ЄДАПС, або Крок уперед, два — назад. Від демократії

Хай вибачить мені читач! З погляду класичної журналістики, абревіатура в заголовку — моветон. Тому розшифрую: ЄДАПС — це Єдина державна автоматизована паспортна система. Рішення про її створення було прийняте Верховною Радою ще 1996 року. Тоді ж Кабмін розробив і затвердив концепцію втілення ідеї в життя.

…Особисто мені не доводилося раніше тримати в руках лаконічніший, високопрофесійніший, абсолютно конкретний документ, який вийшов із чиновницьких кабінетів. Але, мабуть, найбільш вражаючою його особливістю була яскраво виражена демократична спрямованість. Головна мета всього проекту визначалася як інтеграція нашої країни у світове інформаційне співтовариство на базі постіндустріальних цифрових технологій. А здійснення концепції в повному обсязі дозволяло реально зламати крижані форми відносин громадянина і держави, викристалізувані сімома десятиріччями тоталітаризму.

На доказ сказаному наведу хоча б такий абзац: «Планується поетапний перехід від «паперово-канцелярської» паспортної системи, успадкованої від колишнього Союзу РСР, яка й сьогодні діє в державі, до абсолютно автоматизованої, високоінтелектуальної…» І далі: «При створенні Системи (мається на увазі ЄДАПС. — І.Б.) буде враховано ту обставину, що (відповідно до затвердженої постановою Кабінету міністрів України №456 від 24 квітня 1996 р. Концепції розвитку структури МВС) передбачається звільнення міліції від невластивих їй функцій — паспортної та візової роботи і виведення цих функцій із системи МВС». Інакше кажучи, наша доблесна міліція, за ідеєю, мала перетворитися на звичайного користувача системи, поряд, скажімо, із Пенсійним фондом, ДПАУ, Держкомстатом та ін.

Як же, дочекалися. Тому й пишу про це в песимістично минулому часі…

Радник з-за бугра

3 листопада 2003 року з Женеви, чарівної своїм знаменитим озером, до столиці України міста-героя Києва на ім’я першого віце-прем’єра пана М.Азарова було відправлено листа.

Не знаю, під яким вхідним номером його зареєстрували в канцелярії, але, крім словесних реверансів у дусі Карнегі, значимим був єдиний (цитую зі збереженням стилю, орфографії та пунктуації. — І.Б.) абзац: «На протяжении почти 20 лет наша компания специализируется в оказании консультативных услуг и финансового инжиниринга. В рамках выполнения в Украине Единой Государственной Паспортной Системы, мы предлагаем проведение консультаций по вопросу оказания дополнительных услуг государству Украина в аспекте разработки законодательных, нормативно-правовых актов, отвечающих современным международным требованиям в этой сфере».

Не знаю, дорогий читачу, можливо, тобі цілком очевидно, з чим їдять цей самий «фінансовий інжиніринг» і що спільного між ним та українськими паспортами, тільки в запропонованих послугах наш високоповажний уряд, слід гадати, мав гостру потребу. Бо реакція на послання з Женеви була практично блискавичною і більш ніж конкретною. У кожному разі, порівняно з тим, як відгукуються високопоставлені мужі на розумні пропозиції українських учених, інженерів, спеціалістів, винахідників і просто громадян, які все ще продовжують сотнями й тисячами надходити в той-таки Кабмін.

Уже 28 листопада міністр Кабінету міністрів пан Толстоухов затверджує, погодивши з МЗС, технічне завдання на закордонне відрядження з метою «проведення, за пропозицією президента компанії Trustcor S.A. Ю.Сидоренка, консультацій із питань надання додаткових послуг в аспекті розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів із приводу функціонування ЄДАПС».

Можливо, така оперативність великою мірою пояснюється тим, що і перше, і наступні послання швейцарської фірми Trustcor S.A. в її бурхливому листуванні з нашим Кабміном, як правило, завершувалися таким зворотом: «Отметьте, пожалуйста, что, направляя этот запрос, мы соответственно подтверждаем покрытие всех необходимых затрат господина (- од)… имярек…, связанных с прибытием, проживанием и посещением нашей компании».

Гостинність, тим більше щиру, безумовно, складно зарахувати до розряду вульгарного хабарництва. Та все ж подібні пасажі, погодьтеся, свідчать, радше, не стільки про щедрість колишнього нашого співвітчизника, скільки про його, скажімо так, явне прагнення долучитися до проекту ЄДАПС в Україні.

