Рудне питання для Туманного Альбіону

Полководець Суворов якось сказав, що війна може закінчитися лише тоді, коли буде поховано останнього солдата. Приватизація - теж у деякому сенсі війна. І завершитися вона може лише в тому разі, якщо буде поставлено крапку в останньому спорі щодо останнього об'єкта. Україна впритул наблизилася до такого моменту. Минулого тижня стало відомо, що Віктор Пінчук подав у Лондоні позов до Геннадія Боголюбова та Ігоря Коломойського, вимагаючи повернути йому акції Криворізького залізорудного комбінату (КЗРК), оплачені ще у 2005 р.

Як пише лондонська The Times, Пінчук вимагає в компаньйонів по групі "Приват" акції КЗРК і компенсацію недоотриманого ним прибутку за останні вісім років.

Процес, який незабаром розпочнеться в британському Високому суді правосуддя, з огляду на розміри самого предмета спору (за оцінкою Financial Times, 2 млрд дол.) може стати знаковим в історії "великої" української приватизації. Питання - у розмірі не лише вигід, а й втрат, яких у цьому "останньому та рішучому" бою зазнають як самі учасники спору, так і сторони, поки що в нього не залучені.

Про те, що група "Приват" придбала КЗРК на користь Віктора Пінчука, у 2004 р. могла не знати лише зовсім далека від української металургії та бізнесу загалом людина. На початку серпня Криворізький ЗРК дістався приватівській фірмі "Солайм" під час приватизації ДАК "Укррудпром". Закон про особливості приватизації Укррудпрому наділяв пріоритетним правом на приватизацію компанії, які вже управляли на той момент пакетами укррудпромівських ГЗК. "Привату", крім КЗРК, дісталася ще "Суха балка", Рінату Ахметову - Північний і Центральний ГЗК, Вадиму Новинському - Інгулецький ГЗК.

Уже у вересні Антимонопольний комітет видав дозвіл на купівлю КЗРК близькому до Пінчука ТОВ "Придніпров'я". Тоді ж, вочевидь, об'єкт перейшов під операційне управління структур Пінчука. Принаймні на початку листопада споживачі зверталися за рудою КЗРК уже в "Інтерпайп". На зборах акціонерів "Солайм" сформував наглядову раду та правління КЗРК із менеджерів компанії Пінчука. Швидкість передачі свідчить про те, що приватівській компанії від початку було відведено роль номінального покупця.

Однак, очевидно, піднята помаранчевою революцією хвиля реприватизації надихнула співвласників "Привату" повернути процеси навколо КЗРК у зворотний бік. У березні 2005 р. люди, які силоміць увірвалися в заводоуправління Криворізького залізорудного комбінату, маючи на руках рішення місцевого суду, поновили на посаді голови правління Федора Караманиця, відправленого у відставку на попередніх зборах акціонерів. А через деякий час усіх представників "Інтерпайпу" було виведено і зі складу правління, і з наглядової ради.

В інтерв'ю DT.UA 19 серпня 2005 р. Ігор Коломойський висував свою версію подій. "Пінчук тимчасово управляв цим підприємством у безхазяйний період, - заявляв тоді він. - Контроль над менеджментом він одержав знову-таки завдяки своїм зв'язкам із Фондом держмайна. Але коли закінчилася приватизація Укррудпрому, і фірма "Солайм" стала власником КЗРК, вона змінила менеджмент. Нині там працюють нормальні професійні люди, а людей "Інтерпайпу" звідти вигнали".

Цю версію вже тоді ставили під сумнів. Адже "безхазяйний період" на КЗРК закінчився саме 3 серпня 2004-го, коли "Солайм" у результаті приватизації став власником комбінату. А призначалися представники Пінчука до наглядової ради і правління в листопаді, коли Фонд держмайна жодного стосунку до комбінату вже не мав. Та й уявити собі, що "Приват" спокійно дивиться, як управління його активом передається комусь іншому, дуже складно. Досить згадати війни навколо Південного ГЗК, Південкомбанку або "Укртатнафти".

Очевидно, для нової, "помаранчевої", влади ситуація зі справжнім власником Криворізького ЗРК була зрозуміла. В "списках доплати", складених на піку реприватизаційної активності держави восени 2005 р., за КЗРК її планували одержати саме з Пінчука, що можна вважати нехай і непрямим, але недвозначним визнанням за ним статусу власника комбінату. Мабуть, і основним бізнес-гравцям реальна картина подій навколо КЗРК була відома. Костянтин Григоришин у своєму інтерв'ю "Версіям" 2 вересня 2005 р. передавав позицію Коломойського так: "Теза перша: якщо когось можна "кинути", я його завжди "кидаю". Це він заявив прямо з порога. Коли кажуть - от ми хотіли б купити Криворізький залізорудний комбінат, він заявляє: а ви із мною повинні радитися. Йому у відповідь: розумієте, пане Коломойський, є інформація, що Пінчук його вже у вас купив. Тепер він продає його мені. Відповідь така: Пінчук у мене його купив, але я його "кинув". Так, він гроші перевів. Але комбінат не одержить".

