Феросплави. Наказано вбити?

Якщо проблеми не помічати, то можна переконати себе, що її не існує. Дуже схоже, що саме так найчастіше міркують українські чиновники. Тому проблеми, які потребують негайного реагування, судомно починають вирішувати, коли вже пізно. Взяти, приміром, проблему феросплавів.

У першому півріччі цього року на українському ринку феросплавів склалася абсолютно абсурдна ситуація: обсяг імпорту цієї продукції перевищив половину потреб внутрішнього ринку. І це в країні, де розташовані три найбільші феросплавні заводи - Нікопольський, Запорізький і Стахановський. Однак імпортери буквально завалили країну феросплавами, агресивно захоплюючи внутрішній ринок.

Слід зауважити, що бум імпорту розпочався одразу після безуспішної спроби наших металургів хоч якось обмежити цю експансію. Власне, перша спроба масового завезення феросплавів припадає на другу половину 2008 року - розпал кризи. У підсумку на тлі різкого падіння продажів вітчизняних підприємств на внутрішньому ринку імпорт став рости мов на дріжджах. За підсумками 2009 року в натуральному вираженні він збільшився на 540%. Вражає, чи не так? Водно­час вітчизняні підприємства були змушені на чверть скоротити виробництво. Рівень використання потужностей знизився до мінімального показника за останні десять років - до 45%.

Тоді Українська асоціація виробників феросплавів (УкрФА) та українські заводи ініціювали проведення спеціального розслідування щодо умов імпорту феро­сплавів в Україну. Розсліду­ван­ня наштовхнулося на потужну протидію лобістів імпорту. В результаті чиновники вирішили, що семиразове (з 5 до 35%) зростання протягом року частки імпорту внутрішнього ринку... це нормально!

Задля справедливості слід зазначити, що тимчасовий ефект від розслідування все ж був. Імпортери дещо вгамували апетити, і ввезення феросплавів зменшилося приблизно на 16%. Але щойно в Києві дали зрозуміти, що боротися за національний ринок не будуть, знову понеслося - імпорт став лавиноподібно наростати.

За перше півріччя 2011-го в Україну завезли більше феросплавів, аніж за весь минулий рік. За даними УкрФА, за шість місяців цього року імпорт феросплавів зріс у 2,1 разу порівняно з минулим роком. Якщо 2010 року на імпортну продукцію (в тоннах) припадало приблизно 24,8% вітчизняного ринку, то в першому півріччі нинішнього - 51,4%. Галузь опинилася під жорстким пресингом. При цьому резерви зниження собівартості в основному вичерпалися.

Феросплавні заводи - підприємства вкрай енергоємні, і в усьому світі їх намагаються розміщувати якомога можна ближче до джерел дешевої енергії. Україна не стала винятком. Так, Запорізький феросплавний розташовано неподалік Дніпрогес, найбільший в Європі Нікополь­ський завод - за сім кілометрів від найпотужнішої атомної станції Європи - Запорізької АЕС, Стахановський - неподалік потужної теплової електростанції.

Однак особливості національного енергоринку з його змішуванням у спільному казані електроенергії всіх видів призвели до того, що електроенергія стала для підприємств ледь не удвічі дорожчою, ніж у ключових конкурентів.

У деяких випадках до цього додавалися й інші чинники. Так, Запорізький феросплавний за суто формальними ознаками виявився на другому класі напруги (розрахованому для дрібних підприємств). Це означало, що енергія для нього стала ще дорожчою. Спроби пошуку компромісів ні до чого не привели. Енергоринку виявилося простіше втратити з початку року суму виручки, еквівалентну 80 млн. дол (на стільки знизилися обсяги споживання електроенергії заводом внаслідок зростання її ціни), аніж домовитися. Це при тому, що в тій же Запорізькій області регулярно простоює один із блоків на АЕС - недостатнє споживання. Театр абсурду на повний зріст.

Про те, що в результаті запорізькі електрометалурги працюють на чверть потужності і на підприємстві відбувається вимушене скорочення персоналу, в Києві, здається, взагалі не думають. Мітинги, які кілька разів проходили як у Запоріжжі, так і в столиці, теж не допомогли. Більше того, з листопада електроенергія ще більше подорожчала - на другому класі напруги майже до 11 центів, що підвищить частку електроенергії у собівартості феросплавів до 54%.