Довідка

Компанія Trustcor S.A. — акціонерне товариство. Статутний капітал (SFr 500 тис. розділений на 500 акцій на пред’явника по SFr 1000 за акцію) повністю оплачений. Первинна реєстрація — 1984 рік. Перереєстрації (у зв’язку зі зміною членів правління, адреси та найменування, що, по суті, означає продаж фірми новим власникам. — І.Б.) — 19 березня, 28 травня 1996 року і 3 червня 2004-го. Види діяльності (за реєстраційними документами) — комерційні та фінансові операції, пайова участь в інших компаніях. Виключне право підпису (зазвичай належить бенефіціарам, тобто справжнім власникам. — І.Б.) — Юрій Сидоренко, президент компанії, який мешкає у Швейцарії, зареєстрований у торговому реєстрі 19 березня 1996 року; Олександр Васильєв, віце-президент компанії, громадянин РФ, зареєстрований у торговому реєстрі 22 січня 2003 року. Дані про фактичні види діяльності, філії, річний оборот, баланс, банківські зв’язки, відомості про кількість працівників у відкритих інформаційних джерелах відсутні.

Такими є дані офіційних інформаційних бізнес-агентств. Не може не викликати цікавості і президент компанії. Сам Юрій Григорович позиціює себе як людина, котра запропонувала нашій державі ні багато ні мало, цитую — «...ефективний метод боротьби з контрабандистами» («Факти», 13 серпня 2004 року, стаття «Колишній президент «Даміана-банку» Юрій Сидоренко: «Я досяг такого рівня, коли мені мало що потрібно»). І ось тут необхідний невеликий відступ від головної теми.

Заячі петлі чи етапи великого шляху?

Уперше ім’я Юрія Сидоренка пролунало на всю Україну вже далекого 1994 року у зв’язку з так званим гасовим скандалом. Ішлося про незаконне списання 19 млн. дол. із рахунків державного об’єднання «Украгротехсервіс». Після чого на керівника об’єднання Володимира Бортника було вчинено замах. Злочин не розкрито. «Даміана-банк» припинив своє існування того ж 1994-го у зв’язку з поспішним виїздом його керівників за кордон.

На той час енергійний ділок устиг створити міжнародну мережу компаній, фірм та фірмочок (у тому числі й офшорних), у якій, крім покійного, присутні, як мінімум, ще два банки. Один в Україні — Комерційний індустріальний банк (СІВ), повноцінний і легалізований, другий — в офшорі, практично з нульовим капіталом, але він має рахунки ну в дуже солідних фінустановах Швейцарії та інших країн. Утім, рахунки звичайнісінькі, навіть не кореспондентські.

Не стомлюватиму читача детальним переліком маршрутів взаємопроникнення капіталів. Як і не дивуватиму запаморочливими сумами, на перший погляд, абсолютно безглуздих вкладень у фірми, які іноді не працюють роками і з яких виткане хитромудре бізнесмереживо підприємств і організацій, контрольованих Юрієм Сидоренком. Зазначу лише, що певна частина належних йому коштів цілком легально опинилася у статутному фонді ТОВ СП «Голографія», відкритого в січні 2000 року в Києві. (Офіс цього славного підприємства міститься на вул. Грушевського, 34/1, у кв. № 29, що належить дружині пана Сидоренка, а орендовані виробничі потужності — на вул. Леніна, 64.)

Однак, попри ділову спритність, Юрію Григоровичу таки довелося понюхати швейцарської в’язниці за тією ж таки справою «Даміана-банку». Запахи там, зрозуміло, не такі, як у рідній Лук’янівці, та все ж... Щоправда, зусиллями дорогих тамтешніх адвокатів (один із яких — Пауль Галлі-Харт, що у команді Павла Лазаренка намагається відбити атаки американської Феміди на, скажімо так, не зовсім ординарного свого клієнта) після оголошення вироку і півторарічної відсидки швейцарський уряд здійснив акт доброї волі, який по-нашому ідентичний зняттю судимості, і дозволив пану Сидоренку мешкати в Женеві. В Україні на той час це ім’я стало спливати дедалі частіше у зв’язку з новим скандалом.

