Карти однієї масті, або Чи зачинилися двері за Табачником у Міносвіти?

Хто прийде на зміну міністру освіти і науки Дмитрові Табачнику? Це питання цікавить громадськість не менше, ніж хто стане прем’єр-міністром. Точної відповіді на нього немає. І хоча прогнози - річ невдячна, спробуємо таки проаналізувати пасьянс, який розкладає влада навколо фігури очільника МОНМС.

Розмови про те, хто ж саме стане наступником Дмитра Табачника, розпочалися ще напередодні парламентських виборів, як тільки стало відомо, що Д.Табачник входить до прохідної частини списку Партії регіонів. Тоді найімовірнішою кандидатурою у міністерське крісло вважали кума міністра, екс-голову парламентського комітету з питань освіти і науки Максима Луцького.

«Розумний хлопчик, далеко піде» - кажуть про таких. Молодий амбітний політик, що прийшов до парламенту під прапором БЮТ, а у 2006 р. став першою тушкою, котра перебігла до «антикризової коаліції». Разом із комуністкою Катериною Самойлик проштовхував нелегітимне рішення комітету про скасування 12-річки. Для цього М.Луцькому довелося виступити проти колишніх соратників.

Після того, як він програв вибори-2012, здавалося б, нічого не заважало екс-депутатові стати міністром. Таж ні. Під час виборчих перегонів Максим що називається втрапив у халепу. Скандальні повідомлення про те, як «Луцький перетворив своїх студентів на рабів», про агітки у вигляді солодощів і ліків з портретами політика, - такі незграбні дії відчутно позначилися на репутації молодого політика. До всього ж ЗМІ нагадали про судимість 15 років тому за статтею 213 (ч. 3) Кримінального кодексу УРСР («Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом»). І хоча у 2000 р. судимість було погашено, проте, як мовиться, осад залишився. Зрозуміло, що при такому наборі компромату репутаційний ризик при призначенні Луцького міністром досить високий.

А ось у ректора одного з провідних вишів країни, екс-міністра освіти Михайла Згуровського з репутацією усе гаразд. Науковець, академік НАНУ, до того ж менеджер і досвідчений апаратний працівник, котрий тонко орієнтується в ситуації й володіє мистецтвом компромісів. Саме Згуровському, а не міністру освіти, прем’єр Азаров довірив підготовку законопроекту про вищу освіту. А це багато важить.

Подейкують, що ректор НТТУ «КПІ» у добрих стосунках із Ганною Герман та Сергієм Тігіпком. Під керівництвом останнього завершувалося узгодження проекту закону про вищу освіту від групи Згуровського. Прикметно, що в остаточній редакції (точніше, майже остаточній, бо деталі проекту й досі не доопрацьовані) збереглася концепція, запропонована саме групою Згуровського. Попри всі намагання міністерств (у тому числі й Міносвіти) «зарубати» законопроект.

Останнім часом ректора КПІ вважають антиподом Табачника. Саме Згуровський колись наважився піти на відкритий конфлікт із міністром освіти. Ляпаса, якого дав йому ректор КПІ, вивівши на вулиці студентів на свою підтримку, Табачник, напевно, не забуде ніколи.

Але протистояння Табачник - Згуровський відбувається лише на особистісному рівні. Ректор виступив проти «освітньої політики» міністра не так тому, що прагнув боротися з системою, як тому, що намагався відстояти власні інтереси та очолюваний ним університет. Сподіватися, що у разі призначення міністром Згуровського курс Міносвіти може істотно змінитися, не доводиться.

Однак більш реальною кандидатурою на посаду міністра вважається перший заступник міністра освіти Євген Суліма. Саме йому свого часу Табачник доручав багато невдячних справ, у яких сам не хотів заплямуватися. Наприклад, на паперах, що не дають нормально працювати ННДІ українознавства, стоїть підпис Суліми. І в афері з міністерськими вікнами, на які вибивали гроші з ректорів вузів, також «засвітився» заступник міністра. Його ж посилали у «гарячі точки» для залагодження конфліктів та просування потрібних міністрові кандидатур на посаду ректора (як це було, наприклад, у ДонНУ). «Дехто з заступників бере на себе функції міністра і просто мене шантажує», - сказав про Суліму нині звільнений ректор УжНУ Микола Вегеш в одному з інтерв’ю. Кажуть, окрім згаданих завдань, на Є.Суліму також покладено контроль за фінансовими потоками в міністерстві.

Напевно, саме за відданість справі Табачника заступника міністра недавно було нагороджено орденом «За заслуги» (жартома його називають «орденом за послуги»).

