Донбас і СОТ: очікування невідомості

Розгубленість — от головне відчуття, яке можна побачити у висловлюваннях і прогнозах представників влади, бізнесу та інших «співчуваючих», коли мова заходить про плани та прогнози для економіки Донбасу внаслідок вступу України до Світової організації торгівлі. Розгубленість ця місцями навіть близька до паніки — точнісінько, як у студентів перед сесією. У цей напружений час одні студіозуси розважливо зазначають, що треба таки братися за розум. Інші ж, які скептичніше дивляться на речі, відповідають, що треба просто братися за голову, бігати й кричати: «А-а-а-а, ми всі помремо!»

Схожість зі студентською братією посилюється з огляду на відсутність «конспектів». Підписаного президентом протоколу тут не бачив ніхто, включаючи народних депутатів України, які представляють регіон (і, як водиться, насамперед — великий бізнес Донбасу). За словами нардепа Валентина Ландика, ні він сам і ніхто з його колег за фракцією ніяких деталізованих угод у руках не тримав. Орієнтуватися в подіях, що відбуваються, доводиться за рамковими документами та загальними знаннями про принципи роботи СОТ. Відповідно, донбаські парламентарії не можуть навіть визначитися, чи варто голосувати за запропоновані умови вступу.

Ще курйозніші речі можна знайти, розмірковуючи про поінформованість донецьких обивателів. Вивчаючи настрої громадськості, Національний інститут стратегічних досліджень телефонним методом опитав 400 жителів Донецької області. Оскільки таке опитування репрезентативним, мабуть, не є, відсотків не наводитимемо, але зазначимо, що більшість «затруднилися» розшифрувати абревіатуру СОТ. Інша частина респондентів поділилася на тих, хто знає, що це «якась» економічна організація, і на тих, хто вважає, що це певна міжнародна структура, до якої треба буде інтегруватися.

Нарешті, інформаційні агентства із задоволенням «смакували» відповіді мізерної частини опитаних донеччан, які заявили, що СОТ — це військовий блок. Думка цієї групи сформувалося, певне, під впливом наполегливої пропаганди «вітренківців» і комуністів, які активно (і, що важливо, одночасно) протестують проти вступу України як до НАТО, так і до Світової організації торгівлі. В результаті гасло «Ні агресивному блоку НАТО!» і «Геть СОТ!» змішалися в головах «електорату» в один девіз — «Ні агресивному блоку СОТ!».

Не бачили підписаних президентом паперів і вчені-економісти, від яких із надією чекають рекомендацій бізнес-менеджери та чиновники. Доктор економічних наук, завідувач кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету Юрій Макогон, втім, повідомив, що «уривки» документів щодо остаточного вступу нашої країни до СОТ знайшлися в англомовній версії в мережі Інтернет. Але навіть за цими скупими шматками експерти (поки що обережно) роблять висновки, що глава держави «продешевив», і Україна ввійде до «всесвітньої купецької гільдії» не на найвигідніших для себе умовах.

Цю думку поділяє і заступник директора Інституту світової економіки НАН України Валерій Новицький. «СОТ — це силова структура, певною мірою. Зовсім неправильно розуміти СОТ як клуб, де в усіх учасників рівні права», — застерігає вчений. Усі ці міжнародні торги для Донбасу можуть позначитися в тому, що місцевим металургійним компаніям буде потім складно конкурувати з китайськими сталеварами, оскільки Пекін за своє членство поторгувався, на думку українських вчених, краще за Київ.

Гірничо-металургійний комплекс: паніка та вижидання

Саме за металургійну галузь, яка забезпечує половину обсягу промислового виробництва Донецької області, бояться більше за все. Вуглепром як складова гірничо-металургійного комплексу в контексті СОТ самостійно не розглядається, тому що експортувати йому нічого — внутрішній ринок поглинає практично все видобуте в країні вугілля.

Серед офіційних осіб немає єдиної думки, що буде з регіональним ГМК після завершення вступу до Світової організації торгівлі. Губернатор Володимир Логвиненко щодо «важких» експортно-орієнтованих галузей налаштований оптимістично. «Що стосується питань металургійного, машинобудівного та хімічного комплексів, то ці підприємства вже давно на ринку СОТ. 42% продукції, яка виробляється промисловими підприємствами, експортується. Вони там уже знайшли свої ніші», — вважає голова обласної адміністрації.

Водночас голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк побоюється, що донецьких металургів із зайнятих ніш можуть виштовхнути європейські бюрократи. «Нині Єврокомісія взялася за підготовку нових стандартів на сталь. Якщо завтра вони відмовляться від мартенівської сталі, а ми її виплавляємо 73%, то завтра ми втратимо експорт. Це також як варіант. Можливо, песимістичний, але варіант», — зазначає Близнюк.

Серед позитивних чинників влада виокремлює довгоочікуване скасування тарифних і кількісних квот на поставки металопродукції до країн Євросоюзу та вільний транзит по території країн — членів СОТ.