Плюс голографізація всієї країни

Вибухнув він після виходу у світ указу Президента №1234 про державну монополізацію держконтролю над виробництвом та оборотом алкогольних і тютюнових виробів. Уже відома нам приватна фірма ТОВ СП «Голографія» окремим рядком отримала монопольне право на виробництво голографічних захисних елементів (ГЗЕ) для державних акцизних марок.

Як годиться, за президентськими указами йде низка кабмінівських рішень. Так, 5 липня 2002 року виходить постанова КМ №932 «Про затвердження переліку документів і груп товарів, які підлягають захисту голографічними елементами». Я нарахував у цьому переліку 122 найменування тільки документів: від паспорта громадянина України, через формуляр на розміщення реклами, до свідоцтва ні в чому не винної корівки на її приналежність до череди племінної худоби.

Ось це — вищий пілотаж маркетингу! Багатостраждальній нашій Вітчизні, вслід за Президентом, рідний уряд нав’язав монополізовану галузь, за послуги якої ми з вами, пересічні українці, уже розраховуємося з власної кишені. Проходячи, наприклад, нинішнього року зі своїми сталевими кіньми техогляд, мільйони автолюбителів заплатили за кожен талон — маленький шмат картону, але прикрашений ГЗЕ, — по 12 гривень. А без цього оптичного дива талон коштував лічені копійки. І взагалі, який у цьому голографічному захисті сенс, якщо сьогодні практично всі екіпажі працівників і стаціонарні пости ДАІ оснащені комп’ютерами, що мають прямий доступ до бази даних про кожен автомобіль та його власника? Куди скрупульозно в автоматичному режимі заносяться не лише номери талонів про проходження техогляду, а й дані про те, кому на руки і на який конкретно автомобіль вони видані. Що дозволяє елементарно виявити підробку без різних там ГЗЕ.

Цікавою є й калькуляція виробництва голограмізованих талонів. Хай навіть поліграфія найдорожча (з огляду на мільйонні наклади), на більш ніж гривня за штуку вони не тягнуть. Накинемо ще дві на торгову надбавку, хоча ДАІ — явно не торгуюча організація. Виходить, голографічний значок на шматочку картону обходиться автолюбителю мінімум у дев’ять гривень! І це при тому, що собівартість одного ГЗЕ, при накладі 2 тис. примірників і стовідсотковій рентабельності, не перевищує 50 коп.! А коли наклади мільйонні, вона падає до 10 і навіть 7 коп. при пропорційному зростанні рентабельності. Непоганий бізнес, погодьтеся. А наша ж надпильна ДАІ, з легкої руки Кабміну, «оголографила» ще 11 документів, пов’язаних із володінням та керуванням автомобілем.

Гаразд, якби наші гроші за ГЗЕ йшли на збільшення зарплат рядовим працівникам міліції. Було б не так прикро. Зрештою, за суспільним демократичним договором, рядові громадяни зобов’язані утримувати органи правопорядку. З власної кишені. Через податки. Таж ні! Тільки нинішнього року і тільки за 12 договорами Департамент ресурсного забезпечення МВС перерахував усе тому ж ТОВ СП «Голографія» за фізико-оптичний товар для ДАІ близько 400 млн. гривень. А перед тим — ще 598 млн. поліграфкомбінатові «Україна», за договором №139/ЦП-10/356, за продукцію з ГЗЕ. Якщо взяти до уваги, що ПК «Україна» не має власного голографічного виробництва, зате має прямі контракти з тим-таки ТОВ СП «Голографія», куди пішла левова частка цих грошей, можна тільки здогадуватися.

Схаменувшись, Леонід Данилович указом «Про внесення змін в Указ Президента України від 27 грудня 2002 р. №1234» монополію спецпідприємства «Голографія» на виробництво ГЗЕ для акцизних марок на тютюнову і вино-горілчану продукцію таки скасував. Що до краю загострило конкурентну боротьбу на українському, багато в чому штучно створеному ринку голографії. Не обійшлося і тут без убивства, за всіма ознаками — замовного: 19 березня минулого року на автостоянці неподалік власного будинку був розстріляний Сергій Полєтаєв, творець, нерв і мозок НТЦ «Оптронікс». Єдиної фірми в Україні, яка мала у своєму розпорядженні теоретичну базу і технології значно сучасніші, ніж ті, що використовувалися на горезвісному ТОВ «Голографія». Злочин не розкрито...

