Другий тиждень на слуху підписання рамкової угоди про створення консорціуму для будівництва та подальшої експлуатації LNG-термінала в Україні з іспанською Gas Natural Fenosa. Від чого остання невдовзі після «підписання її представником» - інструктором з гірськолижного спорту - відмовилася. Від цього моменту проектований LNG-термінал одержав приставку «скандальний».
Чому уповноважені органи України, як то МЗС, Міненерговугільпром і, головне, економічна розвідка, допустили такий скандал, ще потрібно розібратися. Як і з мотивацією та діями голови Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владислава Каськіва. (За нашими даними, Каськів уже відповів на запитання СБУ з цього приводу.) Та загалом на тлі стрімкої зміни пріоритетів енергоринку, і газового в тому числі, - це лише прикрі нюанси. Просто недоречно ця ганебна історія сталася - напередодні оголошеного помпезного відкриття початку будівництва «Південного потоку».
Актуальними питаннями, як і раніше, залишаються: чи буде побудований LNG-термінал в Україні та чи не стане він черговим дорогим пам’ятником марнославству? Працюватиме він в інтересах усіх громадян України чи тільки забезпечуватиме бізнес-примхи окремо взятих олігархів? І в скільки це «задоволення» обійдеться громадянам країни?
При цьому не забуватимемо, що будівництво LNG-термінала - це тільки одна зі складових, покликаних забезпечити енергетичну безпеку України, разом зі збільшенням реверсних поставок газу, видобутком метану вугільних пластів, розробкою сланцевих родовищ, збільшенням видобутку вуглеводнів на шельфах Чорного та Азовського морів, а також реальним впровадженням енергозберігаючих технологій у виробництві та побуті. Тільки тоді ціна імпортного газу перестане бути головною проблемою, якою вона є сьогодні для громадян, уряду та президента (для кожного - з різних причин).
Спроба додати розважливості «Газпрому»
За даними DT.UA, глава Міненерговугільпрому Юрій Бойко та співвласник «РосУкрЕнерго», тобто бізнес-партнер «Газпрому», власник DF Group, щасливий співвласник (разом з росіянами) усього вітчизняного хімпрому та «за сумісництвом» глава Союзу роботодавців України Дмитро Фірташ спробувли при особистій зустрічі переконати президента РФ Володимира Путіна в тому, що «Газпрому» є сенс піти на поступки Україні в ціні на газ. Тобто знизити її для «Нафтогазу» та інших компаній, які імпортують його в Україну. Тим паче що для європейських компаній ціна російського газу значно нижча (див. табл. 1).
Для порівняння: Україні навіть за харківської стодоларової «знижки» газпромівський газ обходиться в четвертому кварталі 2012-го в 430 дол. за тисячу кубометрів, а фактично - у 530 дол. Це найвища ціна російського газу в Європі. І це при тому, що йдеться про ціну на кордоні, а від нас до РФ - трубою подати!
На сьогодні серед імпортерів газу з Росії в Україну, крім НАКу, є ще один великий покупець - Ostchem того ж Д.Фірташа (див. табл. 2). Компанія імпортує близько 8 млрд. кубометрів на рік (публічна заявка на 2012-й). Цей обсяг досить вагомий у газовому балансі України, яка, за заявами Ю.Бойка, цього року мала намір скоротити імпорт газпромівського газу до
27 млрд. кубометрів.
Ну, звичайно, ви все правильно зрозуміли: Фірташ бився за своє - обсяги продажів хімічної продукції у світі падають не так явно, як у металургів, а якби газ був дешевший, прибуток був би набагато більший. Чому б про це не нагадати людині, яка чудово знає структуру власників українського хімпрому?..
На наступний рік українські чиновники погрожують скоротити імпорт російського газу за контрактом «Нафтогазу» взагалі до 18 млрд. кубометрів. Цього вистачить за гарної погоди тільки для населення, підприємств теплокомунальної енергетики та бюджетних організацій. Можливо, погрожують не даремно.
