«Крива» нафта

У нафтовій парі Татарстан-Україна справа наближається до розлучення. І, як у будь-якому шлюборозлучному процесі, кожна зі сторін обстоюватиме свої інтереси. За всю історію співробітництва (точніше, з 1994 року) міцно переплелися економічні, майнові, правові та політичні аспекти. Однак що довше тягнутиметься процес взаємних претензій і обвинувачень, то боліснішими та серйознішими будуть наслідки для самої України. Тому що не треба звертатися до експертів, щоб зрозуміти: хто має нафту, той і диктує умови. Це світова практика.

До того ж татари готові розлучитися цивілізовано та вже практично знайшли запасні ринки збуту. Щоправда, перед остаточним розривом відносин бажають одержати від української сторони борг - майже мільярд доларів. Герой України Юрій Бойко, навпаки, вважає, що татарська сторона має внести до української скарбниці 4,5 млрд. дол. У нього своя арифметика. Йому треба поспішати. А то раптом Юлія Володимирівна всерйоз розкрутить свою обіцянку прибрати посередницькі ланки в ланцюжку поставок в Україну паливної сировини. До речі, у контексті антикорупційних заходів прем’єр-міністра не виключений і розгляд ситуації, що склалася в АТ «Укртатнафта». Тим паче що слід у конфлікті навколо цієї транснаціональної компанії веде й до горезвісного «РосУкрЕнерго», принаймні прізвища людей - ті самі.

Постачальники нафти вірять у здоровий глузд: не час боротися за право володіти активами, ставлячи на чолі правління підприємства людей винятково «надійних і перевірених». Час виводити роботу акціонерного товариства на серйозний міждержавний рівень, без посередників, без найменшої можливості перерозподілу прибутку через корупційні схеми.

Днями керівник торгового представництва Республіки Татарстан Ростислав Вахітов під час зустрічі з журналістами нагадав, що всі ці наміри, озвучені президентами двох республік, не реалізовані в основному з вини української сторони. Хабарниц­тво, яке розпочалося ще за часів президента Леоніда Кучми, натяки на задобрювання деяких високопосадовців подарунками (на кшталт вертольота або дорогого автомобіля), розтаскування прибутку між посередниками і незрозумілими компаніями, прагнення купки людей збагатитися за рахунок стратегічних інтересів держави - все це й призвело до того, що транспортування нафти припинено.

За словами дипломата, ініціатива створення спільного підприємства виходила саме від української сторони. Бу­ло це ще за тих далеких часів, коли поняття «дружба народів» не встигло вийти з лексикона. У 1993 році, за часів президентства Леоніда Кравчука, виникла проблема забезпечення наших нафтопереробних заводів наф­тою. Тоді Л.Кравчук і запропонував вищому керівництву Татарстану ідею створення транснаціональної компа­нії. Зупинилися на Кремен­чуцькому нафтопереробному заводі, бо тільки це підприємство могло працювати з важ­кою нафтою. Роком пізніше новий президент - Леонід Кучма відновив переговори, а потім підписав указ про створення транснаціональної компанії «Укртатнафта». До речі, Леонід Дани­лович, посилаючись на складне становище в національному агропромисловому комплексі, переконливо просив про­качати авансом, під чесне президентське слово, 350 тис. тонн нафти. Татарстан відгукнувся на прохання. Нафту поставили. Грошей не одержали досі. А це, між іншим, 21 млн. дол. У тодішніх цінах. Від боргу Україна не відмовляється. Однак і не сплачує.

Нинішня скандальна історія має давнє коріння. При формуванні статутного капіталу в співвідношенні 50:50 Україна ввела до складу акціонерів АТ «Укртат­нафта» дві офшорні компанії, які пізніше - після переходу їх до татарської сторони - стануть каменем спотикання для партнерів.

У 2004 році голова НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко став домагатися, щоб 43% акцій перейшли у власність «Укрнаф­ти». Хто стоїть за цією структурою, усі ми знаємо. Партнери з Татарстану обурилися. На захист їхніх інтересів став посол РФ в Україні Віктор Черномирдін. Тому в пана Бойка цей проект не заладився. Він пішов іншим шляхом: домігся, щоб 43% акцій передали в управління НАК «Нафтогаз», яку він очолював. Щойно це сталося, Бойко затіяв четвертий виток судових справ, які перетворилися на справжнє пекло для татар. Однак вони наразі не здаються. Бойко за активної підтримки групи «Приват» через районний суд міста Дніпропетровська домагається рішення про списання з татарської сторони 18% акцій. Навіть пан Азаров під час перебування міністром фінансів назвав це черговим фактом рейдерства. Проте дуже швидко охолов: попереду були дострокові парламентські вибори, бракувало часу розбиратися з якимись відсотками акцій.

Татарська сторона, як і раніше, наполягала на тому, щоб поставляти нафту прямо на Кремен­чуцький завод. Проте пан Бойко настійливо нав’язував посеред­ників, а також різноманітні «кри­ві» схеми. А торік НПЗ узагалі відмовився від прямих поставок «Татнефти», перейшовши на посередницькі схеми. Кому вигідні такі схеми, зрозуміти нескладно.

Свого часу і Андрій Клюєв, і Вік­тор Янукович повноваження Юрія Бойка беззастережно підтверджували. Навіть найбільш алогічні з погляду й економіки, і міждержавних відносин. Тим самим даючи зрозуміти татарсь­ким партнерам, що в чужій країні зі своїм статутом треба бути більш акуратним. Іншими словами: а слабо грати за нашими, «Приват»ними правилами?

