Пуща-Водиця: землиця для служилих холопів

Національна технологія роздачі «борзих щенят» потрібним людям відпрацьовувалася століттями. Якщо обдарований чомусь байдужий до песиків, котиків або потрібен солідніший подарунок, можна піднести заводика, рудничка, зрештою базарчика. Країна в нас, як відомо, велика й багата, а з порядком так і не склалося. Тому історія з переданням, відповідно до двох рішень Київради — від 30 вересня і 21 жовтня ц.р., 200 гектарів окремим громадянам не була чимось особливим у новітній історії України.

Більше того, можна навіть знайти позитив. До землі в нашій батьківщині завжди ставилися ревно. Її одержання за всіх часів надавало обдарованому вищий статус. Саме так і постали на території Російської імперії усі дворянські роди. До одержання землі їхніх представників відносили до нижчих категорій, зокрема служилих холопів.

Власне, півтора сотням «кращих людей» України перепало всього нічого — «барахла» ринковою вартістю в 70—100 млн. дол. (із розрахунку 4 тис. дол. за сотку — середньої ринкової ціни на земельні ділянки в курортному пригороді Києва — Пущі-Водиці). Тож у середньому не дотягли й до півмільйона доларів на одержувача. Хоча тут теж — кому як.

Більше за всіх одержала сім’я Героя України Кірпи: Георгію Миколайовичу й Інні Георгіївні перепало 8,4 гектара (вартістю близько 2,5 млн. дол.). Понад два десятки осіб одержали від двох гектарів і більше, тобто в грошовому еквіваленті приблизно по мільйону зелених. Інші менше — в середньому по гектарчику. Деяким бідолахам узагалі дісталися крихти у вигляді 23 соток (тобто менш як 100 тис. дол.). Навіть якось прикро за них: та хіба ж це гроші для простого українського чиновника?!

Взагалі список 170 одержувачів «безоплатної допомоги» від Київради виявився на диво інформативним.

Крім Георгія Кірпи, в ньому опинилися ще троє його колег: скромний захисник нужденних і пригноблених Михайло Папієв (0,8 га) і два силовики — міністри внутрішніх справ Микола Білоконь (0,85 га) і міністр оборони Олександр Кузьмук (1,11 га). З огляду на це п’ять гектарів, що дісталися Володимиру Сацюку (теперішньому заступнику голови СБУ), свідчать: міністрів нагородили скромненько. Втім, зважаючи на те, хто й навіщо призначив героя банку «Україна» у Службу безпеки країни, це зовсім не дивно.

Серед заохочених чимало депутатів. У Пущі облаштуються Степан Гавриш (6,22 га) і Олександр Задорожний (5,9 га), Нестор Шуфрич (3,22 га) і Ігор Шаров (1,85 га), Раїса Богатирьова (1,82 га) і Юлій Іоффе (0,96 га), Богдан Губський (1,46 га) і Катерина Ващук (0,97 га)... Спостерігається і певна подоба плюралізму: свої 77 соток одержав і екс-спікер Іван Плющ.

Безліч цікавих імен і прізвищ і в частині списку, що залишилася...

Власне кажучи, дарування як дарування. Ще в XVI столітті один із московських государів вимовив безсмертну фразу, що холопів своїх він вільний як страчувати, так і милувати. У нашому випадку явно йшлося про останнє.

Проте хотіли як краще, а сталося як завжди. І річ навіть не в тім, що землю для подарунка «скомунячили» в курортній зоні. Тут якраз юридично вразливі місця трохи прикрили. У вересні ц.р. сесія Київради перевела більш як 530 га в Пущі-Водиці з категорії земель лісового фонду в категорію рекреаційних і передала їх у користування Державному управлінню справами (більш відомому як ДУСя). Стільки землі одному користувачеві ще ніколи не давали...

Як зазначала по гарячих слідах добре поінформована «Деловая столица», очікувалася і друга серія. Її довго чекати не довелося. Три тижні по тому виявилося, що розширювати нічого не планують. А землиця знадобиться для «милування» особливо цінних індивідуумів. Списки останніх на той час були готові.

За минулі століття формула чолобитних на виділення землі дещо змінилася. На зміну початковій формі «государю благоверному… бьет челом государев холоп Ивашка, сын Семена, чтобы ты, государь, пожаловал своего холопа и велел оценить мое уменье» прийшли більш сучасні терміни. Зміст, утім, не змінився.

Далі — справа техніки. «Нагнути» Київраду другий раз на місяць теж було не важко (цікаво, які аргументи наводили самому Омельченку).

Іронічність ситуації підкреслювало те, що восени минулого року Київрада погрожувала оспорити в судовому порядку прийняте ще за часів прем’єра Кінаха рішення про безконкурсний продаж земельної ділянки будинку відпочинку «Пуща-Водиця» закритому акціонерному товариству «Футбольний клуб «Динамо (Київ)». Тоді голова постійної комісії Київради з питань містобудування і землекористування Микола Легеза говорив про «споконвічні київські землі», реалізовувати які за спиною міськадміністрації ніхто, в тому числі й Кабмін, не міг.