Особливості демократизації
по-українському

Але повернімося до паспортної проблеми. До початку бурхливого листування між жителем Женеви і високоповажним Кабміном проект ЄДАПС практично згаснув, не подолавши і чверті запланованого шляху. Через пробуксовування, які, в міру матеріалізації демократичних ідеалів концепції (зокрема спроб виведення паспортної роботи із системи МВС), ставали дедалі очевиднішими.

Спочатку над проектом досить злагоджено трудилася створена Кабміном міжвідомча комісія (МК), очолювана (за посадою) першим віце-прем’єром. 1999 року благополучно завершився міжнародний тендер із забезпечення нашої країни системою ЄДАПС, у якому брали участь 28 фірм (у тому числі такі транснаціональні гіганти, як «Сіменс» і «Поляроїд», канадська «Кенедіен бенк ноут компані»). Переможцем, запропонувавши реалізувати проект за 17 млн. дол., стало досить серйозне об’єднання претендентів: ізраїльська фірма «Суперком» (генпідрядник), субпідрядники — держпідприємство «Укркосмос» (забезпечення системи телекомунікаціями), ТОВ ІВС (Україна, постачання сучасних комп’ютерів та носіїв інформації) і вітчизняне ЗАТ «Потік» (інжинірінгова підтримка проекту).

Того ж 1999 року, 20 жовтня, МК визначила і гензамовника. Ним від імені держави мало виступати цілком цивільне держпідприємство, яке входить у систему Мінфіну. Саме його керівник, якщо вірити протоколу №4, завізованому тодішнім віце-прем’єром, і мав підписати держконтракт.

Однак... Контракт із забезпечення ЄДАПС відповідною технікою та технологією, по суті, договір між державою Україна і генпідрядною фірмою «Суперком» (108 пунктів і дев’ять не менш об’ємистих додатків якого перед тим буквально по кісточках розібрала МК на своїх засіданнях) 9 квітня 2002 року був підписаний... генерал-лейтенантом Василем Грицаком, начальником уже згадуваного Департаменту ресурсного забезпечення МВС. Ось тобі, бабусю, і вся демократизація.

Далі — більше. Відомо, хто платить, той і замовляє музику. Отож, гензамовник (в особі ресурсного департаменту МВС) грошей не платив. Утішаючи в численних листах генпідрядника своєю готовністю платити і злиденністю української скарбниці. На одному із своїх засідань, ще в квітні 2001 року, колегія Рахункової палати констатувала, що МВС України як головний розпорядник бюджетних коштів фактично не виконує функцій державного замовника зі створення ЄДАПС, заморожуючи або використовуючи не за призначенням виділені на ці потреби гроші.

Але фінансового аркана виявилося явно не досить, щоб забезпечити абсолютний міліцейський контроль над проектом ЄДАПС. По-перше, великою була інерція активної роботи МК, створеної Кабміном. По-друге, маючи на руках держконтракт, витратившись на розробку і створення всього комплексу, нарешті, отримавши на руки позитивний акт випробувань зразків паспорта громадянина України для виїзду за кордон (засвідчений підписами спеціалістів із Мінфіну, Мін’юсту і профільного, а не постачальницького, департаменту того ж таки МВС), генпідрядник робить самогубний крок. Він відправляє в Україну обладнання й цифрові технології для ЄДАПС без передоплати. Як і заведено в усьому цивілізованому світі. Щоправда, за графіком поставок, узгодженим із тоді ще кабмінівською МК. І перша черга проекту — виробництво закордонних паспортів у повній відповідності до вимог Міжнародної організації цивільної авіації (яка, так уже заведено у світовій практиці, інституційно ці самі вимоги й визначає) успішно запускається на ПК «Україна». До речі, близько 100 тис. наших співвітчизників їх уже одержали.

Такого маневру гензамовник, природно, не очікував. Удар у відповідь був завданий у нашому стилі. Принципово не розмитнюється обладнання другої черги, хоча за математику всієї програми ЄДАПС гроші було заплачено.

Потім події, прискорюючись, почали розвиватися за всіма законами детективного жанру.

МВС подає позов з анулювання держконтракту в Міжнародний арбітраж при Торгово-промисловій палаті України і виграє його. Як на мене, то далеко не випадково. Бо тріумвірат арбітрів не відповідав світовій практиці: двоє з них представляли нашу країну. Та й сам позов видавався трохи надуманим, а рішення — необгрунтованим. Що й зафіксував співарбітр доктор Огейн Сальпіус у своїй окремій думці.

