І ШУМИТЬ, І ГУДЕ, ЗЕЛЕН ДОЩИК ІДЕ... МАРШРУТКИ ЗНОВУ В ЦЕНТРІ СКАНДАЛУ. КОНКУРСУ НА ПРАВО ЗДІЙСНЕННЯ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ, ПРО ЯКИЙ ТРИВАЛИЙ ЧАС ГОВОРИЛА ВЛАДА ВІННИЦІ, НЕ БУДЕ

Термін дії попередніх, укладених три роки тому договорів, минає на початку квітня. А нові умови, тим часом, продовжували залишатися таємницею за сімома замками. Щоб довідатися, які саме правила гри має намір запропонувати маршрутникам міська влада, минулого тижня тричі збиралася створена з цього питання тимчасова депутатська комісія міськради. А довідавшись, депутати сторопіли. Конкурсу, яким останні півтора року фактично лякали водіїв, не буде. Поки що.

Виявляється, за весь цей час у виконкомі... не встигли підготувати саме положення про проведення конкурсу. Отже, менш ніж через місяць, коли й настане час «Ч», ніхто ніякого тендера не проводитиме. Катайтеся, хлопці, й далі. Людей перевозьте та й собі на життя заробляйте.

Отже, у принципі всі начебто б мають бути задоволеними. Зокрема й маршрутники, які найбільше хотіли скасування конкурсу. Однак...

На думку голови асоціації «Маршрут» (найбільшого перевізника в місті) Валерія Снитька, 47-ма стаття Закону «Про автомобільний транспорт» визначає трирічний термін між конкурсами як мінімальний. І якщо, мовляв, людина старалася, вкладала гроші в покупку нової техніки, то їй потрібно допомагати. Тобто автоматично продовжувати договір.

— Конкурс потрібно проводити на нові маршрути, а іншим треба дати можливість відпрацювати гроші й кредити, вкладені в покупку нових автобусів, — вважає В.Снитько. — Нам же пропонують варіант з одним хазяїном, у котрого немає машин, зате він купує маршрут. Виходить, що я наймаюся до нього на роботу зі своїм автобусом. Це практика багатьох міст України. І як наслідок — страйки маршрутників у Донецьку, Дніпропетровську...

Перевізники хотіли скасування конкурсу на вже наявні маршрути й продовження своїх договорів на 12 років — максимальний термін, передбачений Законом «Про автомобільний транспорт». А вийшло, що конкурсу наразі не буде, зате асоціація «Маршрут» та інші перевізники одержать із квітня статус «тимчасових перевізників». Відповідно до того самого закону. І — лише на місячний термін. З наступним, знову ж місячним, продовженням.

Отже, маршрутники опиняться у влади на гачку, немов наркоман на голці. Хоч скільки смикайся — не зістрибнеш. Усе законно. Ще й спасибі доведеться казати за кожну наступну «дозу»…

«Тимчасовики» — свавільники?

— Я вважаю, що влада дотепер не визначила умови тендера з тим, щоб народити цей, із дозволу сказати, документ про «тимчасових перевізників», — пояснив «ДТ» позицію згаданої комісії депутат міськради Семен Ханук. — Коли так сталося, що положення про конкурс не підготовлене з вини міськвиконкому, то договори з маршрутниками слід було б просто пролонгувати на такий самий термін, тобто ще на три роки.

— Та якщо це тимчасово, отже, коли-небудь конкурс усе одно відбудеться?

— Нас поінформували, що проект умов проведення конкурсу відправлений на вивчення в Держкомітет із питань регуляторної політики та підприємництва. Затвердження ж регуляторного акта — справа не одного місяця. А що таке тимчасове — усі бачать на прикладі стихійних базарів, яким разові рішення продовжують життя ще від 1998 року. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове...

