РОБІНЗОНОВА РАДІСТЬ, АБО ХТО ЗАМОВИВ РУЙНУВАННЯ «ДНІПРОШИНИ»?

Я тобі винен, але ти заплати!

Уявіть собі ситуацію. Ви шиєте сусідові чоботи. А той розплачуватися ну ніяк не хоче, попри попередню домовленість про ціну. Ви й так до нього, і сяк: грошики на бочку, дорогенький, тоді і взуття своє одержиш. Сусід же, виявляється, упертюх ще той. Мало того що ні копійки не заплатив, то ще й до суду звернувся. Мовляв, через відсутність цих самих чобіт я півроку на роботу не ходив. Ось і заплати, сусіде добрий, ниньки всю суму, яку я міг би заробити. І суд, анітрохи не соромлячись, упаяв вам такі грубі гроші, що хоч хату продавай через якісь чоботи. А всі ваші спроби довести свою правоту розбиваються, немов горох об стіну.

Абсурд, скажете? Нісенітниця несосвітенна? На жаль… У нашому реальному житті таке, виявляється, цілком можливе. Причому на дуже серйозному рівні відносин виробничих структур, судових інстанцій та інших атрибутів державної влади.

Найнаочнішою ілюстрацією цього може послужити виникнення віднедавна конфлікту між розташованими по сусідству, через паркан буквально, Науково-дослідним інститутом великогабаритних шин і відкритим акціонерним товариством «Дніпрошина». Хоча спочатку начебто ані найменших непорозумінь не передбачалося.

Інститут, який лихоманило вже не один рік, очолив черговий директор, Геннадій Клисак. Новий керівник, як і його попередники, заповзявся пожвавити і науково-дослідну діяльність, і роботу дослідного заводу. Для цього насамперед знадобилося відновити технологічне оснащення (прес-форми та складальні барабани). А інститут таких можливостей, на жаль, не має. Тому погляд мимоволі звертається у бік сусіда «Дніпрошини» — вона без проблем упорається з таким завданням. У результаті було підписано спеціальний договір, у якому передбачили, здавалося б, усе: і умови передачі оснастки для ремонту, і надання переліку необхідних робіт, і обов’язковість їх приймання за актами, і питання оплати...

«Дніпрошина» зі спокійною душею почала виконувати замовлення. І встигла відремонтувати рівно п’ять прес-форм із 76 за договором до того моменту, коли події набрали несподіваного обороту, справжнього форс-мажору, як модно нині висловлюватися. 2000 року Промінвестбанк ініціює щодо НДІ ВГШ процедуру банкрутства, призначається керуючий санацією. А в інституті вкотре міняється керівництво. Новий же директор заявляє про розірвання договорів і вимагає повернути прес-форми. У керівництва «Дніпрошини» це, звісно, викликає подив. Адже одностороння відмова від виконання своїх зобов’язань умовами договору не передбачалася. Хоча, з іншого боку, ситуація, знову ж, не здавалася такою, аби не можна було знайти взаємоприйнятного виходу.

І у вересні 2000 року крок у бік пошуку компромісу було зроблено вагомий. Нарада перших осіб НДІ ВГШ і «Дніпрошини» гучно присвячувалася проблемі збереження та розвитку наукового потенціалу шинної промисловості України. Зрештою ухвалили й відповідне рішення, у якому особливої уваги заслуговують пункти, що стосуються створення спільної інноваційної структури «Технопарк» — шини ХХI століття». Саме в рамках її діяльності домовилися вирішувати питання погашення заборгованості та фінансування програми відновлення дослідного виробництва великогабаритних шин і прогресу шинної промисловості України.

Як п’ять прес-форм стали «золотими»

Після цього «Дніпрошина» повертає НДІ 71 одиницю технологічної оснастки, знехтувавши навіть певними витратами на таку процедуру. Залишалося тільки вирішити питання з п’ятьма уже відремонтованими. За умовами договору, НДІ ВГШ мало підписати акт приймання робіт і оплатити послуги. Не так сталося, як гадалося… Керівництво інституту вимагає повернути прес-форми без будь-якої оплати. «Дніпрошина», звісно, із цим категорично не погоджується. І тут керівництво НДІ робить хід конем, який у подальшому розвитку подій має зіграти роль визначальну.

