Виразки нашого правосуддя

Про чергову спробу ділків, які представляють інтереси впливових фінансових груп, розгорнути новий, «відносно законний», переділ майна у столиці, наш тижневик уже писав у матеріалі «Як перетворити наукове виробництво на «дохідний дім» в № 26 за 11 липня цього року. Відбувається це за сприяння українського правосуддя, Фонду держмайна України, за мовчазної згоди правоохоронних органів.

Спроби відчуження науково-виробничого комплексу, що належить ЗАТ «НДІКБ бурового інструменту», протягом останніх п’яти років є предметом розгляду судів різних рівнів і юрисдикції, Фонду державного майна України та його Київського регіонального відділення, органів прокуратури. Причиною судових позовів (крім невтримного бажання сучасних бізнесменів заволодіти активами загальною площею близько 3 тис. кв.м.) стала буцімто незаконність придбання по договору купівлі-продажу ЗАТ «НДІКБ бурового інструменту» у ВАТ «Український нафтогазовий інститут» механічної майстерні та двох ангарів ще в 2004 році.

Протягом 2004—2005 років господарський суд м. Києва, Київський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд, детально дослідивши матеріали справи, не раз доходили висновку про цілковиту законність укладання договору купівлі-продажу майна.

Остап Бендер знав 400 відносно чесних способів відбирання чужого. Наші доморощені рейдери, мабуть, знають не менше. В юридичних колах популярний анекдот про те, що юристи діляться на дві категорії: ті, хто знає закон, і ті, хто знає суддів. Мабуть, те правило спрацювало й цього разу. Бо позивачем у резонансній «васильківській справі», якою було взагалі скасовано приватизацію підприємства 1995 року, став молодий юнак. Він нібито письмово звертався до ВАТ «Український нафтогазовий інститут» з проханням продати йому акції інституту. Діставши відповідь, що приватизація була завершена у 1995 році, він вирішив, що його конституційне право на приватизацію порушено. Як мав вчинити в цій ситуації Васильківський міськрайонний суд? Суд справді визнав порушення прав цього громадянина на приватизацію (попри те, що у далекому 1995 році, на момент завершення приватизації інституту, йому було всього 12 років). На цій підставі суд визнав недійсним наказ РВ ФДМУ по м. Києву «Про завершення приватизації ВАТ «Український нафтогазовий інститут» і скасував його.

Важко навіть уявити справжню цінність цього рішення васильківського судді для наших громадян. Тепер кожний, хто схоче придбати частину акцій «Криворіжсталі», «солодких» гірничо-збагачувальних комбінатів, феросплавних «свічних заводиків» тощо, може звертатися просто до Васильківського міськрайсуду.

Мало не всі гучні рейдерські захоплення у новітній історії країни починалися саме з рішень провінційних судів. Так і в нашому випадку. ВАТ «УкрНГІ» подало позов до господарського суду Києва, де як аргумент фігурувало історичне рішення Васильківського міськрайонного суду. Мовляв, оскільки наказ РВ ФДМУ по м. Києву було скасовано, то приватизація ще не завершена, а отже, будь-яке відчуження майна є незаконним. Цікавий факт: на час подачі цього позову державний пакет акцій нашими позивачами вже був «розмитий» з 25 до 0,6%. Але кого цікавлять такі дрібниці?

Про існування рішення Васильківського міськрайонного суду ЗАТ «НДІКБ бурового інструменту» дізналося лише під час судового процесу в господарському суді. Аргумент про те, що на це доленосне для підприємства рішення буде подана апеляційна скарга, на суддю господарського суду міста Києва жодним чином не вплинув. Ще б пак. Як кажуть обізнані люди, у цей час справою цікавився один із суддів дуже високої судової інстанції. Прохання чиновника такого класу розглядається як наказ. Плювати в бік високої судової інстанції — річ невдячна. За законом тяжіння така «невдячність» повертається. А тому, недовго сумніваючись, мабуть діставши індульгенцію від вищих судових інстанцій, наш суддя задовольняє сумнівні позовні вимоги, і договір купівлі-продажу визнається недійсним.

Найцікавіші події розгортаються під час перегляду рішення господарського суду міста Києва у Київському апеляційному господарському суді. На цей час наш втомлений відповідач вже добився скасування горезвісного рішення Васильківського міськрайонного суду в Київському апеляційному адміністративному суді. Гадаєте, далі «хеппі-енд»? Вважаєте, що наказ РВ ФДМУ по м. Києву діє, а отже, й договір купівлі-продажу майна від 2004 року є законним, то підстав для задоволення позову нема? Однак десяток сторінок юридичного словоблуддя в постанові Київського апеляційного господарського суду явив країні ноу-хау у сфері відносно законного способу захоплення чужого майна. Апеляційна інстанція вказує, що наказ «Про завершення приватизації ВАТ «Український нафтогазовий інститут» РВ ФДМУ по м. Києву не дуже їй подобається, а тому вона не приймає його до уваги.

Шановні громадяни України, які свого часу були незадоволені результатами приватизації, зверніть, будь ласка, увагу на цю постанову Київського апеляційного господарського суду. Тепер не потрібно йти у суд з окремими позовами про визнання актів приватизації недійсними, хоч за ними вже й скільки трави поросло, і терміни позовної давності давно спливли — ваш знайомий суддя може віртуозно обійти процесуальні норми, знайти граматичні помилки у цих актах, після чого він просто напише, що той давній акт через свою ущербність не приймається ним до уваги, — і все, нові власники приватизованих підприємств перестануть спокійно спати.

Те, що сталося під час перегляду рішень, які вписали нову ганебну сторінку в історію приватизації українських підприємств у Вищому господарському суді України, обізнані у цій справі люди називають юридичним дивом. Втім, надія на чесне правосуддя в Україні все-таки продовжує жевріти — ВГСУ скасував і цьогорічні рішення Господарського суду міста Києва, і постанову Київського апеляційного господарського суду та припинив провадження у справі. Мотивація касаційної інстанції була простою: такі позовні вимоги уже розглядалися господарськими судами, у їх задоволенні відмовлено, договір купівлі-продажу майна є законним, а тому існування двох діаметрально протилежних судових рішень, м’яко кажучи, не схвалюється Конституцією України.

Припущення юристів-практиків щодо подальшого розвитку подій у Судовій палаті із господарських спорів ВСУ розділилися діаметрально протилежно. Оптимісти вважають, що у Верховному суді знайдеться не дуже багато суддів, які зможуть на чорне сказати біле. Тим паче що для скасування рішення ВГСУ потрібно допустити до розгляду і винести постанову, в якій зазначити, а в чому ж Вищий господарський суд України був неправий? Песимісти загадково посміхалися та прогнозували те, що люди, які обіцяли підтримку в першій та апеляційних інстанціях, свої обіцянки виконують. Нехай не тепер, а трохи пізніше. Отож постанову можна скасувати, а справу спрямувати на новий розгляд. Нехай вона полежить у місцевому суді та дочекається свого часу. Незабаром президентські вибори, можливі парламентські пертурбації. А під час смути у каламутній воді без зайвого галасу ловиться не тільки риба, а й майно підприємств, чужі акції, та й інші чужі активи, до яких ласі рейдери.

Чому така ситуація залишається можливою? Головна причина: судді-рейдери залишаються переважно непокараними. Якби на флагштоках перед Радою суддів України, Вищою радою юстиції, комітетом з питань правосуддя Верховної Ради України, Вищою кваліфікаційною комісією суддів України висіли мантії конкретних суддів, звільнених за рейдерство, певно, кількість охочих стати черговим екземпляром у цьому «сонмі героїв» була б набагато меншою.