Головний аргумент Бойка та Фірташа для Путіна - «Газпром» і, відповідно, РФ втрачають український ринок. І в цьому вони анітрохи не перебільшують. На поданому рисунку наочно показано динаміку падіння закупівель російського газу Україною: з більш як 58 млрд. у 2000 році до прогнозованих 33 млрд. кубометрів у 2012-му. Виняток - 2011 рік, тому що тоді «Нафтогаз України» нібито повернув компанії «РосУкрЕнерго» начебто її 12,1 млрд. кубометрів газу. І їх успішно реалізували на українському ринку, а також експортували. (А дані таблиць і рисунків DT.UA розходяться із заявами чиновників за визначенням - не ми видаємо бажане за дійсне. DT.UA і джерела в НАКу та Міненерговугільпромі інформацію, яку ми використовуємо, збирають і надають факти.)
Та якщо «Газпром» і далі буде такий категоричний стосовно України та насамперед «Нафтогазу», у Києва не залишиться іншого варіанта, як активніше шукати інші джерела та інших газопостачальників. А також шукати й самим створювати маршрути поставок негазпромівського газу. І будівництво LNG-термінала рано чи пізно стане одним із таких варіантів.
У разі ж збереження діючих підходів до формування ціни Україна може знизити закупівлю до 10 млрд. кубометрів.
Російського президента намагалися переконати: при ціні імпортного газу в 250 дол. влада зможе підняти тарифи, і тоді МВФ підтримає економіку України. А в цьому разі найбільший для «Газпрому» український ринок збуту газу (див. табл. 3) не тільки збережеться, у тому числі і за «Газпромом», а й залишиться платоспроможним.
Поки «Газпром» вичавлює залишки коштів з України, Китай спокійно купує не російський, а туркменський (!) газ. І купуватиме - йому це вигідно! На цей час Пекіну туркменський газ (на кордоні) обходиться в 300 дол., без особливих витрат на доставку. Із РФ їм поки що складно домовитися щодо ціни. А далі може виявитися й неможливо.
Словом, ходоки з Києва, за інформацією DT.UA, виразили здивування з приводу політики Міллера, який втрачає найбільший ринок «Газпрому».
Подивімося на карту: і Китаю, і Ірану як постачальник газу ближчий Туркменистан, а не РФ. А якщо врахувати, що Ашгабат має намір розвивати видобуток вуглеводнів у своїй зоні шельфу Каспійського моря, і не відкидати мусульманських пріоритетів названих вище країн, то Росії буде складно домовитися з енергонезалежними східними сусідами, яких вона завжди вважала «молодшими братами, які доношують піжаму за старшим».
Ті часи минули: Туркменистан уже знає ціну своєму газу, бартерні схеми не в моді, і не тільки щодо РФ. Тим паче, що є «газова історія» відносин Туркменистану та Росії. Саме Москва перехопила контракт із Києвом, пообіцявши ще в середині 2000-х викуповувати весь туркменський газ, призначений для експорту, - 25 і більше мільярдів кубометрів на рік. Потім спокусила київських жадібних держдіячів схемою РУЕ. У підсумку доторгувалися із Ашгабатом до мінімальних 10 млрд. кубометрів. Хоча домовитися - ще не означає купити. Тим паче за взаємоприйнятною ціною.
РФ усе ще не хоче зізнатися, вочевидь, навіть самій собі, що взагалі-то втратила ресурси Туркменистану, навіть не випустивши їх через свій газотранспортний коридор не те що в країни - члени ЄС, а й в Україну.
І про це розмову з В.Путіним і Г.Бердимухамедовим в Ашгабаті під час недавнього саміту глав держав СНД продовжив В.Янукович. Йшлося саме про можливість поставок туркменського газу в Україну та далі на Захід. За традиційною та перевіреною схемою заміщення обсягів азіатського газу на території РФ із наступною поставкою таких самих обсягів в Україну. На сьогодні без згоди «Газпрому» це неможливо. Крім поставок за підконтрольним РФ газопроводом Середня Азія-Центр (САЦ), ні в Україну, ні далі в західному напрямку газ Туркменистану - «невиїзний».