Інститут укладає договір на постачання шин виробництва свого дослідного заводу якійсь третій стороні, у цьому разі — ТОВ «Вів Корпорейшн». Понад те, виявляється, — така продукція технологічно може бути виготовлена лише у прес-формах, що перебувають на «Дніпрошині», оскільки, як було сказано вище, не підписано актів приймання робіт і не проведено оплати за ремонт. Ясна річ, про виконання такого контракту з боку НДІ не може бути й мови. Але, схоже, саме на це й розраховували. Адже ТОВ «Вів Корпорейшн» невдовзі пред’являє інститутові претензію у зв’язку з невиконанням договору про поставки. А найцікавіше, що крайньою, зрештою, виявляється — не дивуйтеся! — «Дніпрошина», як та невістка з відомої приказки. І саме її керівництво НДІ розглядає як відповідача за позовною заявою в господарський суд Дніпропетровської області, себто винною в непоставці продукції на адресу вищезгаданого ТОВ.

Що за марення сивої кобили? У кожної бодай трохи розсудливої людини таке запитання виникне мимоволі. Принаймні ситуація моделюється і справді абсурдна: підприємство не робить якоїсь поставки на чиюсь адресу, а претензії за договорами — висуває іншим.

Однак найцікавіше — господарський суд Дніпропетровської області позов НДІ до «Дніпрошини» до розгляду бере. Склалося навіть враження, що й справу намагається розкрутити якнайшвидше. Адже «Дніпрошина» із завидною сталістю намагається врегулювати питання в досудовому порядку. На підтвердження своїх добрих намірів навіть зробила справжній жест доброї волі — одну з відремонтованих прес-форм передала інститутові без оплати виконаних робіт. Чи може бути, здавалося б, переконливіший аргумент! Ба ні… Інститут усе одно передає в суд позов щодо цієї прес-форми. Втім, такі дії аж ніяк не дивують. Особливо на тлі позову з приводу нібито некомплектності однієї з прес-форм.

— Найсмішніше, що ця «некомплектність» полягає нібито у відсутності бортових кілець, — пояснює директор із питань технічного розвитку «Дніпрошини» Олександр Смирнов. — Але ж їх повернули — документальне підтвердження цього є і було надане судам усіх інстанцій.

Та суд стає на бік НДІ навіть стосовно цієї одиниці зі справді з пальця висмоктаною некомплектністю.

«Дніпрошина» у відповідь пред’являє, здавалося б, вагомі аргументи. По-перше, інститут, попри умови договору, не надав переліку ремонтних робіт у письмовому вигляді, по-друге, в односторонньому порядку відмовився від їх виконання, по-третє, безпідставно не захотів підписувати акт приймання робіт, по-четверте, не виконав оплати. Але суд і до цього не дослухався — позовні вимоги з боку НДІ визнано в повному обсязі, а ухвала зачитувалася навіть за відсутності представника «Дніпрошини». Як тут не поквапитися, якщо сума збитків, інкримінованих підприємству, набігла (не повірите!) до 3,5 мільйона гривень. І це з якихось «копійчаних», порівняно з ними, послуг із ремонту прес-форм.

Генеральний директор «Дніпрошини» В.Вербас надіслав у Дніпропетровський апеляційний господарський суд клопотання про призначення експертизи — як авторознавчої, так і технічної — стосовно всіх документів.

— Відповідей ми поки що не отримали, — повідомляє Віталій Володимирович. — Проте і без них, на наш погляд, явно проглядається стилістична схожість документів, які стосуються відносин НДІ ВГШ та ТОВ «Вів Корпорейшн». Так і напрошується висновок: усе це робиться однією рукою, яка дуже зацікавлена «Дніпрошину» розорити. І, як бачимо, може мати вплив і на структури, що уособлюють державну владу та законність. Дай боже, щоб я помилявся...

У тому-то й річ. Здавалося б, «Дніпрошина» надає незаперечні докази своєї правоти, а з боку НДІ їх зовсім не проглядається, але і суд першої інстанції (суддя І.Кощєєв), і апеляційний (судова колегія у складі Л.Лотоцької, В.Бахмат, А.Логвиненка), попри все, ухвалюють свої рішення на користь інституту. Тут мимоволі виникне непустопорожнє запитання: а чи не захищають вони чиїсь інтереси, спрямовані на зруйнування «Дніпрошини» і наступне заволодіння нею? Так, речі доводиться називати своїми іменами. І чому таких запитань не ставити, якщо йдеться про престиж держави? А господарські суди його уособлюють. Їхнє призначення — саме інтереси держави захищати. А що ж насправді відбувається?

