Між супермаркетом і «диким» ринком

Невпорядкована торгівля вже давно стала прикметою столиці. В усіх кінцях Києва вирують «дикі» ринки. На них «борщовий набір» приїжджі селяни пропонують прямо з тротуарів, а городяни бадьоро розкуповують запропоноване. Міліція то займає позицію невтручання, то намагається розігнати учасників несанкціонованої торгівлі. Але навіть застосування заборонних заходів ні до чого не призводить. Розігнані нарядом «дикуни» з одного місця переходять на інше.

З цим нічого не вдієш. Є попит — буде і пропозиція. І наш стольний град, який претендує на звання європейської столиці, за таких унтерпришибєєвських методів «лікування» до краю запущеної хвороби ризикує ніколи не позбутися відразливого вигляду торгових збіговиськ.

На уламках системи

Сформована ситуація є результатом занепаду цілісної в минулому системи виробництва, заготівлі, продажу за низькими цінами овочів і фруктів. До неї входили спеціалізовані сільгосппідприємства, плодоовочеві комбінати з мережею роздрібної торгівлі. Позбавлене державної підтримки, це все господарство розвалилося. З сільгосппідприємств, які не витримали ринкової конкуренції, овочі та фрукти «розбрелися» по дрібних виробниках, створивши передумови для розвалу відпрацьованої моделі оптової торгівлі вітамінною продукцією. До речі, порівняно з іншими містами столиця опинилася не в гіршому становищі.

Тут збереглася якщо не система, то її уламки. В усіх районах Києва на основі плодоовочевих баз було створено торговельно-закупівельні підприємства, а де-не-де збереглися залишки роздрібної мережі. У Дніпровському районі, наприклад, продовжують працювати близько півтора десятка овочевих магазинів. Без дотації вони ледь зводять кінці з кінцями і не перепрофілюються на більш вигідний напрям торгівлі лише на настійну вимогу покупців. Збереглися деякі овочеві магазини в Печерському районі.

Колишні овочебази акціоновано і перетворено на торговельно-закупівельні підприємства, контрольними пакетами яких володіє Київська міськрада. Застосовуючи важелі управління, влада зобов’язала їх зберігати і забезпечувати продукцією бюджетні організації міста за прийнятну ціну. Вона значно коливається залежно від того, надасть місто торговельно-закупівельним підприємствам пільгові кредити чи ні. Якщо кредитів немає, це відразу дається взнаки: бюджетним організаціям доводиться витрачати на купівлю овочів і фруктів більше коштів.

Цього року Київрада ухвалила рішення про надання акціонованим підприємствам пільгових кредитів. І отримала право вимагати більш прийнятних відпускних цін. Але такий варіант регульованої торгівлі овочами та фруктами охоплює лише бюджетну сферу і не справляє істотного впливу на формування цін у межах усього мегаполісу.

Колишнє об’єднання «Київплодоовочторг», яке раніше займалося всім комплексом питань, перетворено на координаційно-консультативний орган без особливих управлінських повноважень — ВАТ «Київська компанія оптового ринку». За словами генерального директора Володимира Терешина, у Києві, якщо розглядати лише матеріально-технічну базу, збережено централізовану заготівлю і торгівлю овочами. Але парадокс у тім, що ця система неефективна. Обсяги заготівлі продукції для потреб міста скоротилися більш як у 20 разів. І ситуація погіршується.

Відсутність оптової торгівлі продукцією вітчизняного виробництва веде до втрати внутрішнього ринку. Недавно прозвучав особливо тривожний сигнал. До столиці і ряду великих мегаполісів країни ввезли картоплю з Білорусі, Єгипту. Імпорт овочевої продукції з Туреччини, Ізраїлю й інших країн зростає. Це виправдана реакція імпортерів на відсутність цивілізованої торгівлі і зростання цін на вітчизняну продукцію повсякденного попиту.