Здавалося б, ця тема з душком і навряд чи пройде знову. Однак у РФ після введення в експлуатацію ще тільки першої черги «Північного потоку» вже минулої зими виникли проблеми із забезпеченням поставок газу і на експорт, і для власних споживачів. З появою «Південного потоку» ці проблеми можуть поглибитися. Тож зовсім не виключено, що в гру знову вступить «РосУкрЕнерго» (або її модернізований аналог). І тоді і насамперед експортери газу будуть у шоколаді, і українська ГТС може бути більше завантажена транзитним газом, ніж зараз, і європейці не замерзатимуть взимку, як це трапляється в останні роки.
Та принциповим є запитання: чи минули ті часи, коли на схемі РУЕ глави співпричетних держав просто заробляли? Якщо так, то варто було б наполягати і на перегляді договору «Нафтогазу» і «Газпрому» на поставку російського газу, а також на транзит. І юристам з адвокатами було б чим займатися у разі такого варіанта розвитку подій (див. DT.UA №42-43 від 24 листопада 2012 року, Данило Курдельчук, Олександр Малиновський «Бери або плати»: брати чи не брати?»).
Однак зовсім очевидно: якби Путіна Україна цікавила тільки як ринок збуту російського газу, він однозначно відреагував би на комплексні пропозиції Києва, включаючи участь у модернізації ГТС. Адже йому Фірташ напевно пропонував і облгази - ключ і можливість безпосереднього впливу на будь-яке підприємство в Україні. Тільки цей шлях в орбіту РФ трохи довший. І оскільки Путіну потрібна вся Україна, а не тільки її ринок збуту газу, не варто розраховувати, що Росія добровільно послабить аркан у вигляді контрактної ціни на газ, з допомогою якого вона втягує Україну в Митний союз.
Українська влада може спробувати зберегти енергетичну і політичну незалежність, зважившись на кардинальні зміни (читай - практичні реформи) всієї структури енерго-, теплопостачання і, головне, на підвищення ефективності споживання енергії. Це боляче. Та ще й із нашими чиновниками… Звідки ж у такому разі вся ця орава «покликаних спростити» нам побут годуватиметься?
Плюс диверсифікація енергопоставок, збільшення видобутку газу і нафти в Україні, реекспорт, якщо це економічно виправдано. Влада повинна чітко розуміти, якою кров’ю дається кожен альтернативний кубометр газу і кіловат електроенергії. Але з усім цим у країні величезні проблеми…
Крім того, як висловилася моя дотепна колега, Янукович на запитання: «Життя чи гаманець?» відповідає: «Життя з гаманцем!».
LNG - буває без брехні?
За даними DT.UA, на 26 листопада спочатку планувалося підписання не двох, як повідомляли всі ЗМІ, а трьох угод. Причому третя - з «Дойчебанком», мабуть, найважливіша на цьому етапі, тому що частково відповідала на запитання: «За які гроші?». Але німці відмовилися. Чи то нюанси не встигли узгодити, чи то ризики виявилися надто високими, чи то друзі Шредера попросили не квапитися…
Так чи інакше, а в шоу Каськіва вони участі не брали. Про це Каськіву і компанії стало відомо напередодні підписання угод. Тому про кредитну угоду з «Дойчебанком» публічно ніхто не згадав. Хоча міністр Бойко все це вже знав. Втім, переговори з «Дойчебанком» тривають…
До слова, будівництво газопроводу між LNG-терміналом і ГТС, сполучний стик на якому урочисто було зварено у телеприсутності прем’єра, ще приверне до себе увагу. Кажуть, що нібито його заявлений кошторис в 1,2 млрд. грн. десь утричі-учетверо перевищує розумні витрати на такий проект…
Потім раптом з’ясувалося, що і з іспанцями (Gas Natural Fenosa), які мали, за ідеєю, становити кістяк майбутнього консорціуму зі створення LNG-термінала в районі міста Южне на чорноморському узбережжі, не склалося. А церемонію початку будівництва вже неодноразово переносили. У залі - десятки теле- і фотокамер і ще кілька десятків журналістів з різних країн, включаючи іспанський телеканал. Отут Бойко, напевно, порадів: у разі провалу Каськіва він без зусиль отримає термінал у своє міністерство. І вже він визначатиме, кого допускати до переговорів, а кого - ні. Не даремно ж у Міненерговугільпромі ще до скандальної презентації початку будівництва «каськівського» термінала почали готувати проект рішення Кабміну про передачу проекту LNG-термінала під крило Бойка. Начебто, уже і місце дислокації термінала вибрали інше (його предметно розглядала компанія Socoin, що підготувала основу для розробки ТЕО проекту). Щоправда, це швидше про людське око. Основного претендента на термінал - Фірташа - більше влаштовує Южне, тому що воно поруч із Одеським припортовим…
Презентуючи свій звіт про вибір місця і технології майбутнього LNG-термінала, Socoin щиро подякувала Міненерговугільпрому за спільну роботу. Напевно, інтуїція їм підказала, хто може виявитися по-донецьки реальним замовником. Нюанс у тому, що без такого «поводиря» подібні нацпроекти, на жаль, - надто довга пісня.
