Це був, без перебільшення, дивний рік. Принаймні для жителів нашої країни. Які примусили дивуватися весь світ.
Чомусь згадалася давня радянська традиція - порівнювати актуальні економічні параметри з аналогічними цифрами 1913-го. Хтозна, можливо і 2013-й стане для нащадків показовим? Послужить своєрідною відправною точкою для вимірювання рівня справжньої громадянської активності?
Хотілося б уникнути іншої аналогії - 13-й рік минулого століття став провісником великих потрясінь, що змінили перебіг світової історії. Ціною мільйонів людських життів.
Гадаю, ніхто не проти, аби політичний рік, який котиться до заходу, виявився передмовою до літопису прийдешніх перемог. Безкровних перемог. Спільних перемог. Щоб тим, хто опинився по різні боки барикад (на жаль, уже не віртуальних), однаковою мірою стачило мудрості. Щоб у головах одних оселилася відповідальність, а сердець інших не полишила надія.
Будемо відверті, підстав упевнено дивитися в досяжне майбутнє в нас небагато. Але хто знає, чим здивує нас 2014-й?
Чим здивував 2013-й? Із цими запитаннями DT.UA звернулося до ряду відомих людей. Дуже різних за родом занять, способом життя, сповідуваними принципами. Критерій добору респондентів був простий: ми віддавали перевагу людям, схильним (як нам здавалося) до незалежних суджень. І здатним серйозно впливати на думку оточення.
Ми припускали, що у відповідях найпопулярнішими виявляться слова "Євромайдан", "Янукович", "Вільнюс". Але ми б здивувалися, якби перелік несподіванок цим і обмежився.
Нам було цікаво, як саме оцінять знакові події люди, котрі багато побачили на своєму віку і при цьому по-різному дивляться на речі.
Коло опитуваних вимушено звузилося - дехто з потенційних учасників нашого проекту з різних причин відмовився поділитися своїм подивом із читачами нашої газети. Не всі, на жаль, виправдали наші очікування в частині дерзновенності сказаного. У кожному разі, зібрана нами авторська "колекція здивувань" виявилася цікавою. І по-своєму непередбачуваною.
Відповіді на запитання -
1. Яка подія 2013-го вас найбільше здивувала?
2. Вчинок якої людини вас особливо вразив у році, що минає?
Митрополит Володимир, предстоятель Української Православної Церкви
1. Безумовно, всі ми під враженням подій останнього місяця, і тому подія, що мене вразила, пов'язана з тим, що відбувається в країні. Відразу після сумних подій на Майдані в ніч із п'ятниці на суботу ми закликали всіх віруючих, незалежно від політичних поглядів, до молитви за примноження любові і викорінення ненависті та злоби. І на першій же літургії в неділю 1 грудня, як відповідь на нашу молитву, в храмі пролунав прокімен: "Господь кріпость людям своїм дасть, Господь благословить людей своїх миром". Це можна вважати випадковим збігом, бо прокімен (це цитата/вірш зі Святого Письма, що виголошується перед читанням Апостола і Євангелія) щодня різний, а не спеціально підібраний з нагоди. Ця подія мене дуже вразила, але я замислився над тим, хто ці люди, які є "своїми" Богові? Бо благословення Боже не діє автоматично чи насильно. Воно або приймається, або відкидається людьми. Але завжди перебуває з тими, хто виконує Божі Заповіді.
2. А людиною, яка мене найбільш вразила у 2013 р., є Святіший і Блаженніший Католікос усієї Грузії Ілля, який відвідав нас на 1025-річчя Хрещення Київської Русі. До речі, саме цю подію можна було б вважати головною у цьому році, бо вперше в історії на схилах Дніпра зібралися і співслужили 9 із 15 глав Помісних Православних Церков світу. На жаль, ми зустріли цей ювілей не подолавши розділення між православними України. Але 80-річний мудрий старець мене вразив. Ми давно не бачились, і я вдячний йому за візит, бо це був справжній подвиг, зважаючи на спеку та стан його здоров'я. Але всі ми відчули щирість його любові, силу його молитви, а також побачили справжнє пастирське піклування Предстоятеля про свій народ і любов грузинської діаспори в Україні до свого Патріарха.