Для порівняння: один із провідних постачальників феросплавів в Україну - македонський Skopski Leguri - оцінює частку електроенергії в собівартості продукції в 27%, тобто рівно вдвічі менше, аніж у запорізьких колег. Навіть у досить благополучного Нікопольського заводу феросплавів, за розрахунками УкрФА, при виробництві марганцевих сплавів на електроенергію у собівартості продукції припадає 36%.

Схоже, чиновники не дуже розуміють, що за такого розвитку ситуації один із трьох українських феросплавних заводів виявляється зайвим. Розміри імпорту вже перевищують фактичні обсяги виробництва того ж За­порізького чи Стахановського заводу.

Споглядальне ставлення влади до цього виглядає вже більш ніж дивним. У Запоріжжі одне енергоємне підприємство - алюмінієвий комбінат - уже вбили. Добивання другого - це вже перебір.

З аналогічними проблемами зіткнувся ще один виробник феросплавів - луганське ТОВ «Екологічна ініціатива», яке поставляє продукцію Алчевському меткомбінату і Дніпровському меткомбінату ім. Дзержинського. Ще в першій половині року ТОВ «Екологічна ініціатива» працювало з цілком нормальною завантаженістю потужностей, забезпечуючи роботою в невеликому селищі 300 чоловік і заодно сплачуючи в повному обсязі податки і збори до бюджетів. Але починаючи з липня обсяги реалізації основної продукції підприємства значно скоротилися. Причому, попри більш конкурентну ціну українського товаровиробника, споживачі закуповують феросиліцій іноземного виробництва. Експерти УкрФА припустили, що це пов’язано з оподаткуванням, точніше, з національними особливостями повернення ПДВ. У результаті завантаження знизилося, а підприємство було змушене перейти на роботу виключно в нічну зміну, коли електроенергія обходиться найдешевше. Інакше кажучи, використовувати потужності лише на третину, природно, втрачаючи рентабельність і позичаючи обігові кошти під високі від­сотки.

Луганчани звернулися до прем’єра Миколи Азарова з проханням вивчити питання з імпортом. Якщо найближчим часом ця тенденція не зміниться, то й це підприємство буде змушене зупиняти виробництво і звільняти працівників, тобто в регіоні з’явиться ще одне проблемне селище.

До речі, на Алчевському меткомбінаті, за даними УкФА, після переходу на продукцію індійського виробництва значно зросла витрата феросплавів, необхідних для виплавляння тонни сталі. Причина банальна - за якістю індійські феросплави істотно поступаються вітчизняним.

А в світі за національний ринок прийнято боротися. Один із провідних експертів в металургії, багаторічний заступник міністра промислової політики Сергій Грищенко нагадав, що «згідно з нормами Світової організації торгівлі, якщо по тій чи іншій групі товарів йде збільшення імпортерами своєї частки ринку
навіть на 5% на рік, це сприймається як елемент агресивного захоплення ринку. І тоді необхідно вжити захисних заходів на вимогу внутрішніх виробників». Щодо імпорту феросплавів ці цифри ба­гаторазово перевищено: якщо 2008 року імпорт фероспла­вів в Україну становив близько 5% нашого ринку, то за під­сумками першого півріч­чя поточного року перевищив 50%.

З українським експортом ніхто у світі не панькався з куди більш м’яких приводів. Починаючи з 2000 року на наших феросплавників ринув потік антидемпінгових розслідувань. На вимогу американських, а потім і європейських виробників вживали захисних заходів, що обмежували експорт українських феросплавів на ці ринки.

«У нас же жодних захисних заходів не вживають, що призводить до різкого скорочення виробництва феросплавів в Україні. Але ж це та галузь, де ми ще входимо в першу десятку виробників у світі, а за якістю феросплавної продукції посідаємо лідируючі позиції. Буде дуже шкода, якщо Україна і їх втратить», - нарікає С.Грищенко.

Хоча, можливо, у чиновників інші пріоритети?