Зараз прокуратура порушує питан­ня про те, що треба анулювати угоду про компанію. Татарська сторона не заперечує. Однак цілком справедливо вимагає відшкодувати борги. Розпоряд­жатися національним багатством своєї республіки в ім’я процвітання групи українських ділків татари не хочуть. А тому пропонують компроміс: нехай нинішні господарі покриють усі збитки, і після цього мирно, без судів і пересудів розійдемося. Ну, не заладилося співробітництво, не склалося партнерство. Розлучен­ня було б нормальним, цілком цивілізованим виходом із ситуації, що склалася.

А що ж після розлучення? Татарстан, судячи з усього, переключиться на переробку нафти в Нижнєкамську. Початок покладено. Вже переробляють понад 8 млн. тонн. Планують довести переробку до 12 млн. тонн. І це абсолютно реальна цифра.

Що одержує Україна після скандального процесу розлучення? Передбачити можна. Голо­слівні заяви нинішнього голови правління АТ «Укртатнафта» Павла Овчаренка, який очолив компанію після скандально відомого силового захоплення, про те, що нафту можна знайти де завгодно, хоч у сільському магазині, не витримують жодної критики. Звичайно, сировину можна знайти і в інших постачальників. Хоч на краю землі. Та знов-таки, добре б співвіднести витрати на її закупівлю, транспортування, переробку з економічними можливостями України. Можна, звичайно, купувати нафту втричі дорожче, везти її танкерами до Одеси, там перевалювати, а далі - залізницею до місця призначення. І на кожному вузлику цього вимушеного ланцюжка - свої розцінки, надбавки, податки та інші накрутки. А наше знамените посередництво з «відкотами»! Це ж яким золотим може виявитися бензин! Не кожному по кишені. Звичайно, про привілейовану купку людей не йдеться. До речі, ціна тонни іранської нафти, яку сьогодні завозить на Кременчуцький завод група «Приват», майже на 90 дол. перевищує необхідний рівень собівартості.

Експерти, коментуючи ситуацію, практично одностайно називають те, що відбувається на Кременчуцькому НПЗ, «викликом не тільки Татарстану, а й усій Росії».

Колишній уряд так і не зміг врегулювати конфлікт усередині транснаціональної компанії. Ко­рис­туючись політичною нестабільністю, потужна фінансова гру­па «Приват» «прибрала до рук» по суті найкращий діючий нафтопереробний завод в Україні. Може, новий склад уряду ризикне це змінити? Судячи з усього, такі спроби нині розпочинаються.

«Кабінет міністрів України має намір врегулювати ситуацію з ЗАТ «Укртатнафта» (Кремен­чуцький НПЗ, Полтавська область) на користь усіх власників, - заявив днями перший віце-прем’єр-міністр України Олек­сандр Турчинов. - Я гадаю, ми знайдемо механізм врегулювання цього питання на користь здорового глузду, тому що ми зацікавлені в стратегічних відносинах, у поставках нафти на українські наф­топереробні заводи».

Добре було б новому уряду винайти такі механізми в найкоротші терміни. Тому що від їхнього оперативного впровадження залежить насамперед енергетична безпека країни. Якщо врахувати, що будь-які пропозиції Кабміну щодо диверсифікації поставок і нафти, і газу не знаходять однозначного розуміння в інших ешелонах влади, процес нормалізації відносин між постачальниками і переробниками сировини затягнеться. До речі, і російське Міністерство промисловості та енергетики сподівається на мирне врегулювання корпоративного конфлікту на підприємстві й на те, що конфліктна ситуація вирішиться в правовому полі за безумовного дотримання всіх законних прав інвесторів, незалежно від країни походження.

Позиція цілком нормальна. І, здавалося б, має влаштовувати всі сторони конфлікту. Спільними зусиллями завжди краще створювати, ніж руйнувати. У 2001 році саме спільні дії основних акціонерів запобігли розтаскуванню заводу. А це не тільки збереження робочих місць. Кремен­чуцький НПЗ - найбільший нафтопереробний завод України. По суті, на сьогодні це єдине реально діюче підприємство, хоча й до якості його продукції є дуже великі претензії.

Дуже шкода, якщо ці слова доведеться вживати в минулому часі. Хоча й розповідає сьогодні всім голова правління АТ «Укртат­нафта» Павло Овчаренко, що успішно вирулює підприємство, а як свідчення другого дихання роздає автомобілі міліції, це, на думку експертів, бравада і тільки. Нафту купують, як було сказано, на 90 дол. дорожче. Тому накопичилося 150 тис. тонн непроданих продуктів. За січень збитки становили 20 млн. дол. Та це мало кого хвилює. Адже сьогодні на НПЗ успішно працює схема групи «Приват». Постав­ки-переробка-реалізація у своїх інтересах. Звісно ж, не в сприятливих для заводу режимах. І вже повірте, що ці бізнесмени ніколи не візьмуться за реконструкцію підприємства, на що були готові партнери з Республіки Татарстан. Та їхні ініціативи чомусь кожного разу саботувалися українською стороною, точніше, окремими угодами під прикриттям високих чинів.

Якщо розлучення відбудеться, татарам залишиться хіба що поставити нафтову мітку на воротах НПЗ як знак партнерства, яке не відбулося, і хрест на тіньових схемах, що їх вони так і не зрозуміли. Українці здебільшого теж мало що розуміють у цих схемах. Попри те, що це наш національний винахід.

…Під час зустрічі з журналістами голова торгпредства Татарстану Ростислав Вахітов, крім іншого, багато говорив і про варіанти подальшого розвитку подій. Їх, на жаль, мало. За словами представника, татарська сторона не збирається сідати за стіл переговорів із терористами та рейдерами. Тільки з вищою владою. Ситуацію цю треба розв’язувати політично. Адже економічні, майнові, правові аспекти настільки переплелися, що потрібно сідати за стіл переговорів на найвищому рівні та шукати розв’язання комплексної проблеми.