Котл(ет)и по-київськи

Щодня — хочемо ми того чи ні — ми зіштовхуємося якщо не безпосередньо з тими, хто надає житлово-комунальні послуги, то принаймні з наданими або ні цими самими послугами (і рахунками за них). Ми приймаємо душ, готуємо сніданок...

А тепер раптом дізнаємося, що Київська міськдержадміністрація вирішила, що за всі ці (і деякі інші) урбаністичні блага ми повинні сплачувати набагато більше. Дуже набагато. Наскільки — знову ж таки вирішить КМДА. І чим вона керується — тільки їй відомо і зрозуміло.

Проте автор наведеної нижче статті стверджує, що як мінімум із киянами (мова про платників послуг і відповідних податків) мерія чинить, м’яко кажучи, некоректно, встановлюючи нові тарифи на житлово-комунальні послуги... у кілька десятків разів вище, ніж вони мають бути з погляду елементарного розрахунку. Втім, ви можете самі все підрахувати. Хоча на практиці це зробити не так просто, як автору. Але якщо не полінуватися — дізнаєтеся принаймні багато цікавого про власні витрати на послуги ЖКГ. Іншими словами, ми вас попередили. Далі — тільки ваша воля.

Запитайте: скільки потрібно теплової енергії, щоб у житловому приміщенні було комфортно?

Відповідь давно відома і чітко сформульована у будівельних нормативах і правилах (БНіП).

«3.1. Опалення варто проектувати для забезпечення в помешканнях розрахункової температури повітря, враховуючи: тепловий потік, що регулярно надходить від електричних приладів, освітлення, технологічного обладнання, комунікацій, матеріалів, людей та інших джерел; при цьому тепловий потік, який надходить у кімнати і кухні житлових будинків, варто приймати не менше 10 Вт на 1 кв. м підлоги; втрати тепла через внутрішні захисні конструкції помешкань, допускається не враховувати, якщо різниця температур у цих помешканнях дорівнює 3°С і менше». (БНіП 2.04.05-91)

Пригадаємо підказки професіоналів-котельників, які просто і зрозуміло подають приблизну структуру теплового балансу житлового будинку в холодний період (див. мал.).

Зазначимо, що в кожному окремому помешканні багатоквартирного будинку за централізованого опалення втрати тепла можуть бути меншими. Та навряд чи більшими, особливо в тих квартирах, які переважно розташовані ближче до центра будинку.

Щоб розрахувати максимальну потребу в тепловій енергії для опалення помешкання в багатоквартирному будинку, цілком допустимо орієнтуватися на умови будинку, який стоїть окремо. Цю оцінку краще виконати із запасом — щоб уникнути зауважень про невідповідність вихідних даних.

Приблизний розрахунок теплових витрат будинку рекомендується виконувати з використанням відповідних коефіцієнтів коригування (К) базового значення, за який фахівці беруть значення питомої величини теплових втрат, яка дорівнює 65—80 Вт/м² (див. табл. 1).

Та спочатку нагадаємо, що кількість теплових втрат визначає кількість теплової енергії, необхідної для їх компенсації з метою підтримки необхідного температурного режиму.

Крім того, звернімо увагу на очевидне. Якщо одиниця площі житлового помешкання, яка дорівнює одному квадратному метру, потребує за нормами БНіП 10 Вт теплової енергії для підтримки прийнятних умов, то на відповідний обсяг необхідно 10х10 = 100 Вт, від 65 до 80% яких становлять теплові потоки через матеріали вікон, стін і стелі, вентиляцію і т. ін., що називаються звичайно тепловими втратами.

Всі ці премудрості наведено не для того, щоб заплутати і відволікти читачів «ДТ», але з невеликою надією продемонструвати очевидність розрахункової оцінки реальної потреби в даному виді комунального ресурсу, іменованого тепловою енергією.

До речі, кожен бажаючий квартиронаймач може без проблем підрахувати, яка кількість тепла потрібна за нормою для його житла і за яку його кількість він сплачує організаціям, причетним до створення прийнятних, як вважають, умов життя. Зверну тільки увагу, що зворушлива турбота про забезпечення належного температурного режиму не має альтруїстичного характеру, але здійснюється в обмін на необхідну за рішенням місцевої влади кількість грошових знаків.

Відповідно до закону встановлювати комунальні тарифи на території місцевої громади уповноважені органи місцевого самоврядування. Роблять вони це за поданням відповідних суб’єктів господарювання на підставі їхніх доказів обгрунтованості пропозиції параметрів зворушливої турботи, від якої громадянин відмовитися не може, навіть якби захотів, — вибору немає або занадто обмежений.

