Закон "Про соціальні послуги": покращення відкладається

Новий Закон "Про соціальні послуги" викликав неабиякий резонанс як серед професіоналів, так і серед громадськості.

Багато хто вважав цей закон революційним, потужним рушієм реформ. Навіть відверті песимісти мали певні сподівання на часткові покращення у сфері соціальних послуг.

На жаль, сьогодні навряд чи можна говорити, що зміни відбулися. Швидше, навпаки. Система соціальної підтримки, втративши певний баланс, напружилася в очікуванні підзаконних нормативних актів. Старий закон "Про соціальні послуги" вже не діє, а новий набрав чинності з 1 січня 2020 року лише формально через наявність у тексті численних посилань на нормативні документи Кабміну та Мінсоцполітики, яких досі не затвердили відповідні органи.

Значним досягненням нового закону вважається визначення з термінологією, що застосовується у сфері соціальних послуг.

Зі статті 1 Закону "Про соціальні послуги" можна дізнатися, що таке соціальна послуга, хто є надавачем або отримувачем соціальних послуг, що таке складні життєві обставини, хто така малозабезпечена особа. Тепер такі близькі поняття як "малозабезпечена особа" та "малозабезпечена сім'я" у правовому полі мають трохи різні визначення (щодо обсягу доходів).

Відповідно до ЗУ "Про соціальні послуги", "малозабезпечена особа" - це особа, середньомісячний сукупний дохід якої за останні шість календарних місяців, що передують місяцю звернення по надання соціальних послуг, не перевищує двох прожиткових мінімумів для відповідної категорії осіб.

При цьому, згідно із ЗУ "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", "малозабезпечена сім'я" - це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Важливою умовою успішного проведення реформ, які супроводжуються активною законотворчістю, є своєчасне приведення нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства, а також узгодження нових та чинних законодавчих актів між собою. Це значно полегшує роботу професіоналам і допомагає громадянам та владі краще порозумітися й досягти довіри.

Непростий шлях уніфікації законодавства сповнений пасток і капканів, але є обов'язковою умовою діджиталізації.

Багато запитань постає щодо базового переліку послуг.

Чи обов'язково в кожній громаді має бути повний спектр базових послуг? Чи може громада надавати послуги, що не належать до базових (наприклад, послуги стаціонарного догляду)? Якою, взагалі, має бути кількість видів соціальних послуг, що мають надаватися у громаді?

Відповідно до ЗУ "Про соціальні послуги", до базових увійшли 17 із 20 послуг, які на сьогодні містяться у Переліку соціальних послуг, затвердженому наказом МСПУ від 03.09.2012 № 537 (зі змінами). Засмучує лише одне: в нашому бурхливому світі обов'язково з'являтимуться нові й нові соціальні послуги, які будуть вноситися до Переліку чи Класифікатора. Але, щоб визначити їх базовими й не допустити плутанини в законодавстві, доведеться вносити відповідні зміни до Закону, а це ой як непросто і потребує багато часу.

Щодо кількості видів соціальних послуг, які мають надаватися у громаді.

Організація соціальних послуг для кожної територіальної громади реалізується на підставі потреб населення в соціальних послугах. Визначення потреб, своєю чергою, складається з виявлення категорій осіб, які потребують допомоги; визначення видів та обсягів необхідних їм соціальних послуг і основних механізмів організації соціального обслуговування та соціальної роботи через створення власних комунальних надавачів або залучення до надання соціальних послуг недержавних суб'єктів.

Насамперед у громаді мають надаватися послуги, що входять до базового переліку і яких потребують вразливі категорії її мешканців.

Якщо дозволяють наявні ресурси та є нагальна потреба в послугах стаціонарного, паліативного догляду або інших видів послуг, місцева влада може прийняти відповідні рішення й забезпечити нужденних послугами, які сьогодні не ввійшли до переліку базових.

У цьому процесі вирішальне слово - за місцевою владою, але й громадяни не повинні мовчки спостерігати, вони мають брати активну участь у визначенні потреб громади та плануванні соціальних послуг, у здійсненні моніторингу та оцінки якості послуг, що надаються. В нормативних актах таке право встановлене, проте, на жаль, механізми його реалізації не завжди досконалі. Отже, інколи такі права активним громадянам доведеться обстоювати. Оскільки владні рішення в соціальній сфері - це майже завжди чималі видатки бюджету, які насамперед мають бути спрямовані на потреби громади та її мешканців.

Сподіваємося, що в новому порядку визначення потреб ми побачимо:

- обов'язкове затвердження пріоритетних категорій і послуг соціальної підтримки органами місцевого самоврядування за результатами визначення потреб, у тому числі мінімального обсягу соціальних послуг, які надаються за бюджетні кошти;

- розрахунок видатків місцевих бюджетів на функціонування закладів та установ - надавачів соціальних послуг, залежно від вартості соціальних послуг, що надаються, та їх якості;

- регламентацію участі партнерів (органів охорони здоров'я, освіти, культури тощо) в заходах з визначення потреб у соціальних послугах;

- рекомендації щодо участі громадськості у процесі визначення потреб населення в соціальних послугах;

- сучасні форми звітності за результатами визначення потреб населення в соціальних послугах та інструкції з їх заповнення і збору необхідної інформації.

