Майже античний злочин

Майже античний злочин вчинено в Чернігові. Спалахнув старовинний будинок бібліотеки для юнацтва. Правоохоронні органи припускають підпал.

Про бізнес-конфлікт, пов’язаний із цією пам’яткою старовини, «ДТ» розповідало двічі (статті «Слідство закінчено, забудьте» і «Зона поразки»). Щоб належно оцінити його предмет, зробимо короткий екскурс в історію.

Колись невеликий палац на вулиці Шевченка належав історичному музею. Побудовано його на кошти Чернігівського губернського земства — на виконання заповіту Василя Васильовича Тарновського-молодшого. Аристократа, предкові якого — згідно із родоводом — надав графський титул король Сигізмунд. Переконаного противника рабства. Людини, яка вірила в майбутнє вільного українського народу так, як мало хто з українців, на жаль, вірить. Історика й археолога, котрий віддав усі свої кошти й сили збиранню колекції українських старожитностей. І заповів її «чернігівському губернському земству без права відчуження з міста Чернігова, якщо не зустрінеться з боку уряду перешкод».

Заповіт порушили. Унікальне зібрання старожитностей, стародавніх картин, рукописів і малюнків Тараса Шевченка розпорошили по різних музеях. І — хоча довести це нині непросто — по приватних колекціях тих, хто не поділяв моральних пріоритетів колишніх хранителів старожитностей.

Будівлі донедавна щастило більше. Ні в революцію, ні в громадянську, ні у Вітчизняну вона не постраждала. І використовували її взагалі-то відповідно до духу останнього волевиявлення Тарновського, записаного колись київським нотаріусом Воробйовим «на Хрещатику, в будинку Мацока, №9».

Коли музей переїхав у просторіше приміщення, палац на вул. Шевченка віддали обласній бібліотеці для юнацтва.

«Наїзди» на бібліотекарів почалися ще до помаранчевої революції. Річ у тім, що бібліотека розташована практично поруч з обласним стадіоном імені Гагаріна. Рентабельніше місце для шинку важко уявити.

Як і всі такі починання, робилося все тишком-нишком. Справжні мотиви маскували благопристойними формулюваннями на кшталт «тимчасового відселення». З обласного підпорядкування бібліотеку плавно спускали в міське. З огляду на те, що «найкрутіші» афери з землею та нерухомістю (на кшталт реконструкції міського центру) прокручували саме на муніципальному рівні, подальший розвиток подій був цілком прогнозованим.

Можливо, конфлікт і не вихлюпнувся б на сторінки столичних газет. Але бібліотекарів загнали в глухий кут. Будівельний майданчик на проспекті Перемоги, який призначався для нової бібліотечної будівлі, «виродився» в щось, що не має найменшого стосунку до дітей і книжок.

«...Нова дитячо-юнацька бібліотека, яку збиралися побудувати поруч із чернігівським палацом піонерів і школярів, ніколи в цьому місці стояти не буде. Міський архітектор у документах довільно змінив призначення споруджуваного будинку (було — будинок з об’єктами соціально-культурного призначення, а потім слово «культурного» раптом зникло). Фактично ж на цьому майданчику — із грубими порушеннями будівельного законодавства та будівельних норм — споруджується суперелітна житлова багатоповерхівка. Усього на сорок квартир (розміщених у двох ярусах). Із постом охоронця, вежею та підземними гаражами. При цьому точна кількість гаражів старанно приховується (бо жодному гаражу там, поруч із дитячою установою, не місце)», — писало тоді «Дзеркало тижня». Зупинити земельний дерибан журналістам не вдалося. Але й колишній музей Тарновського підім’яти під себе в кримінального капіталу тоді не вийшло.

Наступний раунд боротьби (чи акт ганебної вистави?) розігрався в 2006-му. Тодішній губернатор (людина в Чернігові тимчасова й з історією Полісся не знайома) підмахнув «доручення», яке дозволяє бібліотеку в бібліотекарів відібрати. Документ був абсолютно незаконним. Як кажуть, нелегітимним, таким, що не має сили рішення, яке підлягає виконанню. Приміщення, що його відвели під бібліотечні потреби, не давало змоги ні читачів приймати, ні навіть просто книжки на полицях розставити. Але знову втрутилася столична преса. Та й час був для земельного свавілля не найсприятливішим. Тоді за фактом афер із нерухомістю та землею неодноразово порушували кримінальні справи. Нинішні господарі Чернігова ходили в кандидатах на лаву підсудних. Сказати, чим закінчиться час змін, ніхто не міг.

Конфлікт не був розв’язаний офіційно. Він якось сам собою вичерпався. Згаснув. Виявилося, не назавжди.

Те, що на Чернігів насувається новий «чорний переділ» власності, стало ясно ще тоді, коли «несподівано» пішов на пенсію начальник міськвідділу міліції Е.Альохін. «Людина змін», котра стала керівником на хвилі постреволюційної ейфорії і не вписалася в нові розклади. Пішов без пояснень, відключивши мобільний, нічого не пояснивши журналістам. Так ідуть або злодії напередодні розбору польотів, або чесні люди, коли починається час злодіїв.

