ЗАВОД ДОРОЖЧИЙ ЗА ГРОШІ

1994 року Дрогобицький завод автомобільних кранів (ДЗАК), як і більшість підприємств українського машинобудування, зазнав економічної кризи. Завод, який відповідно до проектної потужності раніше випускав по 3 тис. машин на рік, вікопомного 1994-го ледь випустив 700 кранів. У наступні три роки підприємство скочувалося до стану занепаду. Виробництво практично було припинено. На місяць вироблялося три-п’ять автокранів. Держава, яка володіла контрольним пакетом акцій даного підприємства (близько 59 %), вважала за доцільне його (контрольний пакет) продати в приватні руки.

Приватизаційний шлях ДЗАКу був тернистим. Це підприємство, як непоказну дитину з дитячого будинку, тривалий час ніхто не хотів, так би мовити, всиновлювати. З 1997 року конкурси на реалізацію контрольного пакета акцій оголошували кількаразово. Та бажаючих не було. Тоді прийняли рішення зменшити вартість контрольного пакета акцій. І лише після цього 1998 року переможцем конкурсу стала одна з дрогобицьких фірм. Проте в зв’язку з тим, що тодішній переможець не зміг виконати умову конкурсу, договір купівлі-продажу між ФДМУ та потенційним покупцем розірвали.

Наступна спроба продати цей самий контрольний пакет була розпочата аж 2001 року. Цього разу до участі в конкурсі допустили ТОВ «Укрспецмаш», ТОВ «Південважмаш» і дочірнє підприємство ТОВ «Холдингова компанія «Доброта» «Автоцентр».

Одного з претендентів дискваліфікували ще на старті. Розглянувши всі конкурсні пропозиції в складі планів приватизації пакета акцій та концепції розвитку ДЗАКу, комісія встановила, що «Південважмаш» не збирався повністю виконувати одну з фіксованих умов конкурсу. Претендент мав узяти на себе зобов’язання протягом 90 днів від моменту підписання договору купівлі-продажу в межах корпоративних прав забезпечити погашення простроченої кредиторської заборгованості перед державним бюджетом, Пенсійним фондом і по заробітній платі. Тобто погасити 58,83 відсотка заборгованості підприємства — еквівалентно розміру викупленого пакета акцій. А цей учасник конкурсу «чомусь» запропонував погасити лише 50 відсотків боргу.

Така дивна зневага до умов конкурсу навряд чи могла бути випадковою. Складалося враження, що «Південважмаш» подав заявку на конкурс лише формально, для створення конкуренції «Укрспецмашу», щоб конкурс міг вважатися таким. Очевидно, третього учасника, яким виявилася «Доброта», не передбачили. Було схоже не те, що цей конкурс затівався під конкретного замовника.

Це враження ще більше посилювалося навіть при побіжному порівняльному аналізі концепцій розвитку, поданих «Укрспецмашем» і «Південважмашем». Вони дуже збігаються за змістом — розходження в основному стосуються форматування тексту, цифр і слів, якими викладено майже тотожні положення. Концепції містили загальні відомості, які можна було взяти з інформаційного повідомлення, зробленого організатором конкурсу, і абсолютно не показували шляхів довгострокового розвитку підприємства.

До оригінальних відмінностей концепції розвитку в авторстві «Укрспецмашу» конкурсна комісія віднесла низку таких моментів. Розробники паперів від «Укрспецмашу» не навели нічого з тих цифрових показників, які передбачалися додатком 3 до Положення про конкурс у концепції розвитку ВАТ. Концепція даного претендента не містила й повністю не розкривала шляхів виконання фіксованих умов конкурсу, що передбачалося пунктом 4.4 Положення про конкурс.