З огляду на наміри Київської міськдержадміністрації підняти тарифи на тепло, гарячу і холодну воду не на якісь там відсотки, а від трьох до десяти разів, не позбавлена сенсу пропозиція зупинитися, помізкувати і хоча б висловити відповідне ставлення до такої сміливої ініціативи.

Очевидність намірів КМДА легко перевірити, зазирнувши на її сайт //www.kmv.gov.ua/rpolicyprj.asp, де розміщені для обговорення проекти розпоряджень: «Про затвердження тарифів на теплову енергію і погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», «Про встановлення та погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води» із зазначенням дати завершення подання пропозицій до не підтверджених розрахунками бажань — 16 жовтня поточного року.

Скажете: але ж це підвищення населення не стосується.

Відповім: неправда, шановні співгромадяни. Саме населення це і стосуватиметься насамперед, тому що коли більше платитиме банк, кафе або автозаправна станція, то спробуємо відповісти, хто, своєю чергою, заплатить їм. Відповідь очевидна: ніхто, крім працюючого, який одержує в банку зарплату, студента, що забіг перекусити в кафе, або дачника, який заїхав заправитися. Хоча б у цьому ви не сумніваєтеся?

Нескладні розрахунки показують, що навіть при 30-градусному морозі і стінах наполовину з вікон, чотириметрових стелях і холодному горищі, при трьох зовнішніх стінах теплові втрати з урахуванням 20-відсоткового запасу міцності не перевищать 330 Вт на метр квадратний (це саме про оплачувані втрати).

З урахуванням співвідношення кінетичної і теплової енергії, яке не змінюється ще з часу свого відкриття і виражається простим рівнянням 1000 Вт = 860 кал, або 1 кал = 1,163 ват, для визначення кількості тепла, яке підтримує нормальні умови існування в подібному житловому помешканні, послідовно виконаємо такі нехитрі дії:

— виразимо кінетичну енергію у форматі теплового еквівалента 330 : 1,163 = 283,75 кал;

— розрахуємо необхідну на місяць кількість тепла, згадавши, що доба складається з 24 годин, і прийнявши тривалість середнього місяця за 30,5 доби: 283,75 х 24 х 30,5 = 207704,2 кал;

— згадавши, що 1 Гкал = 10⁹ кал і 1 ккал = 10³ кал, переконаємося, що теплий затишок на квадратному метрі протягом місяця потребує 207,7 ккал/м². Помноживши цей розмір на 12 і розділивши на 10⁶, одержимо річне значення, яке дорівнює 0,002492451 Гкал/м².

Тепер розглянемо і спробуємо зрозуміти, за яку кількість тепла сьо­годні сплачують кияни. Для цього достатньо зазирнути в розпорядження КМДА від 12.02.2007 року №144: за 1 Гкал при наявності приладів обліку городянин повинен віддати 130,6 грн. (із ПДВ), а без таких приладів — 1,6 грн. у роз­рахунку на кожен квадратний метр площі. Допустивши, що споживча властивість товару, за логікою, не повинна змінюватися залежно від способу бачення якісного вмісту продукту, і тому поділивши один тариф на інший, ми можемо зрозуміти, що сьогодні законослухняний киянин за нормою щомісяця оплачує 1,6 грн./м² : 130,6 грн./Гкал х 10⁶ = 12251 ккал/м².

Порівнявши 207,7 ккал/м² та отриману вище цифру, отримуємо дивний результат, що, втім, здатний ввергнути непідготовленого читача в шоковий або близький до нього стан.

Виходить, що, як підраховано, сьогодні нормальним жителям і городянам, включаючи і тих, хто прийняв уповноважене рішення, потрібно пред’явити до оплати майже в 60 разів більше товарної продукції порівняно із найбільш неймовірною потребою. Зауважимо, не на..., а в... Такі-от чудеса в решеті. Тільки руками залишається розвести і побудувати черговий замок неясних здогадок на предмет: а куди ж поділася решта?

Говоритимете, як завжди, про втрати, розкрадання та нехлюйст­во? Та схаменіться, не можуть втрати бути в шість десятків разів більшими, ніж корисний вихід продукту! Це вже не корисним виробництвом називається. Це може бути чим завгодно, але тільки не тим, що належить до сфери розумного.