У разі призначення Суліма стане тією технічною фігурою, яка дозволить Табачнику зберегти свій вплив у міністерстві. Порівняно з кандидатурою Згуровського, це ідеальний варіант. Та й перевірений часом. Адже Суліма і Табачник тісно співпрацюють ще з 2002 року, коли останній був віце-прем’єром (а Є.Суліма - керівником його служби).

Залишивши на посаді міністра освіти віддану людину, Дмитро Володимирович зможе піти в парламент, щоб використати мандат для вирішення інших питань.

Наприклад, особистих. Президентські вибори не за горами. І якщо раптом вони закінчаться не так, як сподівається влада, надійний щит у вигляді депутатської недоторканності дуже не завадить одіозному міністрові.

Хоча, з іншого боку, депутатство для Дмитра Володимировича не позбавлене й певних ризиків. Адже одна річ - інтерпретувати болючі теми з історії українського національно-визвольного руху, говорити про необхідність переписування підручників з історії, відкриття російських шкіл, ховаючись за металевим парканом Міносвіти, і зовсім інша - у залі парламенту, на відстані витягнутої руки від опонентів.

Проте не лише особисті мотиви кличуть учорашнього міністра до Ради. Якщо Табачник очолить парламентський комітет з питань освіти і науки, то і законодавча, і виконавча ініціативи в освітній сфері зосередяться фактично в одних руках. І це відкриє широкі можливості для «команди професіоналів». У таких умовах чинити спротив «табачним» реформам буде дуже нелегко.

Але чи перепаде владі комітет з питань освіти і науки - поки що говорити рано. Бо на нього, згідно з регламентом, має плани й опозиція. Отже, не у МОНМС, а у Верховній Раді, ймовірно, розгорнеться справжня битва за те, хто ж впливатиме на українську освіту.

Де Дмитро Табачник більше потрібен - в уряді чи в парламенті, - поки що не вирішено. Ким? Тут думки експертів розходяться. Одні вважають - президентом. Інші кажуть, що цим перейматиметься новопризначений прем’єр. Немало й таких, хто зауважує: «Не в цій країні призначали Табачника міністром, не в цій і зніматимуть».

Отже, пікантний нюанс - повернеться Дмитро Табачник до МОНМС чи зайде до парламенту, поки що залишається таємницею. Але у цій таємній завісі є маленька шпаринка.

3 грудня президент підписав указ № 680/2012 «Про звільнення Д.Табачника з посади Міністра освіти і науки, молоді та спорту України» у зв’язку з обранням його народним депутатом. І тоді як громада радісно іронізувала з цього приводу («збулася мрія студентів», «українська освіта у скорботі, практично сирота», «заплакані діти, вчителі мужньо стримують сльози і гамують нестерпний біль від тяжкої втрати...» ), Дмитро Табачник також підписав один маленький наказ від того ж-таки 3 грудня «Про тимчасове покладання виконання обов’язків». Текст його дуже короткий: «У зв’язку з моєю хворобою наказую покласти тимчасове виконання обов’язків Міністра освіти і науки, молоді та спорту України на першого заступника міністра освіти і науки, молоді та спорту України Суліму Євгенія Миколайовича». І підпис - «Міністр Д. Табачник».

Класична бюрократична колізія. Звичайно, Табачник завжди може викрутитися і сказати, що написав цей наказ за хвилину до того, як поставив свій підпис президент. І навіть показати лікарняний. Але сам по собі цей документ симптоматичний. Людина, яка з хвилини на хвилину чекає відставки або й взагалі не відає про свою долю, не видає таких наказів. Такі накази залишає людина, яка знає подальший сценарій.

Ключові слова тут - «тимчасово» і «у зв’язку з моєю хворобою». Можливо, екс-міністр через хворобу не пам’ятає, що обраний депутатом і написав заяву про звільнення? Чи посилає таким чином іронічну «вєстачку» своїм підлеглим, аби не розслаблялися й чекали шефа назад, у рідні стіни? А можливо, це така шпилька у відповідь президенту, га?..

Хоч би кого призначили у крісло Табачника - при цій владі це буде людина, котра нічого кардинально в освіті не змінить. А вибір між кандидатурами стосується не нових підходів до розвитку освіти, а боротьби різних груп впливу всередині владної команди. Цілком можливо, що в останні хвилини з»являться зовсім неочікувані постаті, приміром, зручний (ручний) ректор якогось університету.

Зовсім скоро стане відомо, як ляжуть карти у цій інтригуючій історії. Але вже тепер зрозуміло, що всі вони однієї масті.