Михайло БРОДСЬКИЙ, голова держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва
1. Неприємно здивувало знесення пам'ятника Леніну. Мене важко запідозрити в симпатії до цього політичного діяча. Замолоду я відмовлявся вступати в комсомол, бо вважав розкуркулювання ганебною сторінкою історії, адже власність священна. У 2000 р., будучи депутатом парламенту, виступав одним з ініціаторів скасування святкування 7 листопада як комуністичного свята. У 2007-му вже як депутат Київради вносив постанову про перенесення пам'ятника Леніну до якогось парку. Але те, що сталося 8 грудня, вважаю варварством і ницістю. А ще як представник київської громади - образою жителів нашого міста.
2. Надзвичайною людиною був Нельсон Мандела. Він продовжив дивувати й після смерті. Без перебільшення можна сказати, що в останню путь його проводжав увесь світ. Його похорон зібрав разом людей, які навряд чи опинилися б в одній компанії за інших обставин. Це було схоже на перемир'я на водопої під час посухи. Шкода, що мало який політик може слугувати подібним магнітом. Особливо за життя.
Євген БИСТРИЦЬКИЙ, виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження"
1. Мої колеги майже одностайно вважають: найбільше варті подиву, якщо брати останні роки, події на Євромайдані. Я сприйняв і перший Євромайдан, і мільйонні віче за людську гідність, що збиралися після ганебних дій "Беркута", не як диво, а як щось природне. Можливо, спрацювало те, що наш фонд сприяє саме такій поведінці людей: спрямованій на відстоювання гідності громадян, на створення відкритого, європейського суспільства.
А що мене справді здивувало - це непідписання Угоди про асоціацію у Вільнюсі. Здивувало, взагалі, не те, що Угоду не було підписано. Я, як і багато моїх колег, усвідомлював, що загроза непідписання Угоди є, і вона корениться в невиконанні урядом України умов, чітко сформульованих комісаром Фюле. Мало вірилося, що цей уряд здатний їх послідовно виконати. І ось, після місяців критики та великих сумнівів із боку найвищих представників Об'єднаної Європи, після того, як усе, здавалося б, упирається в проблему, що отримала назву вибіркового правосуддя та політичних переслідувань, - Угоду не було підписано, ні, не Євросоюзом, - а президентом України. Мене здивувало, що ролі так радикально помінялися. Європа, яка мала великі зауваги, була готова до підписання майже безумовно. Натомість той, хто стільки наговорив про можливість Угоди, президент – раптово відтермінував її підписання.
В останні дні, коли Угоду вже було покладено на стіл Вільнюського саміт у, цей уряд із загостреною увагою шахрая відчув, який безславний кінець йому уготований у разі підписання. Сьогодні зрозуміло, що реальні ризики, котрі існували, можна було б мінімізувати. Але для цього знадобився б інший уряд, змінений політичний режим. Відкритий, некорумпований, здатний до публічної політики, до відвертої розмови з громадськістю. Європейські стандарти і цінності вимагали саме цього.
Непідписання Угоди з боку України здивувало мене саме цим сеансом саморозвінчання. Це те ж саме, що коли б нам сказали: ми не здатні бути вашим демократичним урядом. І це стовідсотково підтвердилось подіями на Євромайдані. Замість Угоди та діалогу з людьми - кийки і кров. Замість народної влади - антинародні дії. Натомість - Йолка, з якою весело прощатися з цим поганим минулим.