Водночас у своїй аналітичній довідці, переданій «ДТ», фахівці обласної адміністрації основним чинником ризику для гірничо-металургійного комплексу називають заплановане скасування обмежень на експорт металобрухту, зокрема брухту чорних металів. І це при тому, що металурги переживають серйозну кризу, пов’язану з браком на внутрішньому ринку коксівного вугілля, і, як наслідок, неповне завантаження коксохімічних заводів.

Сьогодні ГМК бракує коксу, а тепер, можливо, не буде й металобрухту. Водночас іноземні металовиробники, відчуваючи аналогічні труднощі, були б не проти скупити український брухт. Свого часу внутрішній ринок довелося рятувати запровадженням мита в 30 євро за тонну брухту. Тепер цей бар’єр можуть зламати.

Зовнішні загрози конкурентоспроможності металургів доповнюються ще й «підтримкою» держави. Саме в рамках виконання вимог СОТ з уніфікації тарифів Мінтранс «уніфікував» тарифи на вантажні перевезення продукції та сировини ГМК у бік досить значного збільшення. В результаті гірничо-металургійний комплекс, за попередніми оцінками, у 2008 році втратить внаслідок цього близько 1 млрд. дол.

Керівники найбільших у регіоні підприємств гірничо-металургійного комплексу на перспективу вступу до СОТ відреагували по-різному. Голова ММК імені Ілліча (Маріуполь, Донецька область) Володимир Бойко під час прес-конференції для маріупольських ЗМІ зробив заяву в дусі саме тієї «студентської» паніки. «Ніхто нічого не виграє (від вступу до СОТ. — Є.Ш.). Хороші ринки нам не відкриють. За технологіями нам далеко до європейських заводів», — заявив Бойко. І додав: «У нас на комбінаті працює 58 тисяч. Це неправильно. Це не металурги, а маса тих, кого не повинно бути. 26—28 тисяч — ото металурги. Нам потрібно змінювати технології, прибирати людей».

Анонсоване «прибирання» людей не на жарт злякало всіх, хто так чи інакше пов’язаний із комбінатом. Тим паче що заява потрапила в резонанс із найпоширенішою соціальною фобією стосовно СОТ — побоюванням масового безробіття. ММК імені Ілліча справді «обвішаний» соціальною інфраструктурою чи не більше за будь-яке інше підприємство Донецької області.

Володимир Бойко завжди прагнув до того, щоб побудувати на базі свого комбінату «державу в державі». І тепер, окрім необхідних для виробництва металу підрозділів, під його началом зосереджені сільськогосподарські об’єднання, рибальські господарства, компанії із житлового будівництва, торгові мережі та багато чого іншого. Принципово те, що всі ці компоненти «бізнес-імперії» ММК дотувалися за рахунок прибутку комбінату, щоб утримувати демпінгові споживчі ціни для робітників, членів їхніх сімей.

Група «Метінвест», навпаки, зайняла поки що вичікувальну позицію. Не роблячи масштабних кроків і утримуючись від будь-яких заяв, менеджмент спостерігає за подіями. Поінформовані джерела всередині холдингу повідомили кореспонденту «ДТ», що через згаданий тотальний дефіцит інформації аналітики холдингу не можуть із впевненістю судити, що принесе їм СОТ, тому не рекомендують різких рухів. Щоб потім не довелося героїчно ліквідовувати невраховані наслідки.

«Метінвест», зважаючи на все, перебуває в дещо більш виграшному становищі, ніж ММК. По-перше, цей холдинг від початку створювався як бізнес-орієнтована структура й не брав на утримання непрофільних підрозділів. По-друге, керівництво холдингу спробувало максимально убезпечити себе від сировинного дефіциту з допомогою довгострокових контрактів із постачальниками...

Офіційні експерти в своєму резюме роблять висновок, що «значущих негативних наслідків для підприємств гірничо-металургійного комплексу від вступу України до СОТ не очікується».

Машинобудування: кому як пощастило...

Зустрітий якось кореспондентом «ДТ» у коридорах керівник Новокраматорського машинобудівного заводу, нардеп Григорій Скудар на запитання, як вплине на підприємство вступ до СОТ, оптимістично махнув рукою і заявив: «Ніяк не вплине. Для НКМЗ точно нічого не зміниться».

Цю думку підтверджують також інші фахівці. Новокраматорський завод працює в досить вузькому сегменті ринку промислового металургійного устаткування, де конкурентів не так багато й одне про одного знають майже все. Більше того, НКМЗ протягом останніх років бере участь у спільних проектах із компаніями з Австрії, Італії та Словаччини. Експерти вважають, що підприємство накопичило достатній досвід для успішної роботи на зовнішніх ринках в умовах СОТ.

Не очікується особливих проблем і з «Азовмашем», який виробляє залізничні вагони та цистерни. Наші цистерни, виявляється, навіть конкурентоспроможніші в своєму ціновому сегменті, ніж імпортні.

