Хлібний шок

Столиця підвищує ціни...

Столиця, яка випереджає в останні роки інші мегаполіси як за кількістю земельних скандалів, так і за темпа­ми спотворення власного історичного і культурного образу, виявилася готовою до встановлення ще одного антирекорду. Новий склад Київради погодився з аргументами переобраного міського голови і проголосував за під­вищення цін на соціальні сорти продукту №1. Буханець «Українського» підріс у ціні до 3 грн., «Пшеничного» пер­шого сорту — до 2,4, батона — 2,5 грн.

Можна констатувати, що Леонід Черновецький, який заявляв, що якщо київський хліб і подорожчає, то він буде не дорожчий, ніж в інших регіонах, зробив більше обіцяного. З ціною на хліб, встановленою в столиці, регіонам суперничати важко. От дані моніторингу, проведеного органами державного контролю за цінами станом на 22 липня. Середня роздрібна ціна хліба з борошна першого гатунку в середньому по країні становила 2,97 грн., а в столиці — 3,65. По житньо-пшеничному хлібу різниця не менш значна — 2,9 і 3,28 грн. Та сама тенденція й щодо хліба з борошна вищого гатунку. Середній по країні ціновий показник становив 3,82 грн., а по Києву він і зовсім «зашкалив», сягнувши 4,96 грн.

Напередодні й під час прийняття цінових рішень прем’єр-міністр і столичний голова вкотре обмінялися «люб’язностями». Юлія Тимошенко обвинуватила Леоніда Черновецького в підштовхуванні інфляційних процесів, штучному завищенні цін на хліб і лобіюванні інтересів підприємства «Київхліб». Переможець виборів зверхньо зауважив, що Юлія Володимирівна завжди говоритиме «нехорошими словами» на його адресу. І що Кабмін міг би не допустити підвищення цін на хліб хоча б «чисто піарно», якби продавав зерно з Держрезерву за старою ціною.

Однак загалом реакція на неординарну подію була досить млявою — ні блокування трибуни в Київраді, ні гучних протестів громадськості не було. Не драматизували ситуацію з підвищенням цін на хліб у столиці й у секретаріаті президента. Тамтешні чиновники дали зрозуміти, що нічого страшного не станеться, якщо ціна хліба в Києві буде дещо вищою, ніж в «окремих регіонах». Ринок є ринок.

Треба віддати належне столичній владі — кампанія з підвищення цін на хліб пройшла гладесенько-рівнесенько. Керівники столичних пекарів і борошномелів, отримавши необмежений мас-медійний ресурс, переконливо доводили городянам, що виробництво «соціального» хліба повністю збиткове, лякали, що «борошна залишилося на тиждень», грошей немає і «місто може залишитися зовсім без хліба». Голоси, які твердили, що поспішати нікуди, що слід почекати формування цін на зерно нового врожаю, а проблеми дефіциту сировини і коштів можна розв’язувати, як і раніше, шляхом надання борошномельним і хлібопекарським підприємствам безвідсоткових кредитів, інших пільг, тонули в хорі вимог надати все й одразу.

Робоча група, а потім і депутатський корпус пішли на підвищення не тільки цін, а й рівня рентабельності: «Київмлину» — до 8%, «Київхлібу» — до 12%. Пекарям також компенсуватимуть збитки. Та, судячи з усього, цим бюджетні витрати не обмежаться. Адже порядок, відповідно до якого холдинг одержує пільгові кредити для закупівель зерна, ніхто не скасовував.

Надаючи київським пекарям преференції, ніхто не врахував низки невідповідностей, які наштовхують на думку, що можна було встановити набагато нижчі ціни на хліб. Давно відомо, що в довгому технологічному ланцюжку виробництва хліба надприбутки одержують лише на етапі перетворення зерна на борошно. Саме там за допомогою усушок, утруски, пересортування може відбуватися «накручування» цін, яке важко піддається контролю. Чи не звідси походить стійке небажання керівників підприємств закуповувати зерно, а не готове борошно? За даними Мінагрополітики, столичні підприємства неохоче використовують дешеве борошно з Держ­резер­ву. А навіщо, коли «Київхліб» може користуватися дорогою сировиною «Київмлину»?