2. Тут у мене простіша відповідь. Це - вчинок Інни Богословської. Вона не лише несподівано для мене, як і для багатьох, зреклася своєї місії крикливого авгура малопопулярної політичної сили. Пані Інна спромоглась підтвердити відомий діагноз головної хвороби своїх колишніх однопартійців - закритість і корумпованість, безсовісне слідування власним корисливим інтересам замість представляти і обстоювати волю виборців, відірваність гаранта Конституції від нардепів його ж політсили, отже – взагалі від людей, від життя країни.
Втім, дивує не її досить мужній й патріотичний, як на мене, вчинок. Дивує реакція на нього з боку широкої публіки, громадськості. Після Тараса Чорновола це лише другий сильний випадок, коли ти "чужий серед своїх та свій серед чужих". "Говори-говори, ми згодні з тобою, коли ти зараз критикуєш владу. І все одно ми пам'ятаємо колір твого рота у минулих спічах проти опозиції."
І все ж своїм вчинком Інна Богословська навчає всіх нас не оцінювати політикум, у тому числі провладної партії, лише у примітивних чорно-білих кольорах. Вона апелює до совісті й честі своїх колишніх колег. Вона наводить аргументи. Її вчинок навчає нас не лише кричати "Геть!" і "Молодці!", а зрозуміти, що не все так погано у наших політичних ворогах-опонентах. Він спрямований проти продовження мови ненависті, яка вже давно роз'їдає Україну. Приклад пані Інни привчає нас визнавати інших, розуміти, що ми можемо бути дуже упередженими, що вони інколи не гірше, ніж щирі патріоти, здатні думати за країну. Він, до речі, є поки що окремим свідченням того, що загальнонаціональний діалог порозуміння таки можливий. Саме його налагодження і бажаю всім у новому році.
Євген Захаров, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини
1. Я, здавалося б, за багато років уже давно звик до того, що українська прокуратура дуже погано розслідує насильницькі злочини, вчинені міліцією. Однак мене вразила практично повна відсутність розслідування незаконного застосування сили "Беркутом" 1 грудня.
Ми всі дивилися відео з демонстративним і жорстоким побиттям демонстрантів без будь-яких законних підстав. Я вважаю, що за всі роки незалежності не було більш серйозного злочину, вчиненого агентами держави. І розслідувати його насправді неважко - потрібно тільки захотіти. Але розслідування проводити не хочуть. І відповіді на запитання: "Хто дав злочинний наказ?", "Кого буде притягнуто до відповідальності?", "Чому бійці "Беркуту" застосовували катування?" - як і раніше, немає, хоча цей злочин бачив увесь світ.
Режим, який дозволяє собі так діяти, - приречений.
2. Це - Віктор Янукович. Він мав унікальну можливість стати загальнонаціональним лідером, змінити ставлення до себе своїх опонентів, відіграти ключову роль у новітній українській історії. Для цього потрібно було просто підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі. Однак він відмовився від цієї можливості і натомість продав свободу за ковбасу, поставив "віз добробуту попереду коня свободи" (Мішель Рокар ). Такий віз, звичайно, нікуди не поїде. І це головна загроза для майбутнього країни.
Юхим ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ, народний депутат від Партії регіонів
1. У 2013-му виповнилося 95 років Національній Академії наук України. Її багаторічному президенту Борису Євгеновичу Патону того самого дня, 27 листопада, теж виповнилося 95 років. Такий збіг глибоко символічний, тому що ім'я Патона - національна гордість і світова слава української науки.
Мене здивувало ставлення до цих двох історичних фактів, які були ніби "не помічені" і на державному рівні, і широкою громадськістю. Українській незалежності - 22 роки, а гордості академічної науки нашої держави - 95 років. Сам факт замовчування такого ювілею для мене незрозумілий, адже українська наука має світове визнання. Сьогодні багато наших вчених своїми відкриттями продовжують розбудовувати світовий прогрес. Майбутнє самої України, я переконаний, неможливе без державної підтримки, визнання інтелектуального внеску вітчизняних учених у розвиток економічної перспективи нашої країни.
