БАНКУ НЕМАЄ. І НЕ БУДЕ? ПРОБЛЕМИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ 13 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНИВСЯ РІК ВІДТОДІ, ЯК П’ЯТЬОХ КЕРІВНИКІВ БАНКУ «СЛОВ’ЯНСЬКИЙ» ЗААРЕШТУВАЛА ПОДАТКОВА МІЛІЦІЯ. ЦЯ ДАТА ЗАСЛУГОВУЄ НА ТЕ, ЩОБ ПІДБИТИ ПІДСУМКИ

Мабуть, уперше ДПАУ вдалося реалізувати настільки масштабну акцію проти великої бізнесової структури. І хоч уникнути окремих недоречностей не вдалося, пересічні громадяни майже не сумнівалися у справедливості позиції влади. Саме справедливості, а не законності. Власне, це і є перемога, коли суспільству вдалося нав’язати настільки зручний погляд на систему взаємин держави та суб’єкта господарської діяльності. Слідство апелювало саме до почуття справедливості, а не до норм закону. Нерішучі спроби обвинувачуваних організувати дискусію по суті пред’явлених обвинувачень професійно блокувалися в більшості ЗМІ і переводилися в добре знайому площину: «Це що ж таке виходить — ті мусять по смітниках тинятися, а той у семи кімнатах...»

Принциповим у справі «Слов’янського» є питання якості і дієвості чинного законодавства України. Воно цікаве не лише стосовно цієї справи. Дискусія між Генпрокуратурою та Верховною Радою засвідчила, що норми права, очевидні навіть студентам, не діють у тому полі, на якому трудиться прокуратура. Дивовижні аргументи видобув генпрокурор, пояснюючи, чому він не повинен звітувати перед парламентом. Виявляється, це норма зі старого закону про прокуратуру, а в новому, ще не ухваленому, передбачено інший порядок. Який із цього напрошується висновок? А ось який: громадяни просто не встигають за прокуратурою, яка живе лише в їй відомому майбутньому. А до чого тут «Слов’янський»? Річ у тім, що передовий спосіб мислення, очевидно, надихнув главу податкової міліції генерала Жвалюка на таку доктрину: «Складність боротьби з тіньовою економікою обумовлена недосконалістю чинного законодавства. Та нічого, законів ще немає, а ми вже діємо».

Банкіри саме й кажуть, що теперішнього законодавства вони не порушували, а щодо майбутніх законів, які живуть у головах податківців, — то це щось ірраціональне, банкірами поки що не осягнуте.

Піарівська кампанія податківців рясніє карикатурами на банківську систему, розрахованими виключно на обивателя. Є окремі достовірні факти. Щоправда, вони не є злочинами. Обговорювати якісь подробиці до суду не має сенсу. Але про приклади вільного тлумачення законодавчих норм адвокати дещо розповіли.

Захоплення

Отже, 13 березня 2000 року було затримано в порядку статті 115 КПК України керівників найбільш прибуткового, незалежного і динамічного на тоді банку України — КАБ «Слов’янський». Хоч податківці кажуть про випадковість, факти вперто свідчать про те, що ціль вибрали заздалегідь, а завдання знищення банку відпрацьовувалося систематично.

Початкові бойових дій передувало багатомісячне зовнішнє стеження, тотальне прослуховування телефонних розмов, погрози з боку посадовців ДПАУ. Затримували віце-президента Бориса Фельдмана за сценарієм, гідним голлівудських бойовиків: під час перебування в Києві до нього кинулися люди, пояснили, що його допроваджують на допит свідком, заштовхали в машину і повезли. На волі відтоді «свідок» Фельдман уже не з’явився. Тоді ж у Запоріжжі затримали ще кількох керівників банку — Якименко та Василевську — також методом «виклику на допит». З Криму, де відпочивав і лікувався, привезли головного бухгалтера банку Ю.Вінницького. У квартирі начальника фінансового управління А.Заславського почалися виснажливі обшуки із погрозою оголосити міжнародний розшук, якщо він не повернеться від родичів з Росії. Довідавшись про це від рідних, не знаючи за собою жодної провини, він повернувся, зателефонував слідчому, почув у відповідь: «Чекайте в банку, за вами приїдуть» — і опинився за гратами.