Дуже корисна новела нового закону - Реєстр надавачів соціальних послуг. Хочеться побачити цей програмний комплекс не тільки корисним для збору статистики, а й зручним для потенційних отримувачів соціальних послуг. Це має бути доступний інформаційний портал, який допоможе обрати необхідну послугу і безпечного, якісного та доброчесного надавача. Сподіваємося, що такий Реєстр міститиме не тільки "дату та результати здійснення уповноваженими органами контролю за дотриманням надавачем соціальних послуг вимог, встановлених законодавством". До Реєстру необхідно включити результати незалежного контролю, зрозумілі кожному, можливо у вигляді оцінки за п'ятибальною або десятибальною шкалою, яка б дозволила отримувачам послуг порівняти якість та умови надання соціальних послуг різними надавачами і зробити свідомий добровільний вибір.

Наприклад, як у Сполученому Королівстві Великої Британії, де Care Quality Commission здійснює регулярні перевірки якості надання послуг з догляду, і кожен може передивитися рейтинг та обрати кращого провайдера. (https://www.cqc.org.uk/search/services/all?f%5B0%5D=im_field_inspection_rating%3A3925&f%5B1%5D=latest_inspections%3Amonth)

Чекає "революційних" змін недержавний сектор надавачів послуг. Минулими роками навіть великим громадським організаціям, що надавали соціальні послуги, конкурувати з комунальними надавачами було не просто важко, а взагалі неможливо. Ось і доводилося недержавним організаціям надавати послуги категоріям осіб, яких влада традиційно вважала "соціально непривабливими", вишукувати шпаринки, куди не доходило бюджетне фінансування: підтримка бездомних, хворих на ВІЧ та осіб, які відбули покарання в місцях позбавлення волі, людей з тяжкими формами інвалідності, невиліковними хворобами.

І сьогодні провайдер соціальних послуг недержавного сектора, який бажає отримати бюджетне фінансування, повинен:

- мати ознаки неприбутковості, при цьому бути здатним виживати самостійно, на власні кошти. Бюджетне фінансування для нього не повинно бути основним або єдиним джерелом доходу;

- бути готовим працювати в сегменті ринку, який не зайнятий комунальними або державними провайдерами і зазвичай не дуже вигідний для надавача: має обмежений або нестійкий чи маловивчений попит, потребує спеціального обладнання та підготовки персоналу. Зазвичай це специфічні послуги для окремих категорій ;

- брати участь у конкурсних процедурах;

- реалізовувати товар (надавати послуги) без попередньої оплати;

- враховувати ризики збільшення видатків у зв'язку зі зміною економічної ситуації в країні (незаплановане підвищення мінімальної заробітної плати, подорожчання комунальних послуг чи інше). Для комунального провайдера в цих випадках обсяги фінансування збільшуються.

Крім того, обсяги бюджетного фінансування на конкурси замовлення соціальних послуг у недержавного провайдера виділяються за залишковим принципом, після розподілу коштів на утримання комунальних закладів та установ соціального обслуговування.

Комунальні установи та заклади, взагалі, перебувають за межами ринку й залишаються монополістами соціальних послуг, що користуються стійким попитом (догляд удома), при цьому отримують бюджетне фінансування поза конкурсами і незалежно від якості послуг.

Для формування ринку соціальних послуг як ринку чесної конкуренції пропонуємо:

1. Забезпечити обов'язкове планування надання соціальних послуг на підставі визначення потреб (затвердження місцевими органами влади пріоритетних категорій, які потребують підтримки, переліку соціальних послуг, що надаються в громаді, а також обсягів фінансування на ці цілі.)

2. Розподіл бюджетного фінансування на надання всіх соціальних послуг (визначених як пріоритетні) на конкурсній основі за однакових умов участі для провайдерів усіх форм власності.

Для цього:

- реорганізувати комунальні установи /заклади, які надають соціальні послуги в комунальні підприємства;

- розробити універсальний принцип розрахунку обсягів фінансування провайдерів соціальних послуг усіх форм власності, залежно від вартості та кількості послуг. Такий принцип дозволить врахувати результати роботи і легко порівняти вартість послуг у різних провайдерів.

3. Запровадити механізми контролю та оцінки якості послуг, що надаються провайдерами (всіх форм власності) за бюджетні кошти.

Результати контрольних заходів та оцінки якості пропонуємо відображати у відкритому Реєстрі надавачів соціальних послуг.

Очікувань та сподівань дуже багато. Не тільки від кількості, а, швидше, від якості підзаконних актів залежатиме доля нового Закону. Чи запрацює система соціальних послуг по-новому, покажуть зміни якості життя вразливих категорій у громадах та рівень довіри людей до нової влади.