2. Здивував Віктор Федорович Янукович. Він як президент України узяв на себе всю відповідальність надзвичайно важливого рішення - відкласти підписання Угоди про асоціацію України і ЄС на тих умовах, які могли обернутися для нашої держави серйозними економічними наслідками.
У такому вчинку президента я побачив не тільки сміливість, мудрість і рішучість. Він зумів об'єктивно оцінити перспективу відносин України не тільки з ЄС, а й із Російською Федерацією з позицій рівноправного партнерства.
Так рішуче президент діяв, керуючись інтересами українського народу, турботою про його благополуччя і задля захисту національних інтересів України.
Леонід КУЧМА, президент України (1994-2004)
1. Зізнатися, найбільше в році, що минає, мене здивував вчинок молоді. І особливо - студентства. Вони вийшли вимагати виконання обіцяного. А саме курсу України в Європу. Прийнято було вважати, що молодь пасивна, цілком інертна, байдужна до виборів зокрема і політики взагалі. Але вони відчули себе ошуканими людьми й не захотіли із цим миритися.
Багато хто з них уже побував у Європі. Але я переконаний, що не прагнення до європейського рівня життя було головною причиною виходу молоді на площі. Вони побачили в Європі, насамперед, інші цінності, можливості захистити себе. І, звичайно ж, можливості, які відкриваються в цивілізованому світі перед тими, у кого є талант.
Молодь заявила про себе як про силу, з якою не можна не рахуватися.
2. Людина, яка мене здивувала? Ви знаєте, я піду від зворотного й назву Володимира Путіна. Він домігся тієї мети, яку перед собою ставив. За два тижні до, здавалося б, неминучого підписання Угоди про асоціацію з ЄС він зміг знайти аргументи для того, щоб президент України відмовився від своїх намірів. У результаті Путін узяв Україну в такі обійми, з яких, за всього бажання, без втрат не вибратися. Він переграв і Захід, змусивши його дивитися на Україну через московські окуляри. Так наша країна й опинилася між небом і... ковадлом. Правда, мені досі незрозуміло: чому Угоду про асоціацію з ЄС і зону вільної торгівлі не було підписано під час президентства Ющенка, коли, здавалося б, усе сприяло цьому - і симпатії Заходу до української влади, і відсутність економічної кризи в ЄС?..
Іван Малкович, письменник і видавець
Гадаю, з подією всі будуть одностайні: найбільше диво 2013 р. – Майдан. Усе почалося з першого народного віча 24 листопада. Це було щасливе потрясіння: Україна відроджується! Я йшов туди з надією побачити бодай 5–7 тис., а тут – 150 а чи й більше тисяч! Віче 1 грудня дало зрозуміти: Україна перестає боятися, до нації повертається гідність. Народне рушення у ніч на 11 грудня засвідчило: Україна готова рішуче боронити свої права.
Найбільше враження зі знаком мінус теж пов'язане з Майданом: садистські дії "Беркута". Беркутівець, який б'є в живіт вагітну студентку (ще не маму – маменятко), – це, як на мене, найвищий злочин. Для того, щоб буцімто встановити ялинку - один із сучасних символів Різдва, тобто народження Божого Дитятка, посягали на вбивство.
2. Якби на запитання про людину 2013 р. довелося відповідати до Майдану, я б розмірковував про
кількох знакових особистостей. Наприклад, про Папу Римського Франциска, який заступив на престол у березні цього року. Він здивував абсолютною відсутністю сановної пихи, а це, в моєму розумінні, ознака людини гідної, бо гідна людина вибудовує своє життя так, щоб її поважали, а негідна хоче, щоб її боялися. Як відомо, папу Франциска свого часу виховував і український священик, і це нам особливо приємно. З українців найяскравіше цього року дивував Святослав Вакарчук зі своїм потрясаючим всеукраїнським і російським туром. Вражав своїми феноменальними стрибками у висоту Богдан Бондаренко. Але тепер, у час Майдану, найбільше здивувала Руслана. Пам'ятаєте в Екзюпері: ми відповідальні за тих, кого приручили. Це - про неї. Тому я віддаю свій голос Руслані.
