В УКРАЇНСЬКО-КИТАЙСЬКОМУ ДІАЛОЗІ З’ЯВИЛИСЯ МЕТАЛЕВІ НОТКИ

Українські металурги, та й не лише українські, по праву можуть назвати нинішній березень «чорним місяцем». Мало не всі основні ринки збуту вітчизняного металу похитнулися, поставивши сталеварів у дуже складне становище, що не дивно, беручи до уваги те, що виживання більшості українських металургійних комбінатів напряму залежить від їхніх експортних програм. Мало не всі основні імпортери української сталі — США, Росія, держави Європейського Союзу, а на додаток ще й Китай — зробили в березні кроки, які можуть і, скоріш за все, вплинуть негативно на галузь в цілому.

У структурі українського експорту до Китаю метал, попри деяке зниження його частки протягом кількох останніх років, усе ще міцно займає перше місце — майже 80 відсотків. Тому очевидним є факт, що втрати в обсягах поставок цього продукту на китайський ринок загрожують не лише успішній реалізації завдання значно підвищити рівень двостороннього товарообігу між країнами, про необхідність чого постійно заявляють керівники обох держав, а й навіть утримати його на сьогоднішньому рівні. Тим часом, ситуація розвивається таким чином, що песимістичний прогноз цілком може справдитися.

Як уже відомо читачам «ДТ», 23 березня поточного року Міністерство зовнішньої торгівлі й економічного співробітництва КНР (МЗТЕС) розпочало антидемпінгове розслідування щодо холоднокатаного листа/рулону (товщина листа, який використовується під час виробництва автомобілів, велосипедів, побутових приладів тощо, не більш як 4 мм, ширина — більше або менше 600 мм) походженням із Росії, Республіки Корея, Тайваню, України й Казахстану. Антидемпінгове розслідування (АДР) ініційоване трьома провідними виробниками цієї продукції — Баошаньською корпорацією сталі (Шанхай), Аньшаньською корпорацією сталі й Уханьською компанією сталі. У своїй скарзі вони відзначають: розбіжність експортної й нормативної цін на продукцію походження вказаних країн і обсяги імпорту металу з них завдають їм безпосередніх збитків. Відповідно до Тимчасового положення про проведення антидемпінгового розслідування, затвердженого 13 березня 2002 року, зацікавлені сторони мали подати заявку на участь у розслідуванні в МЗТЕС і Держкомісію з питань торгівлі й економіки Китаю (ДКТЕ) відповідно протягом 20 днів і 30 днів після оприлюднення повідомлення.

Головним відповідачем з українського боку визначено комбінат «Запоріжсталь». Одним із найбільших імпортерів до Китаю холоднокатаної сталі є також меткомбінат ім. Ілліча. Обидва підприємства офіційно подали китайській стороні заяви про свою участь у розслідуванні буквально за годину до завершення призначеного їм на роздуми терміну.

Процес реєстрації участі в розслідуванні пройшла й Торговельно-економічна місія при посольстві України в КНР. Нині працівники місії, як пояснив заступник її керівника Костянтин Марушевський, можуть бути присутні на всіх засіданнях, отримувати документацію, хоча ані в держкомісії, ані в міністерстві немає практики допуску працівників диппредставництв на подібні заходи. Таку, нехай і пасивну, участь можна вважати маленькою дипломатичною перемогою, оскільки практично всі питання — від подачі заяви в інстанції до розв’язання всіх поточних проблем — має право вести лише китайська юридична фірма, яку сторона- відповідач повинна офіційно найняти як свого агента.

А попереду велика робота, першим етапом якої стане заповнення протягом 37 днів спеціальних товстелезних запитальників, природно, китайською мовою. І все діловодство розслідування й документація, а також переговори мають вестися винятково мовою Піднебесної, що аж ніяк не спрощує становище сторони, стосовно якої розпочато розслідування.

Розслідування в КНР проводиться як за фактом демпінгу, що охоплює період з 1 січня до 31 грудня 2001 року, так і за фактом завдавання збитків китайським підприємствам — у період із 1 січня 1999-го до 31 грудня 2001 року. Причому, за китайським законодавством, питання демпінгу розглядає МЗТЕС, тоді як ДКТЕ з’ясовує питання завдавання збитків, і висновки цих двох органів можуть різнитися. Відтак навіть якщо за Україною й визнають факт демпінгування, це ще не означає, що буде доведено, що тим самим вона завдала непоправних збитків китайській металургійній промисловості.

Безпосередньо це антидемпінгове розслідування може проводитися протягом року й офіційно закінчитися 23 березня 2003 року. У разі виникнення якихось додаткових обставин його можуть подовжити до 23 вересня. Проте це не означає, що розслідування не можуть завершити раніше, ніж через рік.

Умови однакові для всіх п’яти потенційних відповідачів. Неоднакова кількість комбінатів, проти яких розпочато антидемпінгове розслідування (по одному з України й Казахстану, по три з Росії та провінції Тайвань і п’ять із Кореї) і ступінь гаданої демпінгової різниці. Так, нині українська сталь продається на китайському ринку по 240,78 дол. за тонну, тоді як китайські позивачі гадають, що реальна вартість цієї продукції становить не менш як 309,25 дол. за тонну.

Таким чином, якщо визнають, що демпінг справді мав місце, продукція українських сталеварів оподатковуватиметься сумою в розмірі 24,75%. Для Кореї, Тайваню, Росії Казахстану це буде, в разі визнання правоти китайських заявників, 32,05, 28,03, 16,07 і 21,29% відповідно.

При цьому слід зазначити: частка української сталі на китайському ринку порівняно з часткою інших чотирьох відповідачів є найменшою: 3, 9, 8 і 7% у період із 1998-го до 2001 року відповідно. Україна, за даними китайської митниці, поставила в Китай холоднокатаного листа й рулонів, щодо яких і розпочато розслідування, 1999 року 436 тис. тонн, у 2000-му — 472,7 тис. тонн, у 2001-му — 379,8 тис. тонн.

Загалом, це вже за даними української митниці, 2001-го з України до Китаю поставлено 2 602 845 тонн сталі (76,58% від загального експорту до цієї країни). За всім спектром продукції металургії Україна займає 6-е місце серед країн-експортерів сталі до Китаю та 2-е за поставками сюди напівфабрикатів (слябів і квадратних заготовок).

Партнерство партнерством, а стратегія стратегією

Вельми неприємно те, що про початок антидемпінгового розслідування китайська влада повідомила українську сторону буквально через день після від’їзду з Пекіна першого заступника держсекретаря Мінекономіки Андрія Гончарука, основною метою візиту якого саме й були переговори про експорт української сталі до КНР.

У Пекіні делегація, до складу якої входили керівники таких великих підприємств галузі, як ВАТ «МК ім. Ілліча», ВАТ «Азовсталь», КГМ «Криворіжсталь», зустрічалася з представниками і МЗТЕС, і ДКТЕ, і Асоціації чорної металургії Китаю, і експортно-імпортної корпорації Minmetsls. Після завершення візиту А.Гончарук назвав його дуже своєчасним і зауважив, що китайська сторона задекларувала бажання купувати український метал, поглиблювати відносини з українськими виробниками. Проте натяки на те, що не все так гладко, неважко було помітити вже тоді: за певною стриманістю чиновників відповідного міністерства КНР, і за тим, що на зустріч не прийшли представники Бюро справедливої торгівлі, експорту й імпорту (підрозділи МЗТЕС, створеного 1 січня 2002 року для вирішення проблем демпінгу). І вже тоді в розмові з автором Андрій Іванович не виключив можливості виникнення проблем, зазначивши, проте, при цьому, що форму для їхнього розв’язання реально можна виробити. Йдеться про створення робочої групи щодо металу в рамках міжурядової комісії з питань торговельно-економічної співпраці, чого активно домагається українська сторона (поки що, правда, без особливого успіху).

У Китаї структури, названі «система діалогу», уже створено з Японією й Південної Кореєю. Цьогорічної весни, як запевняють деякі спостерігачі, саме ця формула вберегла Країну висхідного сонця від оголошення їй чергового антидемпінгового розслідування (попереднє проводилося 2000 року). Нині представники шести провідних японських меткомбінатів, які зобов’язалися поставляти не менш як половину своєї продукції через головну експортно-імпортну корпорацію КНР Minmetsls, ведуть переговори з колегами з Пекіна не рідше як один раз на півріччя й погоджують середні індикативні ціни (що, втім, не гарантує деякі зміни). Кажуть, Сеул також може владнати спірні питання, пішовши на низку поступок, а саме обіцянку знизити обсяги поставок. Сенс «системи діалогу» полягає в тому, аби скоріш попередити виникнення проблем, ніж розв’язувати їх потім.

На нашу користь, поза сумнівом, той факт, що останнім часом обсяги експорту української сталі до Китаю трохи знизилися. За даними Державної митної служби України 2001 року питома вага неблагородних металів і виробів із них у КНР дорівнювала 75,58% від загального обсягу експорту до цієї азіатської країни (2 млн. 602 845 тонн на суму 415,16 млн. дол.), тоді як 2000 року ця цифра досягала 84,7% (532,620 млн. дол.), а в 1999-му — 93,94% (686,089 млн. дол.).

Скорочують експорт практично всі комбінати — постачальники сталі на китайський ринок, хоча він як і раніше посідає значне місце в їхніх експортних програмах. Так, частка ВАТ «Азовсталь» до КНР дорівнює в середньому 17% всієї експортної програми. Частка цього ринку 2001 року для ВАТ «МК ім. Ілліча», за словами начальника відділу зовнішньоекономічних зв’язків Сергія Савчука, становила 14% від загального виробництва за слябами, 25% — за гарячекатаними рулонами, 47% — за холоднокатаними рулонами й 41% — за холоднокатаним листом (дві останні позиції і стали предметом антидемпінгового розслідування).

«Запоріжсталь», за словами заступника директора з маркетингу Юрія Штехна, відправляє до Китайської Народної Республіки близько 20 відсотків своєї продукції. Якщо 2000 року сумарно поставки комбінату становили майже 600 тисяч тонн, то 2001-го — лише 497 тисяч тонн (скорочення на 100 тисяч тонн за всіма видами).

«Ринок Китаю займає перше місце в експортних операціях комбінату, і ми переконалися: найближчим часом у змозі зберегти наші позиції на ньому, і технічні заходи щодо реконструкції підприємства дозволять нам найближчими роками успішно конкурувати з продукцією російських і китайських меткомбінатів, які працюють у цьому сегменті». Так сказав Юрій Штехно відразу після зустрічі в китайській Асоціації чорної металургії. Вона відбулася наприкінці січня, коли представники Запоріжжя відвідали Китай у рамках офіційного візиту глави українського МЗС Анатолія Зленка.

Але вже тоді, коли ні про яке розслідування не йшлося, а ті, котрі підозрювали про можливість такого, мовчали, представникам «Запоріжсталі» дали зрозуміти: китайські споживачі зацікавлені в тому, аби продукція цього комбінату й інших українських підприємств не порушила балансу на внутрішньому ринку. І керівництву комбінату просто необхідно було шляхом переговорів вчасно довідуватися про всі зміни в китайському законодавстві, зокрема в зв’язку з вступом держави до СОТ, щоб не потрапити ні під які обмеження економічного плану.

Утім, не лише нас скривдили в зв’язку з оголошенням розслідування саме тоді, коли діалог почав реально налагоджуватися. Перед візитом української делегації, у середині березня, Пекін відвідали й чиновники Мінекономрозвитку РФ у супроводі керівників найбільших російських металургійних підприємств, зокрема й тих трьох, котрі потрапили до «чорного списку» (Магнітогорський і Новолипецький МК, ВАТ «Северсталь»).

Практично відразу після зустрічей із візитерами з Москви й Києва до Росії й України виїжджали представники китайської сторони. Уже на початку квітня в Україні побувала делегація на чолі з заступником директора Бюро управління економікою ДКЕТ Цзя Ісунем. Вони провели зустрічі в зацікавлених міністерствах у Києві й відвідали комбінати в Маріуполі (зокрема ім. Ілліча). У Москві китайські експерти, крім усього іншого, звіряли документацію. Проте, як показала дійсність, навіть росіянин із китайцем, котрі ніби «брати навік», не змогли поки що прийти до спільного знаменника. А либонь на відміну від України Росія є для КНР цілком офіційним стратегічним партнером. І цей крок укотре засвідчив дедалі очевидніший останнім часом прагматизм Пекіна в підході до вирішення економічних питань: дружба — дружбою, а своя сорочка все-таки ближча до тіла.

Китай у СОТ. І що нам із того?

Назвати рішення Китаю про початок антидемпінгового розслідування проти п’яти країн, включаючи Україну, прямим наслідком кроків США та ЄС було б неправильним: китайські комбінати подали заявку на проведення антидемпінгового розслідування ще 10 січня. Правда, прийняли її лише 20 лютого, коли в міністерстві дійшли висновку, що вона повністю обгрунтована й підкріплена необхідними документами.

Водночас «накладання» цих чинників погіршило ситуацію й ускладнило становище потенційних відповідачів. Китай, сам найбільший виробник і експортер сталі в світі, вельми занепокоєний як «протекціоністською» поведінкою США — найбільшого споживача свого металу, так і діями у відповідь Євросоюзу. При цьому КНР, нині вже як повноцінний член СОТ, активно бере участь разом з іншими країнами в кампанії проти таких заходів, вимагаючи консультацій з торгових проблем у рамках організації.

Крім загрози втратити бодай частково американський ринок, китайські металурги цілком справедливо побоюються, що дії Сполучених Штатів спричинять зростання імпорту цієї продукції за невисокими цінами до Китаю з інших країн — великих виробників, серед яких Україна й Росія. Отже китайській металургійній промисловості не уникнути подвійного тиску, оскільки собівартість китайського металу вища від імпортного. Фахівці мають усі підстави побоюватися, що ввезення у великій кількості сталевої продукції завдасть ще серйозніших збитків сталеливарній промисловості Китаю.

Згідно з даними місцевої митниці, 2001 року імпорт сталі до Китаю становив 17,22 млн. тонн (на суму 8,96 млрд. дол.), збільшившись на 7,9 відсотка; експорт — лише 4,74 млн. тонн (із них 740 тисяч — у США), знизившись на 23,6 відсотка (експортне сальдо дорівнювало 1,87 млрд. доларів). 2000 року експорт досягав 6,2 млн. тонн.

Експерти не виключають повторення ситуації, яка склалася восени минулого року, коли внаслідок скорочення експорту китайської сталі власний метал пішов на внутрішній ринок за нижчими цінами, і китайський уряд був змушений із метою підтримки вітчизняного виробника призупинити видачу ліцензій на імпорт.

Китай, ставши в грудні торік членом СОТ, нині активно займається реструктуризацією підприємств галузі й підвищенням рівня їхньої конкурентоспроможності. Якщо минулого року у програми реконструкції металургійних комбінатів вклали 100 млрд. юанів (понад 12 млрд. дол.) власних і іноземних інвестицій, то в нинішньому планується виділити на ці цілі вже 120 млрд. юанів. За словами представників Державної комісії з питань економіки й торгівлі КНР, нинішнього року триватиме процес закриття невеликих комбінатів (за минулі три роки таких уже закрито 85).

Китай очолює світовий список виробників сталі з 1996 року. 2001-го в країні цієї продукції випущено 157,5 млн. тонн, 2000-го — 131,5 млн. тонн. За прогнозами, до 2005 року КНР зможе виробляти до 170 млн. тонн, що, можливо, знизить до мінімуму потребу в імпортному металі.

Українські металурги привітали вступ Китайської Народної Республіки до Світової торгової організації. З 1 лютого оформлення ліцензій на ввезення сталі стало зручнішим і швидшим завдяки запровадженню автоматизованої системи реєстрації імпорту сталі. Крім того, ввізні тарифи на таку продукцію, як плоский прокат, холоднокатаний і гарячекатаний лист/рулон, знизилися в середньому на 2—5-відсоткових пунктів (із 8 до 5—6%), розповів представник «Запоріжсталі». У бесіді з автором він із задоволенням підкреслював: це дозволило багатьом підприємствам трохи підвищити ціни на свою продукцію, експортовану до Китаю, що після торішнього падіння цін не могло не радувати вітчизняного виробника.

Але все це, повторюся, говорилося наприкінці січня. Тоді ситуація була іншою. І навряд чи керівництво заводу розраховувало, що невдовзі багато чого зміниться та складеться таким чином, що виникне проблема не лише співпраці з Китаєм, а й, можливо, реалізації планів проведення технічної реконструкції «Запоріжсталі», завершити яку планувалося до середини наступного року.

Для КНР втрати в обсягах експорту сталі на зарубіжні ринки є хоч і болісними, проте не фатальними як для галузі в цілому, так і для товарообігу цієї держави з заокеанськими партнерами.

Для України, яка експортує левову частку продукції металургії, ситуація виглядає інакше. Зауваження про те, що український експорт до КНР занадто вже залежний від однієї з його позицій — металу, Андрій Гончарук резонно парирував: «Торгуємо тим, чим можемо». А стосовно самого цього продукту, то краще варто подумати не про скорочення поставок, а про те, як збільшити питому вагу сталі з високим ступенем обробки. Але на сьогодні основну частку «металевого» експорту продовжують становити сировина й напівфабрикати. І за вимушеного істотного підвищення цін на них сталь із позначкою «Зроблено в Україні» може просто не витримати жорсткої конкурентної боротьби за один із найбільших і вже освоєних азіатських ринків.