…Якби з розумом, то коли стало зрозуміло, що угоди підписувати передчасно і нема з ким, чемно вибачилися б і розійшлися. Щоправда, гроші за пряму трансляцію вже було заплачено. Але обурили всіх наслідки підписання угоди з іспанцем, який узагалі-то не має прямої юридичної сили. Це рамкова угода, за якою повинні йти комерційні контракти.
Іспанський співпідписант угоди - Джорді Сарда Бонвеї в різний час мав доручення на представництво інтересів різних іспанських компаній в Україні. Каськів саме його «умовив» підписати 26 листопада угоду від імені іспанської Gas Natural Fenosa.
Відповідаючи на запитання, чи перевіряли і яким чином правочинність Джорді Бонвеї, який підписав договір від імені іспанської кампанії, В.Каськів сказав: «На момент підписання угоди у нас не було ніяких сумнівів з приводу того, що ця людина представляє компанію».
Іспанська компанія публічно «відреклася» від Джорді, і він терміново полетів в Іспанію. Очевидно, з’ясовувати свої повноваження. Втім, знайомі з ним люди кажуть, що в Барселоні можна знайти його компанію OPISERA. А в Києві його офіс офіційно працює близько двох років. Щоправда, без прибутку…
У нас інше запитання: а навіщо Каськіву посередник? Он ми вже навіть Бойка навчили вишки у виробника купувати…
Звичайно, з головою Держагентства з управління нацпроектами В.Каськівим щось треба вирішувати. І вже створено урядову комісію за участі представників Генпрокуратури та СБУ для розслідування цього інциденту. Її складом, як стало відомо DT.UA, за дорученням прем’єра Азарова займався Аністратенко, права рука прем’єра. Азаров «наказав розібратися і жорстко покарати винних».
Єдина компанія, яка в усій цій історії зберігає (принаймні публічно) спокій, - американська Excelerate Energy L.L.C, з якою підписали угоду про поставку морської платформи для приймання скрапленого газу на першому етапі.
А чого їй хвилюватися або обурюватися? Угода, підписана з нею, теж рамкова. Але в цьому разі, якщо українська сторона не заплатить - ніякої платформи не одержить. Та й по всьому. Жаль буде витраченого часу, відрядних і представницьких витрат. І головне - упущеного прибутку. Але це можливі (а часто - стандартні) бізнес-ризики. А без контракту і до суду не подати. Хіба що особисто на В.Каськіва, якого на той час у проекті термінала може й не бути…
Чи бути LNG-терміналу в Україні? Один з авторів DT.UA з цього приводу сказав таке: «Мене завжди цікавило, попи дійсно вірять в Ісуса чи просто заробляють на цьому гроші?». Тобто влада дійсно вірить у будівництво термінала як одного із способів досягнення енергетичної незалежності чи це просто привід для піару? І якщо вірить, то не слід допускати подібних скандалів і самій розтоптувати ту дещицю в плані енергонезалежності, якої вдається досягти неймовірними зусиллями.