ХТО СКАЗАВ, ЩО ЗА ПІДЙОМОМ ІДЕ УМИВАННЯ?

Своєрідно відзначило вступ у першу осінь нового тисячоліття населення Чернігова. За борги знеструмили одну з чотирьох насосних станцій, що постачають місто артезіанською водою. Насосні станції водоканалу працюють не ізольовано одна від одної: коли якась виходить із ладу — інші намагаються компенсувати її простій. Тому вода в місті не пропала зовсім. Однак на горішніх поверхах у районі Подусівка крани не порадували вранці мешканців нічим, окрім хрипу агонізуючого хворого.

Сталося це на тлі чергового сплеску пропагандистської активності місцевої влади, яка стверджувала, що Полісся нарешті дочекалося небувалого підйому в промисловості та сільському господарстві. Якщо хто й сумнівався стосовно регіональних економічних успіхів — то, втративши законне право на ранкове умивання, сумніватися перестав.

Неподобство тривало недовго. Лише кілька днів. Дуже вже воно наших земляків заїло. Навіть місцеве телебачення показало завмерлі насоси. Ситуація розрядилася за рахунок того, що міський бюджет нарешті знайшов кошти на погашення власних боргів «Чернігівводоканалу». І у водоканалу з’явилося чим виплатити відступні енергетикам.

Однак це — лише тимчасове вирішення проблеми. Співіснування приватизованого енергетичного та державного водопостачаючого відомств нагадує якусь таємну війну. З усіма притаманними військовому часу атрибутами. На випадок, якщо чергового разу домовитися не вдасться, в останнього завжди напоготові дизель-генератори, схема відкликання спеціалістів із відпусток, відгулів, і навіть машини-водовозки. Все це колись передбачалося для розгортання в умовах реальної війни — з повітряними тривогами і великокаліберними авіабомбами, які руйнують місцеву ТЕЦ, — однак може бути використане вже сьогодні, в мирний час, аби забезпечити населенню так звані «питні витрати». Адже якщо не працюватимуть уже дві насосні станції (а такий варіант планувався) — місто опиниться у критичному становищі.

Не можна сказати, що Чернігів став споживати води більше, ніж у благополучніші роки. Демографічна криза і зупинення промислових підприємств зробили свою справу. Споживання скоротилося зі 112 приблизно до 90 тисяч кубічних метрів на добу. Але навіть цю кількість місто оплачувати не в змозі. Віялові відключення, апробовані в інших регіонах, довели свою економічну неефективність. Вода — не світло, її можна запасати. Що за планового «зневоднення» люди й роблять.

Найобразливіше (чи навіть найпринизливіше) у цій ситуації те, що Чернігову нечувано пощастило з гідроресурсами. Артезіанська вода, яку він споживає, — найвищої якості. За смаком нагадує вишукану мінералку. Її практично не потрібно хлорувати і, якби не зношені й іржаві труби, можна було б пити просто з крана. Навіть без кип’ятіння й фільтрування.

Замінити мережі, що відслужили своє, водоканалу немає за що. Немає за що також купити нове обладнання. А воно необхідне. І не лише через зношеність нинішніх механізмів. Створюючи насосні станції, проектувальники врахували те, що обласний центр ще в процесі росту, тож передбачили надлишкову потужність електромоторів. Щоб коли місто розростеться, найвіддаленіші його околиці не мали проблем із водопостачанням. А от що настануть часи, коли жителів добряче поменшає і доведеться віддати перевагу жорсткій економії електроенергії над безперебійністю подачі води — таке на думку нікому не спадало...

Не треба бути пророком, щоб зрозуміти: затишшя на водно-енергетичному фронті тимчасове. Одне з двох. Або рано чи пізно знову почнуться відключення насосних станцій від електромережі (це відбувалося і раніше: як воно зазвичай буває, потерпали не лише боржники, а й справні платники, навіть продукція на одному зі «зневоднених» підприємств харчової промисловості — чернігівській птахофабриці — пропадала). Або зміниться законодавча база і тягар усіх витрат, у тому числі з реконструкції устаткування водоканалу, ляже на споживача. Ціна на воду тоді зросте астрономічно, і якщо не чашка чаю, то зайва хвилина під душем стане для багатьох розкішшю.

Коли тобі твердять, що настав економічний підйом, а насоси перестають піднімати з артезіанських свердловин воду на-гора, тому що споживач збіднів і платити йому немає чим, — ці дві думки ніяк не хочуть об’єднатися в несуперечливу систему...