Потім події пішли навалою. Постали з небуття призабуті проекти «метроградів» (у місті, де метро немає й ніколи не буде) й шалено дорогих «льодових палаців» (у депресивному регіоні, де заробити на квиток у кіно проблематично). На форсажі пішла так звана реставрація Дворянського зібрання в районі стародавнього Валу (читай — будівництво ще однієї «постільно-розважальної» споруди поруч із найдавнішими в Україні храмами домонгольської доби).

Заверещали бензопилки в дивом уцілілих зелених зонах. До речі, не завжди бензопилки. Забудовники намагаються працювати тишком-нишком і якомога швидко. Дерева в районі проспекту Миру надрізали вночі, ножівкою. Спорудження підземного розважального комплексу стартувало в останній день Великодня, коли всі посадовці відпочивали.

Чи настала черга юнацької бібліотеки, якій не пощастило існувати в старовинному музейному будинку — маленькому палаці, побудованому на земські гроші тоді, коли для губернаторів і градоначальників ще існувало архаїчне поняття «честь»? Це не словесна еквілібристика. «Маю честь повідомити, що з боку уряду перешкод не зустрінеться», — письмово надав колись волі Тарновського вигляду державного рішення губернатор Андрієвський.

…За офіційними даними, пожежа пошкодила 23 тисячі книжок. Половину абонемента. Розбите скло й сліди пального на місці пожежі свідчать про підпал. Ми розмовляли і з бібліотекарями, і зі співробітниками МНС. Послідовність подій вимальовується така. Вночі розлетілося скло. Спрацювала сигналізація. Приїхала позавідомча охорона, потім пожежники. На місці, кажуть, знайшли тканину, яка сильно відгонила пальним. І з абсолютною точністю наявність вуглеводневого палива в зоні загоряння підтвердив газоаналізатор лабораторії МНС.

Бібліотекарі слабко сподіваються, що це хуліганство, дитяча витівка. Ось і одинадцяту школу днями підпалили. Ми перевірили. Нічого схожого. У школі зайнялася проводка.

Не скидається нічна бібліотечна пожежа на пустощі. Бешкетники скоріше петарду б кинули. Пляшку об стіну розбили. Зовсім на інше схоже.

Такі самозаймисті «аргументи» використовували на Чернігівщині під час гангстерської війни за переділ паливно-енергетичного комплексу (див. статтю «Доповідна записка»). Правоохоронні органи «вогнеметників» тоді й не збиралися ловити. За даними парламентського комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, органи були на паях із бандитами...

На день написання цієї статті підпалювача не знайшли, справи не порушено. Але навіть якщо його й упіймають, великої надії на те, що з’ясуються справжні обставини злочину, немає.

Аналіз надзвичайних подій останніх років дозволяє припустити: «білокомірцева» злочинність опанувала новий спосіб силових акцій. Із залученням маргіналів.

Чорні «мерседесівські» джипи, автомати в піжонських футлярах від тенісних ракеток, «наружка» за київськими слідчими й нардепами, які приїхали розбиратися в заплутаній кримінально-економічній історії... Усе це Чернігівщина побачила. Але, здається, цей бандитський лиск уже пішов у минуле.

Удар по потилиці, целофановий пакет на голову, постріл саморобними патронами з обріза (щоправда, потім виявиться, що стрілок продумав усе, абсолютно все: навіть газети для пижів було підібрано не випадково, а з метою навести слідство на хибний шлях) — ось прикмети деяких резонансних злочинів останніх років.

Причому наркоман, що стереже з молотком свою жертву, може геть не знати, що то за людина. Та й посередник, який нашептав виконавцеві, що в кишені «он у того мужика буде лопатник із баксами», навряд чи зможе щось розповісти про реального «натхненника» злочину.

Містечкового Герострата, швидше за все, рано чи пізно зловлять. Та чи пояснить це спіймання (якщо воно відбудеться) таке: чи випадково було обрано місце підпалу, час (початок першої ночі) і потужність запалювального снаряда? Чи в цьому був грамотний розрахунок? Адже згоріла бібліотека в найбільш привабливий для здобувачів місця під шинок спосіб. Книжки згоріли, а будинок, що зводився на століття, майже не постраждав.

Ясна річ: людина, найбільше зацікавлена в тому, щоб бібліотека вигоріла зсередини саме так, жодних пляшок нікуди не жбурляла. Але якщо пояснення пожежі, що напрошується, є правильним, ця людина (або група) неодмінно проявиться. Найближчим часом.

Причому сумний досвід колишніх публікацій показує: навряд чи в змозі журналісти зупинити цих людей. Чи бодай збентежити.

P.S. Марно ми сподівалися, що міліція містечкових геростратів шукатиме. За найсвіжішими даними, вже готовий матеріал про відмову в порушенні кримінальної справи за цим фактом у зв’язку з відсутністю криміналу. Як нам стало відомо, рішення це винесено на рівні дільничного. У телефонній розмові міліціонери посилалися на експертний висновок МНС. Ми зв’язалися з начальником бюро пропаганди ГУ МНС у Чернігівській області Євгеном Миколайовичем Дубиною. І він іще раз повторив уже відоме нам: скло було розбито, запах пального був, наявність слідів пального газоаналізатор показав. В акті МНС, так само як і в офіційних повідомленнях відомчої прес-служби МНС, цю інформацію відбито.