Тортури

Що відбувалося з затриманими, опісля арештованими людьми потім, коли вони перебували в катівнях, розповісти докладно поки що не можливо. Достеменно відомо, що пана Фельдмана піддали знущанням, які принижували його громадянські права і людську гідність і цілком можуть сприйматися й розцінюватися як тортури.

Передбачаючи обурені вигуки генералів Генеральної прокуратури України (ГПУ) і ДПАУ, наводимо тут зі скороченнями визначення поняття «катування», бо воно міститься в єдиному чинному в Україні документі, а саме «Конвенції проти катувань, нелюдських чи таких, які принижують гідність, видів поводження та покарання» (резолюція Генеральної Асамблеї ООН 39/46 від 10 грудня 1984 р.) — частина 1, стаття 1, пункт 1: «...«катування» означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисне завдається сильний біль чи страждання, фізичний чи моральний, щоб отримати від неї чи від третьої особи відомості або зізнання, покарати її за скоєну дію.., коли такий біль чи страждання завдаються державною посадовою особою або іншою особою, яка виступає як офіційна, чи за їхнім підбурюванням, або з їхнього відома чи мовчазної згоди. До цього визначення не входять біль чи страждання, що виникають лише в силу законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи викликані ними випадково».

Отож, жодної законної підстави для арешту жодного із затриманих не було. Бориса Фельдмана помістили в камеру ІТУ, розраховану на чотирьох, де його утримували разом із 7—10 іншими особами. І не три доби, як це зазначено в українських законах, а 38. Він не мав окремого посуду для їжі, не мав постійного доступу до води, спали затримані на голій підлозі по черзі, вони не мали можливості елементарно помитися, задихалися від недостатньої вентиляції. В аналогічних умовах утримували арештованих жінок — голову правління О.Якименко і начальника управління Н.Василевську.

Коментарі, як кажуть, зайві. ГПУ знає про ці катування, але справи, бодай за фактом явно незаконного затримання й утримання в умовах, близьких до концтабірних, не порушила.

Обвинувачення

ДПАУ розгорнула безпрецедентну за своїми масштабами і брехнею кампанію в українських ЗМІ. Приклад того — публікація в газеті «Киевские ведомости» від 27.05.2000 р., в якій теоретичні пасажі генерал-майора ДПАУ Спиридонова про те, що все може бути «непротизаконним, якщо не порушувати кримінальної справи», не могли не вразити жодної людини, якщо тільки ця людина не втратила елементарного відчуття справедливості. Але що ж залишалося робити пану Спиридонову, якщо саме така концепція лежала в основі кримінальної справи?

У чому обвинувачують банкірів? У хабарах? Так, обвинувачували в хабарах, але що цікаво — саме обвинувачення в хабарах через майже рік припинили за відсутністю складу злочину. Це про що дізналося слідство з того, чого воно не знало раніше? Відповідь — нічого нового. Всі документи — і ті, на підставі яких людей обвинуватили, і ті, на підставі яких зняли обвинувачення, — уже були в матеріалах у кримінальній справі. То чому ж слідчий Орел, який явно незаконно пред’явив обвинувачення в тяжкому злочині, досі не перебуває під слідством за свої дії, а навпаки — отримав підвищення у званні?

І зазначимо, ГПУ безперечно знала про незаконність обвинувачення, бо всім відділом вивчала матеріали цієї кримінальної справи в серпні 2000 року.

У чому ще обвинувачують банкірів? У тому, що вони встановлювали високі ставки по вкладах? Але це право самого банку. В такій дії немає складу злочину саме тому, що закон надає банку таке право. Не знало цього слідство? Знало, а відтак у діях начальника слідчої групи пана Орла вбачаються ознаки посадового підлогу. Чи відомо про це ГПУ? Так, відомо з матеріалів самої справи і численних скарг та звернень. І що? А нічого. «Порушень законодавства» ГПУ «не вбачає».

