«25 портретів на тлі епохи»: книжка, яка виховує громадянина

Історії сьогодні важко довіряти. Її дедалі частіше недобросовісно переписують, буває, і перебріхують або ж занадто прикрашають. Жодне з названих «авторських злодіянь» аж ніяк не може стосуватися книжки «25 портретів на тлі епохи» Олекси Підлуцького, знаного журна­ліста-міжнародника, доцента кафедри періодичної преси Інституту журналістики КНУ імені Т.Шевченка. Його багаторічні наукові дослідження втілилися у монографії, яка нещодавно побачила світ у видавництві Київського політехнічного інституту.

Книжка «25 портретів на тлі епохи» об’єднує три збірки порт­ретних нарисів «Постаті ХХ сто­ліття», що витримали три видання (2004, 2007 та 2010 рр.), а також нові авторські дослідження останніх двох років. Тут - статті про життя і звершення політичних та громадських лідерів ХХ століття, які створили, відновили чи вивели з глибокої кризи свої національні держави. До числа таких Олекса Підлуцький відніс Томаша-Ґарріґа Масарика, Юзефа Пілсудського, Карла Ман­нер­гейма, Едуарда Бенеша, Франсіско Франко, Йосипа Броз Тіто, Ма­хатму Ґанді, Давида Бен-Ґуріона, Конрада Аденауера, Цзян Цзінґо, Людвіга Ергарда, Урго-Калева Кекконена, Яноша Кадара, Олек­сія Косигіна, Лі Ку­ан Ю, Алек­сандера Дубчека, Віллі Брандта, Авґусто Піночета, Марґарет Тет­чер, Ден Сяопіна, Джіммі Картера, Папу Римського Івана-Павла ІІ, Рональда Рей­гана, Вацлава Гавела та Леха Ва­ленсу. До слова, книжка «Постаті ХХ століття» 2004 року започаткувала «Бібліо­теку газети «Дзерка­ло тижня».

На думку Олекси Під­луць­кого, «всіх вищезазначених діячів із сусідніх з Ук­раїною, а часом дуже далеких країн, попри всю їхню несхожість, об’єднують принаймні три риси - здатність поставити національні інтереси своєї країни вище за інтереси особисті та групові, спроможність чітко сформулювати мету та послідовно просуватися до її досягнення». У монографії «25 портретів на тлі епохи» автор не займається прогнозуванням, тут не знайдеш полум’яних запевнень на кшталт: якби той чи інший діяч обрав інший вихід із ситуації чи якби обставини склалися не так, хід історії продов­жився б за іншим сценарієм. Спираючись на минуле, пан Під­луцький сміливо говорить про сьогодення і дає свою оцінку при­чинам і наслідкам різних подій.

Звичайно, історикові, як і журналісту, не дано пізнати світ таким, яким він був насправді. Кожен текст, написаний не лише публіцистом, а й науковцем, - безумовно досить суб’єктивний погляд. І, що цікаво, ця суб’єктив­ність може стати (і краще, аби ставала) хорошим матеріалом для дискусій, які матимуть продовження в часі. Тому Олексі Підлуцькому - відомій у широких журналістських колах людині, вченому, все-таки можна пробачити певний суб’єкти­візм, прихильне ставлення до тих чи інших політичних діячів, які з волі виключно авторського вибору ввійшли в ТОП-25 найвидатніших лідерів минулого століття.

Як журналіст-міжнародник Олекса Підлуцький не лише доб­ре пише (право стверджувати це дає близько 1500 публікацій у періодичній пресі з економічного життя України, проблем міжнародних відносин та геополітики протягом більш як 20 років актив­ної діяльності на журналістській ниві), а й уважно вивчає всі можливі опубліковані до нього джерела на обрану тему. Чого тільки вартий список основної використаної при написанні монографії літератури зі 138 джерел українською, російською, польською, чеською, сербською, македонською, німецькою та англійською мовами, якими оперує автор! А стосовно «текстового оздоблення», то окрас ця наукова робота має достатньо - це і влучне слово, і приємна для ока й легка для сприйняття структура внутрішніх блоків, гумор, тонка іронія та чудові авторські аналогії. Варто окремо сказати про високу якість друку і виконані олівцем художника Віктора Ба­риби чудові портрети всіх політичних діячів.

