Алюмінієвий диферент

Країна грає в списки. Вже кілька місяців перелік підприємств, які буде піддано реприватизації, то з’являється і публікується в ЗМІ, то знову оголошується легендою. На цьому тлі майже непомітно пройшла постанова Кабінету міністрів, яка фактично поставила якщо не хрест, то жирний знак запитання на долі однієї з українських галузей — алюмінієвої промисловості.

З 1 березня Кабінет міністрів України скасував продаж електроенергії Запорізькому алюмінієвому комбінату і Запорізькому титано-магнієвому комбінату за диференційованим тарифом. Тепер вони купуватимуть електроенергію у компанії «Запоріжжяобленерго» за тарифом, загальним для промислових споживачів. Боротьба з пільгами — справа, звісно, свята, однак у даному разі з водою вихлюпнули й дитину...

Алюмінієвий комбінат — не просто промислове підприємство. Він не випадково побудований саме в Запоріжжі — за два кроки від ДніпроГЕСу. Виплавка алюмінію — вкрай енергоємне й дороге виробництво. І коли підприємство будували, ніхто й припустити не міг, що через кілька десятків років комусь спаде на думку поставляти алюмінійникам електрику на загальних підставах. У всьому світі — це зовсім особливе виробництво. Всім відомо, що тарифи в розвинених країнах десь утричі вищі від українських. Однак при цьому тамтешні алюмінієві компанії отримують електроенергію за зовсім іншими, аніж решта виробничників, цінами.

Відповідно до моніторингу ситуації з енергозабезпеченням закордонних конкурентів, 53% із них отримують електроенергію за диференційованими тарифами та й ще за довгостроковими (на 20—25 років) контрактами. Ще 27% — узагалі мають у своєму розпорядженні власні джерела. У результаті середня ціна поставки становить у США 1,6 цента за кВт.год, в Австралії — 1,5 цента, як і в Японії, котра не має своїх енергоресурсів. У Західній Європі тарифи вищі, вони сягають 2,2 цента. В Україні ж до березня, у період «пільг», алюмінійники отримували електроенергію по 2,5 цента. Зараз тариф піднявся до 3,5 цента, що цілком тягне на світові рекорди.

З урахуванням того, що навіть торік, тобто за «особливими» цінами, електроенергія обійшлася заводу в 58 млн. дол., додаткові 22 млн. дол. фактично вбивають економіку підприємства. За ціни тонни алюмінію в 1750 дол. максимальний рівень, за якого воно працює хоча б беззбитково, становить три центи. За світовими стандартами, якщо частка витрат на електроенергію в алюмінієвому виробництві перевищує 25%, воно перебуває в зоні ризику. У ЗАлКу навіть до підвищення «електрична» складова сягала 26,7%...

При цьому й торішні ціни були удвічі вищі від собівартості електроенергії на ДніпроГЕСі, а саме під його поставки завод і будували.

У світі трапляється багато чудес, але інвестувати заздалегідь приречений проект ніхто не буде. Це не означає, що підприємство відразу ж помре, але про всі плани його розвитку можна відразу забути... Та й конкуренти допоможуть. Бажаючих зайняти нішу Запорізького алюмінієвого знайдеться більш ніж достатньо. До речі, скасована постанова Кабміну стосувалася аж ніяк не пільг, а «забезпечення конкурентоспроможності підприємств із виробництва первинного алюмінію, його сплавів і титану».

Якщо накласти подорожчання електроенергії на знос устаткування (основні потужності ЗАлКу ставали до ладу в повоєнний час) картина стає просто загрозливою.

Розрахунок гранично простий. Щороку в Україні виробляють 210 тис. тонн алюмінієвих сплавів. З них 110 тис. видає ЗАлК, а решта припадає на переробників вторинної сировини. Вони працюють на наявних відходах і збільшити випуск не можуть. Якщо запорізький комбінат згорне діяльність, країна втратить більш як половину виробництва.

Враховуючи, що потенційні потреби країни становлять близько 400 тис. тонн, це означатиме посадку на експортну голку, а отже, великий полум’яний привіт перспективам вітчизняного машинобудування. Для українських контрагентів — це згортання ринку поставок сировинних матеріалів на 24 млн. дол., для міста Запоріжжя — можлива втрата кількох тисяч робочих місць із зарплатою вище загальноміської. Для держави — втрата мінімум 18 млн. дол. податкових надходжень.

Комізм ситуації полягає в тому, що максимальні втрати при «катастрофічному варіанті» очікуються саме у енергетиків.

Зараз ЗАлК споживає кожен п’ятий кіловат у регіоні, ставши для «Запоріжжяобленерго» найбільш вигідним і зручним оптовим покупцем. Великі обсяги реалізації електрики доповнюються низькими витратами на передачу струму, а також стабільною роботою комбінату в постійному, «базовому» режимі.

Як відомо, проблема регулюючих потужностей є найгострішою для енергосистеми. Це особливо важливо вночі, коли споживання різко падає. Стабільна робота Запорізького алюмінієвого комбінату, по суті, вирівнює графіки навантажень в енергосистемі. За розрахунками, при його «вимиканні» можуть виникнути проблеми із забезпеченням стійкої роботи одного з блоків АЕС. Можливі збитки з лихвою перекривають усі додаткові надходження.

Заодно буде знецінено і вкладені за останній рік у реконструкцію комбінату 52 млн. дол. Про наступні транші в програми розвитку загальною вартістю 148 млн. дол. можна буде взагалі не турбуватися.

Хоча саме це засмутить далеко не всіх. Зараз група «Фінанси і кредит» наполегливо намагається переглянути результати приватизаційного конкурсу 2001 року. Щоправда, алюмінієвий бізнес для неї непрофільний, і, цілком можливо, вона перепродасть його далі. З прибутком, звісно. Серед можливих покупців найчастіше називають швейцарську компанію Glencore.

Якщо буде реалізовано цей сценарій, завод очікує черговий «постпередільний» період. Сумнівно, що нинішній власник заводу — російська група СУАЛ — уникатиме боротьби. Як мінімум, вона зажадає повернути вкладені кошти, на що в бюджеті на цей рік грошей немає. А отже, неминучими є суди й інші радощі. І вже точно інвестиційна програма в черговий раз сховається в далеке майбутнє.

Та хоч би хто був власником ЗАлКу, він усе одно прийде до уряду з розрахунками щодо перегляду тарифів. Якщо нинішні ціни на електроенергію діятимуть рік-два, підприємство, переплачуючи десятки мільйонів, дійде до того стану, коли на його проблеми просто не можна буде не звертати уваги. А воно ж нічого особливого якраз і не просить. Тож, швидше за все, змилуються — благо, що й світовий досвід дозволяє.

Наскільки така спізніла перемога здорового глузду допоможе підприємству, передбачити важко. Не факт, що вдасться повернути ринки збуту: устаткування вже точно новішим не стане, та й чекати нас ніхто не буде.

Однак враховуючи, що все це відбудеться на стику зон компетенції чиновників від приватизації й енергетики, ніхто з них не постраждає. Завжди знайдеться на кого зіпхнути відповідальність...

Звісно, з погляду комбінату, його робітників і взагалі промислової політики в країні ситуація виглядає інакше. І яка точка зору переможе, передбачити важко. Однієї логіки тут не вистачить. Хіба що монетку підкинути? Коли потрібно спрогнозувати дії наших чиновників — це не найгірший спосіб.