Які є ще обвинувачення? Ах, ось — пан Фельдман позичив підприємству гроші, які підприємство не обклало податком на доход. Власне, з цього для пана Фельдмана все й почалося. Це було перше обвинувачення. А коли адвокат пана Фельдмана пред’явив пану Орлу наказ по ДПАУ, де прямо йдеться про неприпустимість вважати доходом позики, зарахування в доход зазначених сум, слідчий узявся плямами і став белькотіти щось у тому дусі, що він цього не знав. Проте й ознайомившись із цим наказом, слідчий залишив обвинувачення в силі.

Згідно з чинним законодавством України, це діяння карається як явно незаконне притягнення в ролі обвинувачуваного. Знає про це ГПУ? Знає. І докази того є, у тому числі й у вигляді відписок прокурорських чиновників, де вони вказували, що жодних порушень законодавства в діях слідства не вбачається. Залишається дивуватися — який же це зір такий у ГПУ! Причому відписки ці чиновники писали також на порушення законодавства. Писати вони мали б не листи, а постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Але в тому-то і вся штука, що такі постанови можна потім оскаржити в суді, який може в котрійсь інстанції поставити ГПУ на місце, і вийде геть негарно.

Судового захисту
немає

Всі скарги на необгрунтованість арешту Печерським судом розглядав голова Печерського районного суду міста Києва Замковенко і відмовив у задоволенні скарг, мотивуючи свою відмову тяжкістю пред’явленого обвинувачення. Так, КПК України припускає такий мотив як єдину підставу для арешту. Але оскільки Україна, приєднавшись до Конвенції з прав людини, зобов’язалася дотримуватися її принципів, доречно звернути увагу судді на справу «Ніколов проти Болгарії» (№31195/96, 25 березня 1999 року, Grand Chamber). Європейський суд з прав людини визнав, що самого пред’явлення обвинувачення у скоєнні злочину, що належить до категорії тяжких, недостатньо для обрання запобіжним заходом утримання під вартою. Тобто пан Замковенко, у повній відповідності до законодавства України, був зобов’язаний призупинити розгляд скарги і звернутися за рішенням про можливість застосування відповідної норми КПК України до Конституційного суду. Натомість він просто почав зволікати з видачею своєї ухвали. Адвокати змогли отримати її лише через півроку! Очевидно, це порушення мало на меті дві речі: запобігти оскарженню і розтягнути термін незаконного утримання під вартою. Іншої мети побачити тут просто неможливо.

Втім, якщо вже говорити про дії судів у цій справі і в долі банку, то тут важко не повернутися до самого початку. Річ у тім, що саму кримінальну справу стосовно керівників банку «Слов’янський» порушено з очевидним порушенням закону. Кримінальну справу було порушено за тим самим актом перевірки ДПАУ, арбітражні процеси за яким на час порушення кримінальної справи ДПАУ програла із сухим рахунком. Тобто саме остаточно. Всі арбітражні інстанції встановили, що жодних порушень законодавства цим самим актом ДПАУ не виявила. Але... Пам’ятаєте, як цинічно озвучив позицію ДПАУ пан Спиридонов? «Не є протизаконним, — сказав він, повчаючи можливих скаржників, — якщо не порушувати кримінальної справи».

Водночас голова ВАСУ направив до арбітражних судів України рекомендацію не розглядати по суті тих позовів, у яких предмет розгляду збігається з предметом відповідної кримінальної справи. Саме ця явно неконституційна рекомендація, яку не можна оскаржити в Конституційному суді, бо вона не є нормативним актом і лягла в основу дій, спрямованих на знищення КАБ «Слов’янський». Жодну з дій ДПАУ, які банк оскаржив в арбітражних судах, вони не перевірили на законність. Суди просто припиняли провадження за позовами «слов’ян». І таким чином банк був позбавлений права на судовий захист.