Чернігівщина переживає період інформаційної амбівалентності. Проаналізувавши дані, які надходять офіційними каналами, неможливо зрозуміти, що ж у нас насправді коїться. Перші особи області озвучують грандіозні плани реконструкції центру Чернігова — «щоб було, як у Європі». З підземними супермаркетами і небаченою благоліпністю на поверхні. (Усе це було не по кишені Поліссю навіть тоді, коли його потужний індустріальний потенціал працював на повну силу і здійснювалися значні відрахування на суспільні потреби.) Ознака економічного зростання наявна, чи не так?

Водночас — знову ж абсолютно офіційно — обнародуються такі цифри. Для капітального ремонту житла напередодні зими в міському бюджеті вдалося нашкребти лише 380 тис. грн. — удвічі менше, аніж торік! Ремонт однієї покрівлі багатоповерхівки обходиться в десятки тисяч, а таких покрівель — більше трьохсот. У багатьох будинках потребують ремонту міжпанельні стики й інженерні мережі. Спеціалісти стверджують, що за такого фінансування говорити про планові ремонтні роботи безглуздо. Дивна якась бухгалтерія виходить, не хоче вона відповідати масштабним економічним досягненням.

Щоправда, останнім часом широкого розголосу набули інвестиційні проекти, у тому числі із залученням значного іноземного капіталу. Однак чому раптом регіон, який знаходиться далеко не на першому місці в країні за інвестиційною привабливістю, викликав до себе настільки несподівану увагу, які умови, цілі, економічні обгрунтування діяльності іноземних інвесторів і чим доведеться оплачувати в майбутньому шматочок безплатно з’їденого сиру (та й кому персонально він перепаде!), з’ясувати ніяк не вдається. Хоча чимало наших колег намагалися.

Не будемо заглиблюватися з цього приводу в риторичні розмірковування про нечисті руки й надійний «дах». Безперечно одне. Благополучна статистика і багатообіцяючі проекти не існують самі по собі, у якомусь особливому, відчуженому від повсякденності світі. Вони — лиш частина дійсності. Умовна й умоглядна її складова. А інша — конкретна, відчутна її частка, що стосується кожного, виявляється у наступному: закривають лікувальні заклади (до речі, медсанчастини нібито процвітаючих підприємств); за несплату відключають від електромережі гуртожитки індустріальних гігантів, які стали на шлях процвітання; стягуються, мов шагренева шкіра, пільги чорнобильців й інвалідів війни. Сюди ж належать і покрівля, крізь яку дощ ллє на голову, і кран, із якого діждешся хіба що іржавого кашлю, та аж ніяк не води.

Хто сказав, що за підйомом іде умивання?

Володимир ФОМЕНКО, Ілля ХОМЕНКО

Своєрідно відзначило вступ у першу осінь нового тисячоліття населення Чернігова. За борги знеструмили одну з чотирьох насосних станцій, що постачають місто артезіанською водою. Насосні станції водоканалу працюють не ізольовано одна від одної: коли якась виходить із ладу — інші намагаються компенсувати її простій. Тому вода в місті не пропала зовсім. Однак на горішніх поверхах у районі Подусівка крани не порадували вранці мешканців нічим, окрім хрипу агонізуючого хворого.

Сталося це на тлі чергового сплеску пропагандистської активності місцевої влади, яка стверджувала, що Полісся нарешті дочекалося небувалого підйому в промисловості та сільському господарстві. Якщо хто й сумнівався стосовно регіональних економічних успіхів — то, втративши законне право на ранкове умивання, сумніватися перестав.

Неподобство тривало недовго. Лише кілька днів. Дуже вже воно наших земляків заїло. Навіть місцеве телебачення показало завмерлі насоси. Ситуація розрядилася за рахунок того, що міський бюджет нарешті знайшов кошти на погашення власних боргів «Чернігівводоканалу». І у водоканалу з’явилося чим виплатити відступні енергетикам.

Однак це — лише тимчасове вирішення проблеми. Співіснування приватизованого енергетичного та державного водопостачаючого відомств нагадує якусь таємну війну. З усіма притаманними військовому часу атрибутами. На випадок, якщо чергового разу домовитися не вдасться, в останнього завжди напоготові дизель-генератори, схема відкликання спеціалістів із відпусток, відгулів, і навіть машини-водовозки. Все це колись передбачалося для розгортання в умовах реальної війни — з повітряними тривогами і великокаліберними авіабомбами, які руйнують місцеву ТЕЦ, — однак може бути використане вже сьогодні, в мирний час, аби забезпечити населенню так звані «питні витрати». Адже якщо не працюватимуть уже дві насосні станції (а такий варіант планувався) — місто опиниться у критичному становищі.

Не можна сказати, що Чернігів став споживати води більше, ніж у благополучніші роки. Демографічна криза і зупинення промислових підприємств зробили свою справу. Споживання скоротилося зі 112 приблизно до 90 тисяч кубічних метрів на добу. Але навіть цю кількість місто оплачувати не в змозі. Віялові відключення, апробовані в інших регіонах, довели свою економічну неефективність. Вода — не світло, її можна запасати. Що за планового «зневоднення» люди й роблять.

