Соціальні послуги: кому, що і як

02 лютого, 2020, 10:23 Роздрукувати Bипуск № 1280, 1 лютого-7 лютого
Відправити
Відправити

Про переваги та складнощі нового закону "Про соціальні послуги" для отримувачів.

Після набуття чинності новим законом "Про соціальні послуги" з'явилася значна кількість публікацій.

Професіонали, представники органів влади та громадські діячі висловлюють свою думку, надають рекомендації та поради щодо використання в практичній площині вимог нового закону. Приємно, що соціальна тематика стає цікавою саме завдяки змінам, що відбуваються. Але тим, хто на місцевому рівні несе відповідальність за реалізацію державної політики в сфері соціального захисту, використання бюджетних коштів на ці цілі та, насамперед, за дотримання прав громадян на соціальну підтримку, варто пам'ятати про можливість використання нормативно-правових актів лише в частині, що не суперечить вимогам діючого законодавства. При цьому безліч проектів нормативних документів можуть слугувати лише орієнтиром майбутніх змін. Поради, якщо вони не є офіційними рекомендаціями центральних органів влади, на жаль, так і залишаться лише порадами та не зможуть стати аргументами при розгляді судових справ.

Залишимо суперечки щодо змін теорії соціальної роботи професіоналам, та спробуємо розглянути, переваги та складнощі нового закону для основних "споживачів" реформ - отримувачів соціальних послуг.

При безумовній важливості у визначенні термінології, основних цілей та принципів надання соцпослуг, найцікавішими є статті закону, присвячені визначенню прав, організації надання та оплати соціальних послуг.

Отже, оскільки в сучасному світі гроші вирішують майже все, спробуємо вирішити, хто і скільки має сплачувати за соціальні послуги. В цьому нам допоможе стаття 28 Закону "Про соціальні послуги".

По-перше, є соціальні послуги, які кожна людина, що опинилась в складних життєвих обставинах може отримувати безкоштовно. Це послуги - "інформування, консультування, надання притулку, представництва інтересів, перекладу жестовою мовою, а також соцпослуги, що надаються екстрено (кризово)".

По-друге, є категорії осіб, які мають право на отримання будь-якої соціальної послуги за рахунок бюджетних коштів. Це особи/сім'ї, що належать до таких категорій: постраждалі від торгівлі людьми, які отримують соціальну допомогу, відповідно до законодавства у сфері протидії торгівлі людьми; особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі; діти з інвалідністю та особи з інвалідністю I групи; діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа віком до 23 років; сім'ї опікунів і піклувальників; прийомні сім'ї; дитячі будинки сімейного типу; сім'ї патронатних вихователів, діти, визначені пунктом 5 частини шостої статті 13 цього Закону.

За надання соціальних послуг тим, хто має середньомісячний сукупний дохід менше двох прожиткових мінімумів, також сплачуються бюджетні кошти. Тобто для отримувача соціальні послуги будуть безкоштовні. Розмір прожиткового мінімуму, що береться до розрахунку, залежить від категорії, до якої належить отримувач послуг (працездатна або непрацездатна особа).

Визначення середньомісячного сукупного доходу отримувача послуг буде проводитися за спеціальною методикою, розробленою та затвердженою Мінсоцполітики. Важливо розуміти, що при розрахунках середньомісячного доходу отримувача послуг буде враховуватися також дохід членів його сім'ї. (Детально з визначенням середньомісячного сукупного доходу отримувача соціальних послуг можна ознайомитися у п.5 ст. 28 Закону). Методика також визначатиме, які види доходу (пенсії, заробітні плати, дохід оренди землі, майна, ведення підсобного господарства та інші) братимуться до розрахунку, і хто саме з близьких та родичів отримувача послуг увійде до складу його сім'ї, чиї доходи впливатимуть на визначення права щодо отримання соціальних послуг за бюджетні кошти.

Сьогодні така методика ще не затверджена міністерством, отже, основна інтрига нового закону щодо платоспроможності нужденних за соціальні сервіси до цього часу зберігається.

Тепер поговоримо про оплату за соціальні послуги. Тут також не все просто.

Всі інші категорії, що потрапили в складні життєві обставини, мають сплачувати за необхідні їм соціальні послуги в залежності від середньомісячного сукупного доходу.

Для отримувачів, що мають середньомісячний сукупний дохід більше двох, але не більше чотирьох прожиткових мінімумів, соціальні послуги надаватимуться з установленням диференційованої плати.

Тобто отримувач сплачує лише частку вартості соціальної послуги, яка становить певний відсоток від середньомісячного сукупного доходу. Розмір відсотка від 3 до 75% залежить від виду послуг, яку отримує особа (наприклад: послуга стаціонарного догляду - 75 або 12% - за догляд вдома).