Та й чи може бути інакше, коли на більшості площ плодоовочевих баз зберігається все що завгодно! Від того, скажімо, що в столиці збереглося (поряд із десятком інших об’єктів такого профілю) Старокиївське закупівельно-торговельне підприємство, не легше ні його працівникам, ні покупцям. Хоча є і площі, і холодильне устаткування, обсяги заготівель знизилися на кілька порядків. Їх вистачає лише на потреби лікарень, дитсадків та інших бюджетних установ Шевченківського району столиці.

Заготовлювати вітамінну продукцію у великих обсягах не ризикують. Для такої обережності є підстави. Оскільки великих виробників овочів і фруктів майже не залишилося, доводиться мати справу з дрібними. Вони, як правило, не є платниками податку на додану вартість. А заготівнику, як юридичній особі, доводиться платити ПДВ двічі: під час закупівель продукції і під час її реалізації. З таким «багажем», справедливо вважає директор підприємства Дмитро Володін, важко витримувати ринкову конкуренцію.

Та й зі збутом заготовленого теж виникають проблеми. З розгалуженої свого часу мережі роздрібних овочевих магазинів у підприємства залишилася одна точка, що балансує на межі збитковості. Подібні труднощі відчувають й інші колишні овочеві бази столиці, реформовані в торговельно-заготівельні підприємства. Більша частина спецмагазинів узагалі зникла, а ті нечисленні, які залишилися, змушені змінювати профіль, у кращому разі залишаючи тільки невеличкі відділи з торгівлі овочами та фруктами.

Такі процеси дають привід керівникам колишніх баз скептично оцінювати можливість реанімації колишньої системи. Торгівля овочами та фруктами ніколи не була прибутковою, вважають Віктор Володін і його колеги. Займатися цією трудомісткою справою бажаючих мало. І ясно, чому: що простіше — продати ящик горілки чи тонну моркви, картоплі, буряків? А дохід від таких різних за трудовитратами операцій буде приблизно однаковим. Щоб аби частково згладити таку різницю, потрібні пільги, а їх немає.

Наступники овочевих баз, для яких у колишні часи навіть робоча сила була безплатною, нині платять за все. Висновок: збережені уламки системи, котра раніше забезпечувала соціально прийнятні ціни на овочі і фрукти, не допоможуть розв’язати проблему в ринкових умовах. Потрібні інші підходи.

Ціна питання

Показово, що вихід із тупикової ситуації почали шукати не заготівники, а виробники продукції. У Бориспільському районі місце спеціалізованих господарств овочівницького напряму почали займати фермери. Методом проб і помилок виробляються оптимальні розміри таких господарств.

Агрофірма «Когорта», скажімо, займає зрошувану площу в чотири сотні гектарів. Такий масштаб, на думку керівника підприємства Вадима Сохацького, дає змогу вирощувати на півтори сотнях гектарів картоплю й овочі, а на решті — зернові культури. Інтенсивні технології в поєднанні зі зрошенням забезпечують рентабельність виробництва. Картоплю прямо з поля закуповують переробники. А овочі фермер поставляє за прямими договорами в овочеві відділи столичних магазинів.

Фермерські господарства «Маїс» і «Принц» із того ж району в пошуках збуту овочів установили зв’язки із заготівниками Києва. При цьому знайшли прийнятний для обох сторін варіант. Заготівники заздалегідь замовляють партнерам обсяги й асортимент овочів, строки їхніх поставок, для виконання замовлення виділяють кошти для покриття витрат. За такого розкладу докорінно змінюються умови роботи фермерів. Вони не побоюються, що з реалізацією вирощеного з’являться проблеми. А отримані як аванс гроші можна пустити на поповнення оборотних коштів, закупівлю насіння, добрив тощо.

Однак подібні винятки лише підкреслюють ненормальність ситуації в цілому. Адже більшість сільгосппідприємств не беруться за вирощування овочів, оскільки немає ні авансування, ні гарантій збуту.