Найобразливіше (чи навіть найпринизливіше) у цій ситуації те, що Чернігову нечувано пощастило з гідроресурсами. Артезіанська вода, яку він споживає, — найвищої якості. За смаком нагадує вишукану мінералку. Її практично не потрібно хлорувати і, якби не зношені й іржаві труби, можна було б пити просто з крана. Навіть без кип’ятіння й фільтрування.

Замінити мережі, що відслужили своє, водоканалу немає за що. Немає за що також купити нове обладнання. А воно необхідне. І не лише через зношеність нинішніх механізмів. Створюючи насосні станції, проектувальники врахували те, що обласний центр ще в процесі росту, тож передбачили надлишкову потужність електромоторів. Щоб коли місто розростеться, найвіддаленіші його околиці не мали проблем із водопостачанням. А от що настануть часи, коли жителів добряче поменшає і доведеться віддати перевагу жорсткій економії електроенергії над безперебійністю подачі води — таке на думку нікому не спадало...

Не треба бути пророком, щоб зрозуміти: затишшя на водно-енергетичному фронті тимчасове. Одне з двох. Або рано чи пізно знову почнуться відключення насосних станцій від електромережі (це відбувалося і раніше: як воно зазвичай буває, потерпали не лише боржники, а й справні платники, навіть продукція на одному зі «зневоднених» підприємств харчової промисловості — чернігівській птахофабриці — пропадала). Або зміниться законодавча база і тягар усіх витрат, у тому числі з реконструкції устаткування водоканалу, ляже на споживача. Ціна на воду тоді зросте астрономічно, і якщо не чашка чаю, то зайва хвилина під душем стане для багатьох розкішшю.

Коли тобі твердять, що настав економічний підйом, а насоси перестають піднімати з артезіанських свердловин воду на-гора, тому що споживач збіднів і платити йому немає чим, — ці дві думки ніяк не хочуть об’єднатися в несуперечливу систему...

Чернігівщина переживає період інформаційної амбівалентності. Проаналізувавши дані, які надходять офіційними каналами, неможливо зрозуміти, що ж у нас насправді коїться. Перші особи області озвучують грандіозні плани реконструкції центру Чернігова — «щоб було, як у Європі». З підземними супермаркетами і небаченою благоліпністю на поверхні. (Усе це було не по кишені Поліссю навіть тоді, коли його потужний індустріальний потенціал працював на повну силу і здійснювалися значні відрахування на суспільні потреби.) Ознака економічного зростання наявна, чи не так?

Водночас — знову ж абсолютно офіційно — обнародуються такі цифри. Для капітального ремонту житла напередодні зими в міському бюджеті вдалося нашкребти лише 380 тис. грн. — удвічі менше, аніж торік! Ремонт однієї покрівлі багатоповерхівки обходиться в десятки тисяч, а таких покрівель — більше трьохсот. У багатьох будинках потребують ремонту міжпанельні стики й інженерні мережі. Спеціалісти стверджують, що за такого фінансування говорити про планові ремонтні роботи безглуздо. Дивна якась бухгалтерія виходить, не хоче вона відповідати масштабним економічним досягненням.

Щоправда, останнім часом широкого розголосу набули інвестиційні проекти, у тому числі із залученням значного іноземного капіталу. Однак чому раптом регіон, який знаходиться далеко не на першому місці в країні за інвестиційною привабливістю, викликав до себе настільки несподівану увагу, які умови, цілі, економічні обгрунтування діяльності іноземних інвесторів і чим доведеться оплачувати в майбутньому шматочок безплатно з’їденого сиру (та й кому персонально він перепаде!), з’ясувати ніяк не вдається. Хоча чимало наших колег намагалися.

Не будемо заглиблюватися з цього приводу в риторичні розмірковування про нечисті руки й надійний «дах». Безперечно одне. Благополучна статистика і багатообіцяючі проекти не існують самі по собі, у якомусь особливому, відчуженому від повсякденності світі. Вони — лиш частина дійсності. Умовна й умоглядна її складова. А інша — конкретна, відчутна її частка, що стосується кожного, виявляється у наступному: закривають лікувальні заклади (до речі, медсанчастини нібито процвітаючих підприємств); за несплату відключають від електромережі гуртожитки індустріальних гігантів, які стали на шлях процвітання; стягуються, мов шагренева шкіра, пільги чорнобильців й інвалідів війни. Сюди ж належать і покрівля, крізь яку дощ ллє на голову, і кран, із якого діждешся хіба що іржавого кашлю, та аж ніяк не води.