Різниця між вартістю соціальної послуги та розміром диференційованої плати відшкодовується надавачу соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів.

Детально про особливості надання соціальних послуг із встановленням диференційованої плати можна дізнатися з постанови КМУ від 19.12.12 №1184 (зі змінами).

Сьогодні, коли така форма оплати за соціальні послуги стає все більш популярною, дуже важливо, щоб видатки бюджету, пов'язані з наданням соціальних послуг на умовах диференційованої плати, передбачалися в кошторисах установ та закладів соціального обслуговування за рахунок додаткових бюджетних коштів. Очікуємо на відповідні зміни до діючої нормативно-правової бази.

Потребують уніфікації поняття "середньомісячний сукупний дохід отримувача" - для визначення права на соціальні послуги, та "середньомісячний сукупний дохід особи" - для застосування у розрахунку розміру диференційованої плати. Чи будуть ці поняття тотожними, покажуть зміни, що відбудуться в рамках приведення нормативно-правової бази у відповідність до нового Закону "Про соціальні послуги".

Сплачувати за соціальні послуги доведеться тим отримувачам, хто:

- має середньомісячний сукупний дохід більше чотирьох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб;

- отримує послуги понад обсяги, визначені державними стандартами

Крім того, сплачувати доведеться також за отримання послуг у приватного надавача або суб'єкта, що надає соціальні послуги без залучення бюджетного фінансування.

Місцеві держадміністрації, виконавчі органи міських рад міст обласного значення, ради ОТГ мають право приймати рішення про надання за рахунок бюджетних коштів інших соціальних послуг (додатково до передбачених законом) або розширення категорій вразливих мешканців громади, які отримують соціальні послуги безкоштовно.

Для тих, хто отримує соціальні послуги за бюджетні кошти, теж є певні обмеження. Обсяги соціальних послуг, що надаються за бюджетні кошти, не повинні виходити за межі, встановлені державними стандартами. Близько половини соціальних послуг сьогодні вже мають державні стандарти, затверджені відповідними наказами Мінсоцполітики.

Але визначення обсягів для більшості послуг є досить розмитим і нечітким та, як наслідок, стає підґрунтям для безпідставних обвинувачень у неналежній допомозі, неправомірних обмежень обсягів послуг та інших непорозумінь між отримувачами та надавачами послуг.

Хто і як сьогодні визначає види та обсяги соціальних послуг, які має отримувати людина, що опинилась в складних життєвих обставинах?

Незважаючи на те, що отримання соціальних послуг - це добровільна справа, обсяги соціальної підтримки не повинні визначатися лише відповідно до бажання людини. Соціальні послуги насамперед спрямовані на усунення обмежень життєдіяльності (подолання чи мінімізацію наслідків та профілактику складних життєвих обставин) і орієнтовані на потреби отримувача послуг.

Для цього Законом передбачено проведення оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах досвідченими спеціалістами: фахівцями із соціальної роботи, соціальними працівниками, менеджерами соціальної роботи.

Але бажано (в Законі про це не йдеться), щоб це були працівники управлінських структур, незалежні від керівників та працівників закладів та установ, що надають соціальні послуги.

На підставі такої оцінки повинно здійснюватися планування соціальних послуг, визначення видів та обсягів соціальної підтримки.

На практиці, найчастіше, оцінювання потреб та планування соціальних послуг проводять ті, хто в подальшому і буде їх надавати. Отже, оцінювання потреб перетворюється на своєрідний "кастинг" підбір "зручних" та "неважких" клієнтів, яких не завжди необхідно відвідувати особисто, іноді достатньо лише зателефонувати та домовитися відкласти виконання обов'язків до наступного візиту. З такими клієнтами приємно мати справу, бо більшість з них з розумінням ставиться до важкої праці соціального робітника, і більшість справ із самообслуговування та побуту виконують самостійно.

В результаті в закладах та установах соціального обслуговування з'являються так звані "стандартні набори послуг" - орієнтовані більше на можливості надавача послуг, аніж на потреби отримувача.

Це легко довести. Наприклад: послуга догляду вдома нараховує більше 20 різноманітних заходів, що складають зміст послуги та повинні надаватися відповідно до потреб отримувача (вдягання та заміна натільної білизни, купання та годування, прибирання та доставка продуктів харчування інше). При цьому 80–90% від загальної кількості отримувачів послуги фактично отримують доставку продуктів харчування, 60–75% - допомогу в оплаті комунальних платежів. А от допомога в самообслуговуванні надається вкрай рідко, отримувачів послуги догляду вдома лише 0,2–3% від загальної кількості.

Чи може вважатися повноцінним доглядом соціальна послуга, яка складається лише з доставки продуктів, оплати комунальних платежів та оформлення субсидії?