Розорення

Але банк продовжував жити. Ще в червні обговорюються з НБУ плани розрахунків із вкладниками за рахунок реалізації активів. І спроба ця увінчалася б успіхом, якби не чергові акції ДПАУ та НБУ. Різко посилюється тиск на банк. Постановою НБУ припиняється дія важливих пунктів ліцензії, призначається тимчасова адміністрація, податкова накладає арешт на вексельний портфель банку. Водночас пан Азаров сповіщає на весь світ, що ДПАУ в такий спосіб піклується про вкладників розореного нею ж банку. Потім, звісно, можна було спекулювати на тому, що ці векселі, мовляв, погані, не продаються, а довівши банк до лежачого стану, продемонструвати «добру волю» і повернути їх під контроль тимчасової адміністрації, яка відразу з’ясувала, що векселі хороші і всім вкладникам грошей вистачить.

Отже, завдання виконане — банк розорено, люди незаконно утримуються за гратами, загрози з боку судової влади ніякої.

ДПАУ
замітає сліди

Під порушені кримінальні справи ДПАУ вилучила і продовжує масовано вилучати з банку первинні документи й електронні бази даних. Для контролю «свою» людину введено до ліквідаційної комісії. Постає запитання, як зможуть захищатися банкіри в суді, якщо важливі документи розпорошено по сейфах слідчих органів?

Співробітники банку вже стикнулися з тим, що надходять повторні запити на раніше вилучені документи, вимагаються роз’яснення й довідки, яких не можна надати, не маючи доступу до інформації. Але ж кримінального переслідування в Україні за умисне нищення доказів не передбачено. Називається це — замітати сліди.

Уявіть, раптом вдасться довести в суді першої інстанції в Україні чи в Страсбурзі незаконність порушення самої кримінальної справи або відсутність в інкримінованих діях складу злочину, а банк залишиться живий. У такому разі позов до бюджету, а по суті — до платників податків України, який доведеться задовольнити, перевищить усякі розумні межі. І хоча чиновники ДПАУ стверджують, що бюджет України «все витримає!», чи їм не знати, що самі вони такого повороту подій у нинішній ситуації витримати не зможуть.

Злочини тривають

Заплатять за свавілля й беззаконня ті самі бабусі й дідусі, ті ж бюджетники і громадяни України, які не мають закордонних авуарів. Пан Азаров у цьому випадку перекладе відповідальність на своїх підручних, продемонструвавши крайню принциповість. І підручним треба було б це знати і враховувати.

Тим більше що вже створено «партію Азарова» і вперто циркулюють чутки про його переміщення з чиновницького крісла у крісло політика. А тим часом не визнані судом винними люди утримуються під вартою. Хоча вони цілком могли б вивчати матеріали кримінальної справи на волі. Захист неодноразово заявляв клопотання про зміну їм запобіжного заходу на підписку про невиїзд, і мотивувалися ці прохання тим, що слідство в справі закінчено, а у слідчих немає підстав вважати, що, перебуваючи на свободі, пани Фельдман, Вінницький і Заславський сховаються від слідства й суду, перешкодять встановленню істини в справі чи займуться злочинною діяльністю. На всі клопотання захисту й обвинувачуваних отримано відмову.

Але нерви в панів із ДПАУ вже здають, бо слідів кричущого беззаконня залишено більше, ніж їх вдається замести. Попри оголошення про закінчення слідства, у «Слов’янському» почалося нове коло масованих допитів. Знову шукають якихось доказів вини, у співробітників, які давно звільнилися, вимагають свідчень на Бориса Фельдмана. Певне, навіть для видимості об’єктивного суду фактів бракує і їх намагаються замінити показаннями свідків.