Показовий момент. Зіткнувшись із проблемою збуту, ряд фермерів, які на свій страх і ризик розвивають овочівництво і садівництво, зайнялися будівництвом складів. Хоча призначені для таких цілей сховища по суті стоять порожні або використовуються не за призначенням. А сільські господарі, замість того, щоб вкладати доходи в розвиток виробництва, змушені створювати потрібну для міських споживачів інфраструктуру за власний кошт.

Здавалося б, усе ясно. Якщо занепала система торгівлі планового зразка, замість неї треба створювати ринкову структуру, будувати й обладнувати оптові ринки. Керівники ВАТ «Київська компанія оптового ринку» вважають, що такі заходи дали б можливість знизити середньосезонні ціни на овочі, фрукти, картоплю не менш як удвічі. Для потреб Києва необхідно створити два оптові ринки — на правому березі і на лівому. Під кожен необхідно зарезервувати 30—40 гектарів землі. З огляду на темпи, з якими «дерибанять» пристоличні земельні ділянки, з вирішенням цього питання не можна зволікати.

Підраховано, що для будівництва й оснащення одного такого ринку необхідно близько 20 млн. дол. Але витрачені кошти внаслідок виведення торговельних операцій із «тіні» окупляться.

Шляхи вирішення питання давно випробувані. Кожне велике західне місто має кілька оптових ринків, оснащених усім необхідним. Практику Заходу переймають мегаполіси Східної Європи та Прибалтики, країн колишнього Союзу. У Москві на Окружній дорозі будують відразу кілька оптових ринків. Усього їх планується 10. У нас же усвідомлення невирішеності проблеми присутнє, особливо на рівні керівництва міських районів столиці. Але конкретних планів щодо її розв’язання виявити не вдалося.

Організатори столичної торгівлі вважають, що споживчий ринок функціонує стабільно, забезпечення продовольством, у тому числі овочами та фруктами, достатнє. А що стосується створення оптових ринків, то, на їхню думку, такого роду програми мають реалізовуватися не інакше, як на державному рівні.

У ході вивчення питання вдалося з’ясувати, що спроби налагодити цивілізовану торгівлю овочами та фруктами на основі світового досвіду вже робилися. Більше десяти років тому спеціалісти тодішнього об’єднання «Київплодоовочторг» виступили з ініціативою створити оптовий ринок плодоовочевої продукції. Вони побували в Лондоні, Варшаві, інших містах. На серйозну та перспективну справу і кредит знайшовся. Гроші мали піти на будівництво й оснащення всім необхідним оптового ринку і на підтримку фермерських господарств, які постачали б його вирощеною продукцією. Таким чином, передбачалося розв’язати проблему в комплексі — від налагодження виробництва овочів і фруктів до її оптових і роздрібних продажів.

— Ми вже і з місцем для розміщення об’єкта визначилися, — розповів заступник генерального директора ВАТ «Київська компанія оптового ринку» Володимир Лемешко. — Виконавши ряд умов, підписали договір із банком. Але на жаль, нічого не вийшло.

Угода зірвалася. Кабмін, який спочатку підтримав ініціативу фахівців «Київплодоовочторгу», згодом перевів стрілки на міську владу. А та брати на себе бодай якісь зобов’язання відмовилася. Мовляв, якщо реалізацію проекту підтримав уряд, нехай він і видає гарантії. Невтішним результатом прояву ініціативи стало те, що підприємство за порушення договору змушене було сплатити неустойку. Але столиця, залишившись без необхідного об’єкта, втратила більше. До того ж до подібних спроб відтоді не вдавалися.

Байдужість і нерозторопність чиновників оплачують усі: городяни, котрі переплачують за вітамінну продукцію, селяни, які втрачають робочі місця в міру зростання імпорту плодоовочевої продукції та занепаду вітчизняних галузей. Напевно, комусь дуже припали до душі «дикі» ринки і міліціонери, які постійно при справі.