Студентський Євромайдан: КРОВ і ГРІМ

Бурхлива хвиля масових протестів, що прокотилася країною після кривавої ночі на Майдані, показала: студентство здатне обстоювати свої громадянські права і змусити владу серйозно сприймати його вимоги; багато ректорів і викладачів вишів - хто відкрито, а хто приховано - підтримують студентський рух.

Кадри жорстокого і цинічного побиття беззахисних людей, серед яких є зовсім діти, вражають більше, ніж найстрашніший фільм жахів. Досі не можуть відійти від пережитого шоку учасники студентської акції на підтримку євроінтеграції. Для багатьох із тих патріотично налаштованих юнаків і дівчат провести ніч на Майдані було ще й романтично. Ніхто не сподівався, що вона стане кривавою.

Про те, як усе відбувалося, нам розповіли очевидці розгону Майдану.

Василина, 21 рік:

- Ми тихо-мирно співали. Коли близько третьої ночі пропав мобільний зв'язок, одна жінка сказала: "Це погана прикмета. Я чула, що зазвичай спецназ здійснює штурм під ранок". Та ми подумали, що цього просто не може бути. Бо ми ж не порушуємо закон.

Приїхала машина комунальників. Пізніше з'явилися і працівники. Ми підійшли спитати, що вони роблять тут уночі. Нам пояснили, що зараз будуть встановлювати ялинку. Поставили для неї огорожу. А потім раптом почали пересувати цю огорожу у наш бік. Ми запідозрили недобре. Основна частина майданівців побігла до стели. Я з прапором Євросоюзу залишилася. Тому бачила всі події з боку. Коли напав "Беркут", людей просто зіштовхували зі стели вниз, одне на одного. Хлопці захищалися прапорами. По тих, хто падав, бігли інші. Це був вселенський хаос. Ми думали, що дівчат і жінок бити не будуть. Хлопці кричали: "Не бийте дівчат!". Але спецназівці не жаліли нікого. Я почула крик дівчини. Озирнулася і побачила, як її вже майже непритомну тягнуть до машини. Ми відбігли до підземного переходу і почали скандувати "Ганьба!". А потім заспівали гімн України. Тоді частина беркутівців залишилася добивати людей біля стели, а частина побігла за нами. Міліція спостерігала все це. І машина комунальників стояла так, що перекривала людям дорогу.

Ми забігли до якогось провулку. Ще майже дві години блукали вулицями, бо зв'язку не було і по допомогу звернутися ми не могли. Зустріли хлопця з Майдану, який порадив зняти українську символіку, не збиратися групами і не стояти на одному місці. Ми так і зробили. Повз нас неодноразово проїздили машини з людьми в камуфляжних формах. Проходили міліцейські патрулі. Вони уважно вдивлялися в обличчя. Було дуже страшно. Навіть наступного дня ми боялися людей. Чекали небезпеки звідусіль.

Але нас не зламати. Ми хочемо жити у вільній країні. Ми впевнені у завтрашньому дні. Будемо й далі обстоювати майбутнє.

Тарас, 24 роки:

- Ми просто відпочивали. Хтось грівся біля бочки з вогнищем, хтось куняв. Несподівано пропав мобільний та інтернет-зв'язок, а вже через годину з підземного переходу вийшли кілька десятків "комунальників". Вони поставили огорожу і посунули її до майдану. Раптом службовці внутрішніх військ, які доти охороняли ялинку, підійшли і мовчки вишикувалися у шеренги біля нас. Перед розгоном наші хлопці розмовляли з міліціянтами - нормальні парубки нашого віку. Вони казали, що проходять строкову службу.

Коли підійшов "Беркут" із палицями і щитами, ці шеренги вистроїлися у "коробку", єдиний вихід з якої закрили ялинковою огорожею. Нам не було куди тікати. Що почалося потім - це суцільний жах: плач, крики, били навіть лежачих і тягли їх до машин. Мені з товаришем удалося втекти. Заховалися у непомітному куточку одного з дворів. Із своєї схованки ми бачили і людей, що втікали, і беркутівців, які за ними гналися. Матюки, крики "Стоять, сука!"... Спецназівці зазирали в усі куточки, вишукуючи жертви. Ми боялися навіть дихати. Просиділи зо дві години. Потім пішли на Михайлівську площу.

Просто так ні за що отримати кийком по спині - дуже боляче. Але з іншого боку, я не шкодую. Уся країна піднялася з колін. Сподіваюся, наше життя зміниться, і ми матимемо інші пріоритети. Якби всі в нашій країні - від даїшника до спецназівця - знали, що за порушення прав людини сядуть за грати - цього б не сталося. У європейській державі така ситуація просто неможлива.

Нас хотіли залякати, та я не боюся. От підлікуюсь - і знову на Майдан.

Юрій, 23 роки:

- Нас було чоловік двісті. З них половина - студенти. Ми стояли на сцені у кілька рядів. Попереду хлопці, за ними дівчата і жінки. Побачивши "Беркут", кричали до останнього "Міліція - з народом!". "Беркутівці" оточили Майдан з усіх боків. А напали зі спини. Важко про це згадувати. Те, що ви бачили по телевізору - лише десята частина того пекла, до якого ми потрапили. Нас штовхали, били і гнали у "живий коридор", створений хлопцями у формі. Я бачив, що вони ще зовсім молоді, і з жахом дивляться на все, що відбувається. "Коридор" із цих бійців був довгий, хвилястий,
мов лабіринт. Загнані, ми не могли збагнути, куди бігти. Постійно натикалися на "живу огорожу". Нас гнали палицями: "Бистрєє!!!". А в кінці коридору стояла ялинкова огорожа та ще частково загороджувала вихід машина комунальників. Я не киянин, тому не міг зорієнтуватися, де сховатися. Біг, не розбираючи дороги. Незадовго до розгону заглушили телефонний зв'язок, і я навіть зателефонувати нікому не міг. Тому разом з кількома хлопцями і дівчатами "загубився". Нас довго не могли знайти. Але нам пощастило. Ті, хто, не знаючи київських дворів, потрапив до тупика, були дуже побиті спецназівцями.

Ми хотіли, щоб усі знали про те, що сталося. Зателефонували на один телеканал. Приїхали журналісти, ми все розповіли. А сюжет так і не вийшов.

Мама побачила мене по телевізору в новинах. Плакала. Коли я телефонував їй у суботу, руки трусилися так, що не міг набрати номер.

Але я не жалкую, що був на Євромайдані тоді, і йду туди знову. Це загартувало мій дух. Я відстоював і відстоюю свою громадянську позицію. Впевнений, що все в Україні буде добре.

В одній із соціальних мереж через три дні після розгону Майдану з'явилося звернення дівчини - учасниці тих подій: "Лише сьогодні змогла дістатись до Інтернету... В ту страшну ніч з п'ятниці на суботу я була на Майдані. Пережила все те, що сталося. Дякуючи Богу, мене врятував хлопець, який, коли я впала, прикрив мене від ударів "Беркуту"... Прошу, відгукнися, мій спасителю... На Михайлівській того ранку тебе не знайшла."

Незважаючи на заяви можновладців про те, що "Беркут" "перегнув палицю", буквально наступного дня після розгону Майдану застосування сили та напади на беззахисних студентів повторилися.

Активіст громадянського руху "Відсіч" Артур Переверзєв розповідає: "Сьогодні влада дозволила собі те, що просто перекреслює наше майбутнє. Студенти повинні піднятися на його захист. Молодь зацікавлена в європейській освіті, пристойній роботі. А це не те, що пропонує нам наша держава.

Настав час студентства. Саме тому ми ходимо по вузах, гуртожитках і закликаємо молодь виходити на Майдан. Буквально через день після розгону Євромайдану група наших активістів прийшла до гуртожитків педагогічного університету ім.Драгоманова. У двох із них проблем не виникло. Поспілкувалися зі студентами, роздали листівки і попрямували до третього корпусу. Там і почалося… Вахтер викликала міліцію, зачинивши вхідні двері, аби ми не могли вийти. Поки чекали правоохоронців, до нас підійшли "тітушки", почали штовхати і погрожувати. З криками прибігла голова протабачниківської студради. До речі, вона ж пізніше не пускала до гуртожитку журналістів і депутатів.

Коли ми змогли відчинити двері, просто біля входу до гуртожитку нас зустрічали міліціянти. На наші прохання відрекомендуватися, показати посвідчення і пояснити суть своїх претензій вони не реагували. Я побачив, як одного з наших товаришів тягнуть до машини. Спротив міліції чинити не можна. Але є законні методи самозахисту. Тягти одночасно двох хлопців правоохоронцям важко. Тому я підійшов до товариша і міцно обійняв його. За це отримав упритул струмінь газу з балончика. Засліплений, відчув, що мене повалили на землю, вдягли наручники і по асфальту потягли до машини. На допомогу прийшли наші активісти. Підбігли одразу шість чоловік: хто обійняв мене, хто сів зверху. Таку купу народу затягти до міліцейської машини неможливо. Міліціянтам довелося зупинитися. Підійшов старший серед правоохоронців, з мене зняли наручники. Хтось повідомив, що до нас їдуть народні депутати від опозиції. Міліція поїхала. "Тітушки" зникли ще раніше. А мене з хімічними опіками "швидка" відвезла до лікарні.

Ці події не стільки лякають, скільки показують: у такій державі жити не можна. І ми будемо боротися за зміни. Наступного дня ми з активістами з самого ранку прийшли до університету ім.Драгоманова і зібрали цілу колону студентів. Молодь не злякалася. Пари ми перенесли на Майдан."

Розуміючи, наскільки ганебним є застосування сили проти учасників мирних акцій протесту та зібрань, деякі представники влади, принаймні у перші дні, робили вигляд, що засуджують порушення закону з боку правоохоронців під час розгону Майдану. А от від міністра освіти Д.Табачника жодних заяв із висловленням співчуття (не кажучи вже про захист і підтримку) студенти не дочекалися. "Ті заклики, якими весь час збурюють і обманюють людей представники і керівники опозиції про київських студентів, не відповідають дійсності. Це суцільна неправда. З п'ятниці на суботу жоден студент київського вищого навчального закладу на Майдані Незалежності не постраждав… Це звірено з даними вищих навчальних закладів, за інформацією деканатів, органів студентського самоврядування та перевірено в медичних установах столиці України", - відкараскався від проблеми міністр.

У цій недолугій і цинічній, на наш погляд, заяві МОН є кілька нюансів. Перший: чому відсутність студентів київських вишів може якось виправдати дії "Беркута"? Другий: нещодавно МОН офіційно повідомляло, що ніяких списків студентів-учасників Майдану від вузів не вимагало. А насправді інформацію все-таки збирали? І третій: як заявила Лілія Гриневич, студенти з Києва таки були тієї ночі серед потерпілих.

А прем'єр-міністр М.Азаров під час розмови з Генсеком Ради Європи Торбйорном Ягландом взагалі заявив: "На площі не було студентів, там були добре підготовлені провокатори".

У той час, коли весь світ засуджував криваві події п'ятниці, міністерство освіти не лише не висловило бодай просто людського співчуття постраждалим на Майдані людям, а й шукало тих, до кого не дістався "Беркут". Як стверджує поінформоване джерело, зранку у суботу заступник Д.Табачника Є.Суліма викликав на килим керівників вишів і пояснював, яку роботу треба проводити зі студентами. Завдяки ЗМІ громадськість дізналася про лист слідчого в особливо важливих справах ГПУ до керівництва Київського національного університету ім. Т.Шевченка з вимогою надати списки студентів та викладачів, які були відсутні на заняттях у п'ятницю без поважних причин.

Коли студенти намагалися захистити свої права на мирних акціях протесту, у стінах МОН проходила "конференція тітушок". Інформацію про те, що у приміщенні Міносвіти перебувають кілька сотень людей характерної зовнішності, МОН пояснило так: "Зазначимо, що з самого ранку
у приміщенні МОН, зокрема у залі колегії, проводять поточні робочі наради, серед яких - Всеукраїнська нарада з питань розвитку професійно-технічної освіти, учасниками якої є близько 100 осіб". Пізніше, зрозумівши, що така відмовка видається непереконливою, прес-служба МОН дала ще одне, зовсім інше виправдання: "У нас сьогодні з 8:30 ранку справді була запланована ще місяць тому нарада головних бухгалтерів і директорів професійно-технічних навчальних закладів. І більшість із цих 100 осіб годиться хто в батьки-матері, а хто і в бабусі та дідусі студентам. І ця брехня поширилася в інформаційному просторі".

(Цікаво, що на фото, розміщених на сайті МОН під "відмазкою", зображено різні аудиторії, хоча йдеться про одну нараду. На одному з них події відбуваються в актовій залі, а на трьох інших - у залі колегії. Отака нестиковочка…).

Репресії, яких міністерство намагалося застосувати до студентів, котрі виступили на захист своїх законних прав, тільки посилили спротив, ще більше згуртувавши лави страйкарів. Масові студентські виступи цими днями пройшли в різних містах країни.

Напевне, ректор Львівського національного університету ім. І.Франка Іван Вакарчук був першим із керівників українських вишів, хто взяв до рук мегафона і закликав вийти на акцію протесту. Колону студентів НТУУ "КПІ" 1 грудня вивів на вулиці міста сам ректор Михайло Згуровський. Напередодні події він повідомив про цей намір на своїй офіційній сторінці "ВКонтакте". "Пам'ятайте, це мирна демонстрація, спрямована на захист наших інтересів, відповідно до Конституції України", - сказав ректор.

Студенти Києво-Могилянської академії одні з перших підтримали загальний страйк студентів на знак протесту проти блокування урядом процесу підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. За що одразу потрапили під каток репресивної машини - до університету нагрянули ревізори Держінспекції навчальних закладів з комплексною перевіркою.

Однак Могилянку залякати не вдалося - студенти і викладачі вийшли на Євромайдан. В той час, як у деяких столичних і регіональних вишах ректори закрили двері на замки (в прямому й переносному значенні), а адміністрація ДонНУ навіть викликала наряд міліції, аби придушити студентський страйк. Зберігає мовчання Академія педагогічних наук. Лише поодинокі громадські організації та наукові установи відреагували на розправу силовиків над учасниками студентського Євромайдану. "Ми засуджуємо дії МОН і тих керівників ВНЗ, які погрожують студентам репресіями", - ідеться зокрема у заяві Академії наук вищої школи.

"Я не боюся… Не бійтеся і ви. На нас всіх убивць та в'язниць не вистачить", - з такою заявою із засудженням агресії проти учасників акції на Майдані виступив також ректор Київського педагогічного університету ім. Б.Грінченка, екс-замміністра освіти Віктор Огнев'юк.

У коментарі нашому тижневику він так мотивував свою позицію: "Мене глибоко шокувала наруга над беззахисними студентами, юнаками і дівчатами, жорстоке побиття інших громадян. Не уявляю, як, змовчавши, зможу зайти в аудиторію до студентів і говорити з ними про вічні цінності, гуманізм, любов до ближнього, конституційні права.

Вважаю, що вчитель, який не став на захист дітей, не має права на професійну діяльність. Як людина, батько, дідусь, педагог, ректор університету, в якому навчається вісім тисяч студентів, добре знаю нашу молодь, яка любить Україну і повірила уряду, до останньої миті сподівалася, що двері ЄС відчиняться разом із широкими європейськими перспективами, і не їхня вина, що цього не відбулося. За що ж їх так жорстоко карати? Хто їх так ненавидить? Хто посмів підняти кийки на молодь, яка співала Гімн України? Це було побиття мене, справи, якою все життя займаюся. Це було нищення моєї педагогіки. Чимало років працював у владі, працюючи ректором, завжди прагнув знайти компроміс із владними інституціями заради того, щоб створити найкращі умови для навчання студентів, щоб допомогти їм стати громадянами, лідерами, навчити їх служити людям, громаді і суспільству. Але за існуючих обставин шукати компроміс із совістю не став, не зміг і не зможу!"

Ці слова з уст освітянина і ректора здаються нам симптоматичними. Адже досі освітянські керівники, за поодинокими випадками, не виявляли своєї громадянської позиції, залишаючись здебільшого справними "гвинтиками" авторитарно-бюрократичної системи, покірними виконавцями міністерських наказів і директив.

Очевидно, зміну настроїв в освітянському середовищі відчули й очільники МОН. (Доки не вдарить грім, у МОН не перехрестяться?) Так це чи ні, але, мабуть-таки, зрозуміли, що з репресивними методами перестаралися. І тому вирішили поступитися студентам, які в середу влаштували масовий пікет Міносвіти. Міністерство видало наказ №1694 від 4 грудня 2013 р., у якому, зокрема, нагадує керівникам вишів про недопустимість адміністративного тиску на студентів. МОН рекомендує керівникам ВНЗ I - IV рівнів акредитації організувати навчальний процес "із урахуванням конституційних прав студентів вільно висловлювати, формувати свої думки, погляди, переконання та збиратися для мирного їх вираження".

Дивно, що про такі елементарні речі, які зрозумілі і звичні кожному європейцю - права на свободу слова і висловлювання своїх поглядів, на мирні зібрання, - міністрові освіти (він же - дійсний член Академії правових наук) студентам довелося нагадувати. Промовчала з цього приводу і "незалежна" Громадська рада при МОН, мета діяльності якої (згідно з Положенням про Громадську раду ) - "реалізація в Україні принципу верховенства людини, розбудови громадянського суспільства та правової держави, забезпечення свобод, прав та інтересів людини і громадянина".

Однак перемога студентів у перемовинах з МОН може означати і дещо інше.

Голова парламентського комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич застерігає: "Наказ Міністерства освіти про те, що адміністративний тиск на студентів неприпустимий, насправді означає не лише перемогу студентів, а й те, що Міносвіти самоусунулося від цього питання. Інформація, яка надходить, свідчить, що весь пресинг на студентів та викладачів буде здійснюватися через прокуратуру під приводом розслідування подій під час розгону Майдану. До мене звертаються викладачі, яких уже допитували представники цього відомства. У листах, які нібито отримали виші від ГПУ, серед інших містяться три вимоги: надати списки студентів - учасників акцій протесту, списки викладачів та списки активістів. Дуже нагадує 37-й рік. Ці три вимоги можуть створити умови для репресій, для адміністративного тиску і тиску з боку правоохоронних органів. Я звернулася з листом до Генерального прокурора України В.Пшонки з проханням підтвердити або спростувати наявність листів такого або подібного змісту від Генеральної прокуратури України, прокуратури АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міських, районних, міжрайонних, районних в містах прокуратур до навчальних закладів."

Ми мріяли про те, щоб університети стали центрами незалежної думки, точками кипіння, з яких у суспільстві поширюється все нове і прогресивне. І хоча громадськості поки що не вдалося відстояти новий закон про вищу освіту, який би допоміг у цьому, події Євромайдану показали: цей процес у нас починається. І то є перший крок до вільної Європейської України.

Пам'ятка студенту - учаснику мирних акцій протесту

ЗНАЙ ГРОМАДЯНСЬКІ ПРАВА, ГАРАНТОВАНІ КОНСТИТУЦІЄЮ:

1. Стаття 34: "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань".

2. Стаття 39: "Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування".

3. Стаття 29: "Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого".

ЯКЩО ТЕБЕ ЗАТРИМАЛИ, ЗНАЙ:

1. Адміністративне затримання може здійснюватися лише у 2 випадках: злісної непокори законним вимогам правоохоронців та порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

2. Будь-яка дія/протидія під час затримання буде розцінюватись правоохоронцями як "злісна непокора".

3. Адміністративне затримання може тривати не більш як три години (ст. 263 КоАП), після чого має бути прийняте рішення стосовно вчинених дій.

4. У разі адміністративного затримання складається протокол і підписується посадовою особою, яка його склала.

5. Чотири правила надання пояснень:

- заперечуй свою провину, наголошуй на грубому поводженні з тобою правоохоронців (якщо таке мало місце);

- у разі отримання тілесних ушкоджень від дій правоохоронних органів вимагай надання медичної допомоги та медичної довідки про їх характер;

- зазначай конкретних свідків, які могли б підтвердити написане тобою, вимагай допитати їх. Протокол їх допиту вимагай долучити до справи.

Якщо міліція явно фальсифікує обставини вчиненого порушення, краще взагалі відмовляйся від давання будь-яких свідчень - ти зможеш надати їх під час розгляду справи у суді.

7. Залучай до справи тільки адвоката, у чесності і порядності якого ти впевнений. У жодному разі не користуйся послугами адвоката, наданого співробітниками міліції.

ЗАТРИМАНИЙ В АДМІНІСТРАТИВНІЙ СПРАВІ має право відмовитись від підпису під протоколом
(ст. 256 КоАП).

Це дасть тобі змогу під час розгляду справи викласти всі обставини справи без міліцейського тиску.

ВИМАГАЙ ВІД МІЛІЦІЇ:

- роз'яснення причинзатримання, своїх прав та обов'язків;

- негайного сповіщення родичів(ст.29 Конституції України, ст.261 КоАП);

Якщо протягом трьох годин тобі не пред'явлено звинувачення - вимагай зустрічі з начальником міліції, прокурором, складай скаргу до суду на протиправні дії правоохоронців.

Пам'ятку підготували активісти Євромайдану