Соціальні інвестиції під час пандемії

За останній рік, доки Україна разом з усім світом переживала пандемію, одними з найбільш уразливих членів суспільства виявилися діти. Недавно в Національному університеті охорони здоров'я ім. П. Шупика розповіли, що за рік карантину значно побільшало підліткових і дитячих самогубств. Крім того, у новинних стрічках ми регулярно бачимо нові повідомлення про насильство та жорстокість із боку дітей у школах і коледжах.

Саме діти часто стають найбільш уразливою і найбільш непомітною ланкою в соціумі. І немає жодного національного проєкту, який би надавав їм допомогу, змінював їхні життя на краще й помагав давати раду психологічним проблемам. А тим часом діти, хоч би як патетично зараз це звучало, — наше майбутнє. Наші майбутні вчителі, лікарі й інженери, і дуже важливо забезпечити їм хороше дитинство тепер, щоб ми не турбувалися про свою старість у майбутньому.

Вивчивши українські реалії, я зрозуміла, як багато українських дітей живуть за межею бідності, в поганих житлових умовах, без найнеобхідніших благ для їхнього повноцінного психічного й фізичного розвитку. Особливо це актуально для дітей, котрі ростуть у неповних і малозабезпечених сім’ях, для дітей-сиріт, яких виховує один родич, дітей, чиї батьки загинули внаслідок воєнних дій на Донбасі. Останні — особлива категорія. Адже для того, щоб отримати пільги від нашої держави, їм треба пройти крізь бюрократичне пекло, й не факт, що це якось поліпшить умови їхнього життя.

Саме долями таких дітей ми з командою створеного мною фонду «Право на комфорт» вирішили займатися. Місія нашого проєкту проста у вимові, але досить складна в реалізації: ми хочемо змінювати життя українських дітей, поліпшуючи їхні житлові умови.

Як архітекторка й дизайнерка з 17-літнім стажем я добре знаю, наскільки важливо перебувати в затишному просторі, що міг би задовольнити базові потреби, стати справжньою домівкою й комфортним житлом. Саме цього дуже бракувало нашим героям. 14-річного Максима і його молодшу сестру Лізу вже давно виховує бабуся. Максима й Лізу залишила рідна мати, тому всі турботи з виховання дітей лягли на плечі тендітної Валентини. Не маючи стабільного заробітку, жінка не могла забезпечити Максимові всі потрібні для розвитку підлітка умови. Тому Максим частину відповідальності взяв на себе, рано подорослішавши і фактично ставши главою сім’ї. Така рання дорослість дитини може негативно позначитися на її подальшому психологічному розвитку, адже в неї, по суті, немає повноцінного дитинства. Агресію та образу на батьків, які залишили його, хлопець спрямовував на однолітків, що ще більше ускладнювало йому й так нелегке життя. Після того, як команда нашого проєкту взялася за переобладнання невеликої квартири, де мешкає сім’я, ми відзначили значні поліпшення в настрої хлопця і побачили, як зміцніла його віра в себе. Ми не тільки допомогли з побутом, а й завдяки партнерам проєкту надали дітям медичну та психологічну допомогу. 

Наш герой — спортсмен, і саме після участі у проєкті він виграв свої перші змагання, здобувши першість із вільної боротьби в Києві.

Тобто наш проєкт на практиці показує, як змінюються життя учасників реаліті.

Герої нашої другої серії — прабабця Катерина і її правнук Ростик, якого вона виховує самостійно. Від нього відмовилася не тільки мати, а й бабуся, залишивши малюка в найбільш ранимому віці. Ця травма дуже позначилася на дитині, тому в неї з'явилися певні психологічні особливості. Виховувати хлопчика взялася його прабабця — єдина рідна людина, яка не залишила Ростика. Але закрити всі потреби маленької дитини жінка похилого віку була просто не в змозі. Негативу цій історії додали й умови, в яких мешкала сім’я: цвіль і грибок, відсутність нормального ліжка і взагалі елементарного комфорту, який би допоміг у розвитку дитини. Оговтавшись від першого шоку після побаченого, ми вирішили обов'язково допомогти цій сім’ї. Зробили повноцінний ремонт у квартирі, замінили прогнилі комунікації, створили Ростикові затишний дитячий простір. Також із командою проєкту відправили його на сеанси іпотерапії, щоб поліпшити психологічний стан, — такий наш внесок у майбутнє Ростика. Можливість комфортно жити й розвиватися — найкраща інвестиція, яку ми могли зробити для нього.

У наступній серії реаліті «Право на комфорт» команда проєкту покаже нове перетворення життя і житла героїв: четверо дітей залишилися без годувальника, бо їхній батько загинув на Донбасі, захищаючи Україну. Але завдяки проєкту їхнє життя зміниться.

Ми не маємо наміру зупинятися на цьому і хочемо змінити життя якомога більшої кількості українських сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Своїм проєктом ми розкрили великий пласт проблем нашого суспільства: є безліч дітей, які ростуть у неналежних умовах і від яких відмовляються найрідніші люди. Я вірю, що умови й середовище мешкання дуже впливають на наше самовідчуття та відчуття внутрішнього комфорту, на рівень агресії, на те, наскільки успішними ми стаємо, на можливість реалізувати наші таланти. Пандемія показала, як важливо нам саме вдома почуватися захищеними, і якщо цього немає, ми почуваємося нещасними.

Згідно з міжнародним індексом щастя, Україна й так регулярно входить у топ найбільш нещасливих націй, тому давайте це виправляти разом.