Нарешті, продукція підприємств важкого машинобудування експортується в основному до Росії та інших країн СНД. Поки ці країни самі до СОТ не вступлять, ситуація з поставками туди українського устаткування істотно не зміниться.

Водночас у неоднозначній ситуації опиняється великий виробник побутової техніки — концерн «Норд», який об’єднує 29 підприємств. Спочатку голова концерну Валентин Ландик заявляв, що все буде дуже погано, та не виключив виведення виробництва з України. Проте згодом запевняв, що його не так зрозуміли, й концерн із валовим оборотом 6,7 млрд. грн. залишиться на Батьківщині.

«Я хочу рівних умов. Дайте вільну конкуренцію — і ми працюватимемо. Не треба нас вчити, ми не дурніші за інших», — зрештою визначився-таки зі своїми бажаннями. Несвободу конкуренції голова концерну вбачає насамперед у несправедливості нинішньої митної політики, яка створює більш лояльні умови для іноземних імпортерів побутової техніки. Зокрема, не оподатковує митом готову продукцію, зате оподатковує ввезені технологічні лінії для виробництва аналогічних виробів в Україні. «Держава нам не допомагала й не допомагає», — ремствує нардеп.

«Підприємства, орієнтовані на випуск продукції для внутрішнього ринку, зіткнуться з жорсткою конкуренцією з боку закордонних виробників, що призведе до зниження обсягів виробництва і скорочення робочих місць... Це пов’язано із застосуванням застарілих технологій, зношенням устаткування, яке на сьогодні перевищує 70%», — такі перспективи визначає машинобудівникам у цілому обласна адміністрація. До групи ризику потрапляють підприємства сільськогосподарського та вугільного машинобудування.

Виробники та споживачі: 90-ті повертаються?

Сільське господарство та харчову промисловість логічніше було б розглядати з погляду соціальної значущості для споживчого ринку продуктів харчування. У Донецькій області побоюються двох речей, тісно пов’язаних між собою. По-перше, масового вивезення за кордон продукції сільгоспвиробників.

Із суто егоїстичного погляду, зерно, наприклад, і правда вигідніше продавати за світовими цінами, які на сьогодні майже в півтора разу вищі за внутрішні — 400 дол. проти 270. Однак у Донецькій області темі сільського господарства надається дещо більше значення. Високий ступінь урбанізованості регіону призводить до того, що місцевий агропром і без експорту своєї продукції не покриває потреб населення. Донбасу доводиться постійно «підгодовуватися» зерном із Держрезерву та поставками сільгосппродукції з інших регіонів.

Звідси ж — побоювання у разі простою власних підприємств харчової промисловості стати «звалищем» неякісних продуктів. Україна, як виявилося, взяла на себе зобов’язання не висувати вимог до санітарно-гігієнічних норм імпортної продукції. Документи, що їх імпортери оформлюють у своїх країнах, після вступу до СОТ діятимуть і на території нашої країни. «Все те, що в нас є ліквідне й добре, — піде до Європи, все те, що в них є модифіковане, дешеве, — все буде тут. Це сто відсотків», — безрадісно дивиться на перспективи «харчування» Анатолій Близнюк.

На ринку споживчих товарів імпортери «полізуть» не лише у продуктову нішу. Очікується наступ на всіх фронтах: одяг, взуття, побутова техніка, електроніка, меблі. Промисловості Донецької області протиставити прогнозованому тотальному тиску нічого: великих підприємств у сфері споживчих товарів тут немає. Хоча не виключено, що після вступу до СОТ товари подешевшають.

Наступ на споживчий ринок, побоюються фахівці, «виб’є» малий і середній бізнес, який займається виробництвом, а не торгівлею. Втрати, на перший погляд, незначні — 3—4% валового продукту регіону. Проте варто враховувати, що малий бізнес розглядається як стратегічний фонд працевлаштування робітників підприємств, які не витримали конкуренції з іноземними виробниками. І незатребувані трудящі маси знову опиняться біля розбитого корита.

Багато скептиків проводять паралелі між Донбасом у СОТ і Донбасом 90-х років. Тоді відбувся переділ ринків, нині — поки лише передбачається. У Донецькій області з жахом згадують те, що пережили, і в жодному разі не хочуть пережити це знову. Тим паче, досвід показує, що «трудящі маси» поповнюють, як правило, ряди тіньового малого бізнесу, корумпованого й криміналізованого. Такого СОТ, який поверне «човників» і стихійні ринки, тут щиро не бажають. Ані собі, ані іншим.

Поки, втім, усі ці побоювання ірраціональні, тому що умов нашого прийняття до СОТ ніхто, повторимося, на час підготовки публікації точно не знав. І всі висловлювалися в тому сенсі, що побачити протокол уже після ратифікації Верховною Радою — це, м’яко кажучи, запізно.