Такі результати року розслідування «справи банкірів» — однієї з найбільших кримінальних справ України: зухвале нехтування законодавством, торжество безкарності можновладців, інсинуації в ЗМІ, збитки бюджету, збитки банківської системи в цілому, розорення вкладників, втрата будь-якої довіри до судової влади, відхід іноземних банків з українського ринку. Результати хоч і сумні, але закономірні. І будуть ще сумнішими, якщо кожен громадянин України, незалежно від його матеріального і службового становища, не зрозуміє, що влада відпрацьовує методику, яку потім зможе застосувати до кожного. І «справа банкірів» у цьому тренуванні — важливий етап.

P.S. Цього тижня стався несподіваний поворот у справі «Слов’янського». 3 квітня Печерський суд міста Києва розглянув скаргу віце-президента КАБ «Слов’янський» Бориса Фельдмана до Національного банку України про визнання неправомірною постанови про ліквідацію банку. Тоді ж, 3 квітня, ухвалою Печерського райсуду було припинено ліквідацію «Слов’янського» на тиждень. 10 квітня, на другому засіданні суду, Національний банк України заявив відвід судді, що веде справу про незаконність ліквідації. Відповідно до закону, заяву про відвід розглядає голова районного суду. Ухвала про призупинення ліквідації КАБ «Слов’янський» залишилася в силі на невизначений термін, поки не буде вирішено питання про відвід судді. Таким чином, остаточне рішення зволікається вже з вини Національного банку. У практиці досі не було прецедентів, коли банк не ліквідується, а, навпаки, відновлюється. Немає й механізмів реанімації. Тим більше що відповідач — Нацбанк.

У свою чергу, фонд гарантування внесків населення, що виплачує вкладникам «Слов’янського» по 500 гривень, офіційно заявив про призупинення виплат вкладникам грошей, бо ліквідацію банку припинено.

Що стосується вкладників банку, то вони опинилися тепер і без гарантованих 500 гривень. Вже тиждень перед будинком «Слов’янського» у Запоріжжі стоїть наметове містечко. А з 17 квітня починається попереджувальне триденне голодування вкладників перед будинком Нацбанку в Запоріжжі.

Коментар редакції

Матеріал про банк «Слов’янський», який надійшов до редакції, наша газета не могла не опублікувати, оскільки порушена в ньому тема є дуже важливою для банківської справи в Україні, а розслідувана податковою міліцією кримінальна справа стосовно його керівників зачіпає інтереси багатьох людей.

Причому не лише самих обвинувачуваних, їхніх родичів та близьких, а й вкладників цього та інших комерційних банків.

Викладені у статті факти не є тепер чимось незвичайним чи неможливим в Україні. Не лише «Дзеркало тижня», а й інші ЗМІ в Києві та регіонах України висвітлювали численні випадки, коли прокуратуру, СБУ, МВС і ДПА використовували зацікавлені владні особи і приватні організації для вирішення своїх питань.

З огляду на недосконалість і заплутаність українського законодавства, а також на вміння наших правоохоронних органів вертіти ним, як дишлом, у який-завгодно вигідний їм бік, на місці керівництва банку «Слов’янський», із таким само успіхом може опинитися в Україні будь-хто з банкірів. Останній приклад — кримінальна справа стосовно одного з керівників Нацбанку України — Бондаря.

Однак редакція переконана, що істиною в останній інстанції, підтвердженням чи спростуванням зазначених у статті фактів може бути лише виправдальний або обвинувальний вирок суду, що покаже, хто ж мав рацію, а хто ні у цій справі.

Тому ми вважаємо своїм обов’язком і залишаємо за собою право, дане нам законодавством України, і надалі висвітлювати перебіг як попереднього, так і судового слідства по банку «Слов’янський», гарантуючи при цьому відкритість, об’єктивність, достовірність, повноту і точність інформації, а також свободу її надання.

Редакція буде вдячна як зацікавленим громадянам, так і посадовим особам зазначених у цій статті організацій, якщо вони висловлять свої думки, судження і факти щодо порушеної газетою проблеми банку «Слов’янський», а також щодо банківської справи в нашій країні.