Історію неможливо переписати - така авантюра рано чи пізно закінчиться поразкою. Натомість її можна описати настільки вміло й цікаво, що знайомство з нею стане справжньою перемогою автора над закостенілими стереотипами. Сам по собі опис подій, звичайно, може бути цікавим для любителів хронології, але вагомої наукової чи громадської цінності він не матиме. Власне кажучи, історія народжується не тоді, коли вчений складає детальні хроніки, а коли намагається проаналізувати причини якоїсь події і з’ясувати, випадкові вони чи закономірні. Історія - це чітке розуміння причинно-наслідкового зв’язку. Тому історію потрібно використовувати як надійний фундамент для майбутніх звершень, прийдешніх досягнень; вона може бути по-справжньому живим і дієвим інструментом, що активно впливатиме на формування нації - спільноти людей, яка не тільки об’єднана спільним минулим, а й, що найважливіше, спільним майбутнім.

Люди, які захоплюються історією, повинні мати бодай загальний образ «корисної для нації» історії, яка виховує національні традиції, зацікавлює молодих людей національною культурою. Питання якості знань нині виходить на перше місце. Власне, неважливо, який у тебе диплом, - по-справжньому значущим є те, наскільки потужно сформоване вміння мислити, наскільки висока здатність розвиватися. Монографія Олекси Під­луцького «25 портретів на тлі епо­хи» розвиває такі навички і завдяки легкій подачі історичного фактажу виховує громадянина, формує повагу до історії інших народів і закликає замислитися над історією, допомагає глибше пізнати невикористані можливості і зрозуміти потенціал свого народу.

Олекса Підлуцький на прикладі дійсно видатних світових політичних та громадських діячів показує, що в історії будь-якого народу є як переможні, так і трагічні сторінки. І запорука успіху цих народів саме в тому, що описані автором лідери не розглядали історію через призму виключно трагічних сторінок. Архіваж­ливим для майбутнього розвитку України є знання своєї історії, усвідомлення свого минулого, як це усвідомили поляки з легкої руки президента Леха Валенси, чехи завдяки першому президентові Чехії Вацлаву Гавелу чи сінгапурці не без допомоги прем’єр-міністра Лі Куан Ю, лідера, який на маленькому острові створив велику націю… Мабуть, слушно буде зауважити: доки в Україні не з’явиться лідер, який не тільки визнає трагічні сторінки в історії, а й робитиме наголос на беззаперечних перемогах українського народу, Олексі Підлуцькому ні з кого писати нарис, тобто «малювати» портрет власне українського державотворця. Без сумніву, історія XXI століття не стане легкою прогулянкою для наших співвітчизників, але, можливо, саме завдяки цьому вона зможе подарувати Україні гідних державних діячів.

Книжка «25 портретів на тлі епохи» адресована не тільки науковцям, а й широкому загалу - школярам, студентам, усім тим, кому не байдужі доля України та її самовизначення, бо спонукає до роздумів, до проведення аналогій, до самостійного пошуку відповідей на питання «що робити?» - замість того, щоб знову й знову намагатися зрозуміти «хто винен?».

Олекса Підлуцький пропонує читачеві свою книжку в знаковий, доленосний для нашої держави час. Неможливо не простежити закономірність виходу його книжок: вони з’являються незадовго перед подіями, які стають випробуваннями для українського народу. Для когось це банальна випадковість, але випадковість, яка повторюється чотири рази поспіль, більше схожа на сплановану автором спробу попередити. «25 портретів на тлі епохи» обов’язково треба читати - бодай тому, що ще ніколи, здається, за всі 20 років незалежності України так гостро не поставало питання, чи бути Україні взагалі суверенною державою, і, власне, якщо бути, то якою.