Тим часом листування з консультантами з Женеви перейшло в стадію ділового співробітництва. Паралельно у Верховній Раді запускається проект закону про Єдиний держреєстр фізосіб (ЄДРФО), який, здавалося б, нічого спільного з концепцією ЄДАПС не має. Проект не потрапляє навіть до порядку денного. Але Президент буквально продавлює створення всеосяжного каталогу громадян України своїм указом №500 від 30 квітня 2004 року.

Пункт 3 цього, без перебільшення, доленосного для громадян нашої країни документа гласить: «Міністерству внутрішніх справ України: забезпечити до 1 липня 2004 року створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб на базі ЄДАПС». Тим самим гарант замкнув в одне два загалом пов’язані між собою, але принципово різні завдання.

Указ, як уже зазначалося, було підписано 30 квітня ц.р. А тижнем раніше Департамент ресурсного забезпечення МВС, розкривши під відповідний протокол конкурсні пропозиції, оголошує такий собі консорціум ЄДАПС переможцем, по суті, тендера (два учасники, ціна держзамовлення — майже 56 млн. дол. бюджетних коштів) «на реалізацію Державної комплексної програми зі створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи»! Що називається, приїхали. У кошик усю попередню роботу кабмінівської МК, включно з міжнародним тендером, який проводили спеціально створеним для того комітетом.

Інформація до роздумів. Після скасування монополії ТОВ СП «Голографія» на виробництво ГЗЕ для акцизних марок Генпрокуратура знову, утім, без реальних наслідків, повертається до справи №49-551 1994 року з обвинувачення Юрія Сидоренка і Ко за фактами заподіяння державі збитків в особливо великих розмірах. Більше того, 11 лютого ц.р. Печерський райсуд м. Києва виносить постанову про примусову доставку відповідача до суду протягом 48 годин із часу затримання. Апеляційний столичний суд, щоправда, всю цю метушню припинив. Але, мабуть, через увесь цей галас головним закордонним консультантом проекту ЄДАПС стає Олександр Васильєв, нагадаю, віце-президент компанії Trustcor S.A. Він же — президент компанії TRUB services ltd. Остання є єдиним (100% статутного фонду) засновником ТОВ «ЗНАК», зареєстрованого Дарницькою райдержадміністрацією 18 березня ц.р. за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 64.

Тут є один нюанс. Олександр Васильєв в офіційних листах різним адресатам (у тому числі першому віце-прем’єру Миколі Азарову, іншим офіційним особам та організаціям) фірму TRUB services ltd позиціює як структуру, невід’ємну від знаменитої швейцарської фірми TRUB AG, що має 120-річну історію і бездоганну репутацію в ділових колах Європи й усього світу.

Але, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. По-перше, TRUB services ltd зареєстрована у швейцарському містечку Арау 27 листопада минулого року, акурат після того, як пан Сидоренко переконався в позитивній реакції Кабміну на свою пропозицію про надання консультативних послуг зі створення в Україні ЄДАПС. Мабуть, випадковий збіг. По-друге, зв’язок її зі справжньою фірмою TRUB AG обмежується лише тим, що пан Васильєв і четверо працівників очолюваної ним фірми торгують продукцією знаменитого швейцарського підприємства. По-третє, логотип TRUB services ltd, яким пан Васильєв маркує свою кореспонденцію, складений таким чином, що слово services і абревіатуру ltd помічаєш далеко не з першого погляду.

Межа між хитрістю і брехнею дуже тонка. І вже в першому абзаці, наприклад, офіційного листа президента TRUB services ltd керівникам українського представництва знаменитої в Європі адвокатської контори Backer McKenzie виявляється відверта неправда. Цитую, природно, у перекладі: «Суперком» (Ізраїль) подала позов проти одного з власників нашого спільного підприємства ТОВ «Знак» (Україна), а саме Міністерства внутрішніх справ України... »

Втім, із появою на сцені консорціуму ЄДАПС листування наших чиновників із закордонними консультантами зводиться нанівець. Через непотрібність.

Далі організовується нова МК — «З питань координації робіт зі створення та функціонування ЄДРФО». Ранг її, щоправда, відносно невисокий. Комісію очолює не перший віце-прем’єр, як попередню, а перший заступник міністра внутрішніх справ України Василь Жук. Секретар — уже знайомий нам генерал-лейтенант Грицак, головний спец у сфері ресурсного забезпечення.