Особливо обурювало депутатів, що за 23 га бюджет столиці одержав 5 млн. грн. «Але ж реальна вартість цієї ділянки — близько 48 млн. грн. (тобто 400 тис. дол. за гектар). До того ж на ній знаходилося 15 га лісів», — кип’ятилися столичні обранці...

Тоді пар швидко пішов у свисток, і рівно рік по тому ті ж депутати «без шуму та пилу» віддали в 23 рази більше землі взагалі безкоштовно. Зате з дотриманням процедури. При цьому місто взагалі нічого не одержало, а вже про «споконвічність» ніхто й не заїкався. І хоча в списку є й певна кількість чолобитників, наближених до міськадміністрації, у принципі, людям, близьким до мерії, перепали жалюгідні недоїдки з панського столу.

Новоселам дозволили рубати вищезгаданий заповідний ліс, хто скільки схоче — очевидно, з метою кращого оздоровлення. Вочевидь вирубування сильно поліпшить статус місцевості як кліматичного курорту.

Формально з 227 гектарів вже оприбуткованої землі лише 17% передано у приватну власність. Інші — скромно орендовано на 49 років. Цим досягається дві мети. З одного боку, щасливий землекористувач формально начебто не так уже й багато одержав. З іншого — якщо у народу почнуть виникати «не ті» думки, можна буде сильно пограти на нервах, обіцяючи забрати землицю назад.

Втім, у країні з загальнонародного передавали у приватне куди більш ласі шматки. Той же теперішній керівник ДУСі Ігор Бакай може поділитися досвідом приватизації для себе, улюбленого, Трахтемирівського заповідника. Там, до речі, землі взагалі незміряно. Тільки до Києва далеченько, але це теж на краще.

Що ж до запаху від прийнятих рішень... Так, трохи тхне, — так і дарувальники, і одержувачі є переважно людьми небридливими. Країна, де слова «чиновник» і «корупція» у всіх міжнародних рейтингах — синоніми, теж переживе.

Поки що відомо, що від подарунка збирається відмовитися лише Раїса Богатирьова. Інші, за їхньою версією, «не в курсі». Що ж, буде людям приємний сюрприз: раз — і на півмільйона доларів більше. Ліпота, що тут скажеш...

У принципі, право государя, що залишає трон, робити подарунки челяді ніким не заперечується. Проблема в тому, що країна в нас значиться республікою, а те, що роздається, ще недавно належало саме народу України. Цей факт можна було б спокійно ігнорувати. Ну, обходитимуть «чорні людці» черговий довгий паркан, який государеві люди вже терміново сколотили.

Але саме нині настав той рідкісний момент, коли народ стає електоратом, а отже, йому треба подобатися. А те, що сталося, владу, м’яко кажучи, не прикрашає. І добре б Київ — із голосами тут владі все одно не світить. При належному розкручуванні цієї події з нього неважко зробити і скандал загальнонаціонального значення. Тим більше, «люди государеві» останнім часом почали активно тягти все, що впаде в око, і в Криму, і в Карпатах. За низкою даних, столична мерія вже обговорює питання про передання земель Державному управлінню справами (читай — конкретним чиновникам?) у районі ВДНГ.

Тож опозиції просто гріх не скористатися подарунком від адміністрації Президента, що вона й робить. Ставиться питання про створення парламентської слідчої комісії. Якщо справа не заглухне, матеріали будуть соковитими й цікавими. Нині до справи долучилися і «зелені», тим більше, що вона того варта. Можна підключитися і киянам — зрештою, саме їх чолобитники збираються ганяти від своїх новеньких будинків на території колись загального столичного курорту.

У будь-якій країні не лише Західної, а й Центральної Європи з такого приводу сталася б щонайжорсткіша урядова криза, «намітилися» б кілька вакантних місць в уряді. А напередодні виборів жодному тамтешньому іміджмейкеру таке не насниться й у кошмарному сні — настільки все нерозумно.

Будь-кого причетного до цього питання преса втопила б у вигрібній ямі неосяжних розмірів. У тамтешніх «диких» краях міністрів зі скандалом звільняють за безкоштовний переліт у літаку на запрошення фірми, небезпідставно вважаючи це формою комерційної винагороди. Тому «дачних питань» ні в Парижі, ні в Брюсселі не постає вже років тридцять, а в наших східноєвропейських сусідів — років десять. Останні такі любителі «вилетіли» зі Словаччини в середині 90-х.

Україна, звісно, не зовсім Європа, але все-таки поки що й не зовсім Центральна Азія. Так що діючі особи з категорії тих, хто «не в курсі», мають шанс просвітитися на предмет того, що таке етика чиновника й чим вона, теоретично, навдивовижу відрізняється від того, як вони звикли діяти.