші потрібні. Але вважають регіон інвестиційно привабливим, як і раніше, тільки місцеві патріоти.

Влада Донецької області 2010 рік гучно оголосила «Роком інновацій». Увесь цей час усілякі «експерти» проголошували розумні промови і знищували фуршетні закуски. Риторика офіційних осіб стала до болю знайомою: наздоженемо й переженемо! Перестрибнемо з третього технологічного укладу відразу в п’ятий за один рік! Станемо на нові рейки!

Аналіз, виконаний фахівцями Національної академії наук, чітко показує: цими рейками Донбас, як і раніше, котиться у прірву. Передусім це стосується самої науки. Промисловий регіон був відомий не тільки й не стільки своїми індустріальними потужностями, скільки насамперед інтелектуальним потенціалом. Профільні вугільні НДІ, будівельні, проектні, конструкторські організації. Творці передових для свого часу зразків гірничошахтного устаткування, фахівці в галузі електроніки, військового виробництва, інженери, маркшейдери й геологи... Все це - у минулому.

Цифри, наведені нижче, не становлять військової таємниці. Просто не такі цікаві й розкручені, як ціни на гречку чи рейтинги правлячої партії. Але ці показники симптоматичні. І симптоми вказують на важку хворобу. Із 1995 року кількість практикуючих учених скоротилася в два з половиною рази - із 15838 служителів храму науки до 6510. Зате кількість населення з ученими ступенями зростає як на дріжджах: докторів наук стало 798 (1995-го - 542), кандидатів - 5038, або на тисячу більше, ніж 15 років тому.

Однак, попри юрби докторів і кандидатів, ККД науки невпинно падає. 1995 року донецькі вчені впровадили 275 нових технологічних процесів, зокрема 112 - енергозберігаючих. У «рік інновацій» - 74 і 43 відповідно.

Зрозуміло, що ситуація з, образно висловлюючись, IQ донбаської промисловості точно відображає становище в науково-технічній сфері. У середині бурхливих 90-х, коли вітчизняна індустрія дихала на ладан, а нові господарі життя на полях боїв з’ясовували, в кого більше прав на промгіганти, на підприємствах Донецької області почали випускати 944 нові види продукції. Зокрема було запущено виробництво 103 зразків у галузі точного машинобудування - устаткування, приладів, апаратів.

Відтоді минуло багато років. Ми пишалися зростанням ВВП, розмірковували про вихід на якісно новий рівень, освоювали англомовний діловий сленг (у нас же міжнародні корпорації завелися, це вам не абищо!)... А здатність промисловців до інтелектуальної праці падала на очах. 2009 року нових, або, як це почали називати, інноваційних різновидів продукції поставлено на потік 132, машинобудівний комплекс сподобився випустити у світ 36 зразків нових верстатів, приладів, апаратів і пристроїв. Але кого це хвилювало, коли на перше місце ставилися інші показники - надприбутки та план по валу?

Чи робить щось влада? Це як сказати... Начальник управління регіонального розвитку, залучення інвестицій і зовнішньоекономічних відносин Донецької ОДА Андрій Анісімов із гордістю розповідав нашому кореспонденту, що регіональна адміністрація виділила гранти для молодих учених - аж 150 тис. грн. на всіх. Оце заживуть юні генії...

Обіцяні «технопарки» і «техноленди» залишаються прожектами, втіленими тільки в барвистих слайдах-презентаціях.

Чи варто дивуватися тому, що в структурі експорту Донецької області «недорогоцінні метали» стандартно займають близько 80%, і жодних передумов для зміни цієї тенденції не передбачається?

Характерно, що ані найменшого інтересу до наукових досягнень своїх земляків багаті та потужні бізнес-структури не виявляють, і цей факт представники науки зі смутком констатують на кожному семінарі, саміті або нараді. Щоб помститися за це, експерти низки інститутів НАН у своїй доповіді про перспективи інноваційного розвитку Донбасу в розділі «Загрози» навели таке формулювання: «Найчастіше інноваційна діяльність підприємств відбувається у формі закупівлі інноваційного продукту, а не його розробки».

У спробах знайти бодай щось, що можна було б позначити як «інвестиційну привабливість», представники влади та бізнесмени часто бравірують якістю трудових ресурсів. У нас, мовляв, пролетаріат кваліфікований і недорогий, навчений трудитися і жити в найсуворіших умовах. «Гвозди бы делать из этих людей», мовляв.

Проте люди вже не витримують тяжких випробувань, уготованих їм рідною владою, загубленою в індустріальній гонці екологією, низьким рівнем охорони здоров’я і доволі убогим раціоном. Кількість населення Донецької області - 4,43 млн. чоловік. Демографічні прогнози несприятливі, кількість жителів постійно скорочується. Поки на одну вакансію припадає 11 безробітних, на це можна закривати очі. Але з погляду довгострокових перспектив це має значення, та ще й яке!