В обговорюваній концепції не надали прогнозного фінансового плану діяльності ВАТ на перспективу (5—10 років), покликаного відбивати динаміку зростання обсягів реалізації (робіт, послуг), зниження собівартості реалізованої продукції. Понад те, концепцією «Укрспецмашу» передбачалося зменшення обсягів реалізації продукції по 2003 рік включно. На момент проведення конкурсу обсяг реалізації ДЗАКу за дев’ять місяців 2001 року становив 9,5 млн. гривень, а учасник конкурсу планував цього самого року реалізувати продукції на 8,0 млн. 2002-го, відповідно до концепції, було б продано продукції на 9 млн. гривень. А обсягів реалізації рівня 2001 року, що вже були на ДЗАКу на момент проведення конкурсу, цей потенційний власник планував досягти лише 2004 року.

Зниження обсягів реалізації, на думку конкурсної комісії, суперечило відразу двом фіксованим умовам конкурсу: а) «збереження профілю основної діяльності підприємства, що склався на момент підписання договору купівлі-продажу»; б) «сприяння збереженню кількості робочих місць протягом п’яти років від моменту підписання договору купівлі-продажу». Таким чином, комісія відмовила й другому учаснику конкурсу в праві на купівлю контрольного пакета акції ВАТ «ДЗАК» — ТОВ «Укрспецмаш».

Переможцем конкурсу 4 жовтня 2001 року оголосили ДП ТОВ «Холдингова компанія «Доброта» «Автоцентр», яка єдина виконала всі фіксовані умови конкурсу. Потенційний покупець надав об’ємну конкурсну пропозицію, розраховану на п’ятирічну перспективу. І головне, що викликало прихильність комісії, — в концепції розвитку передбачалися позитивні тенденції в економічній та соціальній сферах приватизованого підприємства. Серед іншого, покупець зобов’язався довести виробництво кранів до 300 одиниць на рік.

Настільки ретельно підійти до підготовки конкурсних матеріалів допомогло те, що її фахівці добре знали реалії Дрогобицького заводу автомобільних кранів і провели необхідні маркетингові дослідження. Обидва ці підприємства споріднювало не тільки місце, так би мовити, прописки — Дрогобич. «Доброта» з автокрановим заводом підтримувала тісні ділові відносини з 1995 року. За її сприяння ДЗАК забезпечував замовлення в основному для Міністерства оборони. До речі, ця співпраця дала можливість автокрановому заводу зберегти виробничий потенціал аж до проведення другого конкурсу. «Доброта» та її дочірнє підприємство виявилися реальним власником, що займається реальним виробництвом. Баланс, наданий «Автоцентром», показував, що підприємство повністю платоспроможне, а його кошти мають прозоре походження.

А як же два інші учасники конкурсу? ТОВ «Південважмаш» було зареєстровано за 3 (три!) місяці до проведення конкурсу і на момент його проведення навіть не мало повністю оплаченого статутного фонду, що мав становити 11800 гривень. ТОВ «Укрспецмаш» зареєстровано в листопаді 2000 року, але показники господарської діяльності в нього були негативні. («Доброта», для порівняння, без ліквідацій та перейменувань успішно функціонує з 1991 року.) Маючи негативний баланс, фірма готова була викласти на стіл сім мільйонів! Запитання є?!

Мабуть, ці два підприємства не вельми цікавили ДЗАК на предмет розвитку виробництва. За даними регіонального відділення ФДМ, отримавши в органу приватизації дозвіл на відвідування ВАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», представники ні ТОВ «Південважмаш», ні ТОВ «Укрспецмаш» спроб ознайомитися з виробництвом не робили. У комісії цілком могли виникнути сумніви: чи не для відмивання тіньових грошей ці учасники конкурсу мали намір наосліп купити ДЗАК?

Зрозуміло, рішення конкурсної комісії не влаштувало «Укрспецмаш». І товариство з обмеженою відповідальністю стало домагатися визнання його недійсним. «Укрспецмаш» звернувся зі скаргою до центрального апарату ФДМУ. Головним козирем, на якому передбачалося «об’їхати» «Доброту», була ціна. «Укрспецмаш» пропонував за підприємство, що занепадало, найбільшу суму — 7,05 млн. гривень. А «Доброта» сплатила «найменше» — 3,640 млн. (за стартової ціни об’єкта 3,635 млн. гривень). Той самий «Південважмаш» давав 5,600 млн. гривень.

