Nemiroff перевірять на розрив

З 23 травня в Немирові зупинено розливні лінії Nemiroff. Вперше за 19 років існування компанії... Світова криза тут ні при чому, компанія її цілком спокійно пережила і навіть наростила показники. Усе помітно гірше. На підприємство прийшов «національний звір №1 - жаба заздрості». Акціонери взялися за перерозподіл.

Власне, різне бачення перспектив розвитку компанії давно ні для кого не секрет. Засновники компанії Nemiroff - сім’я Глусів - хочуть і далі розвивати компанію. Інші ключові акціонери мали намір продати її будь-кому, хто купить…

Відмінність в підходах склалася давно.

Для засновника компанії Степана Карловича Глуся це значно більше, ніж просто бізнес. Колись він особисто шукав нові смаки, розробляв рецептури горілок, контролював якість у процесі їхнього виробництва, виводив продукцію на український і міжнародний ринки. Пізніше наглядову раду очолив його син Олександр, а генеральним директором компанії стала його дружина, Алла Сигізмундівна.

А от ставлення інших акціонерів було помітно більш утилітарним: Яків Грибов і брати Анатолій і Віктор Кіпіші з’явилися значно пізніше (наприкінці 90-х) і в останні роки відігравали цілком пасивну роль. У них вистачало і вистачає інших бізнес-інтересів і проблем, чого вони, загалом, і не заперечують.

Як сказав пан Грибов журналістам, він «пішов з компанії за власним бажанням через особисті обставини...» «Обставини» значною мірою полягали в конфлікті з братами Кіпішами. «На момент виходу з Nemiroff у нас дійсно був конфлікт з паном Кіпішем, але не через Nemiroff, а через інший актив, у якому ми були власниками... Зараз у нас нормальні стосунки. Із спірного активу я вийшов», - зазначив він.

Щоправда, чекати кілька років, поки ці відносини нормалізуються, компанія Nemiroff не могла. Тим більше що була криза, і Олександру Глусю, який очолив компанію 2006 року, довелося різко перебудовувати систему збуту та управління.

На той момент у групі Nemiroff виробництвом, маркетингом та іншим займалися... аж одинадцять юридичних осіб. При цьому в кожної з компаній були свої особливості звітності, структури менеджменту. У період кризи і на висококонкурентному міжнародному ринку таке становище амбіційного українського гравця прирікало на програш.

Реструктуризація системи була нелегкою, але в результаті навіть у найскладніший час компанія показувала зростання продажів продукції і збільшення ринкової частки. Власне кажучи, той факт, що навіть у розпал протистояння не лунали звинувачення у розвалі компанії, говорить сам за себе.

Менеджмент компанії всі визнавали як «дуже сильний». Здавалося б, навіщо його змінювати...

Розмови про сімейність звучать малопереконливо. Сімейні компанії - цілком нормальна річ у світі. Більш того, родинними зв’язками можуть похвалитися всі акціонери. Так, із 40% акцій, якими управляє Яків Грибов, половина належить його сестрі Беллі, по-братськи (по 17,49%) розділений і пакет Анатолія і Віктора Кіпішів.

Заяви про плани «зробити систему більш ефективною» - за неприхованого наміру взагалі продати компанію - звучали теж якось дивно. Адже саме ці акціонери взагалі наполягали на продажі бізнесу. Причому в найбільш невигідний для цього період, посткризовий, коли його вартість мінімальна...

Причина, на жаль, банальна - проблеми їхніх власних бізнесів. Так, в Анатолія Кіпіша затяжний конфлікт з низкою банків, які висувають йому претензії в ухилянні від виплати боргів на десятки мільйонів доларів і публічно звинувачують його в тому, що він уникає переговорів, а це лише загострює конфлікт.

А банки, як навмисно, великі і з іноземними акціонерами, що робить подальше фінансування бізнесу А.Кіпіша з виробництва полімерних виробів украй проблематичним.

Пану Грибову, після розміну активами з партнерами, також потрібні кошти для нових проектів. Їх і збиралися одержати за рахунок продажу часток у Nemiroff.

Сторони не зійшлися в ціні. За неофіційними даними, йшлося про суму в 350-380 млн. дол. Тобто частка Грибова і його сестри, а також братів Кіпішів становила б близько 300 млн. дол. Чого точно вистачило б і на погашення боргів, і, можливо, на нові проекти.

Інтерес до продажу виявили польська компанія CEDC, британська Stock Spirits і холдинг «Русский стандарт». Але переговори, які тривали весь минулий рік, результатів не дали. Та й власники досить по-різному оцінювали вартість компанії. Так, Олександр Глусь не бачив гострої необхідності продавати її нижче ринкової вартості.

Цікаво, що потенційні покупці про компанію та її менеджмент говорили дуже похвально. Більш того, усі компанії, які планували купити контрольний пакет, пропонували пану Глусю зберегти свою присутність у ній... «Бачачи результати, вони робили мені пропозицію залишитися. Хтось із 15% акцій компанії, хтось із 25%. Коли продається компанія і є акціонер, який залишається в управлінні, - це як певна гарантія того, що з активом усе гаразд», - сказав О.Глусь.