Тут, мабуть, навіть не говорити — кричати треба про те, що відбувається. Принаймні хоча б модних нині парламентських слухань така тема варта. Адже не лише до «Дніпрошини» таким шляхом — із появою третьої особи — підбираються. Та й колишнє керівництво НДІ ВГШ схожих методів не цуралося ще в період, який передував банкрутству. Тоді борг перед третьою особою, такою собі фірмою «Монарх», як стверджує Олександр Смирнов, не з чуток обізнаний про перипетії її стосунків з інститутом, навіть перевищив вартість основних фондів. «Вів Корпорейшн» потрапив у кредитори за такою ж самою схемою. Отже, маємо справу із системою?

Наразі ніхто навіть особливо й ховатися не намагається. Адже те ж таки ТОВ «Вів Корпорейшн» виявилося серед кредиторів НДІ — отже, його керівництво ситуацію в інституті знало як ніхто інший.

А коли постало питання виведення інституту зі стану банкрутства, як зізнався Віталій Вербас, він уже змушений був вести переговори з приводу боргів із керівником відомої в Дніпропетровську... телефонної компанії «Оптима-Телеком». Себто знову горезвісна третя особа вигулькнула. Як мовиться, знову та ж сама калюжа...

Водна перепона

Якби НДІ ВГШ і «Дніпрошина» були між собою пов’язані лише однією «пуповиною» у вигляді конфліктних прес-форм, то ще півбіди. Втім, і в іншому явно простежується той самий почерк. Досить проаналізувати договірні відносини між нашими «героями» уже щодо енергоносіїв. Адже, перебуваючи на балансі «Дніпрошини», водогін частково проходить і через територію НДІ. Останній — знову ж, відповідно до договору — зобов’язаний пропускати спеціалістів для проведення ремонтних робіт.

— Саме на частині водогону, що проходить територією НДІ, сталося, як мінімум, дві аварії, — стверджує Олександр Смирнов. — Але навіть для усунення їх наслідків наших спеціалістів туди не допустили. Понад те, на земельній ділянці, під якою проходить водогін, розмістили… склад шин. Коли ж ми вирішили прокласти труби повз їхню територію, вибігли охоронці і буквально під екскаватор лягають: «Не робіть цього — нас із роботи виженуть…» А найцікавіше — і тут проглядається знайомий сценарій, — НДІ платити за воду не хоче, але пред’являє позов «Дніпрошині» на суму…1 мільйон 900 тисяч гривень. Привід? Ще той — у зв’язку з вищезгаданою аварією на території НДІ магістральний водогін було зупинено. А нас тепер звинувачують у впливі відсутності води на технологічний процес. Та ж ця вода — питна, а не технічна! Але суд і тут, на жаль, непохитний. До того ж інститут має можливість отримувати воду не від «Дніпрошини», але, напевно, його керівництву значно зручніше псувати нерви саме нам.

Свої висновки зробили і фахівці санепідслужби. Відповідно до підписаного ними висновку, НДІ ВГШ скидає в каналізацію «Дніпрошини» найсправжнісінькі… нафтопродукти — справді вже в криницю сусіду плює. І знову йому — як із гуски вода…

* * *

Мабуть, річ тут навіть не у змісті судових позовів. Вони — всього лише наслідок багаторічної неблагополучної ситуації у НДІ ВГШ. Спроби ж керівників, що постійно змінюються, домогтися її поліпшення розбиваються об якісь нездоланні перепони. Тепер же руками й зовсім «потопаючого» НДІ комусь явно хочеться потягнути туди ж і сусідку — «Дніпрошину», яка, попри численні труднощі, все ж таки котрий рік працює стабільно і своєчасно виплачує зарплату семитисячному колективу. Невже прокуратура не бачить тут підстав для початку окремого слідства саме на цю тему?

У зв’язку з цим мені згадалася одна стаття в шанованій газеті, автор якої вдавався до титанічних зусиль у прагненні «обілити» чергового директора НДІ ВГШ. У таких «потугах» навіть використав образ робінзонової радості — у тому сенсі, що пан Крузо несамовито надихнувся, зустрівши свого побратима, такого ж самого бідолаху. Щодо вищеописаного нами конфлікту таке порівняння здається дуже доречним. У ролі Робінзона тут, ясна річ, НДІ ВГШ, до стану ж багаторічної «лихоманки» комусь хочеться звести і «Дніпрошину»...