Однак наступні події однозначно свідчать: міліцейські генерали створення ЄДАПС і єдиного держреєстру фізичних осіб (як і фінансові потоки, що ці процеси супроводжують) взяли у свої чисті й мужні руки. При цьому геть відкинувши розроблену Кабміном концепцію 1996 року. Таким чином, монополія МВС у цій сфері відновлена в повному обсязі.

Теоретики в лампасах

Вдалася вся, як ми вже бачили, багатоходова комбінація ще й тому, що генерал-лейтенант Грицак на час її завершення стає значним теоретиком у сфері сучасних документарних систем, їх захисту та обліку на базі цифрових технологій і космічних телекомунікацій. Кажу це без будь-якої іронії. Бо на першому ж засіданні новоспеченої МК саме Василь Миколайович разом із нардепом Миколою Онищуком інформують зібрання про хід реалізації заходів зі створення Єдиного держреєстру фізичних осіб на базі ЄДАПС.

Ну, та Бог із нею, з інформацією. Особисто я здригнувся від п. 5.2 протоколу №1, прийнятого під загальний «одобрямс» членами комісії з подачі бравого генерала-постачальника. Саме Василь Грицак запропонував, цитую, «вважати за доцільне організувати весь комплекс робіт щодо створення єдиного держреєстру фізосіб і централізованого виготовлення документів (у тому числі Головний обчислювальний центр, Державний центр персоналізації документів ЄДРФО) на правах оренди виробничих і адміністративних приміщень консорціуму ЄДАПС (м.Київ, вул.Леніна, 64)».

Довідка

Консорціум ЄДАПС зареєстрований Дарницькою райдержадміністрацією 14 квітня 2004 року за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 64. Засновники: Комерційний індустріальний банк (СІВ), ТОВ СП «Голографія», ТОВ «ЗНАК», ТОВ «Полісервіс» (засноване 18.03.2004 р. усе тим-таки ТОВ СП «Голографія» і якоюсь фізособою) та ВАТ «КП ОТІ». Статутний капітал не передбачений.

Питається, за яким правом дані про кожного з нас зберігатимуться в комп’ютерній базі на території приватної фірми? Створеної людиною і капіталами з, м’яко кажучи, підмоченою репутацією? Невже тільки тому, що саме їй наші теоретики в лампасах доручили створення ЄДАПС і всеосяжного державного каталогу громадян України?

Генеральська МК, як ми бачимо, діє в рамках президентського указу, а не закону, який, за Конституцією, приймається виключно Верховною Радою. Отже, діє абсолютно безконтрольно. Адже не можна ж, справді, вважати контролем із боку громадянського суспільства членство в комісії нардепа Онищука. Не інакше, як за випадковим збігом — одного з авторів проекту закону про ЄДРФО, яким, крім усього іншого, пропонується вносити в держреєстр дані про приналежність людини до «категорії осіб із певними захворюваннями»! Це ж як накажете розуміти? Лаври біснуватого Адіка комусь не дають спокою, чи що?

Одне слово, які відомості про кожного з нас вноситимуть у держреєстр генерали від МВС та їхні партнери з консорціуму ЄДАПС, сьогодні не знає ніхто. У кожному разі, указом №500 цей перелік не передбачений. Така ось демократія виходить.

І ще. Виконуючи п. 2.4. усе того ж протоколу №1 генеральської МК від 14 липня 2004 року (цитую: «Через ЗМІ провести роз’яснювальну роботу серед населення про цілі й принципи створення Єдиного державного реєстру фізичних осіб»), відомий нам генерал-лейтенант Василь Грицак за останні кілька місяців здобув лаври активного публіциста. Але, хоч як вчитувався в інтерв’ю, усвідомити для себе, яким усе ж таки буде створюваний Єдиний держреєстр фізичних осіб, — попри все бажання, не зміг. Сподіваюся, не через власну тупість. Просто більш як 90% тексту, вміщеного на шпальтах столичних газет, було присвячено очорненню фірми «Суперком». Тепер уже явного конкурента такого любого серцям наших доблесних захисників правопорядку консорціуму ЄДАПС. Сумно, панове…

P.S. Коли це журналістське розслідування мною було вже завершене, одна з ділових газет повідомила про намір Департаменту ресурсного забезпечення МВС і держпідприємства ПК «Україна» придбати 50% статутного фонду ТОВ «ЗНАК». Коментарі, на тлі всього вищевикладеного, робіть самі.