Прості питання

Шкода, що в нас не знімають кіно. Ми точно переплюнули б Голлівуд у розмаїтті сценаріїв порятунку світу. Чи України щонайменше.

Один з найяскравіших сюжетів писався 2 березня ц.р. у Верховній Раді. На терміново скликаному позачерговому засіданні черговий "уряд камікадзе" на чолі з "усенародно обраним" прем'єр-міністром Яценюком змусив депутатів витрусити ще 15% пенсій з кишень працюючих пенсіонерів, аби нашкребти аж півтора мільярда гривень у державну скарбницю і - головне - виконати нескінченні вимоги МВФ і запобігти фінансовому краху України. Арсеній Петрович із п'ятої спроби героїчно виконав свою місію. І назвав дві причини складної економічної ситуації: війну в країні і недовіру до влади, зокрема до її фінансової політики. От якби повернути цю довіру - то й проблем поменшає.

Яценюк не сказав, хто ж цю довіру знищив. І правильно, що не сказав, бо тоді б довелося довго пояснювати свій особистий внесок у цей процес. Швидше було б просто покласти заяву про відставку. І не лише Яценюкові.

Власне, й слухати всі ці пояснення немає жодного сенсу. Он голова Нацбанку Гонтарева останнім часом не сходить з телеекранів, пояснюючи, як вправно й професійно вона з командою гривню вгамовує: увечері стверджує, що курс валют відпустили у вільне плавання назавжди, а зранку погрожує йому адміністративним регулюванням. Та тільки гривня її не слухає і знай собі девальвується. І цілий рій фінансових експертів радять, що варто зробити, аби ситуацію виправити, та нічим зарадити не можуть. Не слухають їх нетямущі люди, біжать свої кревні рятувати то в банки, які ще не збанкрутували, то в крамниці, які з новими цінами дедалі більше скидаються на музеї: дивитися можна, а купити - зась.

Але що хотіти від людей? Вони й так довго терпіли, вірили владі й сподівалися на краще. Та коли "професійна" діяльність уряду досягла свого піку й кинула гривню в круте піке - понад 40 гривень за 1 долар, не витримали й почали змітати з полиць магазинів продукти тривалого зберігання: цукор, борошно, макаронні вироби, чай, крупи, олію (ну й туалетний папір, звісно, - як же після всього цього та й без нього?). 25 лютого ціни на ці товари змінювалися кілька разів протягом дня. Паніку вгамували тільки порожні полиці супермаркетів і неймовірно високі цифри на цінниках: 28 гривень за кілограм гречки, 20 гривень за кілограм цукру…

- Раніше в подібних ситуаціях ми створювали бригади для перевірки, - сказав заступник голови Хмельницької обласної адміністрації з питань агропромислової політики В.Кальниченко. - Досліджували формування ціни, що підскочила: вивчали накладну на товар і порівнювали з фактично встановленою ціною. Тобто була спроба визначити й покарати спекулянтів. А тепер прем'єр-міністр заборонив будь-які перевірки бізнесу.

Так, заборонив. Категорично. "Женіть їх у шию!" - радісно транслювали телеканали настанову Яценюка бізнесменам щодо будь-яких перевіряльників. Хто знає, може, саме вони, ці нестерпні контролери, не просто дошкуляють, а найдужче гальмують розвиток виробничої ініціативи самозайнятих громадян. Але на те й Кабмін, аби чітко визначити функціональні обов'язки контролюючих організацій. А не принижувати на всю країну їхніх працівників. Вони ж - державні службовці. А хто довірятиме державі, якщо її перший міністр так зневажає - і інших закликає - державних людей?! І як ці люди після таких закликів служитимуть державі?

Мені заперечать: мовляв, нічого ті перевіряльники не змінили б. Неправда. Якби власники торгових точок знали, що за незаконне підвищення цін доведеться відповідати, - напевне поводилися б інакше. А ще важливіше те, що люди вірили б у справедливість.

