Керівництво та акціонери — хто кого? Спроба збільшити статутний фонд Промінвестбанку завершилася судом

Днями акціонери Промінвестбанку провели ряд мітингів у столиці та регіонах із метою не дати керівництву банку використати інструмент додаткової емісії проти них. Акціонери також звернулися до суду, Генпрокуратури, СБУ, мають намір звернутися й особисто до президента України. Причина? Їхню власність роблять дешевшою...

У принципі, новітня історія України знає чимало випадків, коли великі та маленькі підприємства тихо переходили в руки нового господаря. Одним із найбільш популярних і ефективних інструментів для здійснення таких операцій було і залишається збільшення статутного фонду.

На державних підприємствах схема спрацьовувала практично безвідмовно. Особа, яка бажає одержати підприємство подешевше, «погоджує питання». Потім на загальних зборах акціонерів представник держави голосує за додатковий випуск акцій, знаючи, що коштів на викуп частки, яка належить державі, в держбюджеті не передбачено. У результаті ініціатор процесу успішно викуповує практично всі випущені акції та концентрує у своїх руках необхідний пакет. При цьому папери, що залишилися, знецінюються, і незабаром, маючи вже мінімальну частку в статутному фонді підприємства, колишній головний акціонер (та сама Українська держава) лише пасивно спостерігає за діями нового власника.

Просто й економно.

Слід визнати, що стосовно приватної компанії ця технологія, яка базується на «крайній непідкупності» українських чиновників, діє набагато гірше. Проте охочі заощадити все одно знаходяться. Так цього літа виник конфлікт навколо Промінвестбанку. Керівництво фінустанови наполегливо намагається провести збільшення статутного фонду більш як утричі, попри заперечення акціонерів.

Одразу ж виникає запитання — чому власники банку не можуть знайти спільну мову з керівництвом, адже вони ж його і вибирають? Та в Промінвестбанку все трохи складніше.

Банк був створений 1993 року шляхом акціонування українського відділення Агропромбанку СРСР і одержав близько 285 тис. власників, причому ніхто з них не володів більш як 10% акцій. Більшість серед акціонерів ПІБу становили прості працівники підприємств, яких банк обслуговував.

За такого складу власників особливу роль стало відігравати керівництво банку. Адже організація повноцінних зборів акціонерів, які й мають вирішувати найважливіші питання життєдіяльності будь-якої компанії, у випадку Промінвестбанку перетворилася на важко виконуване завдання.

Керівництво банку вирішило це завдання своєрідно — почало пускати на збори не всіх акціонерів, тим самим забез­печуючи прийняття «потрібних» рішень.

Цього навіть не приховували, цим мало не пишалися. Прес-служба ПІБу на повному серйозі обвинувачувала міноритаріїв у тому, що ті...«намагаються стверджувати, що їх усіх повинні запрошувати на акціонерні збори».

Очевидно, за 15 років існування банку в акціонерному статусі до його керівництва так і не дійшло, що це саме так і є.

За словами міноритаріїв, бувало, що на збори не пропускали тисячі акціонерів. Згодом, «завдяки» такій практиці, велика частина людей справді перестала приїжджати, а частина — під тиском — продала свої акції.

Акціонери заявляють, що проведення загальних зборів у закритому режимі здійснюється керівництвом банку й досі. Серед останніх прикладів — недопущення на збори 24 квітня 2008 року частини власників банку, а також представників Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Як результат, кількість приватних акціонерів Промінвестбанку неухильно зменшується і на сьогодні оцінюється головою правління банку Володимиром Матвієнком у 60 тис. Наскільки добровільно пішла решта — залишається питанням.

Слід зазначити, що скуповування акцій Промінвестбанку брокерськими компаніями триває й нині. Очевидно й те, що є особи, серйозно зацікавлені в скороченні кількості власників і одержанні контрольного пакета акцій цієї фінустанови.

Виходячи з вищесказаного, ініціатива керівництва банку збільшити статутний фонд на 430 млн. гривень, до 630,2 млн. гривень, виглядала далеко не однозначно.

Ще до проведення зборів 30 червня, на яких приймали відповідне рішення, ідея збільшення статутного капіталу викликала бурю протестів акціонерів. Власники акцій ПІБу провели мітинги під Нацбанком і Генпрокуратурою, заявляючи, що збільшення статутного фонду знецінить акції простих людей.