…а розплачується провінція

Наслідки «хлібних» заходів дадуться взнаки не тільки та не стільки на столиці, скільки на інших населених пунктах. ЗАТ «Хліб Києва» — це найбільша структура, із повним циклом виробництва готового хліба. І створювалася вона не тільки для задоволення потреб киян.

Київський хліб розвозили за сотні кілометрів. Кожна сьома хлібина, вироблена в країні, мала столичну прописку. Оснащені більш сучасним обладнанням, столичні підприємства хлібопекарської галузі істотно впливали на ситуацію в країні. Однак якщо раніше підтримувався курс на виробництво дешевого хліба, то тепер маятник різко хитнувся в протилежний бік.

До таких змін партнери київських пекарів виявилися не готовими. І першою потрапила в біду найближча сусідка Києва.

Станом на 22 липня зведення органів держконтролю за цінами показали, що є регіон, у якому ціни на хліб ще вищі, ніж у столиці. І цей регіон — Ки­ївська область, багато населених пунктів якої постачаються готовим хлібом безпосередньо зі столиці або з філій об’єднання, розташованих в області.

За словами заступника начальника Держінспекції з контролю за цінами в Київській області Галини Ільчен­ко, подорожчання хліба в області відбу­валося в кілька етапів. Перше, найбільше, сталося ще на початку червня, коли столичні хлібозаводи підняли оптово-відпускні ціни на хліб, реалізований за межі міста. Тоді пшеничний хліб із борошна першого гатунку зріс у ціні на 44,8%, житньо-пшеничний («Ук­раїнський») — на 41,2, а вироби з борошна вищого гатунку — на 41,7%.

Проте навіть такий стрибок цін не задовольнив запитів виробників. Посилаючись на складне економічне становище, керівництво хлібозаводів спочатку приймає рішення про припинення реалізації хліба масового попиту за межі столиці. Пізніше усе-таки урівнює споживачів, підвищуючи рівень оптово-відпускних цін як для жителів Києва, так і для «чужих». З 18 липня жителі області платили за батон не 2,1, як раніше, а 2,5 грн., а в низці населених пунктів — до 3 грн.

Однак «хлібна епопея» на цьому не закінчилася. Зростання цін виявилося не найбільшим лихом. Дійшло до перебоїв із хлібом, чого вже давно не бувало в країні, яка прагне стати житницею Європи.

На нещодавній селекторній нараді керівників області з представниками міст і районів йшлося про зниження споживання хліба. У деяких віддалених куточках області рівень його продажу впав... до 100 грамів на душу в день. Судячи з усього, у відповідь на подорожчання продукту №1 сільська глибинка зайнялася хлібопеченням. Проте, можливо, комусь довелося перебиватися без хліба.

Що казати про глибинку, якщо перебої пережили жителі міста Бровари, розташованого по сусідству зі столицею. Тут напередодні подорожчання хліба в Києві призупинила роботу місцева філія одного з хлібозаводів столичного холдингу. Містом поповзли чутки — мовляв, забастували місцеві пекарі. Щоправда, версія незабаром відпа­ла: схвильовані люди переконалися, що пекарі виходять на роботу. Однак до виробничого цеху припинили подачу газу...

Міській і районній владі довелося терміново вживати заходів із забезпечення населення хлібом. Хлібопекар­ське начальство пояснювало простій броварської філії різними причинами, зокрема, заборгованістю перед газовиками. Однак багато броварчан, які пережили шок, вбачають у перебоях своєрідний важіль психологічного тиску. Мовляв, якийсь час споглядаючи порожні хлібні полиці, люди радітимуть уже тому, що хліб є в продажу. Попри нові ціни.