Проте для інших акціонерів невідповідність їхніх запитів і ринкової ситуації стала приводом для тиску на партнера. Голова наглядової ради зазначив: «Вони, по суті, вирішили, що різницю між очікуваною і запропонованою ринком ціною маю покрити я. А це десятки мільйонів доларів».

Уже восени минулого року були перші спроби тиску на одного з акціонерів. У лютому 2011-го О.Глусь збирає раду директорів для визначення подальшої стратегії розвитку компанії. Але Яків Грибов і Анатолій Кіпіш на ці збори не з’являються і пізніше випускають письмову резолюцію про зміну в структурі управління. У цьому документі йшлося про усунення Алли Глусь з посади генерального директора Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія Nemiroff», а Олександра Глуся - з посади голови наглядової ради компанії.

Замість Алли Глусь на цю посаду хотіли призначити Юрія Сорочинського. Таке рішення не має законної сили, проте стало приводом для подальшого загострення ситуації. А пізніше суди прийняли кілька рішень, що поновили Аллу Глусь і Олександра Глуся на посадах, визнавши незаконним рішення власника з резолюцією Я.Грибова та А.Кіпіша.

Однак ситуація загострювалася, і в середині травня завод раптово зазнав силового захоплення з допомогою невідомих людей спортивної зовнішності.

Таким чином, навколо компанії справді склалася надзвичайна ситуація. По-перше, такий крок одно­значно різко знижував ринкову вартість активу. По-друге, він фактично зривав роботу підприємства, що невдовзі підтвердилося на практиці - через тиждень завод зупинився. Частину співробітників не допущено на підприємство «новою владою», частину - звільнено, частину - відправлено у відпустку.

При цьому співробітники приватної охоронної фірми просто не пустили на завод державних виконавців, які прибули проконтролювати виконання судових рішень щодо підприємства, про що склали відповідний акт. Щоправда, на цьому етапі зупинка містоутворюючого підприємства усе ж таки привернула, нарешті, увагу влади.

За словами голови Вінницької обласної державної адміністрації Миколи Джиги, зараз з’ясовується, «яким чином на заводі з’явилися люди в спортивних костюмах, хто, де і кого бив».

«Вже є дві печатки підприємства, є два оригінали статуту, є ще багато нюансів, які потребують розслідування з боку правоохоронних органів... Nemiroff сплачує на рік близько 800 млн. грн.
податків. Це суттєва стаття доходів бюджету області. Завод... не працює, немає відвантаження продукції», - наголосив він.

Також губернатор цілком резонно зауважив: «Що довше тягтиметься цей конфлікт, то гірше для всіх... Для акціонерів, для робітників і для влади. Тому що всесвітньо відомий бренд може втратити ринок. На горілчаному ринку дуже висока конкуренція, і нішу вінницької компанії можуть зайняти інші виробники. І тоді Nemiroff з високоприбуткового підприємства може перетворитися на збиткове».

Дійсно, кожен день простою дуже б’є по позиціях підприємства. На ключовому для компанії російському ринку (половина виручки групи) її з радістю потіснять конкуренти.

Тож, судячи з обстановки, власник холдингу «Русский стандарт» Рустам Таріко, нічого поки що не купивши і не витративши ані копійки, уже може підраховувати прибуток. Конкурент зайнявся... самоусуненням з ринку.

Поки що становище рятують запаси дистриб’юторів, але ситуація двовладдя повністю вбиває будь-які перспективи. Сильною стороною Глуся завжди вважалося уміння домовлятися навіть у безнадійних ситуаціях. Його позиція була такою: «Невирішуваного конфлікту не існує, є просто емоційна частина непростого процесу продажу».

Після штурму «емоційної частини» вочевидь додалося. Проте навіть зараз ще є можливість вийти з кризи і мирно врегулювати конфлікт.

Олександр Глусь заявив: «Дії поза правовим полем в Україні сьогодні не проходять. Ми пропонуємо акціонерам три варіанти. Вони можуть або продати свої акції мені, або викупити мою частку акцій. І третій варіант - знову об’єднатися і рухатися вперед. Це дуже складно в сьогоднішній ситуації, але ми готові і до цього.

На жаль, поки що всі наші спроби до діалогу наражаються на цілковите несприйняття такого способу розв’язання проблеми моїми опонентами. Напевно, у них є підстави припускати, що обрана ними тактика дасть результат».

Цікаво, що в угоді, підписаній усіма власниками, головний пункт говорить: «Кожен акціонер зобов’язаний діяти в інтересах розвитку компанії та інших акціонерів». Хотілося б, щоб вони (та й влада) про це пам’ятали. Як і про тисячі людей, для яких Nemiroff - це місце роботи, джерело коштів для існування їхніх сімей... Буде дуже прикро, якщо один з і так нечисленних українських брендів, що завоювали міжнародне визнання, уб’ють свої. Він вочевидь заслуговує на кращу долю.