Центральний апарат ФДМУ, хоч як дивно, визнав претензії аутсайдера обгрунтованими. Два останніх суб’єкти, виявляючи завидну єдність, ніяк не бажали брати до уваги докази комісії щодо конкурсних пропозицій і концепцій розвитку підприємства, чий контрольний пакет виставлявся на конкурс.

Позиція «Укрспецмашу» та центрального апарату ФДМ була б виправданою в тому випадку, якби ВАТ «ДЗАК» приватизувалось не за допомогою конкурсу, а через аукціон. Так, на аукціоні того, хто продає, цікавить лише велика сума грошей, а не те, як функціонуватиме проданий об’єкт надалі. А концепція розвитку, відповідно до розроблених умов, мала відбивати довгострокові інтереси покупця в розвитку підприємства, що приватизується.

Сума від приватизації, хоч якою вона була б, надходить державі. Від того, хто і скільки мільйонів заплатить, підприємство користі не має. Втім, і державі формула «раз одержати відносно багато, а потім — нічого» також об’єктивно нецікава. «Доброта» заплатила 3,64 млн. гривень. До кінця терміну виконання умов конкурсу (2005 року) придбаний нею ДЗАК сплатить у бюджет 4,576 млн. (стан справ на підприємстві свідчить про виконуваність подібного завдання). Вже на сьогоднішній день платежі ВАТ «ДЗАК» у бюджет перевищили в сумі пропозицію ТОВ «Укрспецмаш» за пакет акцій. «Укрспецмаш» пропонував 7,05 млн. Однак планувалося, що в бюджет приватизоване ним підприємство сплатить 1,699 млн. гривень.

Прості арифметичні дії показують, що суми в підсумку виходять майже ідентичними. Різниця лише в тому, що, продавши пакет акцій «Укрспецмашу», держава могла б втратити єдиного свого виробника автокранів. Оскільки ті низькі обсяги виробництва та реалізації, які пропонував майбутній покупець, неминуче затягували б підприємство в боргову яму. Хіба що новий власник погодився б просто викидати гроші на вітер, дотуючи малопродуктивний завод.

Реагуючи на доручення голови ФДМУ, видане вже вранці наступного дня після ухвалення рішення по ДЗАКу на користь «Доброти», конкурсна комісія провела ще одне засідання. І підтвердила своє попереднє рішення. Що, так би мовити, змушувало членів комісії не погоджуватися з високою столичною інстанцією? Певне, у центральному апараті ФДМУ нічого не знали про негативний досвід, пов’язаний з продажем підприємств будь-кому, хто пропонує більше грошей. У Львівській області такого досвіду — навалом. Досить згадати хоча б проданий бізнес-структурам із Росії бориславський «Галлак». Підприємство хімічної промисловості, що раніше випускало цілком конкурентоспроможну продукцію, «інвестори» намагалися порізати на брухт. А в самому обласному центрі «дуже вигідно» був проданий — також представникам російського бізнесу — «флагман автобусобудування» — Львівський автобусний завод.

Хоч як там було, ФДМУ стояв на своєму — точніше, на інтересі «Укрспецмашу». Незабаром центральний апарат Фонду витребував у регіонального відділення всі документи з проведення конкурсу й фактично примусив львів’ян не затверджувати протоколи засідань конкурсної комісії від 4 і 10 жовтня 2001 року. Потім регіональне відділення ФДМУ одержало від своєї вищої інстанції наказ «Про затвердження уточненого плану розміщення акцій ВАТ «ДЗАК». Цим документом продаж контрольного пакета акцій автокранового заводу мало забезпечити управління підготовки та проведення конкурсів ФДМУ.

