НАНУ-технології

Чи то так зірки склалися, чи примха долі, - напередодні 95-річчя Національної академії наук України та її незмінного (впродовж уже понад півстоліття) президента Бориса Патона в академічному домі, незважаючи на передзим'я, передчуття наближення грози. Це не надихає на святкові торжества, всі живуть у напруженому очікуванні. Ніхто не може підтвердити, як, утім, і заперечити, чутку, що вже наступного дня після свого 95-річчя Борис Євгенович напише заяву про складення повноважень президента НАНУ. За інформацією з достовірного джерела, дату відставки ще два місяці тому обговорювали "нагорі", де це питання було поставлено з усією прямотою.

Хоча не виключено, що добровільно-вимушена відставка відбудеться дещо згодом. 3 грудня має відбутися представницька міжнародна конференція, присвячена 20-річчю МААН (Міжнародної асоціації академій наук), президентом якої від дня її заснування є Б.Патон. Мабуть, за це, виплекане ним творіння, Борис Євгенович переживає не менше, ніж за долю рідної НАНУ, і тепер стурбований тим, у чиї ж надійні руки передати МААН. Що стосується НАН України, то після відставки Патона тимчасово, до виборів нового президента, керівні функції нібито буде перерозподілено між віце-президентами.

З огляду на обставини, що склалася, публічні ювілейні торжества не передбачаються, за винятком виставки наукових досягнень установ НАНУ в НК "Експоцентр України", а також міжнародної конференції "Нанотехнології і наноматеріали для бізнесу та промисловості", що відбулася цього тижня. Пошанування 95-річчя Бориса Євгеновича планується провести в академічному колі. (Про присутність високих персон поки що не відомо.) День народження академії також вирішено відзначити, не привертаючи громадської уваги, "по відділеннях НАНУ".

Приводів для несвяткового настрою в НАНУ предостатньо. Перший пов'язаний із чутками про відставку президента. Для двох поколінь наших співвітчизників Патон та академія нероздільні. Науковий і моральний авторитет Бориса Євгеновича міцний, як патонівський шов. Багато хто переконаний, що академія збереглася в незмінному вигляді тільки завдяки його зусиллям та авторитету. Тому з тривогою дивляться в завтра, тим більше що на академічне майно вже давно зазіхають різні ділки, і чимала його частина вже прилипла до чужих рук.

Другий привід - панічні чутки про скорочення фінансування академії наук. Уперше за останні роки під час підготовки бюджетного запиту на наступний, 2014 р. НАНУ не отримала від Міністерства фінансів орієнтовних цифр граничних обсягів витрат. За попередньою інформацією, бюджетові НАНУ загрожує урізання на суму 170 млн. грн. Це можна порівняти з річним утриманням кількох НДІ. Тому слід готуватися до затягування пасків.

Третій привід - події останніх тижнів, пов'язані зі спробою ліквідувати дві наукові установи - Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського й Інститут сходознавства ім. Агатангела Кримського. План, нашвидкуруч підготовлений у президії НАНУ, не вдався через рішучий протест наукових співробітників проти необґрунтованого, на їхню думку, рішення керівництва Академії наук. Про термінову реорганізацію через приєднання до Інституту всесвітньої історії у колективах згаданих наукових установ дізналися напередодні засідання президії НАНУ, де мало розглядатися це питання. Масові акції протесту з пікетуванням будинку президії примусили ініціаторів відступити, питання "оптимізації", за інформацією академічної верхівки, відклали до грудня.

Невдала спроба "оптимізації", розгубленість представників президії НАНУ, не схильних прямо й чесно відповідати на запитання наукових співробітників та журналістів, свідчать про неготовність керівництва академії до таких перетворень. А також про те, що в нього немає плану реформ, глибоко продуманого, націленого на перспективу, а не на миттєву вигоду.

"Реформи, які намагаються нині проводити, - беззмістовні, - вважає старший науковий співробітник Інституту сходознавства Олександр Богомолов. - Реформувати НАНУ необхідно, але, перш ніж щось різати, треба сім разів відміряти. З економічного погляду, така реформа позбавлена сенсу й скидається на укрупнення колгоспів.

Не можна з плеча рубати під корінь те, що має потенціал розвитку. Сходознавство - важливий
зовні- і внутрішньополітичний ресурс для держави. Потреба в розвитку сходознавства в Україні зумовлена викликами, відповіді на які стануть визначальними для майбутнього нашої держави. Тому, перш ніж розпочинати реструктуризацію, слід визначитися з науковими пріоритетами. Розумно було б скликати спеціалістів, котрі мають вагу в науковому світі з кожного стратегічно важливого напряму, і спільно обговорити, як нам реорганізувати НАНУ".

"Намір НАН оптимізувати свою мережу заслуговує схвалення, - стисло виклав свою позицію Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, віце-президент АН вищої школи України. - Не секрет, що в її структурі є установи з дуже різним науковим потенціалом. Але ці наміри, на жаль, не відповідають на головне питання - про стратегічне майбутнє академії. І вчених сьогодні не полишає тривога, що відповідь формулюватимуть аж ніяк не вони..."

Наукових співробітників інститутів ім. М.Грушевського та А.Кримського хвилює невизначеність, а також те, що, згідно з планом оптимізації, "об'єднаний інститут" (тобто під "дахом" Інституту всесвітньої історії) має зайняти приміщення ліквідованого (на основі постанови президії НАНУ) Інституту світової економіки і міжнародних відносин на вул. Леонтовича. Ця стурбованість небезпідставна, оскільки приміщення залишається спірним, до того ж людей лякає перспектива опинитися на вулиці, як це вже сталося зі співробітниками ліквідованого інституту.

Головний учений секретар НАНУ В.Мачулін на телефонний дзвінок редакції відповів, що питання ліквідації інститутів археографії та сходознавства зняте з порядку денного. Потім уточнив: "Ми навіть не планували вносити його до порядку денного засідання президії". (Дивно: якщо не планували, навіщо тоді знімати?) Питання оптимізації структури установ академії переноситься на грудень. До 5 грудня мають бути підготовлені пропозиції з доопрацювання Концепції розвитку НАН України на 2014-2023 р. На запитання, чому на сайті академії немає інформації про це, а також про рішення, прийняті на попередньому засіданні президії, Володимир Федорович відповів: "Проконтролюю".

У проекті концепції, ознайомитися з якою нам вдалося "неофіційним шляхом", один із розділів саме присвячений "оптимізації мережі наукових установ та організацій відповідно до показників їхньої діяльності". Серед основних критеріїв - відповідність наукових результатів світовому рівню. Кого може торкнутися скорочення (оптимізація)? "Інститути і (або) установи, які мають суто прикладний технологічний характер, або ті, які не відповідають сучасному рівню науки чи мають стабільно низький рейтинг своєї діяльності порівняно з однопрофільними установами, малочисельні й неефективні".

Чому тоді першими під "оптимізацію" потрапили інститути гуманітарного профілю, причому з високою науковою планкою? Як пояснив представникам ЗМІ віце-президент НАН України, академік-секретар відділення економіки НАНУ, директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ Валерій Геєць, "ці інститути вибрані першими у зв'язку з тим, що, на жаль, перебувають без керівництва після смерті своїх директорів". Дивна логіка! Керуючись нею, а також зважаючи на похилий вік більшості директорів інститутів, доля нашої академічної науки скорботна.

Отримати в НАНУ інформацію про дальші плани оптимізації виявилося справою безнадійною. Люди, причетні до підготовки матеріалів, наче дали обітницю мовчання. Що й не дивно. НАНУ живе у своїй системі координат. Це доволі закрита структура, з власними традиціями, що сформувалися ще в радянські часи, коли основним замовником її продукції був потужний ВПК (військово-промисловий комплекс). Обережність у висловлюваннях, навіть підозрілість, субординація - прикметні риси співробітників апарату президії.

На сайті НАНУ - практично суцільний офіціоз. Якщо, наприклад, науковий співробітник якогось НДІ захоче дізнатися, скільки коштів виділено на академічні установи, як їх використано тощо, то такої інформації не знайде. Розподіл коштів - прерогатива керівництва (президії, академіків-секретарів відділень з участю директорів). Здається, тільки один раз за всі роки незалежності фінансовий аспект діяльності академії було піддано гласності, а дані – опубліковано у ЗМІ.

Рішення президії вивішуються на сайті вибірково. Порядки денні засідань штабу академії теж малоінформативні. Під пунктом порядку денного "Різне" зазвичай криється те, що не для допитливих очей та вух. Наприклад, ті ж таки питання "оптимізації".

І, звісно ж, не заведено на сайті академії виставляти інформацію (наприклад, рейтинги), яка відбиває внесок дійсних членів НАНУ у світову науку. Це не просто цікаво, а дуже важливо для того, аби знати, "кто есть кто" в науці, а хто просто "ест". Гострота питання посилилася після останніх виборів у Національну академію наук - понад третина новообраних академіків мали нульовий індекс Хірша, і тільки в шести він був вищий п'яти. З критикою непрозорої й не завжди об'єктивної системи відбору в члени НАНУ неодноразово виступали вчені, зокрема в нашому тижневику.

На загальних зборах НАНУ нинішнього року прийнято оновлений статут академії.

Новація там фактично одна: вибори директорів інститутів колективами НДІ на конкурсній основі замінено кулуарними - у відповідному відділенні НАНУ. Кому це вигідно?

Для того, щоб академія й надалі залишалася для багатьох "у минулому заслужених" комфортною богадільнею, є й інші "НАНУ-технології". Наприклад, ті ж таки контракти для директорів-пенсіонерів, які можна подовжувати щорічно й нескінченно довго. Очевидно, не без участі зацікавлених директорів у статуті з'явилася згадана поправка.

Чи варто після цього лити крокодилячі сльози про відплив молодих кадрів? Вони йдуть не тільки тому, що низькі зарплати, а й тому, що не бачать перспективи кар'єрного зростання. Тому, що в НАНУ два десятиліття лише говорять про реформи, але нічого не роблять для їх реалізації. Тому, що не хочуть брати участь у нечесних іграх та сумнівних схемах. Вони їдуть за кордон, де їх охоче беруть на роботу в наукові центри та лабораторії, у відкритих конкурсах виграють гранти і, слід віддати належне багатьом із них, ще й допомагають колегам в українських інститутах. А також співпереживають разом із ними за долю української науки та Національної академії.

Молодий фізик Іван Левківський (інтерв'ю з ним - читайте тут) переконаний: "Реформи мають бути зрозумілі й продумані. Найкращий шлях реформ у науці - еволюційний. Різкі кроки можуть зашкодити. Звісно, перед тими, хто прийматиме рішення, стоїть важкий вибір. Можливо, варто залучити міжнародних експертів, щоб визначитися з найперспективнішими напрямами, на яких сконцентрувати фінансування".

Спроба визначитися з пріоритетними напрямами в нас уже була, згадаймо хоча б про ключову лабораторію молекулярної біології. Ідею створення таких "точок росту" підтримала НАНУ в особі її президента Б.Патона.

Перші результати молекулярних біологів здобули високу оцінку міжнародної експертної ради на чолі з Нобелівським лауреатом Е.Неєром. Створено ще одну таку лабораторію - в галузі фізики високих енергій. Але робота гальмується через проблеми з фінансуванням.

Ключові лабораторії могли б стати важливим інструментом реформи. Але, на жаль, поки що не стали. І причина не тільки у фінансуванні, а й у відсутності законодавчої бази для їх розвитку. Та й у самій Академії наук до цієї організаційної форми фундаментальних досліджень зберігається упереджене ставлення. Когось гризе заздрість. А керівній академічній верхівці звичніше й простіше розділити бюджетний пиріг по кусочку - та й по всьому.

Архаїчна модель управління академічним комплексом, старі кадри на керівних посадах, навряд чи здатні на серйозні перетворення, - все це, безперечно, гальмує розвиток НАНУ. Борис Євгенович колись гірко пожартував: мовляв, академія скидається на соцзабез. Нині середній вік доктора наук перевищує пенсійний - 63,4 року, кандидата наук - 51,1.

Для того, щоб НАНУ стала мотором української науки, і необхідні реформи. Але не за зразком наших сусідів, росіян. Для нашої науки російський варіант може стати смертельним. (Про це в нашому тижневику в №25 за 06.07.2013 р. уже говорив М.Стріха). Час не чекає. Якщо наукова спільнота виявиться нездатною на реформи, це можуть зробити інші сили, чиї інтереси далекі від наукових.