У розмові з кореспондентом «ДТ» голова Броварської райдержадміністрації Микола Діденко висловив обурення тим, що київська влада не порадилася з представниками регіонів, які столиця забезпечує печеним хлібом. На його думку, столичне керівництво допускає прорахунок, забуваючи, що хліб тільки випікається на хлібокомбінатах, однак вирощується на полях. Та й час для підвищення цін, вважає співрозмовник, вибрано невдало. Як пояснити селянам, які збирають пристойний врожай зерна (із гектара виходить понад 30 центнерів), що одна хлібина нині обходитиметься їм набагато дорожче, ніж раніше?

У Бориспільському районі врожай обіцяє бути рекордним. Якщо в 2007 році валовий збір зерна тут становив 140 тис. тонн, то в нинішньому, судячи з усього, буде 160 тис. Однак ціна печеного хліба в місті та навколишніх селах, як і скрізь в області, набагато зросла. Далася взнаки занедбаність хлібопекарської галузі.

За словами начальника відділу еко­номіки Бориспільського міськвиконкому Галини Ремень, єдине місцеве хлібопекарське підприємство — виробниче споживче товариство «ВІК» здатне забезпечувати потреби міста в хлібі всього на 1%. Ще 5% потреби бориспільців у хлібі забезпечує Переяслав-Хмельницький хлібозавод, а левова частка (94%) припадає на столичні хлібокомбінати. У повній відповідності з такою ненормальною ситуацією поводяться і ціни. Середня роздрібна ціна хліба з борошна пшеничного першого гатунку становить 3,70 грн., із борошна вищого гатунку — 5,45.

На селекторній нараді керівництва області з представниками міст і районів Київщини було дано жорстку оцінку стану місцевої хлібопекарської промисловості. Тільки Миронівський хлібокомбінат працює з повним навантаженням, забезпечуючи печеним хлібом навколишні населені пункти. А от у Вишгороді, Обухові, у тому самому Бо­рис­полі використання хлібопекарських потужностей становить від 0 до 15%. Не витримавши конкуренції зі столичними гігантами, місцеві підприємства поступово уступили їм зони постачання хлібом. Як результат потужна аграр­на область у плані виробництва печеного хліба опинилася у певному сенсі на «утриманні» у столичних пекарів.

Поки столичний хліб був не найдорожчим у країні, це не викликало ні невдоволення населення, ні тривоги в місцевих керівників. Однак нині ставлення до того, що відбувається, стало змінюватися. Намагаючись хоча б зменшити «хлібну» залежність від столиці, підприємства області поступово нарощують власне виробництво печеного хліба. За минулий рік воно зросло на 10%, за перше півріччя нинішнього — ще на 19. Та на розв’язання застарілої проблеми буде потрібно ще чимало часу й коштів.

Різкі тілорухи столичної влади мають ще один аспект. У Києві прийняття непопулярного рішення було пом’як­шено тим, що малозабезпеченим категоріям киян пообіцяли компенсацію — по 15 грн. кожному на місяць. Рішенням Київради на ці цілі з міського бюджету виділено 37 млн. грн.

Ми поцікавилися, як ідуть справи з компенсаційними виплатами в області — коли, кому і по скільки? На жаль, відповіді немає. Виявилося, що питання вивчається, але поки що не розглядалося. Чому, зрозуміло: можливості населених пунктів Київщини не порівняти зі столичними. І якщо, за словами одного з обласних керівників, у бюджетах міст обласного підпорядкування ще можна відшукати якісь резерви, то в більшості райцент­рів, селищ і тим паче сіл посеред господарського року навряд чи знайдуться кошти для виплат «хлібних» малозабезпеченим громадянам.

Доведеться чекати допомоги з центру, якщо вона, звичайно, буде. А хліб треба купувати щодня...