Цього разу протест висловило ДП «Автоцентр». Незатверджений переможець конкурсу подав позов у Господарський суд Львівської області. Рішенням цього суду 1 листопада того самого 2001 року позовні вимоги «Автоцентру» задовольнили, а регіональне відділення ФДМУ було зобов’язане затвердити рішення конкурсної комісії та підписати договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «ДЗАК» із «Автоцентром». Вимушено прямуючи у фарватері політики ФДМУ, його регіональне відділення оскаржило дане рішення у Львівському апеляційному господарському суді (ЛАГС). 22 листопада 2001 року своєю постановою ЛАГС залишив без змін рішення попереднього Господарського суду...

Усього «Автоцентру» довелося пройти через чортову дюжину судів. Майже всі вони підтверджували його правоту. Тільки один суд, Верховний, скасував рішення попередніх судів, але — через причини, що не стосувалися правильності позиції «Автоцентру». Останнє (на сьогоднішній день) рішення було прийнято 7 серпня 2003 року Вищим господарським судом України. Він також не знайшов причин, які дозволяли б не визнати ДП «Автоцентр» законним власником контрольного пакета Дрогобицького автокранового заводу.

Здавалося б, що ще?! Проте «Укрспецмаш» не здавався. Не знаходячи розуміння в судової системи, він розгорнув інформаційну війну проти своїх кривдників. У жовтні ц.р. у деяких друкованих та інтернет-виданнях з’явилися «викривальні матеріали», що стосувалися деяких панів і очолюваних ними структур. Регіональне відділення ФДМУ звинувачувалося в тому, що воно, мовляв, не мало повноважень укладати договір із «Добротою», «оскільки раніше Фонд держмайна України скасував повноваження Львівського представництва на свою користь». Директор ТОВ «Укрспецмаш» В.Єфімов стверджував, що «Доброта» за два роки незаконного володіння контрольним пакетом акцій остаточно розвалила його. Він же заявив, що покупець ДЗАКу дотепер не погасив заборгованостей перед держбюджетом, Пенсійним фондом і по виплаті зарплати. Кажучи про мотиви «настільки упередженого ставлення» до приватизації даного об’єкта з боку «чиновників Львівської області», пан Єфімов зазначив: «50% акцій Дрогобицького заводу автомобільних кранів належать синам начальника регіонального Фонду держмайна України по Львівській області Давимуці С.А. і голови Львівського апеляційного суду Мазовіти Б.С. ...»

Щодо «неправомірності дій регіонального відділення з підписання договору купівлі-продажу та відсутності відповідних повноважень». Усю процедуру проведення конкурсу регіональне відділення здійснило в період дії наказу ФДМУ (від 04.07.01), яким регіональному відділенню делегували повноваження з підготовки та проведення продажу відомого контрольного пакета акцій. Договір регіональне відділення підписувало, виконуючи рішення суду. Крім того, регіональне відділення створило ВАТ «ДЗАК», є його засновником, тому мало повне право проводити його реалізацію.

Про «розвал підприємства». Завдяки новому власнику, ДЗАК за останні два роки демонструє позитивну динаміку з основних показників. Приміром, за дев’ять місяців 2003 року стосовно аналогічного періоду 2002 року обсяг виробленої продукції в порівняльних цінах становив 188,5%, по кранах — 208,8, по фонду оплати праці — 142,1%. Більш ніж на 25 відсотків зросла кількість працівників. Поліпшилися економічні показники. При новому власнику контрольного пакета акцій підприємство засвоїло моделі кранів вантажопідйомністю 14, 16, 22,5 і 28 тонн на моделях автомобілів «КрАЗ», «МАЗ», «КамАЗ».

Крім зростання обсягів виробництва слід зазначити такий привабливий показник, як збільшення експортних поставок. За три квартали ц.р. вони становлять майже 47%. Торік завод поставляв свою продукцію в країни Прибалтики, Середньої Азії. У вересні нинішнього року завод відвідала представницька делегація В’єтнамської національної вуглевидобувної корпорації VINACOAL. Саме тоді представники ДЗАКу підписали контракт, яким передбачається організація складального виробництва кранів у В’єтнамі. Припускається, що ця країна реалізовуватиме 100 і більше машинокомплектів до всіх сусідніх держав Південно-Східної Азії.