Бо як повернути довіру народу, якщо він щодня на власній шкурі відчуває: насправді на роль камікадзе призначено його? Адже, до прикладу, якщо влада справді зацікавлена в стабільності банків і не має жодних дивідендів від фінансової веремії, хіба вона гралася б у небезпечні ігри з курсом валют тощо? Адже і президент України Петро Порошенко, і прем'єр-міністр Арсеній Яценюк - фахівці з досвідом успішного запобігання кризі в банківському секторі в 2004 і 2008 роках. 2008 року, скажімо, негайно, вольовим рішенням, заборонили достроково знімати депозити, що заспокоїло валютний ринок. Чому ж тепер так не зробили? Чим кращі для банків цунамі зняття депозитних вкладів? Чим кращі для вкладників заборони та обмеження, якими супроводжуються всі, і строкові також, зняття депозитів, коли людина за своїм валютним вкладом змушена ходити тижнями, бо щодня видають лише еквівалент 15 тис. грн (сьогодні це близько 550 доларів), а банк увесь цей час нічого їй не сплачує за користування залишком вкладу? Чи, може, сприяють довірі до банків смішні відмовки про відсутність дрібних купюр у валюті: до кас чомусь надходять тільки 100-доларові банкноти: тож або забирай у гривні, або чекай з моря погоди.

Або ті ж таки пенсії, які з таким скреготом зубовним урізала Верховна Рада. Звісно, легше не дати, ніж потім забрати. Та якщо в депутати йшли бодай трохи адекватні люди, то нащо вони збурили в січні народ скасуванням пенсійних нововведень "папєрєдніків"? Хіба не знали, що бюджет порожній, а Пенсійний фонд давно банкрут? Чи не розуміли, що пенсійна реформа полягає не в популістських гаслах повернути колишній пенсійний вік і всі надбавки, а - в справедливості пенсійних нарахувань? Для всіх. І першим кроком мало би стати обмеження максимального розміру пенсій - чинних у тому числі - скажімо, до десяти прожиткових мінімумів (сьогодні він становить 1176 гривень). У доведеній до катастрофічного стану державі апріорі не може бути людей, які заслужили від неї на більше щомісячне утримання. А другим - вибір для пенсіонерів, які продовжують працювати там, де є бодай частка державної власності: або пенсія, або зарплата. Без винятків. Щоб не травмувати людей дикою несправедливістю, коли керівник апарату Верховної Ради Валентин Зайчук декларує 1,36 млн грн річного доходу - із щомісячною зарплатою 38,6 тис. і пенсією 26, 6 тис. грн. Навіть багатий СРСР не дозволяв собі такої розкоші - платити і пенсії, і зарплати, позбавляючи молодь робочих місць через те тільки, що неможливо звільнити пенсіонерів.

І не треба посилатися на малі зарплати, на які хіба пенсіонери лише й погодяться. Слід просто навести лад у бюджетній сфері. Не вбивчим популізмом, як Арсеній Яценюк, який обмежив зарплату міністрів п'ятьма тисячами гривень (невже керівник апарату ВР працює більше, ніж міністри?) - на що Міхеїл Саакашвілі справедливо зауважив: "Ваші міністри або святі, або крадуть". А запозичивши досвід у тих-таки грузинських реформаторів, які оцінювали роботу чиновників залежно від її ККД для держави, і ті, відповідно, могли отримувати від кількадесяти доларів до кільканадцяти тисяч. Чи просто озброївшись дійсним для всього цивілізованого світу принципом: праця людини вимірюється лише її зарплатою. І тільки. Не пільгами, не квартирами за державний кошт, не доступом до ще якихось благ чи "розпилювання" бюджету - лише зарплатою. Хоч би якою високою вона була - це дешевше для держави, ніж усі інші "пряники".

Та для цього треба жити чесно. Всім. І громадянам, яких влада обдирає як липку замороженням зарплат, оподаткуванням пенсій, зростанням тарифів, підвищенням цін і які хочуть бодай щось від неї приховати. І олігархам, котрі, якщо вірити списку Forbs, також збідніли - та не від того, що віддали народу фактично вкрадену в нього власність, а всього лише через знецінення активів унаслідок війни. І владі, яка, на жаль, не переймається ні встановленням справедливості в країні (для чого її, власне, обрали) через збалансування інтересів перших і других, ні навіть власним самозбереженням, яке прямо пропорційно від встановлення цієї справедливості залежне. Ба більше: від цього нині залежить доля України, а отже - без перебільшення - доля кожного з нас.