Неприємно дивує те, що акцент на послуги доставки зберігається також і для важкохворих отримувачів послуги догляду вдома, навіть лежачим хворим допомога в самообслуговуванні надається у мінімальних обсягах або не надається взагалі.

Отже, виникає питання щодо професійності проведення оцінки потреб та якості планування соціальних послуг, а також ефективності такої допомоги.

Без жорсткої регламентації процесу оцінки потреб, планування послуг, базуючись на компенсації обмежень життєдіяльності, визначення чітких процедур оцінки ефективності послуг та належного контролю досягнення результатів не може бути дієвих нормативно-правових документів, здатних гарантувати отримувачам дійсно якісні та корисні соціальні послуги.

Ще одним тестом на доброчинність місцевих закладів, що надають послуги догляду вдома, є кількість серед отримувачів послуг важкохворих осіб, які майже не встають з ліжка (на професійній мові "особи з V руховою активністю"). З кожним роком показник обслуговування таких осіб поступово знижується, незважаючи на затвердження стандартів догляду вдома, паліативного догляду, інших нормативних документів.

З кожним роком збільшується кількість випадків неофіційних відмов у наданні соціальних послуг догляду вдома тим, хто дійсно потребує допомоги (онкохворим, особам з ментальними порушеннями, проявами деменції тощо). Для тих з них, хто не має можливості сплатити за послуги приватних доглядальниць, залишається єдиний шлях - до геріатричного будинку-інтернату.

Важко усвідомлювати, що ті, хто повинен соціально захистити, "не помічають" тих, хто помирає, так і не дочекавшись допомоги. Напівголодні, занедбані, одинокі, ті, хто потребує стороннього догляду, але не бажають полишати свої рідні домівки та помирати в казенних стінах інтернатних установ, можуть розраховувати лише на жалість та співчуття сусідів.

Сьогодні кількість людей, які отримують послуги, не є основним показником ефективності закладів соціального обслуговування. Декларативно основний результат роботи закладу - це якісні та професійні послуги, які відповідають потребам вразливих категорій громадян. На жаль, зміна основних орієнтирів ефективності з кількісних на якісні показники майже не вплинула на принципи організації соціального обслуговування.

Отже, сучасна система соціального обслуговування на місцевому рівні поступово перетворюється на "будинки побуту" або службу доставки (продуктів, ліків). Послуги доставки - безумовно, важливі послуги, особливо для мешканців сільської місцевості, де від оселі до найближчого магазину може бути відстань в декілька кілометрів. І людина, яка в силу своїх фізичних або ментальних обмежень потребує лише доставки продуктів, оформлення субсидії чи генерального прибирання, повинна мати змогу отримати таку допомогу через відділення натуральної та адресної допомоги або запровадження надання послуги проживання з підтримкою для тих, хто має незначні обмеження життєдіяльності. Але основні зусилля соціального робітника, що надає послугу догляду, мають бути спрямовані в першу чергу на допомогу в самообслуговуванні і задоволенні життєво важливих потреб людини.

Вартість послуги догляду - одна з самих високих, і розраховувати на таку послугу мають лише ті, хто дійсно потребує допомоги. І така допомога повинна бути гарантована в повному обсязі тим, хто має на неї право.

Отже, стандарти соціальної послуги догляду вдома та вимоги до надавачів цієї послуги повинні відповідати потребам осіб, що мають значні обмеження життєдіяльності.

Соціальна підтримка достатньо самостійних осіб, спроможних до самообслуговування, які потребують не догляду, а, скоріше, окремих видів допомоги та побутових послуг, повинна бути спрямована на підтримку комунікацій, мотивації та залучення до активного суспільного життя у громаді, де соціальний працівник, швидше, - помічник та порадник, ніж доглядальник.

Саме стандарти соціальних послуг повинні визначити зміст, вимоги та механізми реалізації соціальних послуг, спрямованих на максимальне задоволення потреб отримувача, раціональний та ефективний розподіл ресурсів надавача.

Необхідно враховувати, що система соціальних послуг стрімко розвивається, з'являються нові послуги, а послуги, до яких ми начебто вже звикли, наповнюються новим змістом. Незмінним залишається лише одне: в центрі соціальної сфери завжди була і залишається людина.

Сподіваємося, що реформи законодавства допоможуть не тільки удосконалювати та покращувати систему соціальної підтримки, а й змінити напрямки руху довгоочікуваних змін в бік тих, хто найбільше чекає на допомогу; налаштує заклади соціального обслуговування на наявні потреби нужденних категорій, незалежно від їх соціальної "привабливості".

Можливо, новий Закон України "Про соціальні послуги" стане стимулом для створення відповідних підзаконних актів, які гарантуватимуть громадянам нашої держави справедливу систему соціальну захисту та підтримки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК