От уже майже два місяці Колумбію, Гватемалу і Сальвадор об’єднує не лише географічна та культурна близькість, а й наявність спільних претензій до нашої країни - з приводу порядку розподілу щорічної тарифної квоти СОТ на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини. Такі парадокси глобалізації, а в цьому випадку одного з її проявів - Світової організації торгівлі: перетинання економічних інтересів можливе в держав, практично ніяк не пов’язаних одна з одною.
Якщо точніше, то проблеми в Києва виникли не з цими трьома латиноамериканськими країнами, а із загальними принципами СОТ. А вони передбачають не тільки лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, а й впровадження механізмів, що забезпечують простоту і прозорість процедур адміністрування відносно суб’єктів, причетних до зовнішньоекономічної діяльності.
У цьому конкретному випадку Україна виступає як гравець глобального ринку цукру - в ролі імпортера. На сьогодні щорічний дефіцит цукру в країні становить 300 тис. тонн. Проте Україна як член СОТ має можливість у рамках щорічної тарифної квоти покрити левову частку дефіциту за рахунок імпорту 267 тис. тонн цукру-сирцю з інших країн - членів СОТ. «Цукрова» квота СОТ передбачає знижене в 25 (!) разів мито (до 2%).
Яка ж ціна питання для одержувача тарифної квоти СОТ? Це дотримуватися порівняно нескладних правил, що забезпечують прозорість національних процедур розподілу цієї квоти. Коротенько їх можна звести до такого переліку (ці зобов’язання містяться в Генеральній угоді з тарифів і торгівлі та Протоколі про приєднання України до СОТ):
- скорочення до мінімуму обсягу й складності імпортних і експортних формальностей, а також зниження і спрощення вимог відносно імпортної та експортної документації;
- відмова від запровадження або застосування будь-яких заборон або обмежень (крім мита, податків чи інших зборів);
- звернення заявників із приводу одержання ліцензії тільки до одного адміністративного органу (у разі крайньої потреби - не більш як до трьох);
- ліцензії на поставки цукру-сирцю з тростини видає Міністерство економічного розвитку і торгівлі за принципом «першим прийшов - першим обслуговуєшся».
Після вступу України до СОТ Кабмін ухвалив «Порядок розподілу тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини» (постанова КМУ №1002 від 12.11.08 р.), який загалом відповідав переліченим вище правилам. Проте 28 лютого ц.р. було прийнято нову постанову, якою порядок розподілу змінили. І до цього нового порядку на 61-й офіційній сесії Аграрного комітету СОТ, яка відбулася 31 березня 2011 року, було висунуто серйозні претензії.
Не вдаючись у юридичні тонкощі, можна сказати, що, на думку згаданих вище латиноамериканських країн-заявників, Україна порушила всі основні правила розподілу щорічної тарифної квоти СОТ стосовно цукру. Річ у тім, що новий порядок розподілу обумовлює одержання відповідної ліцензії від Мінекономрозвитку і торгівлі шляхом погодження із Державним агентством резерву і Міністерством аграрної політики і продовольства. Це, очевидно, ускладнює процес одержання ліцензій і запроваджує нетарифні обмеження. Крім того, видається сумнівним, що в цьому разі можна говорити про «ситуацію крайньої потреби», що дає можливість збільшити кількість адміністративних органів з одного до трьох.
Також новий порядок одержання ліцензії не дозволяє реалізувати принцип «перший прийшов - перший обслужився», бо додаткове погодження відбувається в органах, які не підпадають (на відміну від Мінекономрозвитку) під дію цього правила.
Ну, й, зрозуміло, це позначається на прозорості процесу видачі ліцензій. Пряме підтвердження останньої тези: достовірно дізнатися можна лише про долю половини квоти, що надійшла на Володимир-Волинський цукровий завод... Щодо другої половини нічого не відомо. Поінформовані джерела стверджують, що вона дісталася компаніям, які не мають власних потужностей з переробки цукру-сирцю. Якщо це відповідає дійсності, то є ризик повторення восени «гречаного сценарію», але вже з цукром.
Утім, ще раніше - 23 червня 2011 року, на черговій сесії Аграрного комітету СОТ, Києву треба буде дати пояснення відносно нового порядку розподілу квот. І бути готовим відмовитися від новацій - під загрозою санкцій.