Нескладні розрахунки показують, що ринкова вартість акцій, які належать дрібним акціонерам, зменшиться на 120—130 млн. грн. Для порівняння: за минулий рік міноритаріям виплатили менш як 5 млн. грн. дивідендів.

Наприкінці травня ряд міноритарних акціонерів звернулися до Генпроку­ратури, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, у Службу безпеки України з проханням розслідувати легітимність планованого збільшення статутного фонду. Проте тоді їхній голос не почули.

Ще більше питань викликав порядок проведення зборів 30 червня, а саме те, що частину акціонерів укотре залишили «за парканом». Люди, які не бажали збільшення статутного капіталу, просто не змогли взяти участі у голосуванні з цього та інших важливих питань.

Щоправда, тисячі акціонерів, що обстоюють свої права, дещо відрізняються від чиновників, які «героїчно» захищають права держави. Люди не стали сидіти склавши руки і звернулися до суду.

2 липня ц.р. Господарський суд Києва заборонив Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку реєструвати додаткову емісію акцій банку.

Це рішення було прийнято судом як міра забезпечення позову про визнання недійсними рішень, прийнятих на зборах акціонерів Промінвестбанку 30 червня. Розгляд справи по суті ще попереду.

Нині група акціонерів ПІБу розпочала збирання підписів під зверненням уже до президента Віктора Ющенка з проханням втрутитися в конфлікт між ними і керівництвом банку. У зверненні йдеться, що «...додаткова емісія акцій позбавить майнових прав десятки тисяч людей». В Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Запоріжжі відбулися акції протесту біля обласних відділень Промінвестбанку. Біля Нацбанку акціонери ПІБу встановили намети.

Вимоги скрізь однакові — видати сертифікати акцій та не проводити додаткової емісії. Міноритарії вже запустили телефонну «гарячу лінію», яка допоможе об’єднати всіх «забутих» керівництвом Промінвестбанку акціонерів.

З цією самою метою раніше вони встановили кілька рекламних щитів із написом «Матвієнко, поверни наші акції. Нас — тисячі». Щоправда, через кілька днів усі щити були замальовані «доброзичливцями» чорною фарбою.

А от офіційної реакції від керівництва на звернення не було. На корпоративному сайті банку немає абсолютно нічого про збори, що відбулися, зате з’явився чудовий реліз «Говорила бабуся до самої смерті і все чортзна-що», де в усіх бідах обвинувачується... преса.

А щодо акцій дрібних акціонерів говориться дослівно таке: «Інтереси міноритарних акціонерів не порушуються, оскільки це питання розглядається окремо».

Пробачите, ким розглядається і де — про це можна дізнатися?

Слід зазначити, що спірні моменти, які існують між керівництвом і акціонерами Промінвестбанку, не вичерпуються лише питанням збільшення статутного капіталу. Зокрема, міноритаріїв обурює факт невидачі їм банком сертифікатів акцій. На сьогодні вони мають лише виписки з реєстру, але не мають сертифікатів — документів, які офіційно підтверджують право власності на акції Промінвест­банку.

Крім того, акціонери вимагають, щоб менеджмент фінустанови підняв завісу таємниці над передачею близько 20 відділень Промінвестбанку банку «Націо­нальний кредит», контрольованому сином голови правління Промінвестбанку. Їх цікавить, на яких підставах здійснювалася передача, а також правомірність таких дій.

Тож, власне, час внести ясність — кому належить цей банк, який одержав такий царський подарунок?

Акціонерам набридла й тотальна інформаційна закритість навколо ПІБу. Навіть у контролюючі державні органи банк подає мінімум інформації. Про те, щоб публікувати на корпоративному сайті річні звіти, навіть не йдеться.

Отже, поки що акціонери борються за елементарні та гарантовані українським законодавством речі — своє право знати про реальний стан справ усередині одного з найбільших українських банків. І діють вони досить ефективно. Схема, що так чудово працює з держчиновниками, у випадку тисяч невеликих акціонерів дала осічку, наразившись на опір. Здається, це й називається громадянським суспільством...