При цьому щороку 2,8 млн. чоловік звертаються до медиків із новими, вперше виявленими хворобами. З великим відривом лідирують захворювання органів дихання (понад 1 млн. випадків), за ними йдуть хвороби системи кровообігу (251,8 тис.), травми та отруєння (218 тис.) тощо.

Звідки отруєння? Та все звідти ж, від рідної донецької екології. Шкідливі викиди в атмосферу щороку становлять 1,3 млн. тонн в еквіваленті СО₂, щільність зараження - 57,1 тонни на квадратний кілометр.

Тож у сухому залишку список сильних сторін гнітюче короткий - транспортна інфраструктура, ресурси, така-сяка освітня база, напівмертва наука і розвинена банківська мережа. Це все, що може запропонувати потенційному інвесторові Донбас. Решту доведеться робити самому - відновлювати застарілі виробничі потужності, лікувати замучених життям працівників тощо. А найбільш прибуткове - або вже неприбуткове, або зайняте. «Традиційні галузі вичерпали свій інвестиційний потенціал (вугільна - закриваються шахти, металургійна - корпоратизована трьома структурами)», - під таким вердиктом підписалася Академія наук.

Поклавши руку на серце, доводиться визнати, що будь-яка людина, перебуваючи в здоровому розумі та маючи енну суму, дуже подумав би, перш ніж вкладати в територію, охарактеризовану наведеними вище показниками.

«Увесь світ живе в п’ятому-шостому технологічному укладі, ми ж - у третьому-четвертому. Простіше кажучи, наша промисловість працює за технологіями XIX століття. Вихід один: головною метою має бути зазначений науково-технічний розвиток регіону. Я, звичайно, хотів би, щоб цей розвиток був комплексним - упровадження технологій, тут же й розроблених. Але я чудово розумію, що велосипед винаходити ніхто не буде, і багато чого доведеться запозичити. Нехай хоча б так, але ми маємо надолужити відставання», - вважає доктор економічних наук Юрій Макогон.

Про це ж говорить і академік НАН, керівник Інституту економіки промисловості Олександр Амоша. Вивчивши стан донбаських шахт, учений дійшов однозначного висновку - і далі рубати вугіллячко по-стахановськи сенсу немає. Ні технологічного, ні економічного, ні соціального. «Основна частина вугілля сконцентрована на тонких пластах і на великих глибинах. На цьому тлі перевага таких технологій, як підземна газифікація вугілля, - це те, що ці способи «безлюдні», тобто не потребують персоналу під землею. Крім того, Україна посідає четверте місце у світі за запасами метану вугільних пластів, хоча метановому бізнесу властивий високий ступінь ризику і капіталомісткості», - стверджує О.Амоша.

Та першим і головним завданням усіх ентузіастів, які піклуються про майбутнє Донбасу, було й залишається подолати інерцію мислення «вождів». Донецький губернатор Анатолій Близнюк, який уміє розважити публіку яскравими висловлюваннями, не так давно продемонстрував свій рівень розуміння сучасної економіки. Говорив він при цьому, щоправда, про освіту. «Скажіть, будь ласка, якщо 93% нинішніх випускників - дай їм, Боже - підуть в інститути... то скільки піде молодих людей на виробництво? А хто вироблятиме те, що нам потрібно?» - обурювався Близнюк.

Хоча радники з підлеглими могли хоча б натякнути губернаторові, що «п’ятий технологічний уклад», згадуваний до місця і не до місця, - це такий рівень розвитку економіки і технологій, за якого ті самі 93% (а то й більше) персоналу на підприємствах - це фахівці з вищою освітою. Риторика луддитів у вустах держслужбовця XXI століття звучить якось дико, чи не так?

Засилля «луддитів» у верхніх ешелонах влади призводить до того, що повноцінною стратегією, про яку мріють учені, й не пахне. Є тільки точкові ініціативи, які поки що погоди не роблять. Крім згаданих грантів для молодих учених, є, приміром, затверджена Донецькою міськрадою програма підвищення конкурентоспроможності кадрів, де головний наголос зроблено на постійне вивчення англійської з дитячих років. Там вносяться досить революційні, за донецькими мірками, новації, наприклад надбавки для службовців, які володіють «буржуйським діалектом», єдина методика навчання на рівні «дитячий садок - молодші класи школи» тощо.

«Коли я запропонував цю програму, мені багато хто говорив: навіщо? Всі в школах-інститутах вивчають англійську і все одно її не знають. Я відповідав, що відмінність принципова - тепер ми пропонуємо вивчати мову для того, щоб нею користуватися», - розповідав про свою боротьбу з ретроградами автор програми депутат міськради Олександр Адамов.

Той факт, що в регіоні з експортноорієнтованою економікою через 20 років лише розпочали дискутувати на тему вивчення мови, якою говорить світова економіка, - теж свідчить багато про що. Наприклад про те, що шлях «до розвиненого капіталізму» ми ще навіть не починали. І дорікати інвесторам у небажанні вкладатися в Донбас - щонайменше некоректно.