ЯК РОЗПАЛАСЯ В’ЄТНАМСЬКО-КОЛГОСПНА ДРУЖБА

Історія українсько-в’єтнамського бізнесу на Тернопільщині дуже вже нагадує човен у розбурханому морі, який то виринає, то потопає. Але два етапи життя спільного підприємства з виготовлення вермішелей швидкого приготування і приправ об’єднує, можна сказати, невеселе згасання.

В’єтнамці на берегах Серета опинилися майже випадково. Ще 1993 року представники в’єтнамської державної компанії «ТАМКО» приїхали в Україну, щоб створити спільне підприємство з виробництва продуктів харчування. Попередньо одна львівська фірма знайшла приміщення, а іноземні партнери мали його оснастити. Обладнання вже доставили в Одесу. Але коли в’єтнамці приїхали у Львів, то з’ясувалося, що тієї української фірми-«спільника» і слід прохолонув... Та раптом на Тернопіллі, у Зборівському районі, знайшовся голова КСП «Зарудянське», який привіз обманутих іноземців до себе в село і показав їм недобудоване приміщення спортивно-культурного центру. Саме воно й стало внеском колгоспу до статутного фонду нового підприємства. А в’єтнамці дали обладнання, ноу-хау, — і фабрика запрацювала. Та вже у 1997 році її спіткала невесела доля: підприємство було оголошено банкрутом. «ТАМКО» втратила 700 тисяч дол. своїх інвестицій. Директора-в’єтнамця за розтрату державних грошей на батьківщині розстріляли.

Однак наполегливі в’єтнамці з Тернопільщини не пішли. У тому ж селі Заруддя, на тій самій базі вони невдовзі реанімували СП. І почали виробляти вермішелі та приправи під іншою торговою маркою — Vi Hong. До речі, на той час в Україні вже був представник відомої в’єтнамської компанії Vі Hong, яка у себе вдома мала півстолітній досвід виробництва продуктів харчування. З в’єтнамського боку, у засновниках знову з’явилася державна фірма «ТАМКО», а ще приватне підприємство «Весна». Не змінився й український інвестор. До статутного фонду КСП «Зарудянське» внесло фактично той самий недобудований культурний центр. Так вирішив голова. А коли власність спільна і водночас нічийна, то навіщо питати згоди у членів КСП? Капатиме колгоспові копійчина — і добре. Ніхто не передбачав, що невдовзі з того вогнища культури розгориться серйозний конфлікт.

Отож, у березні 1998 року Зборівська райдержадміністрація — ніби нічого й не сталося — зареєструвала нове спільне українсько-в’єтнамське підприємство — «Весна-З». Через два місяці статутний фонд СП трохи зріс — до 166670 гривень. У «змінах і доповненнях до статуту СП «Весна-3» записано, що внесок колгоспу становить 50 тис. гривень.

Така експертна оцінка приміщень може здатися більш ніж дивною: величезна триповерхова будівля, з багатьма виробничими, складськими приміщеннями, житловими кімнатами — і коштує менше 30 тис. дол. (за тодішнім курсом). Але стартуйте, панове.

Підприємство знову примусило про себе заговорити. Завод почав нарощувати виробництво і поступово поліпшувати якість виробів. Минуло три роки — так звані зборівські в’єтнамці уже контролюють третину українського ринку вермішелей. Торгову марку «Vi Hong» починають упізнавати навіть у східних регіонах України — Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Кіровограді, в Криму. Директор СП «Весна-3» Тран Ван Ван не приховує гордості, розповідаючи, що за три роки діяльності фірма вийшла з десятого на третє місце серед платників податків у районі, збільшила кількість робочих місць — із 60 до 400. Робітники стабільно отримують зарплату, хай і невисоку. Отримує прибутки від фабрики і колгосп — навіть у ті періоди, коли власне прибутків спільне підприємство не має. Директор СП «Весна-3» запевняє:

— Ми розуміємо нинішні труднощі сільського господарства, розуміємо, що йому бракує обігового капіталу. І тому щомісяця намагаємося перераховувати КСП 1000 гривень як передоплату за майбутні прибутки. На сьогодні уже заплатили колгоспові 54 тисячі гривень...

Але в’єтнамські і українські засновники мирно жили недовго. В’єтнамський ринковий соціалізм отримав нагоду побачити, що з українським колгоспом найкраще мати справи у тихі застійні часи, коли власність безгоспна і про неї всі забули. А тут грудневий указ Президента — і почалося реформування колективних сільгосппідприємств. Майно набирає ваги, стає предметом торгів та розрахунків.

У 2000 році на базі КСП «Зарудянське» утворюються два нових сільгосппідприємства — «Західінвест» і «Злагода». І раптом при розподілі земельних та майнових паїв два керівники домовляються заставити будівлю колишнього культурно-спортивного центру для виплати членам КСП заборгованої зарплати, сума якої на початок минулого року перевищувала 200 тис. гривень. А з’ясувалося, що залишкова балансова вартість величезної будівлі становить аж... 873 тис. 407 гривень. І дві директорські голови осінила ідея продати її. Тоді, вважайте, можна буде повністю розрахуватися із селянами.