Скасування чи перенесення термінів проведення конкурсу (що в даному випадку практично те саме) не можуть не хвилювати й городян як споживачів. Адже майбутній конкурс передбачав «узаконення» перевезення пільгових категорій пасажирів, забезпечення інтервалів руху маршруток і безпеку пасажирів, зокрема, їхнє страхування. Необхідність останнього особливо актуальна після серії терактів, коли постраждалим вінничанам немов ніхто «нічого не винний».

З появою т.зв. тимчасових перевізників навряд чи щось зміниться на краще. Швидше, навпаки. Наприклад, сьогодні на 36 маршрутів міста щодня виїжджають близько 330 мікроавтобусів, що працюють у режимі маршрутного таксі. Однак...

— Будемо відвертими, маршрутки не можуть повністю задовольнити транспортні потреби городян, — вважає член тієї самої тимчасової комісії, депутат міськради Олександр Човган. — Про це свідчать черги на зупинках, пасажири, які стоять у салонах, недотримання графіка руху й взагалі символічна присутність машин на маршрутах у «некасовий» час. І, безумовно шануючи працю пересічних водіїв, необхідно визнати, що чимало власників мікроавтобусів просто «рубають капусту», щоб натомість реінвестувати зароблені кошти в розвиток маршрутів. А що можна ще очікувати, якщо вони почуваються тимчасовиками і не знають — будуть тут завтра чи ні. Схема «тимчасових перевізників» лише погіршить ситуацію...

Інакше кажучи, за «місячної» перспективи «рубатимуть» уже відверто та з граничною мінімізацією холостого пробігу. Тобто завантажувати машини вщерть на кінцевих зупинках, інтервал руху у вечірній час ще більше збільшиться... Обіцяне ще 2002 року облаштування зупинок? Страхування пасажирів? Ой, не смішіть. Ми гроші вклали, їх відбити потрібно. І вся розмова!

Виконком там править бал

Мимоволі виникає запитання: а чи був хлопчик взагалі? Тобто той самий проект конкурсу.

З одного боку, начебто б так. Навіть просочилася інформація про таку умову на одержання маршруту, як наявність у перевізника 7% резервних машин для підміни. З іншого боку — проект навіть депутатам не надали для ознайомлення. Ситуація як із «зеленими людьми»: ніхто їх не бачив, але майже всі вірять, що вони є.

— А скажіть...

— Ну, ви ж маєте розуміти, що це службова інформація...

Та чого це раптом? Що ще за комерційна таємниця? Це ж справа суспільної значимості, що має бути прозорою, як скельце мерського лімузину!

Мимоволі виникає припущення, що конкурс «щез» у тому самому напрямі, що й чутки про якихось олігархів, яких маршрутники встигли звинуватити в бажанні «приватизувати» пасажирські перевезення у Вінниці.

Зокрема, Валерій Снитько прилюдно заявляв, що один із працівників виконкому (запам’ятайте цей момент. — Т.П.) нібито зізнався, що, мовляв, є «дуже велика сила, яка «тисне» на міську владу й вимагає проведення конкурсу». Після чого перевізники кого лишень не шпетили на всі заставки. І «донецьких», і «дніпропетровських». Згадали навіть Порошенка з Медведчуком. Причому на тій лише підставі, що вони причетні до виробництва автобусів «Еталон» і «Богдан», які потіснили на вулицях вживані «Мерседеси» із «ГАЗелями».

Не буде (а найшвидше, й не було) ніяких олігархів. І цілком чесно міський голова Олександр Домбровський переконував панікерів, що ні з ким із «підозрюваних» навіть не розмовляв щодо маршрутного бізнесу за останні як мінімум півтора року. Воно їм треба?

Зате сам виконком відстрочкою конкурсу «вбив» цілий виводок зайців.

По-перше, немов прислухався до протестів маршрутників.

