Дзвони ночі Ніч…

Горять вогні… Під їхнім теплим ореолом блищать шоломи молодих воїнів, які захищають стіни свого міста. На них сунеться навала страшного ворога, що наполегливо намагається змести втомлених, але нескорених захисників.

У ворога значно більше сил. Він краще озброєний. Він уже довів, що здатний на всякі звірства. На його руках - незмита кров безвинних.

У кожного лицаря-захисника нестримно тріпоче у грудях серце - від гніву за понівечених … та тривоги перед боєм. Кожен усвідомлює - відступати не сміє. За стінами - матері, дружини, сестри, діти. А чорна тьма суне, прагне накрити, проковтнути Місто.

Починають падати стіни… Здається - ця битва приречена.

Аж раптом із протилежної гори, з-за спини св. Архистратига Михаїла, над гуркотом бою покотилися луною незвичні для ночі звуки. Дзвони! У церкві б'ють у дзвони! Ці пронизливі ритмічні удари лунають у нічному небі, піднімають тривогу, кличуть до бою…

Так можна було описати події, які відбувалися на стінах Константинополя, коли в 1422 р. величезне турецьке військо намагалося ввірватися в місто, "у якому вселився Бог"¹.

І так було в Києві на Майдані 11-го грудня 2013 р.

…Не дивуйтеся. Рухи Історії, як і струї життя Народу, так і коливання свідомості Людини, мають вперту схильність повторюватися.

Очевидцем облоги Константинополя в 1422 р. був історик Іван Кананос. Його історичні розповіді насичені релігійним запалом. Власне, Кананос пише, що у вирішальний момент битви, коли, здавалося б, знесилені захисники міста вже не спроможні втриматися перед величезною навалою турецьких військ, задзвонили дзвони і підняли місто, з'явився чудотворний образ "Феотокос" - Богородиці, Матері Божої. Це надихнуло візантійських воїнів надзвичайною наснагою. Атаку вдалося відбити².

Такою ж була та груднева ніч у Києві. Дзвони Михайлівського собору підхопили благання Майдану: "Києве, вставай!". Дзвони піднімали місто, кликали людей на Майдан, а над помаранчевими шоломами захисників Майдану в морозному тумані здійнявся хрест.

А дзвони дзвонили й дзвонили… Майдан молився, просив допомоги. І Київ почув! На Майдан пішли люди - сотнями, тисячами. На зморених гнівом обличчях киян не було страху. Вони знали, що не віддадуть Майдан "чорним шоломам".

Згодом, під ранок, "знекрилені" беркутівці відступили³. І дзвони св. Михаїла затихли… Майдан вистояв.

Споконвіку відбувається титанічна боротьба між силами світла і силами тьми, між Правдою… і брехнею. Сучасний Майдан додав свіжі сторінки в цю історичну драму, в цю могутню Легенду. Українська нація відроджується…

Невипадково покровителем Києва, як колись у старій Візантії, є св. Архистратиг Михаїл, який - як написано у святих письменах - веде "повсякчасну війну проти пороку і нечисті"⁴. Ми знаємо з історії, що вже 1453 р. Константинополь упав від чергової навали мусульманських військ. Тоді сили Візантії були повністю виснажені, зокрема від внутрішнього розбрату. Їм не вдалося втримати міста. Були спустошені найсвятіші місця. Софійський собор, монастир Пантократора турки-османи перетворили у мечеті. Архангел Михаїл залишив Константинополь.

Можливо, це сталося тому, що впродовж багатьох десятиліть керівники Візантії веліли вкладати ресурси імперії у власне збагачення, а не в нагальні потреби своїх покровителів, свого війська.

А можливо – якщо свідомо дотримуватися ліричності цієї розповіді, - ми, українці, можемо думати, що св. Архистратиг Михаїл переселився з Візантії до Києва, щоб на Майдані продовжити свою праведну війну…

Сьогодні, вже вкотре, увага всього світу прикута до центральної площі нашої країни, до Майдану. Українська влада усвідомлює, що свої дії вона мусить прикривати якоюсь ширмою легітимності. І, перш ніж запускати "чорні шоломи" Беркута на мирних протестуючих, вона посилає на Майдан судового виконавця, яка під прикриттям ночі сором'язливо зачитує рішення суду, вимагаючи звільнити Майдан.

Владі потрібна видимість "законності". Заводяться десятки кримінальних справ. А "загодовані" кров'ю невинних "чорні шоломи" залишаються недоторканними…

Колись, у другій половині XVIII ст., на берегах майбутньої Америки Британська імперія також намагалася узаконити свою репресивну колоніальну політику, спираючись на норми свого права, щоб придушити повстанців. Тоді у штаті Массачусетс з'явився новий прапор, який символізував бачення американських повстанців. Стяг вінчали слова: "Апелюємо до Бога" (An Appeal to God). В цьому лозунгу була сконцентрована одна з найголовніших тез відомого англійського політичного філософа Джона Локка. У своїх творах Локк доводив, що, коли влада не виконує своїх прямих обов'язків, коли влада перетворюється в тиранію, використовуючи наявні закони, жонглюючи ними, щоб закріпити своє панівне становище, народ може лише "звернутися до небес" і підняти спротив проти такої тиранії всіма можливими засобами. Згодом - хай розсудить Бог.

Кожен закон, кожна норма права, в т.ч. Основний Закон, має своє первинне джерело - наше спільне, елементарне відчуття справедливості. Це відчуття притаманне кожній людині, яка - ми знаємо зі Святого Письма - створена на подобу Бога. Власне, богоподібність Людини, хоча б певною мірою, полягає в нашій природній здатності пізнавати те, що справедливе, й співчувати покривдженим (зі стародавньої грецької - "страждати разом").

Коли закони фальшиво виконуються заради неправедної мети, коли при тому, вочевидь, порушується наше спільне елементарне розуміння справедливості, коли правові норми застосовуються вибірково з метою збереження тих, хто при владі, - такі закони втрачають свою чинність. Влада, яка такими підступними методами їх застосовує, порушуючи аксіому Справедливості, втрачає свою легітимність. Народу залишається єдина альтернатива - апелювати до Бога.

Нічні дзвони архангела Михаїла, які лунали над Майданом у ту незабутню ніч, мали б бути дзвінком тривоги для президента і його оточення. Бо наступного разу вони, можливо, вже не тривогу підніматимуть, а сповіщатимуть про кінець тиранії в Україні.

¹ Найбільшим, найвеличавішим храмом у Візантії був собор св. Софії (Айя-Софія, зі старогрецької – "святий Розум"). Місцеві жителі часто казали, що в цьому храмі "вселився Бог".

² Канонос пише, що одна з точок, де турецькі війська концентрували свою атаку, були "Золоті Ворота" міста. Також відомо, що біля Софійського собору розміщувався монастир Пантократора. Монахи цього монастиря молилися в каплиці святого Архістратига Михаїла. Зараз, у сучасному Стамбулі, цей комплекс має назву - "Мечет Зайрек". Коли місто атакували, дзвони церков, зокрема цього монастиря, піднімали тривогу.

³ Коли турки нападали на Константинополь у 1422 р. вони користувалися новою зброєю. Це були потужні гармати, оздоблені образами птахів-хижаків (орлів, соколів), і тому їх називали "соколятами" (falconet), або - "соколами" (falcon).

⁴ Седмь Архангелів Божіїх.