1 лютого 2000 року загальні збори КСП приймають рішення продати об’єкт. Та грошовитого покупця, схоже, довелося шукати-чекати більше року. Голова КСП «Зарудянське» Богдан Дідушок не захотів називати усіх претендентів на будівлю. Але у травні нинішнього року його вибір упав — на кого б ви думали? — ...на основного конкурента СП «Весна-3», харківське ТзОВ «Фенікс», яке виробляє продукцію під відомою торговою маркою «Мівіна». Цю торговельну операцію було проведено без рішення зборів засновників, тобто без згоди решти власників СП, які у сукупності володіють 70 відсотками акцій.

— Але чому саме «Феніксу» з «Мівіною» продано приміщення конкуруючої фабрики?

— А яка різниця, кому продавати? — здивувався пан Дідушок. — Головне, щоб клієнт платив гроші. І не треба шукати у моїх діях лихого умислу...

Виконавчий комітет Зборівської районної ради 19 квітня ц.р. оформив право власності на будівлі культурного центру у селі Заруддя. А відтак ТзОВ «Фенікс» заплатило солідну суму. За договором купівлі-продажу від 17.05.2001 р. на рахунок КСП було перераховано 500 тис. гривень.

Та колгосп заробив на тій операції, як Хома на качалках. Кошти надійшли у Зборівське відділення банку «Україна» і там зависнули донині. Члени КСП, про яких так турбувалося колгоспне керівництво, і далі чекають не дочекаються обіцяної зарплати... Натомість директор ТзОВ «Фенікс» Ха Хай Тан у листі, адресованому голові Зборівської райдержадміністрації Ярославу Дерев’яному, заспокоює місцеву владу і вимальовує свої далекосяжні наміри: «Придбання будівлі — це тільки перший етап фінансування. Надалі грошові інвестиції на суму 1750000 доларів США інвестори дадуть для розвитку виробництва — бажано після реєстрації дочірнього підприємства у вашому регіоні.... Найсприятливішою для діяльності виявилася Тернопільська область, у якій виробляється достатня кількість сільськогосподарської сировини (зернових, моркви, картоплі, цибулі та інших овочів), є доброякісна вода, робоча сила...» Одне слово, побачить маленька Тернопільщина і картопляне пюре, і нові вермішелі швидкого приготування...

Отож, об’єкт продано, гроші заплачено, але робітники по домівках не порозходилися. СП «Весна-3» із втратою приміщення не погодилося і надіслало позов до господарського суду Тернопільської області. 7 липня він, пославшись на непогодження дій керівництва КСП з рештою акціонерів, скасував договір купівлі-продажу. Та ТзоВ «Фенікс» вирішило оскаржити це рішення в апеляційному господарському суді Львівської області, оскільки, як читаємо в апеляційній скарзі, «порушено норми процесуального права та не враховано всіх доказів у справі: будівлі і споруди, внесені колгоспом до статутного фонду СП, індивідуально не визначені, ніде не вказано, що це той самий культурний центр». І ось вердикт: 5 липня договір купівлі-продажу визнано законним. Адміністрацію СП «Весна-3» таке рішення вкрай обурило, і воно підготувало позов до Вищого господарського суду України. Підприємство продовжує працювати...

Проте у перші три дні листопада працівники вчорашнього КСП прийшли до фабрики, заблокували всі дороги і вимагали від керівництва спільного підприємства платити орендну плату — за незаконну експлуатацію приміщення. Названо суму — 72 тис. гривень на рік... Наступними днями зарудянську справу приїхали вивчати голова Зборівської райради і голова райдержадміністрації. Голова райради Софія Демків у розмові зі мною полагодження конфлікту бачить так:

— Уже неможливо виправити помилку експерта, який оцінив приміщення дуже дешево, і прорахунок органу, що зареєстрував підприємство. Нині обом сторонам варто б сісти за стіл переговорів і домовлятися... Ми не проти діяльності українсько-в’єтнамського підприємства, але й учорашні колгоспники мають право отримати заборговану зарплату...

Проте директор СП «Весна-3» Тран Ван Ван позицію пані голови райради оцінює інакше. Він каже, що у ході блокування фабрики представник районної ради «підігравала колгоспникам, підтримувала їхні вимоги платити за оренду», і в такий спосіб «вона готує для себе голоси на виборах у місцеву раду»...

...Промовисте порівняння спонукає серйозно замислитися. На сьогодні обсяг прямих іноземних інвестицій в усі галузі Тернопільської області заледве сягнув 22,5 млн. доларів. А тим часом лише удвічі більша в’єтнамська провінція Донг Най, з якою нещодавно тернополяни підписали угоду про дружбу та торгово-економічну співпрацю, залучила 4 млрд. 800 млн. іноземного капіталу. В аграрній області на берегах Серета, ще ретельніше, ніж в Україні загалом, і досі вивчають причини східно-азійського дива, або просто економічного зростання, однак не відкидають думки: інвестор — добре, та якби обійтися без нього...