Щоб зрозуміти масштаб імовірного лиха, не зайвим буде заглянути в річний звіт ВАТ «Київенер­го» і усвідомити, що доблесний пос­тачальник поставив на оплату минулого, 2007, року 14774,8 тис. Гкал, у тому числі населенню — 77%, або майже по 5,5 Гкал на рік на кожного врахованого жителя. Цієї кількості тепла жителю достатньо, відповідно до вимог БНіП, для обігріву протягом цього терміну площі, яка не набагато перевищує 2200 м² (за даними Держкомстату, у Києві в липні 2008 року проживало 2701313 чоловік). Залишимо поки що міркування про те, звідки в серед­ньостатистичного киянина таке багатство. Просто спробуємо уявити, що буде, коли...

Для зручності перевірки припущень щодо можливих масштабів біди дані звітів зведено в табл. 2, складену виходячи з припущення, що натуральні обсяги теплого «щастя», проданого торік, збережуться і сьогодні, і в майбутньому. Такий прийом наукою допускається і називається формуванням бази порівнянних даних. Деякі відмінності від реальної ситуації, звісно ж, можливі і, без сумніву, матимуть місце, але... (див. табл. 2).

Якщо взяти за основу структуру споживання тепла в 2007 році і припустити, що для населення тарифи не зміняться, то милий жарт регулятора про нові тарифи для бюджетних організацій і організацій, які потрапили до переліку, складеного невідомо за якими спонукальними мотивами, збільшить доходи причетних організацій муніципальної сфери майже на 3 млрд. грн. (або більш як у 2,3 разу). Це здається явним перебором з огляду на те, що збитки, приміром, ВАТ «Київенерго» від реалізації теплової енергії в 2007 році офіційно задекларовані з урахуванням компенсації з міського бюджету в розмірі аж 138,4 млн. грн., тобто близько 4,5% від планованого збільшення.

Тільки і залишається глибокодумно вимовити: отож-бо...

При цьому можна забути про прагнення позбутися перехресного субсидування одних за рахунок інших, задеклароване на всіх можливих рівнях. Тільки от виникає одне припущення: якщо збільшити тарифи для населення, то воно, відповідно до норм закону, зажадає компенсації. А її потрібно буде повертати звідти, куди надійшло раніше взяте в того самого населення у вигляді податків. У чому ж чиновницька витонченість? Так і вовки-монополісти ситі і вівці-розпорядники при своїх інтересах. А годувальники — споживачі послуг однаково заплатять (не так, то по-іншому). Але попросити назад хоча б частину з віднятого не зможуть. Саме це, певно, варто вважати найвищим пілотажем бюрократичної винахідливості.

Мабуть, не має сенсу розмірковувати на тему, чому саме в три, п’ять або десять разів КМДА має намір збільшити тарифи. За такої розмірності можливі і будь-які інші варіанти.

Кому це вигідно — очевидно: монополісту, який забув про пристойність і правила поводження в товаристві, який забув, певне, про те, що його основним призначенням за визначенням є служіння міському співтовариству, до якого він, до слова, значною мірою і належить.

Поцікавимося все ж: за яким таким обрієм перебувають межі палкого бажання оформити уявний добробут за рахунок сусідів, які покірно мовчать, і доки відверта провокація сходитиме з рук безкарно? Отут чіткої відповіді немає, але можна здогадатися, що саме доти, доки зберігається надія на мовчазну згоду співгромадян.

Можна, звичайно, нагадати про всяк випадок відому народну мудрість: тричі відміряй, а раз відріж, або в міру все добре. Або: душею виміряй, розумом перевір, потім вір. Але краще усе ж пригадати давнє китайське застереження, що будь-яка надмірність викликає різку активізацію протилежної спрямованості.

При цьому не зайво засвоїти, що безоглядна захоп­леність декларативною вседозволеністю багато в чому грунтується на байдужому ставленні до розвитку здіб­ностей складати і множити — за невгамовного прагнен­ня віднімати і ділити. Ліки теж відомі: потрібні загальновизнані цінності, незмінні засади і визначені орієнтири. Але це вже інша тема.

P. S. Редакція «Дзеркала тижня» звернулася до мерії з проханням навести аргументи міськадміністрації щодо підвищення вищезазначених цін і тарифів. Але на момент верстки цього матеріалу відповіді ми так і не одержали.

Поки верстався номер. Даремно помилялися щодо здібностей і апетитів КМДА, яка 07.10.08 р. розмістила на сайті проекти регуляторних актів, що передбачають підвищення тарифів на комунальні послуги для населення в середньому на 30%. З огляду на те, що на вираження відповідного ставлення закон відводить місяць, редакція постарається освітити це питання більш докладно в наступних номерах.