Щоб зрозуміти, наскільки сильною для Коломойського та Боголюбова могла бути спокуса та наскільки реальною можливість "кинути Пінчука", достатньо згадати контекст подій початку 2005 р. Реприватизація, оголошена "помаранчевою" владою, загрожувала відразу кільком об'єктам, якими частково чи повністю володів Пінчук. Уже йшли суди за повернення "Криворіжсталі", у реприватизаційний список потрапив і Нікопольський завод феросплавів. Судячи з усього, "Приват" просто вирішив скористатися моментом. І у випадку з КЗРК досяг свого, на відміну від спроб захопити НЗФ через півроку.

Як випливає з матеріалів позову, у березні 2005 р. Пінчук розплатився за КЗРК. Він заплатив 143 млн дол. США (130 млн, заплачених при приватизації, плюс 10-відсоткова комісія "Привату") за придбання компанії Alcross Commercial Limited, зареєстрованої на Британських Віргінських Островах, яка, за твердженням відповідачів по позову, володіла КЗРК. Однак, ідеться в позові, "Alcross виявилася компанією з нульовим балансом і не має жодних активів".

При цьому з 2005 р. Боголюбов і Коломойський усе-таки неодноразово підтверджували намір передати КЗРК відповідно до домовленостей, але щоразу не виконували своїх зобов'язань. Нарешті, 4 вересня 2006 р. відбулася "історична" зустріч, на якій домовилися про створення глобального феросплавного холдингу за участі і "Привату", і Пінчука. На цій зустрічі власники "Привату" ще раз підтвердили, що акції КЗРК перебувають у їхньому довірчому управлінні, та взяли на себе зобов'язання передати їх Пінчуку. Однак не минуло й року, як співвласники "Привату" продали 50% комбінату Рінату Ахметову.

І зараз Пінчук просить Лондонський суд визнати, що Боголюбов і Коломойський тримають акції КЗРК у довірчому управлінні на його користь, і вимагає від відповідачів "передати йому ці акції або компенсувати їх справедливу ринкову вартість, а також виплатити нарахований за останні вісім років прибуток і компенсувати збитки, зазнані в результаті невиконання відповідачами своїх зобов'язань".

Виникає резонне запитання: чому Віктор Михайлович чекав так довго? Як випливає з позову, "позивач увесь цей час намагався вирішити конфлікт мирним шляхом". Що ж, версія про схильність Пінчука до мирного вирішення спорів може мати право на життя. Історія показує, що компроміс завжди був для власника "Інтерпайпу" пріоритетом. Він мирно розійшовся зі своїми партнерами по "Інтерпайпу". І навіть із Коломойським, незважаючи на війни, що стрясали інформпростір у 2005 р., удалося зрештою домовитися щодо НЗФ. Отже, твердження Пінчука про повну "втрату довіри" до відповідачів не позбавлене підстав. Схоже, він до останнього сподівався на виконання "приватівцями" домовленостей - принаймні 2006-го.

Інша річ, Боголюбов і Коломойський - сперечальники зі стажем. Досить згадати розгляд справи з Григоришиним у 2005–2007 рр. у Лондонському суді. Чи судові розгляди з Evraz по "Сухій балці", які "Приват" почав вести через два роки після продажу групі Абрамовича своїх металургійних і гірничорудних активів за 1,7 млрд дол. та 9,72% акцій Evraz. І це ще коли не згадувати жорсткіших за судові позови методів діалогу з партнерами по бізнесу, завдяки яким "Приват" покрив себе нев'янучою славою рейдера №1. Щодо лондонського позову Пінчука до Коломойського та Боголюбова представник відповідачів Ян Террі заявив: "Позов витлумачений хибно й буде рішуче оскаржений".

Хай там як, позов подано. Судячи з того, що це перший публічний судовий процес у Лондоні між українськими олігархами (процес "Коломойський проти Григоришина" був непублічним, і про його зміст стало відомо через витік інформації), на нас очікує гостросюжетне видовище. Адже навіть непублічний процес Коломойський-Григоришин виніс на суд громадськості таку масу фактів, що її з надлишком вистачило б на кілька голлівудських трилерів - із нападами, крадіжкою акцій і підкупом посадових осіб. Нинішній розгляд напевно спровокує чергову хвилю обговорення процесів приватизації та первісного нагромадження капіталу в Україні. Ця хвиля, немов цунамі, може вдарити по репутації як учасників процесу, так і тих, хто поки що стоїть осторонь. Welcome to London!