Чимало претендентів і на антигероїв 2013-го. Ми всі їх знаємо. Проте вони не варті зайвої реклами. Бо й ім'я Герострата, мабуть, не варто було називати, краще було б, якби він залишився в історії просто як "той дурень, що підпалив Храм".
Мирослав МАРИНОВИЧ, член ініціативної групи "Першого грудня"
1.Відповідь безваріантна: Євромайдан. До нього здавалося, що оціпенінню суспільства не буде кінця. Здавалося, що ми довіку вже не відмиємося від того ганебного тавра slavus - sclavus (слов'янин - раб). Проте насильство з боку влади зробило те, чого не могли домогтися опозиційні політики: народ піднявся на вражаючий мільйонноголосий протест. Це ще раз засвідчило, що для українців пасіонарними є не політичні, а моральні, ціннісні гасла. Це здивувало навіть європейців, бо Майдан став на захист цінностей, які в Європі сприймаються як задані, цілком натуральні. Європа вже забула, коли задля них вона йшла на жертву. Тому феєричне видиво Майдану - українців, що стояли на холоді й під кийками безжальних беркутівців, - було свідченням сили духу, на яку самі європейці, схоже, спромогтися вже не змогли б.
Не менш вражаючим був ненасильницький характер Євромайдану. Я щасливий, що заклики правих радикалів до "серйозного", "чоловічого" протистояння з владою на Євромайдані не перемогли. Картиною побитих вітрин і перекинутих автівок світ не здивуєш - його інтерес до такого протесту був би мізерним. Натомість мирне стояння Майдану впродовж більше ніж місяця є серйозною заявкою на глибинну європейськість українського народу і його глибоко засвоєну християнську культуру. Якщо хочете, Україна вкотре довела, що саме вона є істинною спадкоємицею Київської Русі, оскільки борисо-глібське страстотерпство й неприйняття насильницького спротиву вона засвоїла на рівні свого культурного імперативу. Дай, Боже, щоб численні провокації з боку влади, які все ще тривають, не збили Майдан із цієї подиву гідної позиції!
2. Мені досі лунає в душі відчайдушний і водночас громовистий голос Руслани, коли вона втримувала Євромайдан під час наступу беркутівців. Мене тієї ночі розбудили друзі, і я з безсилим відчаєм спостерігав за тим, як наповзає на Майдан ота чорна безжальна сила. Голос Руслани буквально гальванізував завмерлу від тривоги душу - він просто виривав з грудей благальну молитву: "Господи, порятуй!". Її голос чули в усьому світі - він не потребував перекладу. І тепер я знаю, як розуміти фразу: "Його/її голосом говорив Господь".
Це була зоряна мить Руслани, коли вона - у парі з Юрієм Луценком та іншими чоловіками - стримувала "Беркут" і внутрішні війська. Адже цього разу не Руслана, а вони шикувалися до "дикого танцю". Доземний уклін за це Руслані й іншим захисникам Євромайдану!
Андрій САДОВИЙ, Львівський міський голова
1. Здивували львівські студенти. Усвідомив, що є покоління, за яке не буде соромно. Коли перед тобою 30 тисяч молодих облич, які світяться розумом, надією і рішучістю, це неймовірне відчуття.
У світовому масштабі - це Папа Франциск та його природна здатність відповідати потребам часу. Католицька Церква безумовно отримала нове дихання.
2. Головна подія - Український Майдан. Від нас цього не чекав світ, а, найголовніше, ми, мабуть, і самі не чекали такого від себе. Попереду ще довга боротьба, головне - не робити кроків назад. Не віддавати завойованої в боротьбі гідності.