«Озерка» — у колишніх господарів. Центральний ринок Дніпропетровська повернули законним власникам

Прес-конференція суто мирної людини Григорія Єфименка, зібрана ним у День захисників Батьківщини в УНІАНі, була «со слезами на глазах». Ветеран не зміг їх стримати. От тільки говорив він, важко переводячи подих, не про бойові, а про не менш тяжкі... тюремні будні. У мирний час і в рідній країні. І супроводжувала депутата Дніпропетровської міськради в його поїздці до Києва не почесна варта бойскаутів, а... адвокат.

Скільки ще відвертих зізнань нам доведеться почути? Про скільки зіпсованих при колишньому режимі доль довідатися?

Минуле, яке з нами

Усе, як ви зрозуміли, відбувалося в Дніпропетровську. У січні минулого року на КП «Дніпропетровський центральний ринок» не переводилися перевіряючі. Копали майже за П.Грабовським — «з раннього ранку до пізньої ніченьки». І, за офіційною версією, знайшли: звинуватили директора ринку Григорія Єфименка, щойно відзначеного званням «Людина року-2003», у заниженні суми плати за землю. А тому, не відкладаючи справу в довгий ящик, супроводили його не до податкової інспекції, як можна було очікувати, а до... ізолятора тимчасового утримання.

Випадково чи ні, але термін оренди вищезгаданого об’єкта закінчувався приблизно через місяць. Займатися продовженням договору — при заарештованому керівникові! — було, природно, нікому. А місцева влада документ не пролонгувала.

28 квітня 2004 року відбувається і зовсім незрозуміле: ринок, що є колективною власністю, Міністерство економіки і з питань європейської інтеграції своїм наказом №168 наказує повернути у власність... держави.

Для довідки: відповідно до чинного законодавства, питання про скасування колективної власності може бути вирішене або на загальних зборах, або через суд. Ні того, ні іншого не було. А що ж у такому випадку спостерігалося? Лише невгамовне бажання чиновників посприяти «своїм».

«Одобрямсу» чекати довелося недовго: повернення ринку в держвласність (нехай і неправомірне) — це для дніпропетровців справжня манна небесна. А саме: нечуване розширення асортименту, підвищення культури обслуговування, буквально фантастичне зниження цін.

Тим паче що подібний «соціалізм», хоча й на окремо взятому базарі, пообіцяв тодішній губернатор В.Яцуба. Його підтримували «незалежні» ЗМІ. Ось лише кілька цитат: «Повертаються у комунальну власність об’єкти, які мають соціальне значення»; «Те, що відбувається, — перша ластівка, наочний приклад того, що настав час повертати в управління держави те, на чому тривалі роки наживався криміналітет»; «Правоохоронці поклали край корупції та свавіллю».

Місто завмерло в очікуванні подальшого розвитку подій.

«Дзеркало тижня» уже розповідало читачам про те, що відбувалося надалі, але коротенько нагадаємо хронологію подій. Уже 10 червня 2004-го з’явився наказ №1117 Фонду державного майна України про... включення ВАТ «Дніпропетровський центральний ринок» до списку об’єктів, що підлягають приватизації. І неодмінно в поточному році.

Ситуація загострювалася. Намагаючись хоч якось її розрядити, глава Фонду держмайна М.Чечетов 16 серпня (певне, забувши, що лише місяць тому стверджував: «З огляду на пресинг, який відчувають на місцях, і те, що до нас важче дотягтися, ми заберемо об’єкт і самі займемося його продажем») несподівано змінює свою позицію на 180 градусів. І всі права на проведення конкурсу делегує... регіональному відділенню.

Буквально через кілька днів на світ божий з’явилося якесь ВАТ «Дніпропетровський центральний ринок», 94,361% статутного фонду якого належить... державі.

Через тиждень-два було оголошено конкурс з продажу вищезгаданого пакета акцій. Бажаючих взяти в ньому участь (ніхто не підозрює, що виставлено крадений товар) набирається семеро. Однак починаються дуже навіть зрозумілі для недавніх часів непорозуміння: неугодних усіма правдами, а в основному неправдами відтинають і на гарматний постріл не підпускають до очікуваного «прозорого цивілізованого» конкурсу.

Потенційні інвестори, зокрема й Запорізький масложиркомбінат, звертаються до суду. І знаходять там повну підтримку: служителі Феміди вимагають скасувати дискримінаційні додаткові умови.

Після чого М.Чечетов 7 жовтня видає «історичний» наказ, а саме: «1). Скасувати конкурс... 2). Скасувати наказ регіонального відділення ФДМ... 4). Начальнику регіонального відділення Фонду вжити всіх необхідних заходів, спрямованих на виконання мого наказу. Про виконання доповісти.... Контроль над виконанням покладаю на себе».

І що ж? Попри рішення ряду судів, попри «заборонний» наказ вищого керівника, дійство за назвою «конкурс» у Дніпропетровську проводять. 12 жовтня, ближче до опівночі, потайки не лише від преси, а й від потенційних учасників. Зате, за словами народного депутата С.Бичкова, у присутності «хлопців спортивної статури». За 50 млн. грн. чужий ринок продали нікому не відомому «Регіоноптсервісу». Хоча той самий Запорізький масложиркомбінат пропонував удвічі більше.

Минуле, яке з ним

— 27 лютого минулого року, — розпочав своє святкове спілкування з журналістами директор колективного підприємства «Дніпропетровський центральний ринок» Григорій Єфименко, — близько півтисячі бійців «Беркута» о восьмій годині ранку оточили територію ринку. Весь персонал, який там перебував, поклали обличчям донизу. На мене наділи наручники й відвезли до ІТУ на підставі звинувачення в тому, що існує недоплата податків за землю. Та...

По-перше, на той момент у мене на руках уже був офіційний документ міськадміністрації про відсутність такої. А по-друге, навіть якби ми заборгували, це сфера цивільно-правових відносин. Та хіба хтось звертав тоді увагу на подібні «дрібниці», навіть пов’язані з незаконним ув’язненням громадянина?

Три дні в камері тримали без води та їжі. Мені, літній людині, доводилося спати на голій бетонній підлозі. Тому що сусідами, — мабуть, «випадково» — були п’ятеро закоренілих кримінальних злочинців. Допити проходили і вдень, і вночі. Адвоката до мене не допускали. Неодноразово обіцяли винести ногами вперед, незалежно від того, хто це був — слідчий МВС чи прокуратури, вимога була одна: підписати два папери (розписку про те, що визнаю себе винним, і відмову від власності колективного підприємства) в обмін на документ про блискавичне звільнення. Я вистояв, хоча й схуднув на 22 кілограми, переніс інфаркт, серйозне захворювання мозку.

І сьогодні радий повідомити: завдяки новій владі справедливість восторжествувала. Кілька судів визнали, що ринок належить колективному підприємству, а не «Регіоноптсервісу». Я зміг зайти до свого кабінету, правда, поки що з допомогою охорони. Нині розбираємося, хто фальсифікував мої підписи під низкою документів, чому нові «господарі» за час свого керівництва не перерахували до бюджету жодної копійки, на якій підставі серед білого дня в колективу відібрали власність?

А найбільша моя мрія — зустрітися з вами через півроку й розповісти, як у Дніпропетровську знову процвітає колективна власність.

* * *

Нашому герою пощастило. А багатьом іншим?