По-друге, позбувся (тимчасово?) можливих післяконкурсних проблем. Зокрема, заперечування результатів тендера через суд, як було з не менш гучним конкурсом з паркування. Адже декларування абсолютної прозорості тендерів — ще не сама прозорість. Наприклад, із підсумкового засідання конкурсної комісії з паркувань перший заступник мера Іван Михайлюк спровадив журналістів без пояснення причин. Та й попереднього начальника транспортного відділу міськвиконкому, усім відомо, засудили саме за підсумками колишнього конкурсу маршрутників, коли дехто став переможцем, не маючи навіть дозволу на перевезення пасажирів.

По-третє, виконком, що й надалі виступатиме замовником перевезень, отримав заповітний краник, що регулює надходження кисню. Це хто там казав, що містом їздять чиїсь маршрутки взагалі без дозволів і поза конкурсом?» — Круть краник на півтора оберти. «А ви, шановний, писали, що влада має створювати нові робочі місця, а не ліквідувати їх?» — Круть на два оберти...

Та й ще, як розповіли депутати, просочилася чутка про якихось півмільйона доларів, які вітер перемін нібито заніс у чиновницькі коридори. Ну й, мовляв, хтось не побоявся підібрати їх. Та це, звичайно, зводять наклеп нездорові сили. Хоч що там вже говорити, «тема» коштує набагато дорожче.

За найскромнішими підрахунками, після відрахування єдиного податку, на якому працюють маршрутники, за рік у них у касі набігає майже 12 млн. дол. (до речі, порівняйте з 1 млн. грн., що має з них міський бюджет). Мінус паливо, амортизація машин і ще якісь там «відрахування» — залишається 7 млн. Хазяйського прибутку та водійських зарплат у співвідношенні 6:1. За такий шматок і мільйон у.о. покласти не шкода. Звичайно, при договорі на 5—10 років. А на місячний термін — та ви що...

Кінцева зупинка — «Вилізай»

Настільки вигідною ця тема буде недовго. Нагадаю, що горезвісні маршрути, навколо яких киплять пристрасті в усій країні, в усіх законодавчих документах іменуються «АВТОБУСНИМИ маршрутами ЗАГАЛЬНОГО користування» у трьох режимах: звичайному (основному), експресному і, як додатковий вид, у режимі маршрутного таксі. При першому водії мають дотримуватися всіх зупинок, передбачених розкладом руху. Від маршруток же потрібне лише надання місць для сидіння і висадка-посадка пасажирів на їхню вимогу.

Іншими словами, конкурс має проводитися саме для автобусів у звичайному режимі. Однак не для сьогоднішніх маршруток, що можуть працювати й за ліцензією, як звичайні таксі. Напевно, у виконкомі вже зрозуміли цей нюанс. Не даремно ж мер оголосив пріоритет у перевезенні пасажирів за трамваями, тролейбусами і великими автобусами, залишаючи маршруткам нішу лише «допоміжного транспорту».

І хоча за законом до автобусів належить будь-який бус, що має понад вісім пасажирських місць, вулиці незабаром заповнять, на думку Семена Ханука, саме нові «Богдани» із «Еталонами», а також вживані «Вольво», реконструкцією котрих активно зайнялася фірма, яка нещодавно з’явилася в місті. І згодом вони просто вимітатимуть, немов пилососи на колесах, усіх пасажирів із зупинок завдяки більшій місткості й меншій ціні проїзду. Після чого маршрутники через нерентабельність самі залишать вулиці — без конкурсів і скандалів. Підуть взагалі чи на малоприбуткові околиці.

Пересічним пасажирам, у принципі, від цієї се ля ві — ні холодно ні жарко. Оскільки, як говорив Задорнов, не треба плутати еміграцію з туризмом. І перевезення пасажирів із бізнесом. Маршрутки з’явилися через брак альтернативи у вигляді достатньої кількості муніципального транспорту. І — взялися «клепати» гроші: всім зрозуміло, що кожний перевізник (йдеться про власників, а не водіїв) насамперед бізнесмен, а не філантроп. А пересічного пасажира цікавить якість послуги, наданої за його власний кошт: доїхати треба комфортно, безпечно й гарантовано.