За аналогічною схемою планується організувати складальне виробництво на одному з підприємств Баку. Завод подав заявку на участь у тендері з проектування, виготовлення та організації складального виробництва двох виробів у Пакистані.

Зростання кількості випущених кранів стримується, так би мовити, тільки відсутністю необхідної кількості висококваліфікованих кадрів. Підприємство сьогодні зіштовхнулося з проблемою — як виконати всі заявки, що надійшли. Робітників просять залишатися після роботи, виходити по суботах... І все це — за умов, коли покупець, «завдяки» нав’язаному судовому протистоянню, не може повністю приступити до виконання своїх зобов’язань.

Що ж до «заборгованостей...» З першого січня 2003 року в підприємства немає боргів по зарплаті. Завод повністю розраховується з бюджетом, із Пенсійним фондом. А виправити ситуацію було непросто. 1997 року заборгованість по зарплаті досягала семи місяців. Розрахунок із працівниками в основному йшов по бартеру. Це й потягло за собою негатив по розрахунках із бюджетом, Пенсійним фондом. 1999-го заборгованість по податках перевищувала 5 млн. грн. Частину боргів, що не підлягали списанню, відповідно до закону про погашення заборгованості платників податків, реструктуризовано на 4,5 року. І завод із місяця в місяць розраховується з державою за розстроченими у часі боргами. Єдине зобов’язання, яке «Автоцентр» на законних підставах від 12 грудня минулого року не виконує, стосується інвестицій. Через загрозу втрати контрольного пакета акцій переможцем конкурсу Господарський суд Львівської області тимчасово призупинив виконання даних грошових зобов’язань для дочірнього підприємства «Доброти». У заводу немає проблем з енергетиками. Підприємство підготовлене до роботи в зимовий період.

Щодо «синів Давимуки та Мазовіти...» Сам Давимука таке обвинувачення порівнює з відомим єврейським анекдотом, де один із персонажів виправдовується, що в нього не тільки немає дочки, яка погано поводиться, а й — дочки взагалі. А якщо серйозно, то в регіональному відділенні ФДМУ вважають, що цей «жарт» легко спростувати даними реєстру акціонерів ВАТ «ДЗАК». Правоохоронні органи, здається, могли це зробити безперешкодно...

Степан Давимука виклав «Дзеркалу тижня» і свою точку зору щодо того, навіщо весь цей піар проти ДЗАКу: «Одним із джерел поширення неправдивих відомостей є Торговельний дім «ЛАЗ-Україна». У ході судових позовів представники «Південважмашу» і «Укрспецмашу» відкрито заявили, що всю кореспонденцію слід направляти на адресу «ЛАЗу». Таке співробітництво свідчить, що дані структури («ЛАЗ», «Укрспецмаш» і «Південважмаш») є просто диверсифікованими юридичними особами, які мають «спільний пульт управління». А їхні дії, безумовно, мають на меті монополізацію ринку автотранспортного будівництва на Львівщині. Адже тут колись були заводи з виробництва автобусів, автокранів, автонавантажувачів. Такі наміри підтверджуються відповідною постановою Кабінету міністрів, яка, судячи з усього, була потрібна якійсь поки що невідомій мега-структурі. У новій інвестиційній програмі «ЛАЗу», затвердженій Кабміном, є номенклатура кранів ДЗАКу. Вже! Хоча в судовому порядку питання ще остаточно не вирішене».

Уточнимо. При згадуванні про сьогоднішній стан справ на «ЛАЗі», виникає запитання: а чи для підйому автотранспортного ринку Львівщини сьогодні здійснюють спроби цей самий ринок приватизувати? У Росії є три автокранових заводи. На сьогоднішній день там справи йдуть не надто добре: потужності використовуються як мінімум учетверо слабкіше, ніж за колишніх часів...